Новий Сімеїз (курорт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нови́й Сімеї́з — курортна зона на узбережжі Чорного моря, на території України, на південному березі Криму. Відзначений в 1913 році срібною медаллю на конкурсі «Місто-парк» серед європейських міст-курортів[1].

Ідею створення курорту виношував російський промисловець і землевласник Сергій Іванович Мальцов, а втілили (на початку ХХ століття) його сини Іван та Микола. Популярністю Новий Сімеїз завдячує досить приємному клімату — м'яка тепла зима і неспекотне літо (наче увесь рік весна), що відповідає субтропікам середземноморського типу[2].

... «Я помістився в готелі чудово. Ніч місячна, кипариси чорними стовпами на напівгорі. Фонтани дзюрчать скрізь, і внизу синє море і "без упину". Шосе в каміннях, оливки, виноградники, дерева мигдалеві і море синє. Тут добре тим, що, крім теплоти і краси, багато, немає жебраків, заробіток великий. Ось де або взагалі на півдні треба починати жити тим, які захочуть жити добре»... Л. М. Толстой, 1885 р. , Сімеїз[3].

Географія[ред. | ред. код]

Курорт Новий Сімеїз є частиною містечка Сімеїз, що знаходиться в пониззі Головного пасма Кримських гір, яке отримало назву Сімеїзька котловина, сформована східною підковоподібною частиною гірського масиву Ай-Петринська яйла з вершинами Ат-Баш (1203 метрів), Чака-Таш (900 метрів), гори Алупкінської та гори Кішка. Новий Сімеїз займає більшу частину котловини: центральну, західну й північно-західну частини. Уже в радянський час деякі інші курортні зони Сімеїзу (вілли і пансіонати) мешканці долучили до звичного поняття курорт Новий Сімеїз. Територіально цей курорт відноситься до Сімеїзької селищної ради[4], складової Ялтинської міської ради[5]. Хоча раніше, в часи свого заснування та розквіту, це була цілком самостійна територіальна одиниця[6], розташована по сусідству з кримсько-татарським селом Сімеїз.

Розташування[ред. | ред. код]

Новий Сімеїз розкинувся по всій низині і займає майже 2/3 її площі: Західний Новий Сімеїз займав усю західну частину низовини Лімень, включно з підніжжям гори Кішка[7]. Східні межі Нового Сімеїзу складають другу чергу курорту — південно-східну територію сімеїзької низини, південніше колишнього села Сімеїз (тепер центр селища), на заході територія курорту закінчується урочищем «Блакитна Затока» і межами поселення Кацівелі, на півночі межа Нового Сімеїзу проходить уздовж Севастопольського шосе (старої дороги Севастополь — Ялта) і давнім поселенням в горах Лімень (тепер селище Голуба Затока).

Високі гори (пікові вершини коливаються в межах 1000—1222 метри), їх відроги, глибокі річкові долини і тепле незамерзаюче море сформували на узбережжі Криму субтропічний кліматичний пояс. Висота і протяжність гірського пасма та особливості рельєфу узбережжя по різному вплинули на кримський субтропік, відтак Сімеїзька котловина потрапила до м'якої мікрокліматичної зони.

Геологія[ред. | ред. код]

...У цій місцевості колись дуже давно стався грандіозний зсув з головного хребта, від якого, ймовірно, що нависала в бік берега, значних розмірів частина відокремилася і потім зсунулася вниз до моря, покривши своєю товщею основну породу схилу південного узбережжя — глинистий сланець, який, таким чином, похований тут на великій глибині.
Такий характер має місцевість на величезному просторі, протягом, вважаючи по верхньому шосе, від Гаспри до Ореанди. — Поверхня схилу покрита або скелями, або нагромадженнями великих каменів, або ґрунтом, схожим на червону глину, але являє собою ні що інше, як продукт розкладання того ж вапняку[8].

Флора і фауна[ред. | ред. код]

Флору Нового Сімеїзу формують ліси, сади, гаї і парки. У підніжжі гір ростуть такі види дерев та кущів: кипариси, сосни та ялівець, граб, суничне дерево, ліщина, ожина, терен, шипшина, глід і рускус. На низині, в долині висаджені багатовікові дуби, ясени, терпентинні та інші листяні дерева. В середині XIX століття Сергій Іванович Мальцев, дбаючи за свій маєток і щоби привабити туди відпочиваючих, заклав великий парк — діброви ялівцю, лаврові алеї, кипариси, мигдаль створювали додатковий фітофон усього курорту.

Завдяки великому масиву зелених насаджень створюється унікальний мікроклімат, що сприяє лікуванню хвороб дихальних шляхів та загальному оздоровленню. Адже з гір теплі вітри доносять в низину аромат кримських сосен, а в низині насадження ялівця деревоподібного насичують повітря фітонцидами, які вбивають шкідливу мікрофлору (один гектар ялівцю виділяє до 30 кілограм фітонцидів)[9].

Створення курорту посприяло зведенню багатьох вілл та дач, в яких їхні власники розбивали свої зелені дворики, висаджуючи екзотичні та реліктові насадження (в кінці ХІХ століття і на початку ХХ століття в Росії було модно експериментувати із заморськими рослинами), які додавали новизни в місцевій флорі. Місцева рослинність збагатилася новими рослинними формами, і помірно-теплий клімат тому сприяв, так всю зиму тут цвітуть проліски, а за ними ранні фіалки. В цих декоративних парках переважають вічнозелені дерева і чагарники: мамонтове дерево, гімалайські кедри, лавровишня, пальма, лавр благородний.

Але й місцева флора становить особливе місце, адже багато її видів віднесені до природо-охоронної Червоної книги. Так плантаріум (Fumana procumbens), що поселився на горі Кішка, більше ніде не зустрічається в межах колишнього СРСР[10].

Вітри[ред. | ред. код]

М'який і стабільний клімат Сімеїзької котловини досягається гірськими пасмами, які її обрамляють. Так, Ай-Петринська яйла не пропускає взимку холодних північних вітрів, а влітку спекотних суховіїв. На заході хребет Лімен-Койя (з горою Кішка, скелями Хаосу та Лебединим крилом) став стіною для західних вітрів. Східні сухі вітри зустрічає Чорна Гора (Стомас-Харабаір), що височіє за маєтком Д. А. Мілютіна, нині територія санаторію ім. Баранова та Олійна гора (яку князь Воронцов засадив оливковими деревами). Тож, зародившись в гірських долинах, повітряні маси піднімаючись вгору кожних 100 метрів охолоджуються на пів градуса, віддають вологу і сповільняються, коли ж ці потоки спрямовуються до узбережжя, то кожних 100 метрів прогріваються на один градус. Тому влітку ці вітри розганяють спеку, а взимку приносять тепло. Загалом, влітку переважають південно-західні і південно-східні вітри, а взимку — північно-східні. Протягом року − 136 погожих дні, тоді як в Ялті − тільки 70[11].

Морські бризи, сформовані влітку над морською гладдю, чи не щодня, з 9-10 годин ранку до 17-18 години вечора дмуть з моря на сушу, насичуючи повітря іонами йоду, брому, магнію та інших мікроелементів, а вночі приносять прохолоду гірських лісів[12]. Різкий і складний рельєф ділянки суші, численні затоки та скали узбережжя сформували захисний рубіж від штормових вітрів (лише 1-8 днів на рік).

Клімат[ред. | ред. код]

Впродовж року в Новому Сімеїзі налічується до 245—246 ясних, погожих дні. Відносна вологість — 72 % (влітку 50-55 %, взимку 70-80 %). Весняні й осінні дощі випадають рідко, але тривалі можуть йти цілий день, а літні і зимові (ще рідші) лише на кілька годин. Найбільше опадів припадає на листопад, а загалом, впродовж року випадає 660 мм опадів[13]. Сніговий покрив тримається заледве добу, зазвичай кілька годин, та й взагалі, сніжні зими нечасті, бувають раз-другий на десятиріччя (тоді температура опускається до −10°).

Статистичні температурні дані, які почали відслідковувати з кінця ХІХ століття (завдяки захопленню наукою Івана Мальцева) показують, що середня температура в усі пори року завжди плюсова і становить: взимку − 3,25°С, навесні − 9,3°С, восени − 10,8°С, а влітку − 17,93°С (у найспекотніший липень середня температура складає 24,4°С)[14]. В порівнянні з показниками інших міст узбережжя, то найтепліша і довготривала осінь в Сімеїзі, а от влітку тут прохолодніше, ніж в Ялті (не так спекотно).

Берегова лінія і море[ред. | ред. код]

Берег моря в Сімеїзі, як і по всьому південному узбережжі Криму — дрібногальковий. Дві невеликі затоки, обрамлені високими скелями: Діва, Крило лебедя, Наришкінські камені, які й не допускають формування високого прибою, що дозволяє купатися в морі в безпечній і спокійній воді. Самі бухти глибокі, вода в них чиста, прозора, адже прибережні скелі і донні западини покриті морськими водоростями та мідіями (які очищають та насичують морську воду). Купально-відпочинковий сезон розпочинається у травні і закінчується останніми числами вересня, цьому сприяє температура води в морі: влітку досягає 23-25 ° (кілька днів на сезон бувають згони води, через потужні західні повітряні маси, які й формують прохолоднішу течію, спричиняючи кількаденне пониження до 10 °)[15].

Чорне море, наче тепловий резервуар — пригашає зимовий холод і втамовує літню спеку. З листопада до квітня температура моря майже завжди вища температури повітря, таким чином воно наче підігріває повітряні маси. Влітку погашати спеку долучаються морські бризи (сформовані через різницю температури повітря над морем і сушею — створюючи перепади тиску), що дмуть вдень з моря на сушу, а вночі назад[16]..

Історія[ред. | ред. код]

Історія курорту Новий Сімеїз бере початок з початку ХІХ століття і тісно пов'язана з історією роду Мальцевих, відомих російських промисловців та землевласників. Відомі царські урядовці, дворяни, письменники і науковці сприяли розвитку курорту[17]. Така популярність курорту за царських часів перекинулася і в часи робітничо-селянської Країни Рад, щоби не втрачати надбання попередників, радянські функціонери додатково розширили площу та медичні послуги на території курорту. Після розпаду СРСР, частина курортних закладів почала занепадати. Після утвердження України, як держави, почало відновлюватися курортне господарство Сімеїзу, як за рахунок держави, так і приватним коштом[18].

Передумови[ред. | ред. код]

Територія Нового Сімеїзу знаходилася поруч маловідомого татарського села Сімеїз. До ХІХ століття тут жодних курортів не було, а місцеві жителі розвивали сільське господарство (виноградарство, високогірне тваринництво). Після російсько-турецької війни 1768—1174 років та підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору, Кримське ханство отримало незалежний статус, але фактично, воно було окуповане російськими військами, а імператриця Катерина принаджувала туди своїх ставлеників. Через кілька років, кримчаки не витримали підступності росіян і почали бунт, тоді імператриця легально ввела війська (нібито для захисту законної влади). Численні російські гарнізони і посадженці все більше схиляли кримчаків до імперії, тому в 1783 році, за сприяння Потьомкіна, Крим офіційно перейшов під російське підданство.

Щоби утримувати кримчаків у покірності, імператриця, окрім розквартирування військових легіонів, роздавала кримські землі своїм підданим та фаворитам, кількома роками раніше виселивши чимало кримчаків (греків, татар, турків) з їх обжитих земель. Під утисками фізичними і чиновницькими, значна частина турецьких вельмож також виселилася, спродаючи свої землі і статки приїжджим російським землевласникам та офіцерам. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи, які перебиралися сюди цілими родинами і селами[19][20]

Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[21]. Відомі тоді катеринівські фаворити та військові розподілили поміж собою сотні тисяч гектарів кримської землі[22].

Землі сучасного Нового Сімеїзу належали місцевій татарській знаті, та з приходом росіян останні почали ці земельні наділи присвоювати (зазвичай утискаючи та переслідуючи їх власників — присвоюючи їх або викуповуючи за копійки). Князь Григорій Потьомкін, як головний тріумфатор російсько-турецьких військових кампаній кінця XVIII століття, забрав собі найбільший пай — більша частина Ліменської долини (це лише маленька частина з 150193 тисяч десятин кримської землі), на якій він розпорядився висадити шовковичні та маслинові гаї і село Сімеїз. Мешканці села не були кріпосними, але змушені були обслуговувати великий маєток князя Таврійського[23]. Після смерті Потоцького, маєток перейшов до його коханки і фрейліни імператриці — Софії Вітте (Потоцькій), яка пізніше вийшла заміж за Станіслава Потоцького[24][25]. Після смерті Софії та Станіслава землі Потьомкіна-Потоцьких успадкували діти Софії, а згодом розпродали сусідам (російським землевласникам Ростопчиним-Наришкіним, Ревеліотісу), які і становили другу хвилю власників сімеїзької землі.

Після смерті Потьомкіна більша частина долини належала фаворитові й улюбленцеві Потьомкіна командиру Балаклавського Грецького піхотного батальйону Феодосію Ревеліотісу, який попри командування Албанським корпусом (грецьким підрозділом російського війська) надмірно збагатився, йому належало 16 тисяч гектарів кримської землі[26]. За сприяння Потьомкіна він захоплював землі, що залишилися після виселення татар і землі, даровані царицею Албанському корпусу за вірну службу: Кікенеїз, Кучук-Кой, Сімеїз, Алупка й інші місцини Криму стали його.

Іншими власниками була родина Ростопчіних, а саме Федір Растопчін (фаворит Павла І) також брав участь у військових кампаніях в Криму, земельний наділ в Сімеїзі він дав у посаг з дочкою Наталією, яка вийшла заміж за Дмитра Наришкіна[27]. Таврійський губернатор, Дмитро Васильович Наришкін не здавав (як попередники) землі в найм селянам, а вирішив тут закласти свій маєток, і скоро його дружина там поселилася на постійній основі[28]. Невдовзі, Сімеїз став вотчиною Наришкіних, адже ще один з них, Лев Олександрович Наришкін, який взяв за дружину дочку Софії і Станіслава Потоцьких, Ольгу, якій матір залишила чималий пай землі (подарований Потьомкіним).

Коли ж поруч Сімеїзу була вибудована резиденція царської сім'ї та прокладена дорога Севастополь — Ялта, в ці краї хлинула хвиля придворних вельмож та російських багатіїв. Саме з тих часів і почали згадувати про Крим не як відсталий сільськогосподарський регіон, а як місце відпочинку знаті та аристократичний курорт[29]. Багатії будували пансіонати, купальні, ресторани, дачі і навідувалися туди на купальний або виноградний сезони.

Першопрохідці курорту Сімеїз[ред. | ред. код]

Перші перетворення Сімеїзу з відсталого господарського закутка в привабливу, зі світськими маєтками долину почалися після російсько-французької війни й подальшого економічного зростання в Російській імперії. А поштовхом тому стала поява знатних і царських персон в Криму. Олександр І, викупивши в 1825 році Ореанду, мріяв тут поселитися, та невдовзі помер, тоді естафету підхопив його син і перетворив її в родинне гніздо, таким чином імператор Микола І зробив новий поштовх (після Потьомкіна) в розвитку Кримського півострова[30]. Свита царя, за прикладом Миколи І, ринула і собі до Криму, закладаючи свої маєтності, щоби бути поближче до його світлості й тих хто вершить країною (царськими урядниками, губернаторами…).

Перший маєток Сімеїзу належав ще Григорію Потьомкіну, а потім перейшов до рук Софії Потоцької. Знана своїми культурно-меценатськими проектами (наприкінці свого життя) Софія, ймовірно, не обділила увагою свою південну власність. Володіючи Софіївськими та Уманськими палацово-парковими комплексами, вона й в Сімеїзі облаштувала дачу та заклала парк, а її дочка Ольга (якій відійшов Сімеїз по смерті матері) продовжила облаштовувати маєток. Завдяки старанням архітектора Ф. Ельсона було збудовано палац в стилі орієнталізму, східні мотиви якого перегукувалися із попередньою роботою майстра (палац М. С. Воронцова в Алупці). Ця споруда так і не збереглася, на відміну від парку, який і досі мешканці називають парком графині Потоцької[31].

Та перші часи експансії росіян в Криму, зокрема в Сімеїзі, для місцевих мешканців запам'яталися діяннями сім'ї Наришкіних, які тісно родичалися із Воронцовими (які після смерті Потьомкіна ще більше утвердилися в царських урядах). Маючи вплив, політичний і фінансовий, Наришкіни прибрали велику частину власності в Сімеїзі, на якій таврійський губернатор, Дмитро Васильович Наришкін, облаштував великий маєток із садом та виноградниками[32].. Будинок-палац Наришкіна став прикрасою Сімеїзу (в ХІХ столітті), його відкриті галереї (в азійських мотивах) стали класичним оглядовим майданчиком морського горизонту. Дмитро Наришкін не часто навідувався до Сімеїзу, натомість в маєтку жила його молода дружина Наталія (яка дісталася йому разом з сімеїзькою землею), й займалася господарством та палацом. В 1929 році Наришкін помер, а Наталія Наришкіна продовжувала володіти маєтностями, до середини 30-х років, коли на них не появився покупець. До сучасників так і не дійшла будівля палацу Наришкіних, на його місці стоїть головний корпус санаторію «Сімеїз», лише парк Наришкіна та Наришкінські камені на мілководді вздовж берега нагадують про російських першопроходців аристократичного Криму[33].

Перші власники сімеїзької землі так і не розгледіли в ній значного потенціалу, отримавши її у спадок чи іншими легкими шляхами, вони чекали слушного моменту, аби їх позбутися (фінансово вигравши). Тому коли на узбережжі появилися аристократичні родини та почався розвиток інфраструктури краю (пошта, дороги, вода та комунікації) більшість з власників перепродували землю, адже ніхто не виношував ніяких масштабних планів щодо Сімеїзу і не мав наміру тут жити[34]. Їхні маєтки і палаци були новомодним віянням того часу для їхнього статусу та престижу, і такі задуми оволодівали російською елітою все ХІХ століття.

Мальцови і Сімеїз[ред. | ред. код]

Ймовірно, що саме модні течії світського життя навернули відомого в Російській імперії промисловця та землевласника в сторону південного Криму, і вкладання капіталу в ці землі вважалися доволі перспективними. Тільки на відміну від багатьох російських буржуа, Іван Мальцов володів підприємницьким хистом, тому й розгледів значні перспективи Сімеїзу і спрямовував свої зусилля на розвиток Сімеїзу.

Легенда[ред. | ред. код]

Про першу появу Івана Мальцова в Сімеїзі і подальші наслідки сучасники дізналися з їх родинного переказу-легенди:

... А. С. Грибоєдов перед від'їздом до Персії, тобто незадовго до своєї трагічної загибелі, поїхав до Криму разом з секунд-майором І. А. Мальцова. Вони відвідали Сімеїз, околиці якого вразили їх своєю красою. Близько скелі Діва вирішили скупатися. Під час купання Іван Якимович втратив обручку. Він був дуже засмучений і вирішив не їхати до тих пір, поки не знайде дорогу для нього річ. Але наставав час від'їзду - та хіба знайдеш "голку в сіні"? І тоді Грибоєдова прийшла ідея: з втратою обручки треба змиритися, але от якщо Мальцов стане власником тієї частини берега, де воно було загублено, то насправді вона буде як і раніше належати йому. Ця ідея письменника була прийнята з вдячністю, і Мальцов негайно приступив до її здійснення[35]

.

Іван Акимович Мальцов, і справді, відданий чоловік, зустрівши в 1905 році на балу в Москві молоду дружину російського поета Василя Пушкіна, добився її уваги та прихильності. І через рік, після її розлучення, одружився з Капітоліною Михайлівною Вишеславцевою та прожив з нею в злагоді 50 років. Участь Олександра Грибоєдова у житті Мальцових також була визначальною, адже саме він, будучи впливовим представником Росії в Персії, став просувати товари Дятьківської скло-фабрики (що належала Мальцовим) та іншу металургійну продукцію Мальцова до Азії.

Попри легенду, існувала й інша, більш практична обставина. На початку ХІХ століття російський князь Іван Сергійович Мещерський придбав собі земельну ділянку в Сімеїзі (ймовірно, разом із добрим другом та калужським сусідом Ростопчіним). Опікуючись передчасно осиротілою родиною Мальцових[36], князь міг запрошувати до своїх кримських володінь, тому Іван Акимович Мальцов мав детальну інформацію про Сімеїз. Ставши на ноги і маючи підтримку князя, він міг цілком впевнено розвинути ідею виноградарства на кримському узбережжі. Підтвердженням участі князя стає той факт, що Мальцови викупили майже всі ділянки, а землі князя вони не займали, залишившись сусідами (як і в Калузькій губернії)[37]. Тому зупинка на відпочинок в Сімеїзі, під час мандрівки з Грибоєдовим, була не випадковою.

Іван Акимович Мальцов — власник Сімеїзу[ред. | ред. код]

Родина Мальцових — відомі в Російській імперії купці, яким присвоїли статус дворян, були рушіями економіки та суспільства[38]. Побачивши перспективи скляної та металургійної галузей, вони розвивали їх, скуповуючи землі стали великими землевласниками. Найуспішнішим з них був Іван Акимович Мальцов, який підхопив у батька торгову і скляну мануфактури й розвинув їх по всій Росії та за її межами. Саме йому спало на думку вкласти капітали в перспективний земельний ринок— південний берег Криму. Це була не спонтанна думка, подальші роки це підтвердили, адже Іван Мальцов скуповував щораз то більшу ділянку на узбережжі, поруч Сімеїзу, допоки не купив майже все.

Спершу він придбав у 1828 році 30 десятин землі у Феодосія Ревеліоті. І на землях в урочищах «Кокос» та «Ай-Панда» почав облаштовувати свій маєток. В 1830 році він ще докупив 4 десятини 1428 квадратних сажнів у Дмитра Наришкіна і 127 десятин 1484 квадратних сажнів у Мусліма Умера Оглу і це дало можливість калузькому багатію розвернути цілий господарський комплекс[39].

Сімеїзькі землі, як виявилося через півроку, стали важливим ресурсом для нового комерційного проекту Мальцова — виноробство, ось що його захопило. Терміново було побудовано завод, відкритий в 1829 році, який став першим та найпотужнішим в тих краях. В Сімеїзі постали галереї для вина, сухі та без плісняви, в яких зберігалася продукція Мальцових та їх колег (завод і досі діючий, входить до системи виноробного комбінату «Масандра»). Іван Акимович заклав довкола заводу величезний виноградник — на 85 000 лоз[40]. В збезводненій поймі Сімеїзу він проклав систему водозабезпечення, підвівши воду своїми чавунними трубами аж з верхів'їв гір. А потім, щоразу купляючи нові ділянки, він продовжував нарощувати свій виноградник, а вино із Сімеїзу почало поступати до столу до Москви та Санкт-Петербурга.

Та не лише одним виноградарством переймався Мальцов. Побачивши масштаби будівельних та господарських робіт на узбережжі, він відкриває магазин залізних, чавунних виробів, скла та інших предметів для поселенців південного берега Криму — найбільший господарський магазин того часу в Криму, до якого з'їжджалися зі всіх усюд. Крім того, в маєтку він розчистив садово-паркову зону, що залишилася від попередників і завершив будову власного маєтку, продовжував висаджувати фруктові сади та оливкові алеї в кримському передгір'ї. Щоби полегшити робочі цикли, Мальцов наказав прокласти кілька доріг та слідкувати за станом головної магістралі Севастополь-Ялта, таким чином він перетворився на найбільшого місцевого латифундиста з більш як 600 десятин кримської землі[41]..

Розвернувши своє господарство, Мальцов продовжував шукати можливості до його збільшення, а в 1836 році провернув найбільшу угоду, придбавши у Халіла Еіп Оглу — 250 десятин землі. Маючи під боком такого великого землевласника, місцеві жителі не мали можливостей з ним конкурувати, тому до 1944 року більшість з них продали свої дрібні земельні паї Мальцову. Окрім земельних справ Івана Акимовича цікавили його заводи та комерція, які на середину ХІХ століття перетворилися у велику компанію, знану в Росії та за її межами. Однією зі складових усієї власності Мальцових стало прибуткове господарство (на такий рівень він вивів його) в Сімеїзі. І він не забував про нього до кінця своїх днів, адже останні 50 десятин землі він придбав 29 березня 1853 року в Олександри Потоцької, за кілька місяців до своєї смерті, уже будучи хворим на холеру[42].

Сергій Іванович Мальцов — відкривач курорту Сімеїз[ред. | ред. код]

Батьковим наступником став 43-річний Сергій Іванович Мальцов, якому необхідно було слідкувати та розвивати 22 різнопрофільних заводи, тисячі гектарів землеволодінь, та десятки тисяч працівників:

Це був дивна, одержима людина ... Він годувався з робітниками з одного казана, сам особисто клав шпали, рейки, рубав і звозив ліс для власної вузькоколійної залізниці, що тяглася через усю його вотчину на двісті чотири версти ... У Мальцова була своя телефонно-телеграфна мережа, свої шлюзи, які зробили судноплавною обмілілу річку Болва, були свої паперові гроші, свої пароплави, школи, богодільні і церкви ...[43]

Та була в цієї аскетичної[44] та вимогливої людини мрія, якою він дорожив і до якої він прихилявся — Сімеїз, їхнє кримське «родинне гніздо». Розвинувши власну промислову імперію, Сергій Іванович почав прикладати зусилля у покращенні сімеїзького маєтку, а згодом, побачивши його лікувально-туристичну привабливість, почав розвивати цей напрямок. Заклавши великий парк він зумів укріпити береги, створив чимало тінистих зон, де відпочиваючі могли сховатися від спеки. Коли ж царське відомство відмовилося від його вагонів, він зумів прилаштувати їх (суттєво переобладнавши) під будиночки для відпочиваючих і розмістив їх в парку. З тих пір «мальцовські вагончики» отримали поширення по всьому узбережжі Криму, в них, у невибагливій обстановці, відпочиваючі (середній клас та молодь) могли прожити кілька днів. Таке облаштування ще більше привернуло увагу до Сімеїзу, сюди приїздили зі всіх куточків країни.

Брати Мальцови і Новий Сімеїз[ред. | ред. код]

Брати Микола та Іван Мальцови, отримавши у спадок майже весь Сімеїз, не горіли бажанням господарювати там і навідувалися лише на відпочинок. Для цього вони вибудували, кожен окремо, дачі-маєтки. На початку ХХ століття, молодший брат, Микола захопився астрономією і вирішив облаштувати в себе обсерваторію, тому він уже довший час почав проводити в Сімеїзі. За ним довелося й Іванові придивитися до батькової спадщини, згодом йому спало на думку реорганізувати батьківські виноградники та курорт.

Мандруючи світом, брати бачили різні форми курортного сервісу, ймовірно, ідея облаштунку «кримської рів'єри» захопила їх обох. Тому Іван Мальцов віднайшов відомого в Криму військового інженера Якова Семенова, щоби він допоміг їм облаштувати батьківський маєток. Спільними зусиллями їм вдалося за кілька років облаштувати водогін, дороги, каналізацію та провести генеральне розпланування та поділили все на земельні паї. В 1906 році вони заснували ще й Товариство власників дач, яке стало керувати роботами з благоустрою та забудови курорту. Стараннями нових власників дач, відомих архітекторів та братів Мальцових почав формуватися аристократичний курорт — Новий Сімеїз, з численними віллами, парками та пансіонами[45].

Впродовж 9-ти років брати Мальцови та Товариство власників дач ще спільно управляли маєтком, а потім повністю передали всі права Товариству. Самі розділили сфери впливу: східна частина, в якій жив молодший брат, перейшла Миколі Мальцову, а західна, на якій була вілла Івана, перейшла Іванові Мальцову. Більш енергійний Іван, спродав майже усі паї своєї частини та продовжував опікуватися самим курортом.

Нові власники сімеїзьких земельних паїв зводили двох-, трьохповерхові особняки і пансіони з різноманітністю архітектурних стилів, різноманіттям форм, саме так архітектори Краснов, Щекетов, Суботін, Семенов вражали приїжджих та відпочиваючих. Мальцови сприяли розвитку селища й всієї території, облаштовуючи парк, зони відпочинку, купальні та налагоджували загальну інфраструктуру: аптеки, магазини, поштово-телеграфне відділення, народний дім, концертні майданчики.

Розквіт курорту[ред. | ред. код]

Розквітом курорту вважається період 1910-1916 років, підтвердженням тому є особлива відзнака на європейському конкурсі «Місто-парк», поступившись першим місцем Ніцці, Новий Сімеїз випередив кілька десятків відомих і багатих міст Європи. Високе журі вразило поєднання природних особливостей, різноманіття садово-паркових композицій та модерної архітектури[46].

Невдовзі, курорт Новий Сімеїз став знаним на всю країну, ще б пак, його було внесено престижною Британською академією наук до «Всесвітньої архітектурної енциклопедії», єдиний від Росії цілісний курортний комплекс[47].

Сюди на оздоровлення приїжджало більше 12 тисяч відвідувачів щороку, що в 10 разів перевищувало кількість самих жителів цієї округи[48].

Націоналізація більшовиками[ред. | ред. код]

Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. Незаконно присвоївши майно багатіїв, комісари не могли ним усім управляти, тому ті будинки чи квартири де ще жили їхні власники (якщо не втекли за кордон) вони запропонували викупити (оскільки молода радянська влада потребувала фінансів то таким чином поповнювала казну). Деякі із аристократичних сімей, що не встигли виїхати в еміграцію чи з якихось інших причин так і вчинили, бо маєтки на материку були розпродані, а вони всі й далі жили в Криму. Комісарам було того мало, і під різними приводами вигадували нові побори, так в часи НЕПу в кримських власників вілл і садиб майно вилучили і запропонували його вже винаймати (мотивуючи тим, що в Країні Рад приватного немає нічого, а все суспільне)[49]. Довелося власникам кримського майна пристати й на такі умови, облаштовуючи свої вілли під уже радянські пансіонати й санаторії, або ж тіснитися в кількох кімнатах, бо в інших уже були заселені родичі комісарів. Посилення більшовицької влади (кінець 20-х років XX століття) закінчилося остаточним відбором власності[50], тоді ж втрачаються сліди більшості колишніх власників вілл в Криму, а більшовики управляли їх майном на свій розсуд. В часи Другої світової війни більшість вілл Нового Сімеїзу не постраждали.

Хронологія відновлення роботи курортних пансіонатів після націоналізації:

  • 1921 рік — санаторії «Примор'я» та корпуси санаторію імені Семашко до яких демонстративно привозили робітників з Москви, Ленінграда і Донбасу, а також партійний актив;
  • 1922 рік — санаторії «Дельфін» та «Селям»;
  • 1924 рік — протитуберкульозний санаторій «Піонер» (колишній «Ай-Панда»);
  • 1925 рік — санаторій «Червоний маяк»;
  • 1930 рік — великий протитуберкульозний санаторій ім. Леніна.

Більшість лікувальних закладів відкривалися тільки у сезон (зазвичай з травня по жовтень), але в деяких дитячих закладах організували круглорічний пансіон, для цього в них відкрили спеціальні школи, де діти отримували освіту[51].

Сучасність[ред. | ред. код]

З початків XXI століття, коли економічна і суспільна ситуація в Україні стабілізувалася, почав відновлюватися курорт в Сімеїзі. Здебільшого, завдяки приватній ініціативі почали відкриватися приватні пансіонати, налагоджувався відповідний курортно-туристичний сервіс та інфраструктура. Поряд із приватним сектором і почали відновлювати роботу і державні санаторні заклади.

Через обмеженість у ресурсах землі, почали проявлятися негативні тенденції: підпільна приватизація земельних наділів та історичних пам'ятників чиновниками[52][53] (ніби ж то брали в оренду на 40 років), викуп невеличких клаптиків землі чи господарських будівель через фіктивні фірми[54] із подальшим захопленням уже самих історичних об'єктів та великих площ сімеїзької землі, навмисно доводили до руйнування історичні будівлі[55], щоби потім віддати їх в безоплатне користування. Тож поряд із лікувально-цілющими особливостями, курорт Сімеїз стає сучасним світським містечком на узбережжі моря.

Після захоплення Росією українських земель в 2014 році, російський уряд залишив в дії українські природоохоронні закони в анексованому Криму[56]. В той же час, як російські чиновники почали новий перерозподіл власності на курорті.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Транспорт[ред. | ред. код]

Курортна зона Сімеїзу знаходиться в 22-24 кілометрів на захід від міста Ялти (автошлях Н19), і за 105 кілометрів від Сімферополя.

Головним транспортом, яким можна добратися до Нового Сімеїзу є маршрутні таксі (автобуси)[57]:

Також до курорту можна добратися і на морському транспорті. Морські бухти тут глибокі і в місті існує кілька пристаней, де зупиняються човни[58].

Розваги і відпочинок[ред. | ред. код]

Окрім звичних лікувальних фітопроцедур, в Сімеїзі пропонують і пізнавальні екскурсійні тури. Насамперед, це піші прогулянки місцевими пам'ятками природи: гора Кішка (або Куш-Кая), візуально схожа на величезну кішку, порослу ялівцем. Поміж зарослі ялівцю та скельних порід, туристи виходять на верхній хребет і милуються краєвидами бухти Блакитної затоки і Сімеїзу; а на узбережжі туристи підіймаються звивистими кам'яними сходами на оглядовий майданчик скелі Діва[59].

Архітектура[ред. | ред. код]

Курорт Новий Сімеїз — унікальний архітектурно-ландшафтний проект, який створили завдяки перемішуванню різних архітектурних стилів відомі російські архітектори, тому і називали в народі його музеєм архітектури просто неба[60].

№ п/п № земельного паю Найменування вілли Дата побудови Координати Адреса Короткі дані фото
1 Дача Семенова «Диво» 1910 рік +44° 24' 11.00", +33° 59' 48.00" Велика Ялта, смт. Сімеїз, вул. Радянська, 76.
2 Пансіон М. К. «Александрова-Дольника» 1910 рік +44° 24' 18.00", +34° 0' 40.20" Ялта, смт. Сімеїз, вул. Луговського (Морська), 18.
3 Вілла «Великий Богдан» М. М. Богданова 1910 рік +44° 24' 11.50", +33° 59' 52.15" Велика Ялта, смт. Сімеїз, вул. Радянська, 39.
4 Вілла «Білий лебідь» (Ампір) 1910 рік +44° 24' 15.50", +34° 0' 33.00" Велика Ялта, смт. Сімеїз, вул. Луговського, 6, санаторій ім. М. О. Семашка, корпус № 3.
5 Дача Зикової 1910 рік +44° 24' 21.00", +34° 0' 38.00" Велика Ялта, смт. Сімеїз, вул. Луговського.
6 Вілла «Камея» 1910 рік +44° 24' 17.00", +34° 0' 26.50"
7 Вілла «Ксенія» 1910 рік +44° 24' 14.00", +34° 0' 5.00" Велика Ялта, смт. Сімеїз, вул. Радянська, 33.
8 Вілла «Мрія» 1910 рік +44° 24' 14.00", +34° 0' 7.50" Велика Ялта, смт. Сімеїз, вул. Радянська, 33.
9 Дача Станкевич «Міро-Маре» 1910 рік +44° 24' 13.50", +34° 0' 28.00" Велика Ялта, смт. Сімеїз, санаторію ім. Семашко, корпус № 3.
10 Дача «Нюкта» 1910 рік +44° 24' 8.15", +33° 59' 48.50"
11 Дача Сабашникова 1910 рік
12 Дача Свіягіна 1910 рік +44° 24' 8.00", +33° 59' 54.00"
13 Вілла «Сельби» 1910 рік
14 Дача Е. Л. Короб'їної «Селям» 1910 рік +44° 24' 10.00", +33° 59' 55.00"
15 Дача «Сакля Сабурова» 1910 рік +44° 24' 15.65", +33° 59' 53.00" Ялта, смт. Сімеїз, вул. Радянська, 72.
16 Дача Суботіної 1910 рік +44° 24' 16.50", +33° 59' 55.15"
17 Вілла Шлеє 1910 рік +44° 24' 15.65", +33° 59' 58.20" Велика Ялта, смт. Сімеїз, вул. Радянська, 33
18 Дача Лансере «Хризоліт» 1910 рік +44° 24' 11.00", +33° 59' 50.30"

Відомі персони[ред. | ред. код]

Різні верстви відпочивальників відвідували Новий Сімеїз за його, більш як столітню історію. Це були й імператори та еміри, відомі урядовці та землевласники, промисловці та купці-комерсанти, науковці та інтелігенція, і прості робітники та їх діти (особливо в радянський час). Одні залишалися тут надовго (облаштовуючи свої родинні гнізда, вілли), інші навідувалися до родичів чи просто підліковувались, і в кожного закарбувалась згадка про курорт Новий Сімеїз.

Засновники курорту[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що землями Нового Сімеїзу на початках володіли відомі царські фаворити, урядовці та військові (Григорій Потьомкін, Потоцькі, Ревеліоті та Наришкіни), першим хто розгледів потенціал Сімеїзу, як курорту, можна вважати Івана Акимовича Мальцова, а за ним уся його родина:

  • Іван Акимович Мальцов (1774-1853) — син промисловця і землевласника Акима Мальцова, з 1804 року стає єдиним і повноправним власником всіх Мальцівських заводів: 5 заводів у Володимирській губернії (Гусівський, Нікулінський, Малиновський, Головінський, Вековський) і 5 заводів в Орловській губернії (Радицький, Дятьківський, Старський, Знеберський, Шумовський), ставши майже монополістом виробництва скла й кришталю. Започаткував металургійне виробництво на Брянщині[61];
  • Сергій Іванович Мальцов (1810—1893) — після смерті батька Івана Якимовича став найбільшим землевласником, повновладним господарем величезного промислового району в центральній частині Європейської Росії. У 1854 році Мальцов вступив в купецький прошарок, в першу гільдію. У спадок йому дісталися кришталева фабрика, кілька скляних, бурякоцукрових і металозаводів. За час його підприємництва були придбані нові фабрики і заводи, організовані нові виробництва на яких працювало до 100000 робітників[62];
  • Брати Микола та Іван Мальцови — не мали батькового комерційного хисту, їх більше приваблювало світське життя, військові чини та слава. Та завдяки ним, батьківський задум (курорт Сімеїз) був завершений. Ініціатива Івана Мальцова (молодшого) стосувалася в передачі сімеїзької землі, до якої вони охололи, ефективним господарям — шляхом продажу під відпочинкові вілли (дачі). Революція застала братів зненацька, вони взяли активну участь у тодішніх суспільних зрушеннях, Іван загинув разом зі всією сім'єю, а Микола був вимушений податися в еміграцію, де й помер самотнім[63];
  • Товариство благоустрою Нового Сімеїзу (1906) — організоване братами Мальцовими, щоби ефективно використати розпайовану сімеїзьку землю, яка залишилася їм у спадок. До його складу увійшли архітектор Чернов, брати Семенови, архітектор Микола Краснов, які розробили генеральний план забудови Сімеїзу, який в історії архітектури Росії, вважається один з перших комплексних планів забудови[64]

Архітектори та будівничі[ред. | ред. код]

Репутацію аристократичного курорту місцеві жителі підтримували завдяки оригінальності своїх будівель та маєтків, яку їм створювали знані в Росії майстри, архітектори, садівники:

  • Філіп Ф. Ельсон — архітектор[65], який в 20-х роках ХІХ століття в стилі орієнталізм вибудував маєток Потоцьких, який вони успадкували від матері Софії (фаворитки Григорія Потоцького). Ельсон був родинним архітектором Воронцових (які опікувалися молодою Ольгою) та спроектував палац Потоцького в Лівадії (який пізніше викупила сім'я імператора Миколи І) та пізніше ще кілька споруд для родини Потоцьких[66];
  • Микола Краснов — імператорський архітектор, селянського походження, побудував велику кількість садиб, палаців, дач і адміністративних будівель, в Криму, Росії та Югославії[67].
  • Яків Семенов — російський інженер, почесний президент Товариства благоустрою Нового Сімеїзу, головний забудовник містечка, без якого не проводилося жодне будівництво курорту Новий Сімеїз, будучи його проектантом та опікуном, міг і прикластися до спорудження багатьох вілл[68];
  • Петро Щекотов — російський архітектор, впроваджувач стилю московський модерн. Відома його участь у зведенні п'ятьох вілл-дач Сімеїзу;

Відомі відпочивальники[ред. | ред. код]

Серед знаних особистостей курорт облюбували: Олександр Пушкін, І. М. Муравйов-Апостол, Лев Толстой, Михайло Коцюбинський, Володимир Маяковський, Сергєєв-Ценський, Новиков-Прибой, В. Луговський та інші[69]:

  • Олександр Пушкін — в 1820 році з родиною Раєвських мандрував Кримом, про Сімеїз не згадував нічого;
  • Олександр Грибоєдов — в 1825 році мандрував Кримом, спинявся в Сімеїзі, сподобалася кухня, краєвиди та історичні місця і скеля Діва;
  • Іван Мальцов — в 1825 році російський промисловець та землевласник супроводжував Грибоєдова в Криму, купався в морі, захопився краєвидами і місцевістю, як наслідок почав скуповувати землі та облаштував собі тут маєток;
  • Василь Жуковський— в 1837 році поет у компанії цесаревича Олександра, був тут проїздом, зупинявся для малювання та відпочинку;
  • Лев Толстой — кілька раз був в Сімеїзі, в 1885 році навіть мешкав у маєтку Мальцових, та не знайшов спільної мови з його власником;
  • Дмитро Мілютін — військовий міністр часів Олександра II, на початку царювання Олександра III його відправили у відставку і проживав у своєму маєтку на межі Сімеїзу й Алупки. Маєток заповів передати під «військовий санаторій» для офіцерів і нижніх чинів.
  • Сергій Рахманінов — ще з дитинства навідувався до Сімеїзу, на дачах своєї рідні вперше почав складати музичні композиції. Ненадовго зупинявся в маєтку дружини (літо-осінь 1917 року) коли відправлявся в еміграцію;
  • Зінаїда Серебрякова — з 1912 по 1917 рік часто навідувала дачі своїх сестер та батьків Лансере (дівоче її прізвище), відпочивала і малювала, потім перебралася в еміграцію;
  • Володимир Маяковський — часто поправляв тут своє здолров'я, а в 1927 році виступав на поетичному вечорі;
  • Ілля Сельвінський — поет-конструктивіст, часто бував в Сімеїзі і описував його в своїх творах;
  • Володимир Луговський — радянський поет, тривалий час навідувався до Сімеїзу на відпочинок, про що згадував у своїх віршах та листуванні;
  • Василь Шулейкін — в дитинстві відпочивав в Сімеїзі (в мальцівських вагончиках), а в 1929 році організував на захід від Сімеїзу в селищі Кацивелі Чорноморську гідрофізичну станцію, створив унікальний експериментальний комплекс і до 1941 року був директором станції. Академік АН СРСР, геофізик і океанограф, Василь Шулейкін, тривалий час жив в Сімеїзі та його околицях;
  • Іван Пузанов — відомий зоолог та викладач, юначі роки провів на дачі своєї матері «Червоний мак», потім ще часто навідувався до Сімеїзу, навіть після конфіскації маєтку. Чимало досліджень та розшуків розпочинав з Сімеїзу, описував його в своїх роботах;
  • Андрій Туполєв — відомий авіаконструктор, бував у Сімеїзі, та святкував тут своє 75-річчя;
  • Микола Амосов — видатний хірург, практикував у санаторії «Приморський»;
  • Олексій Ганський — астро-фізик, співробітник Пулковської обсерваторії, спізнався в Сімеїзі з Іваном Мальцовим (молодшим, який побудував власну обсерваторію). У 1908 році прибув до Сімеїзу, маючи великі наукові плани, і приступив до налагодження устаткування обсерваторії, але загинув, купаючись в штормовому морі біля гори Кішка;
  • Василь Кузьменко — інженер-залізничник, який осів в Сімеїзі (побудувавши собі віллу) та видав дві книжки, якими і повідав світу про творення курорту Новий Сімеїз.
  • Михайло Коцюбинський — український письменник, громадський діяч, жив і працював у Сімеїзі у 1895 р.[70]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ У 1913 році на європейському конкурсі «Місто-парк» Новий Сімеїз здобув перемогу, випередивши Ніццу і Баден-Баден. www.1sev.tv. Архів оригіналу за 22.12.2015. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
  2. ↑ Клімат тут субтропічний середземноморського типу, м'який. simeizrent.com. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  3. ↑ Із листа Льва Миколайовича Толстого до дружини в 1885 р. , написаного під час відпочинку в Сімеїзі. www.krymsegodnya.ru. Архів оригіналу за 8 липня 2015. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  4. ↑ Селище міського типу Сімеїз, Автономна Республіка Крим, місто Ялта[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ Сімеїз — селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міській Раді
  6. ↑ Дані з «Статистичному довіднику Таврійської губернії 1915», Крим 1783—1998 рр. , ст. 297
  7. ↑ Гора Кішка в Сімеїзі була одним з навігаційних орієнтирів того часу. У якій би частині Сімеїзу ви не знаходилися, ці помітно-знакові скелі видно добре, висота його коливається від 10 метрів над рівнем моря до 150 метрів (вілли на підніжжі гори). Найближча долина називається Лімени, що в перекладі з грецької — «затока, бухта»
  8. ↑ В. М. Кузьменко. «Нариси південного берега і гірської частини Криму». Нарис 2 «Из Симеиза в Ай-Тодор». www.krimoved.crimea.ua. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  9. ↑ Наявність дерев ялівцю деревоподібного сприяє значному збереженню чистоти повітря (тут знаходиться один з найбільших ялівцевих гаїв півострова), тому повітря Сімеїзу являє собою цілющий коктейль. jalita.com «Путівник. По околицям Ялти». Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  10. ↑ Кішка гора по праву вважається єдиним в СНД місцепроживання фумани, безліч рослин цій місцевості є експонатами Червоної книги. www.planetofhotels.com. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  11. ↑ Роза вітрів (напрямки повітряних мас) в Симеїзі (помісячно). www.votpusk.ru. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  12. ↑ У літні місяці в Сімеїзі з'являються легкі чорноморські вітру, звані бризом, які разом з фітонцидами численних хвойних дерев не просто роблять повітря дивно чистим, а утворюють справжній цілющий коктейль, який очищає легені і зміцнює імунітет. simeizrent.com. Архів оригіналу за 17 червня 2015. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  13. ↑ Річна сума опадів у Сімеїзі - 660 мм, тим часом як у Лівадії - 690, в Сочі - 1500, а в Батумі - 2400 мм. Зазначимо для порівняння, що в Сімеїзі дощових днів в році - 61, у Ялті - 79, а в Сухумі - 125. www.yalta.com.ua. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  14. ↑ Середня температура в усі пори року завжди плюсова і становить взимку 3,25°С, відповідно навесні 9,3°С, влітку - 17,93°С, хоча середня температура липня складає 24,4°С, восени - 10,8°С. simeiz.biz. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  15. ↑ Період з найбільш комфортними для відпочинку та оздоровлення погодними умовами триває з кінця травня по кінець вересня. У цей час відзначається більше 20 днів на місяць з найбільш сприятливою погодою: температура і вологість повітря, швидкість вітру і опади, хмарність та сонячне сяйво знаходяться в оптимальному для людини співвідношенні. журналкрым.рф. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  16. ↑ Температура моря на поверхні, у спекотні літні місяці, піднімається до 23° тепла і вище, а в найхолоднішу пору року не опускається нижче 7° тепла. Чорне море, як величезний тепловий резервуар, вгамовує зимовий холод і літню спеку в Криму. www.yalta.com.ua. Процитовано 08. 08. 2015.(рос.)
  17. ↑ Сімеїз — курорт відомих людей. ukrainian.su. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  18. ↑ Сімеїз — курорт аристократів. valiza.com.ua. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  19. ↑ Г. Чупін «Предыстория и история Крыма». 2012, 256 ст. ISBN 978-966-1553-22-3. Але Криму потрібні були робочі руки, і Потьомкін заохочував поміщиків центральній Росії до переселення, щедро наділяв їх землею, щоб вони їхали до Криму зі своїми кріпаками. І люди їхали сім'ями, цілими селами з Тамбовської, Курської, Орловської та інших областей. Деякі, навіть кріпаки, не хотіли покидати свої рідні місця, але їх насильно вивозили. До 1857 їх було в Криму вже 21144 людини. krimoved-library.ru. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  20. ↑ Богумил А. К. «К истории управления Новороссией князем Г. А. Потемкиным». Екатеринослав 1905, т. I, с. 29 — 30, 94, 104. . {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)(рос.)
  21. ↑ Сімеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. simeiz.biz. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  22. ↑ Приблизно все йшло так само і в Криму після його приєднання до Росії. У ньому виявилося багато «нічийної» землі. Це були землі, які раніше належали турецькому султану, кримським ханам, беям, мурзам, які втекли до Туреччини... Найбільшим землевласником став сам князь Таврійський (Георгій Потьомкін) - 150193 тисяч десятин, за ним слідували: В. Попов, царський чиновник і вельможа — 51609, А. Безбородько, представник української знаті, канцлер Російської імперії — 12208 десятин, граф Мордвинов, Наришкін, Ревеліотті і багато інших. www.krimoved-library.ru. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  23. ↑ Після приєднання Криму до Росії Сімеїз входив в Сімферопольський повіт. Село складалося з двох частин: маєтку власника (Старий Сімеїз) і казенного татарського села, де жили державні селяни. www.yalta.com.ua. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  24. ↑ Коли князь Таврійський пішов у кращий світ, Софії не було про що шкодувати. Від зв'язку з Григорієм Потьомкіним їй дісталися - грецьке селище Масандра, маєтки в Сімеїзі, Місхорі, дача біля Сімферополя і палац у Петербурзі. Що ж, справедливості заради треба визнати, що настільки розкішні подарунки Софія отримала не тільки за красиві очі. Прекрасна гурія виконувала для Росії доручення делікатного політичного характеру. Одне з них звело її з польським паном, графом Станіславом Щенсним-Потоцьким. За задумом Катерини, шарм, чарівність Софії повинно було схилити графа на бік Росії і тим самим вирішити долю руху за незалежність Польщі. slovo.odessa.ua. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  25. ↑ Виконуючи таємні доручення Потьомкіна і Катерини II, вона їздила на сейм до Варшави в 1788 році і переконала магната і коронного гетьмана, графа Фелікса-Станіслава Потоцького примкнути до Тарговицької конфедерації, після чого послідувало повстання Костюшка — і Потоцький залишив батьківщину. homerandatlantis.com. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  26. ↑ Світлий князь Григорій Потьомкін став одним з перших великих власників землі в Сімеїзі. Йому належала частина Ліменська долина... Сучасна частина селища Сімеїз належала командиру Балаклавського Грецького піхотного батальйону Ф.Д. Ревеліоті, якому належало ще понад 16 тисяч гектар землі. simeiza.net. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  27. ↑ графиня Наталія Федорівна Ростопчіна (1797 - 1866), одружена з таємним радником Д. В. Наришкіним. www.necropol.org. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  28. ↑ Видатним жителем Сімеїзу був Д. В. Наришкін. Будучи Таврійським цивільним губернатором, він можливо хотів жити недалеко від колеги М. С. Воронцова сусідити в Алупці. Земля ж йому дісталася від дружини Н. Ф. Наришкіної. simeiza.net. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  29. ↑ Слідом за тим, як під Ялтою була побудована літня резиденція царської сім'ї, сюди, на південь, спрямовуються придворна знать, вищі царські чиновники, поміщики. Південний берег Криму перетворюється на аристократичний курорт. Будуються готелі і приватні пансіони, ресторани, гральні будинки і купальні. До забудови узбережжя залучаються видатні архітектори та інженери. Аристократи використовують свої володіння, як дачне місце, куди приїжджають на купальний і виноградний сезон з усім сімейством, гувернерами, гостями, дворової челяддю, іноді навіть з хором і музикантами. hotelrenesans.com. Процитовано 11. 08. 2015.(рос.)
  30. ↑ У 1825 р. Олександр I став першим з династії Романових власником особистого маєтку на Південному березі Криму. Однак його мрія про самотнє життя в маєтку Ореанда не збулася. У листопаді того ж року імператор помер в Таганрозі. Власником Ореанди став Микола I. Під наглядом графа Миколи Воронцова тут були створені плантації найкращих європейських сортів винограду і чудовий парк. Микола I подарував Ореанду своїй дружині і вирішив побудувати там для неї розкішний палац. crimea-land.info. Процитовано 12. 08. 2015.(рос.)
  31. ↑ Ще один парк в Сімеїзі з'явився завдяки графині О.С. Потоцької, навколо маєтку якої він і був розбитий. Сам особняк графині не зберігся, але якщо вірити описами сучасників, то він був побудований у східному стилі. simeiza.net. Процитовано 12. 08. 2015.(рос.)
  32. ↑ Видатним жителем Сімеїзу був Д. В. Наришкін. Будучи Таврійським цивільним губернатором, він можливо хотів жити недалеко від колеги М. С. Воронцова сусідити в Алупці. Земля ж йому дісталася від дружини Н. Ф. Наришкіної. simeiza.net. Процитовано 12. 08. 2015.(рос.)
  33. ↑ Власницею маєтку з 1823 року (внаслідок божевілля чоловіка) стала дружина Дмитра Наришкіна Наталія Федорівна, дочка генерал-губернатора Москви, Наталія Федорівна Наришкіна, уроджена графиня Ростопчина, в 1819 році вийшла заміж за полковника Д. В. Наришкіна, троюрідного брата М. С. Воронцова. ligosimeiz.ru. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 12. 08. 2015.(рос.)
  34. ↑ Перші власники землі в Сімеїзі займалися благоустроєм тільки своїх ділянок і далекоглядних планів на їх розвиток не мали. Як правило, вони при першому ж зручному випадку, підкріплені розумною ціною, продавали свої маєтки. Чим і скористався новий власник частини земель в Сімеїзі секунд-майор Іван Якимович Мальцов, постійно розширюючи свої володіння. simeiza.net. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 12. 08. 2015.(рос.)
  35. ↑ У сім'ї Мальцових збереглася така легенда, щодо зацікавленості Мальцовими Сімеїзом. nash-sovremennik.ru. Процитовано 12.08.2015.[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
  36. ↑ Зі спогадів графа М.Д. Бутурліна, близько знав сімейство покійного Сергія Якимовича Мальцова, відомо, що, залишившись сиротою в ранній молодості, Іван Сергійович виявився під опікою дядька, відомого господаря і власника великих закладів, Івана Якимовича. Але особливу увагу йому і іншим дітям приділяв брат покійної Анни Сергіївни — князь Іван Сергійович Мещерський, власник маєтку Лотошіно. gus-info.ru. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  37. ↑ Так було засновано його маєток в Сімеїзі біля однойменної татарської села. Його сусідами був князь, колезький радник і кавалер В.І. Мещерский і фрейліна графиня Олександра Станіславівна Потоцька. ligosimeiz.ru. Архів оригіналу за 28.12.2015. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  38. ↑ Мальцови — некороновані королі російського кришталю. Це династія скло-і хрусталефабрикантів, виникнення якої збіглося з петровськими перетвореннями. Мальцеви за Петра були полупанками дворянами, збідніли і приписалися до провінційних купців, розбагатіли, повернули собі дворянські привілеї та поріднилися з найбільшими аристократичними родинами імперії. fisechko.ru. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  39. ↑ 19 вересня 1828, у місцевого землевласника полковника Ревеліоті секунд-майор Іван Якимович Мальцов купив 30 десятин прибережної землі між річкою Лазо і горою Ісар з частиною дороги, що йде з Сімеїзу в Лімени. ligosimeiz.ru. Архів оригіналу за 28.12.2015. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  40. ↑ а вже через півроку на ньому був побудований виноробний завод, оточений виноградником з 85000 лоз. Так було покладено початок виробництва масандрівських вин. krymology.info. Архів оригіналу за 15 січня 2020. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  41. ↑ Первісний маєток, заснований ним в 1828 році, до кінця 40-х років перетворився на латифундію майже в 600 десятин. jalita.com. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  42. ↑ Іван Якимович мав гостре ділове чуття, він шукав нові прибуткові галузі і знаходив їх (наприклад, збудував перший цукровий завод в Росії). У 1820 році він купив Людиновський і Сукремльский чавуноливарні заводи, поклавши початок Мальцевський металургійній справі, у 1828 році влаштовує виноградники і фруктові сади в Криму для виробництва десертних вин. fisechko.ru. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  43. ↑ Мемуарист-дослідник Георгій Метельський описував Мальцова. www.ruspred.ru. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  44. ↑ У салонах Москви і Петербурга С. І. Мальцов був типом ведучого промисловця Росії, дворянина. Але вдома, в Дядькові він ходив в сірих казакинах і їздив в безресорних екіпажах, нічим не відрізняючись від своїх службовців, які були в основному з кріпаків. Його будинок у Дядькові, оброблений склом, кришталем і дзеркалами ніяк не гармоніював з саморобними простими меблями. Голова дому вимагав простоти і від домашніх: сини закладали екіпажі, дочки доїли корів. Найбільшою його пристрастю було закладання нових фабрик і заводів. Дружина Сергія Івановича, вихована при дворі, не змогла витримати такого побуту і виїхала жити до Москви, забравши з собою дітей. Так у роз'їздах вони прожили практично півжиття. simeiz.biz. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 12.08.2015. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)(рос.)
  45. ↑ Збереглися в Сімеїзі будинки синів Сергія Івановича Мальцова, Миколи та Івана, засновників нового курорту в Криму. Іван Сергійович, генерал від інфантерії, оселився в західній частині маєтку, а Микола Сергійович, шталмейстер Двору Його Величності, — у східній, в старовинному Симеїзькому парку... Велика частина маєтку Мальцевих була з самого заснування нічим не зайнята і не приносила доходу, оскільки була кам'янистою, безводною місцевістю. У 1900 році у братів з'явилася ідея — використати свої землі в комерційних цілях і створити на них дачне селище, яке, на їхню думку, повинно давати хороші доходи. krim.biz.ua. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  46. ↑ Днем народження Сімеїзу, саме як курорту, слід вважати 1913, саме тоді він став знаменитий на всю Європу завдяки конкурсу «Місто-парк», на якому посів друге місце, поступившись першим французькій Ніцці, і відсунувши на третє місце всесвітньо відомий німецький курорт Баден-Баден. adonis-crimea.com.ua. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
  47. ↑ У 1913 році Новий Сімеїз був внесений у "Всесвітню архітектурну енциклопедію", як один з перших вдалих прикладів проектної забудови курортної місцевості. Видавала енциклопедію Британська академія наук. forum.anastasia.ru. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  48. ↑ У Новому Сімеїзі було все необхідне для нормального благоустроєного відпочинку та побуту — електрика, телеграф, водопровід, каналізація, пристань і прокат човнів, бібліотека, естрада для музичних і театральних вистав, медпункт з лікарями і фельдшерами, бюро послуг, що поставляло прислугу, нянь, провідників-екскурсоводів. За курортний сезон в Сімеїзі відпочивали до 12 тисяч чоловік. adonis-crimea.com.ua. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  49. ↑ І. І. Пузанов жив у Криму постійно до 1932 року. За всю виконану наукову і громадську роботу він був удостоєний звання професора без захисту дисертації. Але незважаючи на його звання і положення в суспільстві, Наказом № 2 від 20 грудня 1920 РНК Криму вілла його була націоналізована як і всі інші на півострові. Потім власників дач змусили їх викупити, після чого взяти в оренду і, врешті-решт, відібрали повністю. simeiza.net. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  50. ↑ Після встановлення Радянської влади Вилежинський брав участь у створенні курорту, добудовував і ремонтував маєтки, стежив за джерелами, зсувами, відновлював Сімеїзьку обсерваторію, зруйновану під час землетрусу 1927 На всі роботи були дані підтверджуючі документи. І, тим не менш, бідняцькі-батрацьких комітет порахував його експлуататором і дармоїдом відібравши у нього все: будинок, одяг, профспілкову картку, яка забезпечувала отримання продовольчого пайка, позбавили права голосу. Рік він з дружиною відсидів у масандрівському концтаборі. Коли Вацлав Едуардович вийшов на свободу, йому було 75 років. У нього нічого не залишилося і йому довелося оселитися з дружиною в будинку Мемета Ресуля. Він вимагав повернення майна та прав, але бідняцько-батрацьких комітет вимагав його виселення. Як склалася його доля надалі - невідомо. Але все, що з ним сталося - типово для багатьох власників дач залишилися жити в Сімеїзі після встановлення Радянської влади. simeiza.net. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  51. ↑ У санаторіях для хворих дітей відкриті спеціальні школи, де вони можуть отримати освіту. crimea-tour.ru. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  52. ↑ Дерибан дитячого спеціалізованого протитуберкульозного санаторію «Юність» розпочався ще за прем'єрства пана С. Куніцина в АРК та голови адміністрації президента України Л. Д. Кучми - В. Медведчука. Якраз в цей час, головлікар санаторію ім. В. І. Леніна нині «Юність» Володимир Куликов не приховуючись займався підприємницькою діяльністю на території дитячого протитуберкульозного санаторію, він дозволив своєму зятю відкрити нелегальне кафе в дитячому климатопавильоне на пляжі, в якому продавали спиртні напої і т. д... В 2003 фірмі «Дімекс» були віддані в оренду деякі об'єкти санаторію, в тому числі унікальні кліматопавільони на пляжі. Відданий і третій корпус - дача Свіягіна, який офіційно вважається пам'яткою архітектури і має відповідну охоронну грамоту як культурну спадщину України. vra4i.proizvoly.net. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  53. ↑ І знову чиновники продали олігархам те, що належить народу, а найголовніше хворим дітям! Дитячий санаторій "Юність" розірваний на шматки, а на санаторному пляжі уже котедж «Лукойлу». www.youtube.com. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  54. ↑ www.sobytiya.info = Також на території санаторію досі перебувають "ліві" будиночки, опечатані одразу після трагедії. Як зазначено у звіті Госфініспекції за результатами перевірки, будиночки належать ПП "Спецсервіс". Будиночки були встановлені за договором, підписаним колишнім головним лікарем "Юності" Слюсаренко в 2011 році, і налічують 33 ліжко-місця http://www.sobytiya.info/news/13/34299 = Також на території санаторію досі перебувають "ліві" будиночки, опечатані одразу після трагедії. Як зазначено у звіті Госфініспекції за результатами перевірки, будиночки належать ПП "Спецсервіс". Будиночки були встановлені за договором, підписаним колишнім головним лікарем "Юності" Слюсаренко в 2011 році, і налічують 33 ліжко-місця. Процитовано 13.08.2015. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)(рос.)
  55. ↑ Місцеві жителі селища Сімеїз у Криму розповіли подробиці обвалення балкона спального корпусу дитячого санаторію Юність, в результаті якого загинула десятирічна дівчинка 30 травня 2013 року. korrespondent.net. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  56. ↑ Культурна спадщина Росії, Сімеїз. ru.wikivoyage.org. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  57. ↑ Сімеїз пов'язаний маршрутними таксі з наступними містами. alupkame.info. Архів оригіналу за 11 серпня 2015. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  58. ↑ До речі - тут є причал, тому в Сімеїз можна потрапити на рейсовому теплоході. www.in-crimea.com.ua. Архів оригіналу за 05.03.2016. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  59. ↑ Гора Кішка чи Куш-Кая, своїми обрисами дуже нагадує кішку, там облаштована екологічна стежка. Спустившись до моря, на міський пляж, вашу увагу захопить скеля Діва, за обрисами нагадує дівчину, з видовим майданчиком і потрапити сюди можна по звивистим кам'янистим сходам. 7continent.crimea.ua. Архів оригіналу за 08.07.2015. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
  60. ↑ На початку 20 століття Сімеїз називався музеєм архітектури просто неба. Найкращі архітектори створювали проекти для дачного селища новий Сімеїз, вони творили в різних стилях не схожих один на одного, що додало селищу казковий вигляд. galinaloktushina.com. Процитовано 08.08.2015.[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
  61. ↑ Власник скляних і парусини-полотняних заводів, організатор найбільшого промислового металургійного району в Брянській губернії дворянин. ligosimeiz.ru. Архів оригіналу за 28.12.2015. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  62. ↑ Людина, який випередила свій час — Сергій Мальцов. У XIX столітті його називали «російським американцем», багато хто ним захоплювався, інші вважали дивним і дивакуватим чоловіком. delovoymir.biz. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  63. ↑ Сини, однак, були далекі від масштабних підприємницьких задумів і прагнень свого батька. Одним з директорів Акціонерного товариства став Іван Сергійович Мальцов, флігель-ад'ютант Олександра III. Однак більш успішною була його військова кар'єра, завдяки близькості до імператорського двору. Він загинув разом з сином в 1921 році в своєму маєтку в Сімеїзі, ставши жертвою «червоного терору». Набагато раніше, в 1881 році, помер старший син С.І. Мальцова, Сергію Сергійовичу, мав чин генерал-майора. Молодший син, Микола, більше цікавився астрономією, був обраний почесним членом Російської Академії наук. Він заснував Симєїзськую обсерваторію. М.С. Мальцов прожив довге життя і помер у Франції, в будинку престарілих в Ліоні. www.umpro.ru/index. Архів оригіналу за 05.03.2018. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  64. ↑ Створене в 1906 році товариство благоустрою Сімеїзу впорядковує нові вулиці, тротуари, прокладало водопровід. Незважаючи на дорожнечу, кількість дач з року в рік зростала. country.alltravels.com.ua. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 11.08.2015.(рос.)
  65. ↑ Перший архітектор південного берега Криму. domobaza.info. Архів оригіналу за 4 вересня 2018. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  66. ↑ Після смерті Софії Потоцької Місхор успадкувала її дочка Ольга Станіславівна Потоцька (1802-1861), яка в 1823 році вийшла заміж за Льва Олександровича Наришкіна (1785-1846), двоюрідного брата М. С. Воронцова, була молодша за нього на 16 років ... У 1834 році в маєтку Наришкіних був побудований чудовий «дитячий будиночок» за проектом Ф. Ельсона,. журналкрым.рф. Архів оригіналу за 20 травня 2016. Процитовано 12.08.2015.(рос.)
  67. ↑ У Криму Краснов звів понад 60 значних будівель, велика частина яких - палаци, вілли, особняки. У жовтні 1911 за зведення Лівадійського палацу Н.П. Краснов був наданий в Архітектори Найвищого Двору і нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ступеня, а в 1913 р він був обраний Петербурзькою Академією мистецтв академіком і затверджений у чині надвірного радника. krym.sarov.info. Архів оригіналу за 04.03.2016. Процитовано 13.08.2015.(рос.)
  68. ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них - у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. archiportal-crimea.ru. Процитовано 16.08.2015.(рос.)
  69. ↑ Маленьке містечко Сімеїз не обділене увагою людей відомих, знаменитих і просто знатних. Оскільки єдина дорога проходила крізь нього, то проїжджали тут всі знаменитості, які подорожували по Південному березі Криму. симеиз.net. Процитовано 08.08.2015.(рос.)
  70. ↑ Михаил Коцюбинский вернулся в Симеиз. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 2 вересня 2015.

Джерела[ред. | ред. код]

  • «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. —Киев. 1987.;(рос.)
  • Виноградов В. Е. «Романтизм в архитектурной среде Ялты». Ялтинский Orient: моногр. / В. Е. Виноградов.: «Фирма „Салта“ ЛТД». 2012. — 88 с.: 175 іл.;(рос.)
  • М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006, 176 ст. ISBN 966-8111-65-6;(рос.)
  • Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция „Путеводителей“», 1913, Ч.2;(рос.)
  • Кузьменко В. М. «Новый Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913 — 77 стор;(рос.)
  • Г. Чупін «Предыстория и история Крыма». «Литера Нова», 2012, 256 ст. ISBN 978-966-1553-22-3.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Новий_Сімеїз_(курорт)&oldid=41702738