Стародуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Стародуб
Стародуб
Coat of Arms of Starodub (Bryansk oblast) (1782).png
Герб міста
Roundel of the Ukrainian Air Force.svg
Розташування міста Стародуб
Розташування міста Стародуб
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Брянська область
Муніципальний район Стародубський район
Код ЗКАТУ: 15250501
Основні дані
Час заснування: 1080
Статус міста з 1781 року
Населення 18 399 осіб (2008)
Телефонний код +7-48348
Географічні координати: 52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д. / 52.583333333333° пн. ш. 32.766666666667° сх. д. / 52.583333333333; 32.766666666667Координати: 52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д. / 52.583333333333° пн. ш. 32.766666666667° сх. д. / 52.583333333333; 32.766666666667{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний теґ на сторінку
Часовий пояс +3
Водойма р. Бабинець
Найближча залізнична станція Жеча
Відстань
До залізничної станції: 10 км
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

123

134
Вигляд центру міста на початку XX ст.
Спиридон Ширай, війт міста у 1681-1708 рр.
Печатка стародубського магістрату часів Гетьманщини (1696-й рік).

Староду́б (рос. Стародуб) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Стародубського району Брянської області. Чільне місто української історичної землі Стародубщина.

Населення міста становить 18 399 осіб (2008; 18,4 тис. в 2005, 18,4 тис. в 2004, 18 643 в 2002, 18,9 тис. 1989, 15,1 тис. в 1970, 11,7 тис. в 1959, 12,6 в 1939).

Географія[ред.ред. код]

Місто розташоване на річці Бабинець, правій притоці річки Вабля, притоки Судості, басейн Десни.

Походження назви міста[ред.ред. код]

За місцевими переказами, Стародуб названо так на честь могутнього кремезного дуба, який знаходився в центрі міста, на ринковій площі. Дослідник місцевої старовини Олександр Рубець у своїй праці писав, що у Стародубі ще у 30-х роках ХІХ ст. ріс величезний дуб, під покровом якого могли розміститися п'ятнадцять возів. Але у 1840-му році дуб засох, і місцевий городничий наказав викорчувати його, і таким чином «знищив славну історичну пам’ятку Стародуба»[1].

Як ми знаємо, у наших предків дуб користувався особливою повагою. Він вважався священним деревом бога Перуна. У 1909-му році, неподалік від Києва, з дна Десни археологи підняли 20-метровий дуб, у стовбур якого були забиті чотири щелепи кабана (з іклами). У давнину вони вважалися священними оберегами, які повинні були охороняти людину. Цілком можливо, що Стародуб у язичницькі часи був локальним сіверським культурним та духовним центром. Місцеві язичники збиралися час від часу під могутнім гіллям кремезного дубу, приносили сюди свої релігійні жертви, влаштовували свята, у яких оспівували великі та прекрасні сили рідної природи. А залишки старої віри у чаклунську силу старого дуба дожили навіть до ХІХ ст., коли у деяких селах Стародубського повіту селяни клали в стайню шматочок розбитого блискавкою дуба, щиро вірячи, що це додасть сили їхнім коням.

Історія[ред.ред. код]

Відоме з XI століття як фортеця Чернігівського князівства. У літописах вперше згадується під 1096 у зв'язку з міжусобною боротьбою князів та нападами половців. У XII-на початку XIII століть — центр Стародубського удільного князівства. У 1239 році місто зруйноване татарами.

З XIV століття перебуває у складі Великого князівства Литовського, центр Стародубського повіту.

На початку XVI століття Стародуб перейшов під владу Московської держави.

У 1616 році його здобули польські війська і за умовами Деулінського перемир'я 1618 року місто перейшло до Речі Посполитої. У 1620 році Стародубу було надано магдебурзьке право.

У 1648 році у ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького українське військо звільнило місто. За переписом 1654 року у Стародубі було 538 козаків. З 1663 року місто стало військово-адміністративним центром Стародубського полку. У 1666 році на прохання стародубських міщан була надана царська грамота, якою підтверджувалися права міського самоуправління.

За Козацької України в околицях Стародуба видобували залізну руду і виробляли з нього залізо. Гетьман Іван Мазепа Універсалом від 9 травня 1690 р. дозволяє стародубівському полковнику Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні «для робленя желѣза… при якихъ то рудняхъ… осадити килко десять дворов людей», з яких передбачається брати податки: «звиклие зъ них отбирати пожитки».

У 1781 році Стародуб став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802 — Чернігівської губернії.

У 1917-1918 Стародуб належав до Української Народної Республіки (за законом 2—4 березня 1918 мав стати центром землі — Сіверщини) та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

У 1919 році включений до складу РРФСР.

Після Другої світової війни російська комуністична влада вдалася до ліквідації кам'яних будівель Стародуба епохи Гетьманщини. Зокрема, знищено Свято-Іоаннівську церкву, збудовану 1720 коштом Гетьмана Іоанна Скоропадського; Спасо-Преображенський собор, зведений у стилі українського бароко; Свято-Миколаївську церкву.

Дослідники історії Стародубщини свідчать:

Полковий собор Різдва Христового урятувало лише те, що там було велике сховище колгоспної картоплі, і перемістити цей овоч звідти просто не було можливості. Але усім тим храмам, що стояли навколо, так не пощастило, і унікальний архітектурний ансамбль у стилі українського бароко тепер ми можемо побачити лише на старих світлинах. Багато загубив у своїй красі і полковий собор, залишившись відтепер на самоті, зовсім не так, як його планували у 17-му ст. українські архітектори.

Економіка[ред.ред. код]

В місті працюють заводи сироробний, консервний, ЗАТ «СтелТЗ», хлібокомбінат.

Видатні місця[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рубец А.И. Предания, легенды и сказания Стародубской седой старины. - Стародуб: Тип. А.И. Соркина, 1911.(рос.)
  2. http://sobory.ru/article/index.html?object=00669 Храм на сайті "sobory.ru"

Література[ред.ред. код]