Теребовля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Теребовля
Terebowlja s.png Terebo h.png
Герб Теребовлі Хоругва Теребовлі
Панорама Теребовлі з Замкової гори
Панорама Теребовлі з Замкової гори
Теребовля
Розташування міста Теребовля
Теребовля
Розташування міста Теребовля
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Теребовлянський район
Код КОАТУУ 6125010100
Засноване 1097
Магдебурзьке право 1389
Населення 13769 (01.01.2011)[1]
Площа 11 км²
Поштові індекси 48100
Телефонний код +380-3551
Координати 49°18′02″ пн. ш. 25°41′58″ сх. д. / 49.30056° пн. ш. 25.69944° сх. д. / 49.30056; 25.69944Координати: 49°18′02″ пн. ш. 25°41′58″ сх. д. / 49.30056° пн. ш. 25.69944° сх. д. / 49.30056; 25.69944
Водойма р. Гнізна
День міста 7 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Трембовля
До обл./респ. центру
 - фізична 30 км
 - залізницею 36 км
 - автошляхами 32 км
До Києва
 - фізична 367 км
 - залізницею 556 км
 - автошляхами 420 км
Міська влада
Адреса 48100, Тернопільська обл., Теребовлянський район, м. Теребовля, вул. Шевченка, 8
Міський голова Поперечний Сергій Іванович

Теребо́вля (літописна назва Теребо́вль, пол. Trembowla, Трембовля, їдиш[2]טרעבעוולע, Требевле[3]) — місто на галицькому Поділлі над рікою Гнізною, адміністративний центр Теребовлянського району, що в Тернопільській області. У місті є залізнична станція Трембовля Львівської залізниці.

Міській раді Теребовлі підпорядковане село Боричівка, яке розташоване за 7 км на північний схід. Площа міста з передмістям Сади на 1 квітня 2005 — 1068 га. Населення — 13769 осіб (за оцінкою 2011 року)[1].

Перша згадка про місто датується 1097 роком (у «Повісті минулих літ»), що робить його одним з найстаріших міст в Україні. Теребовля — давня столиця Теребовлянського князівства. В складі Королівства Польського та Речі Посполитої — центр гродового староства, а з 1569 року — один з повітових центрів Галицької землі Руського воєводства. Під владою Габсбурзької монархії місто спочатку входило до складу Тернопільського округу (за адміністративною реформою 1782). 1854 року був утворений Теребовлянський повіт у складі Тернопільського округу (дистрикту) Королівства Галичини та Лодомерії. 1867 року було скасовано поділ на округи, а Теребовля залишилася одним з майже 80 повітових центрів Галичини. За умовами Шенбруннського миру в період з 1810 до 1815 частина Галичини, включно з Теребовлею, перебувала у складі Російської імперії. 15 жовтня 1810 року було створено Тернопільський край, в межах якого 1814 року з'явився ще один (третій) додатковий округ — Теребовлянський. З 1918 року місто нетривалий час було під контролем ЗУНР. Згодом воно стало одним з 17 повітових центрів Тернопільського воєводства. Після приєднання Західної України до УРСР місто стало районним центром Тернопільської області (до 1944 «Тарнопільської»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто Теребовля внесено до списку історичних населених місць України[4]. Пам'ятки історії та архітектури міста — Теребовлянський замок, Оборонна церква святого Миколая, Костел і монастир кармелітів, ратуша та інші, на околицях — Підгорянський монастир.

Зміст

Географія[ред.ред. код]

Розташування і фізична географія[ред.ред. код]

Теребовля розташована в центральній частині Тернопільської області, в центрі Теребовлянського району, на відстані 32 км від обласного центру. Місто лежить у глибокому яру річки Гнізни (лівої притоки Серету, басейну Дністра) і на навколишніх пагорбах. Річка Гнізна впадає у Серет на відстані 3 км від міста, біля сіл Зеленче та Семенів. Все місто розташоване у басейні Серету. Річка Гнізна розділяє Теребовлю на 2 частини — західну і східну (Старе місто і Нове), між якими побудовано кілька мостів. Деякі з них беруть початок ще з австрійських часів: при в'їзді у місто з Тернополя, в центрі міста між Старим і Новим містом та залізничний. Біля мосту в Центрі збудований також пішохідний міст. Нижче за течією Гнізни 1978 року був збудований новий міст, який замінив старий дерев'яний[5].

Теребовлянщина розташована на заході Подільської височини, в основі якої лежить Волино-Подільська плита. Рельєф міста дуже неоднорідний. Перепад висот сягає 90 метрів[6]. Центральна частина в долині Гнізни рівнинна, з незначними перепадами відносних висот. Проте більшу частину міста займають навколишні пагорби, які порізані численними ярами, поглибленими в тому числі кількома потічками. Саме на пагорбах розкинулось і передмістя Сади, яке за розмірами не менше за центральну частину міста[7].

Також місто розташоване в лісостеповій природній зоні. На захід і північ від міста тягнеться масив Теребовлянського лісу.

Площа міста — 11 км².

Площа зелених насаджень — 336 га[8]. У місті 2 парки: ім. Тараса Шевченка та «Молодіжний». Також в Теребовлі є значна кількість садових насаджень, які стали основою назви двох великих частин міста: Сади та Садики.

Знак при в'їзді у місто (зі сторони села Застіноче)
Сусідні міста
Бережани Тернопіль Підволочиськ
Підгайці Теребовля Сатанів
Бучач Чортків Гусятин
Сусідні села
Струсів Кровинка Лошнів
Застіноче Теребовля Боричівка
Острівець Семенів Плебанівка

Корисні копалини[ред.ред. код]

Поблизу Теребовлі знаходяться переважно будівельні корисні копалини. Насамперед, це відомий теребовлянський пісковик. Застіноцький кар'єр згадується у теребовлянських міських актах ще 1430 року. Поклади пісковика залягають на схилах Серету та Гнізни. Сіро-зе­ле­ний, сіро-рожевий або червоно-бурий теребовлянський дрібнозернистий камінь-пісковик близько семисот років видобувають і використовують як будівельний матеріал для фундаментів чи для спорудження приватних будинків, храмів, оборонних споруд, мостів, доріг, для виготовлення тротуарних плит і бордюрів, парапетів, сходів і карнизів, пам'ятників, чеканів для печей тощо[9]. Також тут багато покладів піску та глини. Зокрема у Теребовлянському лісі, на північ від міста, є піщаний і глиняний кар'єри (насамперед гончарні і вогнетривкі глини). Вони були достатньою ресурсною базою для цегельних заводів, яких у радянські часи було досить багато. Безпосередньо біля самого кар'єру побудували Теребовлянський цегляний завод.

Клімат[ред.ред. код]

Територія Теребовлянського району має помірно континентальний клімат із не спекотним літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Середньорічна температура тут становить +7ºС. Середня температура січня сягає −5,4ºС, а липня — +18,1ºС. Близько 25% літнього сезону має середньодобову температуру вище +25ºС. 155 днів на рік — температура вище 10ºС. Район лежить у зоні значного зволоження. Середня кількість опадів становить 620 мм. Особливо дощовими є три літніх місяці. У літній період часто бувають зливи, нерідко — грози, а іноді — град. Влітку випадає найбільша кількістю опадів[10].

Ґрунти[ред.ред. код]

Оскільки Теребовлянщина розташована в зоні лісостепу, то найпоширенішими є лісові опідзолені ґрунти. Переважають сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, чорноземи типові малогумусні[11].

Історія[ред.ред. код]

Пам'ятник князеві Васильку в Теребовлі

Походження назви[ред.ред. код]

За версією більшості вчених, назва міста походить від староукраїнського дієслова «теребити», перші поселенці «витеребили», викорчували ліс і розселилися. Це або видозмінене значення слова залишилося і в різних слов'янських мовах: українське «теребити» — «чистити»; білоруське «церебіць» — корчувати, очищати; польське trzebić — «корчувати», та ін. Також існують інші населені пункти зі схожою назвою. Наприклад, у Білорусі: села Теребейно, Теребель, Теребень, Тереблічі, Теребов[12].

Вперше слово «теребити» згадується у Іпатіївському літописі під 1014 роком, де розповідається про підготовку походу князя Володимира проти свого сина Ярослава, який відмовився сплачувати данину. Володимир наказав «теребити» (розчищати) шлях та споруджувати мости. Під 1277 у цьому ж літописі оповідається про заснування іншого міста, для чого було наказано «теребити» («розчищати») місце над берегом річки[12][13].

Також існують інші версії. Наприклад, на думку професора Я. Рудницького, назву слід виводити від імені Теребослав, а за твердженням філолога М. Худаша — від імені Теребовіт, що побутувало в давньоруські часи. Проте не існує джерельних підтверджень існування таких князів. Також існує легенда про те, що нібито на горі Покрівка колись стояло три хрести. Під ними були могили теребовлянського князя і його двох синів, котрі загинули під час навали монголів. Ці три хрести означали «три болі», а від цього вже пішла назва «Теребовля»[14]. Проте навала монголів була на 144 роки пізніше від першої згадки про місто.

Руський період[ред.ред. код]

Перша згадка в «Повісті минулих літ» під 1097 роком, де розповідається про Любецький з'їзд князів і історію осліплення теребовлянського князя Василька Ростиславича.

Археологічні дослідження вказують на давніше походження поселення. За часів князя Василька Ростиславича місто розташовувалося під Замковою горою. Від 1199 Теребовля належало до Галицько-Волинської держави. У ХІІ ст. Теребовля була значним політичним та культурним осередком. Коли Теребовлянським князем став Володимирко Володаревич, він об'єднав Перемишлянське, Звенигородське, Галицьке і Теребовлянське князівства і зробив столицею Галич. Після смерті у 1205 р. видатного князя Романа Мстиславовича розпалася Галицько-Волинська держава, й Теребовлянське князівство знов відокремилося. 1241 року Теребовлю спустошили війська хана Батия, зруйнували замок.

Польський період[ред.ред. код]

1340 року Галичина була приєднана до Польського королівства. Місто зберегло свій високий статус і стало одним з центрів королівської влади. 1366 — Казимир III Великий перебудував і відновив замок на горі. Теребовля була тоді містом яке було на кордоні між Червоною Руссю та Поділлям, яке тоді належало татарам. 1389 король Яґайло надав маґдебурзьке право[15].

Битва під Теребовлею

У 1415 році король Яґайло дозволив теребовлянському шляхтичу Бартошу Головацькому за військові заслуги у Ґрюнвальдській битві заснувати на лівому березі річки Гнізни Нове місто[16]; перед Зеленими святами — король був у місті, звідси через Бучач, Галич, Коломию вирушив до Снятина на прийняття васальної (ленної) присяги Олександр «Добрим»[17]. 1434 року Теребовля стала центром староства Галицької землі, яка належала до Руського воєводства; тут засідали земський суд та сеймики. 1498 року Теребовля і замок майже повністю були знищені ватагами молдавського господаря Стефана III Великого, тому польський король Ян Ольбрахт звільнив місто на 8 років від податків. Через своє прикордонне розташування Теребовля зазнавала нападів ледь не кожного року. Для його підтримки король звільняв місто від сплати податків, наприклад, у 1518 та 1530 роках. 1550 року король Сиґізмунд II надав Теребовлі привілей відбувати щосуботи ярмарки, з 1555 — право брати мита з мостів і доріг.

1594 року укріплене місто і замок здобув Северин Наливайко, захопив великі запаси зброї, пороху, продовольства, одягу і 150 коней. Мешканців міста обкладали непосильними податками і численними повинностями, що викликало опір і повстання. У 1616 році королівські загони придушили бунтівників. Керівників — К. Шуцького і Д. Малиша стратили.

1629 року староста Балабан сприяв відновленню замку. Саме руїни цієї будівлі збереглися до сьогодні. У середині 17 століття Теребовлю обнесли валом і частоколом із брамами: Кам'янецька, Галицька та Львівська[18]. За люстрацією 1664 року замок мав муровані будинки всередині і також деревяний, муровану криницю. Замок мав три вежі: шляхецьку, наріжну і брамну (біля брами). Замок був обнесений муром. При замку було 20 гайдуків і пушкар німець. На підзамчі було 12 мешканців, які не платять податків і завжди готові до послуг замкові.

11 червня 1675 року відбулася Битва під Теребовлею. Місто було кілька днів в облозі 10 тисячною армією зятя Мехмеда IV Ібрагіма Паші. Місто мужньо захищалося тільки з 80 жовнірами, невеликою кількостю шляхти і 200 мешканцями. Захистником замку був — Ян-Самуель Хшановський, тоді і мужністю відзначилася його дружина Анна, якій за це мешканцями міста неподалік замку був встановлений пам'ятник. За цей подвиг мешканців було на 10 років звільнено від податків. Напади татар 1687 зруйнували замок, який більше не відновлювали.

Австрійські казарми для драгунів у Теребовлі, 1900-ті

За люстрацією 1664 року у Теребовлі залишалося лише 24 житлових будинки[19].

1765 року у місті було зафіксовано 335 господарств, костел, монастир кармелітів, 2 церкви, а за містом на горі — василіянський монастир.

Австрійський період[ред.ред. код]

Від 1772 року Теребовля належала до Австрійської імперії за винятком 18101815 років, коли відійшла до Російської імперії за умовами Шенбруннського мирного договору. З 1854 року місто знову стало повітовим центром. Відкрилися відповідні державні установи: повітовий суд, староство та ін.[20]

1907 року в місті відкрито державну гімназію з польською мовою навчання (див. Теребовлянська гімназія). Діяли «Просвіта», «Рідна школа», «Українська бурса», «Сокіл», «Січ», «Луг», «Пласт», «Союз українок», «Захоронка», товариства допомоги українським інвалідам, охорони військових могил та ін[21].

25 листопада 1896 року завершилося будівництво ділянки залізничної колії Тернопіль — Копичинці, що була частиною Галицької залізниці ЛьвівЧернівці. Було збудовано залізничний вокзал, який виконує свої функції до сьогодні[22].

З 1898 року в Теребовлі розміщувався 2-ий полк драгунів австро-угорської армії. 1914 року у Теребовлі базувався вже лише ІІ-ий дивізіон цього полку[23]. Також у місті впродовж двох десятків років базувалися полки фельдєгерів, наприклад, станом на 1914 рік — Угорський батальйон фельдєгерів № 32[24].

Перша світова війна[ред.ред. код]

Під час 1-ї світової війни Теребовля — в зоні російської окупації.

Українська революція — Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

Теребовлянська ратуша

Восени 1918 р. теребовлянці активно підтримали Листопадовий чин: усі установи міста були в руках ЗУНР. 2 листопада в місті та повіті Теребовля було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[25] Від грудня 1918 р. в Теребовлі проходило вишкіл українське військо. У червні 1919 р. місто захопили підрозділи польської Армії Ґаллера, 12 червня у результаті Чортківської офензиви УГА Теребовлю звільнили від поляків. Унаслідок радянсько-польської війни польські війська увійшли до Теребовлі.

Над Теребовлею після погоні на своєму «Нюпорі» сотник-літун УГА Євський дігнав і збив причетного до загибелі командира Літунського полку УГА — полковника Джам-Булата Канукова — пілота-віденця — хорунжого Кубша, запідозреного в комунізмі.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Будівля колишнього повітового староства

У складі Другої Речі Посполитої Теребовля була теж повітовим містом. У економічному та культурному плані це було дуже відстале містечко. Тут діяли дрібні кустарні майстерні, каменоломня, цегельний завод, де разом працювало 354 робітники; швидко розвивалися кооперативний рух, торгівля. Було збудовано 3-поверхові будинки, де розмістилися близько 10 крамниць, у тому числі чеської фірми взуття «Батя». 1933 року відкрито стадіон, згодом — музей (1933) і басейн відкритого типу (1938).

1 серпня 1934 року було утворено сільську гміну Трембовля, до якої увійшли навколишні давніші гміни. У Теребовлі був адміністративний центр гмінної влади, проте саме місто утворювало окрему міську адміністративну одиницю і не входило до складу цієї гміни. Проте до неї входило село Волиця, яке зараз є частиною міста[26].

До вересня 1939 року в Теребовлі дислокувався 9-ий полк Малопольських уланів, який був розбитий після нападу Третього рейху на Другу Річ Посполиту у вересні 1939 року. Командиром полку був Таудеш Коморовський, майбутній керівник польської Армії Крайової[27].

Друга світова війна[ред.ред. код]

Під час 2-ї світової війни місто зазнало бомбових ударів німецької авіації, зокрема 7 вересня 1939 — по залізничному вокзалу й мосту біля села Плебанівка. 17 вересня 1939 в Теребовлю вступили радянські війська; місто стало центром Теребовлянського району Тернопільської області УРСР. Закрито українську гімназію, українські політичні й культурно-освітні організації та установи Теребовлі; репресовано діячів українського національно-визвольного руху, гімназистів. 22 червня 1941 почалася німецько-радянська війна, тоді ж німецька авіація знову бомбила аеродром неподалік Теребовлі, де базувався 86-й бомбардувальний авіаполк; пілот Т. Малієнко здійснив один із перших повітряних таранів. 6 липня 1941 німецькі війська вступили у Теребовлю. 3а час окупації понад 1000 жителів міста вивезено на примусові роботи до Німеччини.

В місті було організовано гетто для євреїв Теребовлі та навколишніх містечок (Струсів, Буданів). На початку червня 1943 на околиці Теребовлі нацисти розстріляли 3 тис. євреїв.

Докладніше у статті Теребовлянське гетто

23 березня 1944 частина 60-ї армії під командування Івана Черняховського звільнили Теребовлю від гітлерівців.

Радянський період[ред.ред. код]

Від 1944 року відновлювалося господарство міста: цегельня, маслозавод, дві промислові артілі, МТС, згодом — промкомбінат, електростанція, взуттєва фабрика, заклади охорони здоров'я, кінотеатр, технікум політосвіти (див. Теребовлянське вище училище культури)[28].

Будинок Теребовлянської райради та адміністрації («Білий дім»)

Радянська влада здійснювала репресії проти діячів національного підпілля, зокрема в жовтні 1947 року — масові вивезення до Сибіру теребовлянців, запідозрених у зв'язках із ОУН і УПА.

У післявоєнні роки побудований завод сухого знежиреного молока, нові корпуси взуттєвої і фабрики ялинкових прикрас, універмаг, гастроном, критий плавальний басейн, приміщення райсанепідемстанції і побуткомбінату, 2 30Ш, школу-інтернат (нині гімназія-інтернат), новий навчальний корпус школи для глухонімих дітей, 3 дитсадки, понад 20 багатоквартирних житлових будинків, завершена газифікацію міста.

1961 року Теребовлянській міській раді було підпорядковано село Боричівка, а 1965 — село Сади[29].

Період незалежної України[ред.ред. код]

Від 1990 року діють «Просвіта», «Союз українок», Спілка краєзнавців, виникли Спілка політв'язнів і репресованих, Братство ОУН-УПА, Всеукраїнське об'єднання ветеранів.

5-7 липня 1997 року — урочистості до 900-річчя Теребовлі[30]. З нагоди урочистостей місто відвідав другий президент України Леонід Кучма. Тоді ж було урочисто відкрито пам'ятник князю Васильку Ростиславичу.

2002 року в Теребовлі було закрито військову частину, в якій дислокувався 223-й Теребовлянський ордена Олександра Невського зенітно-ракетний полк. Його було переведено у гарнізон міста Стрий. До 1990х років підрозділ носив стару радянську назву «223 зенітна ракетна Ордена Олександра Невського бригада». Указом президента України № 195/98 від 16 березня 1998 року полку було присвоєне почесне найменування «Теребовлянська» — «Теребовлянська ордена Олександра Невського 223 зенітна ракетна бригада»[31]. 2000 року бригада стала полком[32], який після передислокації отримав ще одне найменування — «Стрийський». Проте досі залишається почесна назва «Теребовлянська»[33].

12 березня 2009 року Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату постановив поставити єпископа для м. Теребовлі. Архиєрейська хіротонія єпископа Теребовлянського, яку очолив Святійший Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет, відбулася 29 березня 2009 року. Першим єпископом Теребовлянським став іромонах Павло Кравчук (титул: єпископ Тернопільський і Теребовлянський)[34].

Населення[ред.ред. код]

Дані переписів різних часів[ред.ред. код]

Люстрація 1572 року — у місті 248 домів, 2 священники, 10 євреїв, 10 різників.

Люстрація 1616 року — 246 домів, в тому числі 45 порожніх, 8 єврейських господарств, 4 коморники, 6 крамарів, 2 пекарі, 4 різники.

Люстрація 1664 року — після спустошливих років, в тому числі походи Хмельницького та період Руїни, місто зазнало значних руйнувань. Значно впала кількість населення. В Новому місті залишилося лише 17 заселених будинків, а Старому — лише 7. Від єврейської громади залишилося лише 6 осіб. З численних ремісників та торговців залишилися лише 2 різники.

Люстрація 1776 року — 246 будинків християн, 89 єврейських господарств.

Перший загальний перепис населення Польської республіки 1921 року

Згідно з цим переписом[35] у Теребовлі було 1222 будинки, в яких проживали 7015 жителів.

  • Статевий розподіл населення: 3338 чоловіків та 3677 жінок.
  • Релігійна приналежність: 2890 римо-католиків, 2632 греко-католиків, 1486 прихильників юдаїзму. Також 7 осіб інших віровизнання (зокраще євангелістського).
  • Національність: 3737 поляків, 2196 русинів, 1077 євреїв, 1 німець та 4 інших[36].

Всеукраїнський перепис населення 2001

Згідно з всеукраїнським переписом населення 2001 року, в Теребовлі постійно населення було 13455 осіб. З них:

Єврейська громада[ред.ред. код]

1572 роком датується одна з міських люстрацій, в якій можна знайти найдавніше підтвердження того, що у місті вже у XVI столітті існувала єврейська громада. У люстрації вказано, що у місті було 248 домів, 2 священники та 10 євреїв. Згідно з люстрацією 1616 року у місті було 8 єврейський господарства. Люстрація 1664 року вказує, що у місті проживали 6 єврейських родин. Також відомо, що в XVII ст. у місті була дерев'яна синагога, котра стояла на сучасній вул. Івана Франка, тобто на Підзамчу. Вже через сто років (1765 року) єврейська громада була набагато більшою — 89 господарств. В XIX ст. у місті існувало як мінімум 2 синагоги, в тому числі одна стара дерев'яна. Єврейська громада переважно жила в Старому місті, поблизу сучасних площі Т.Шевченка (давніше площа Ринок, потім Пілсудського) та вулиці Січових Стрільців (до 1945 — Яна Собеського). Також у місті було окреме єврейське кладовище, яке стояло на місці сучасної житлової забудови по вул. Чайковського[38]. Під час Першої світової єврейський квартал згорів, оскільки було багато дерев'яних будівель. Частина єврейських сімей у якості біженців виїхала з міста перед наступом російської армії. 1941 року в Теребовлі проживали приблизно 1700 євреїв. 1942 року під час німецької окупації єврейський квартал був перетворений на теребовлянське гетто. Тоді ж частину євреїв було відправлено у винищувальний табір у Белжеці або розстріляно на місці. Решту було розстріляно наступного року у яру біля села Плебанівка.

Поширені прізвища[ред.ред. код]

Андерст, Благітка, Боднар, Борачок, Боцяновський, Бродяк, Вирозумський, Висп'янський, Вітушинський, Вовчук, Воробій, Гарматій, Голяк, Гончарик, Гринів, Губіцький, Гудзь, Дацко, Дейницький, Дзюбак, Добровольський, Дурбак, Забара, Завадовський, Залуцький, Заплітний, Кісь, Кобильняк, Козак, Коляска, Конотопський, Констанкевич, Косовський, Косцєльняк, Краснопера, Круковський, Куліковський, Леськів, Лещишак, Малевич, Мандзюк, Менденко, Медзінський, Миколаєнко, Морозович, Мохнацький, Нич, Паламар, Панас, Пасіка, Погорілий, Приступа, Пророк, Рейовський, Романишин, Сайко, Самолук, Сененький, Сенетеля, Сенюта, Синьковський, Сташків, Стецула, Стрілецький, Сулима, Трендовацький, Турула, Турчиняк, Фенц, Фриз, Цегельський, Целевич, Чайківський, Шестопаль, Шмігельський, Штогрин, Щепанський, Щуцький, Яремчук, Ястрембський, Яськевич[39].

Промисловість[ред.ред. код]

  • ВАК «Теребовлянська взуттєва фабрика» — організована 1946 року як швейно-взуттєва фабрика, підпорядкована Тернопільскому обллегпрому. З 1949 року — державна взуттєва фабрика № 37. З 1961 року була філіалом Львівського виробничого об'єднання «Прогрес»[40]. В 2000х роках на фабрику прийшов італійський інвестор.
  • Фабрика ялинкових прикрас — виникла 1964 року на основі одного з цехів районного промкомбінату. Була однією з небагатьох фабрик такої спеціалізації у СРСР. Впродовж багатьох років фабрика отримувала нагороди на різних всесоюзних та республіканських виставках. Станом на сьогодні працює один цех.
  • ТОВ «Фероплас» — розташоване в передмісті Сади. Спеціалізується на виробництві промислового пінопласту.
  • Цегляний завод «Домобудівник» — працює на сировині глиняного кар'єру в Теребовлянському лісі. 1944 року був відновлений від руйнувань завданих війною.
  • Теребовлянський консервний завод

За радянських часів існували ще кілька підприємств, які не збереглися до нашого часу. Серед них філіал Тернопільської фабрики «Індтрикотаж» та комбінат хлібопродуктів[41].

Транспорт[ред.ред. код]

Залізничний вокзал

Через центральні вулиці Теребовлі (Князя Василька та Тернопільська) проходить автомагістраль міжнародного значення М19 — частина європейського шляху E85. Є незавершений проект будівництва об'їзної дороги, яка б могла розвантажити вулиці міста і пришвидшити рух автотранспорту. Частину інфраструктури (деякі мостові переходи) збудовано, але давно покинуто. Планується завершення цього проекту[42]. Завдяки трасі М19 Теребовля має зручний міжміський транспортний зв'язок з обласним центром Тернополем, іншими районними центрами та Чернівцями, які теж лежать біля цього автошляху. В центрі Теребовлі розташована автостанція. Раніше автостанція стояла на тій самій вулиці (трохи південніше), проте була перенесена в нову будівлю. Також біля траси в центрі міста діють дві автозаправні станції.

Є залізниця від Теребовлі до обласного центру, столиці України та інших населених пунктів. У місті є залізнична станція Теребовля (Трембовля). Історія станції та теребовлянської залізниці розпочинається 1896 року[43].

В міжвоєнний період та під час німецької окупації у Теребовлянському лісі проходила лінія вузькоколійної залізниці, яка з'єднувала каменоломню в селі Застіноче і станцію поблизу цегляного заводу. На ній відбувалося перезавантаження каміння з вузькоколійки на звичайну залізницю[44].

Міський транспорт представлений двома службами таксі: «Сяйво»[45] і «Таксі-Плюс». Також використовується приміський автотранспорт (автобусні рейси до сіл району) для пересування між віддаленими частинами міста, наприклад, між зупинкою «Сільгосптехніка» (на краю міста у передмісті Сади) через центр міста до найближчих сіл (Семенів, Залав'є)[46].

Освіта[ред.ред. код]

Історія державної системи освіти в Теребовлі розпочинається у австрійському періоді. У 17761783 роках проводилася шкільна реформа в Габсбурзькій монархії. Згідно з нею у березні 1777 року у всіх містах засновувалися три типи народних шкіл: нормальні, головні і привіальні. До 1 липня 1888 року Теребовлянський повіт у справах освіти підпорядковувався Тернопільському шкільному інспекторові та Тернопільській шкільній раді. Проте після цієї дати було створену Теребовлянський шкільний округ з власним інспектором та шкільною радою[47].

В австрійський період у Теребовлі діяли кілька шкіл. 1907 року також була відкрита польська гімназія. Розташовувалася вона в перебудованих приміщеннях кавалерійських казарм на тодішній вул. Валовій (тепер там школа-інтернат для глухих дітей). У гімназії станом на 1914 рік навчалося 600 учнів, в тому числі 280 поляків, 150 українців та 160 євреїв[48]. Багато українських дітей відвідували українську гімназію у Тернополі. Впродовж Першої світової війни Теребовлянська гімназія припинила свою навчальну роботу, проте була відновлена 1919 року[49].

Окрім гімназії у міжвоєнний період у місті діяли кілька інших шкіл. Насамперед це початкові школи: для хлопчиків на першому поверсі міської ратуші та для дівчаток на вул. Яна Собеського (Січових Стрільців). В центрі міста, на вулиці Софії Хшановської (Князя Василька), була польська бурса ім. Адама Міцкевича.[50]. У передмісті Сади також діяла ще одна початкова школа[51].

1939 року нова радянська влада закрила гімназію і на її базі відкрила 2 середні школи — українську і польську. З приходом німців освітня ситуація знову змінилася. Функціонували лише дві семикласні народні школи і одна в Садах. Німці не дозволили відновити гімназію (у Галичині було дозволено лише 8), проте відкрили торговельну школу з двома відділами: торговельним і б'юровим. Вона припинила своє існування одразу після визволення радянськими військами[52]. Саме з післявоєнного періоду розпочинається історія більшості навчальних закладів Теребовлі. Вже 1945 року у місті працювали дві школи, в яких навчалися 630 учнів[53].

Станом на сьогодні у місті діють 3 загальноосвітні школи, гімназія, інтернат, 3 дошкільні навчальні заклади: дитсадки «Сонечко», «Ромашка» та «Теремок»[54]. Шкільна освіта доповнюється спортивною школою, музичною школою.

Теребовлянське вище училище культури

Вища та професійна освіта представлені у Теребовлі єдиним навчальний закладом — Теребовлянським вищим училищем культури. Це навчальний заклад І-ІІ рівнів акредитиції[55]. З 2004 року в училищі діє Навчально-консультаційний пункт Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, через який можна заочно навчатися в самій Академії. Історія навчального закладу розпочинається з бібліотечної школи 1940 року, яка згодом стала технікумом політосвіти, а потім перейменована на культурно-освітнє училище. 1994 року навчальний заклад отримав сучасну назву[56]. В училищі діяв «Тернопільський обласний осередок Всеукраїнської Хореографічної Спілки України»[57].

Загальноосвітні навчальні заклади міста:

  • Теребовлянська гімназія — навчальний заклад, який веде свою історію від польської гімназії. Заснована гімназія у 1907 році.
  • Теребовлянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 — заснована після Другої світової війни. Діяла у будинку на вул. Червоноармійській (Січових Стрільців). З 1982 року розташовується у новому шкільному комплексі.
  • Теребовлянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 — заснована 1946 року. Спочатку розміщувалася в будівлі ще польської школи для дівчаток (зараз це частина районної лікарні). 1952 року переведена в 3-поверхову будівлю на вул. Леніна (Князя Василька). Після зведення нових будівель для школи № 1 була переведена на її місце в[58]. В школі навчалися переважно діти військовослужбовців Теребовлянської військової частини, мова викладання була російської. Тому в народі її досі часто називають російською.
  • Теребовлянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3 — школа в передмісті Сади. Будівництво сучасної будівлі розпочалося літом 1989 року. 1 вересня 1991 відбувся перший шкільний дзвоник. Раніше існувала лише стара одноповерхова будівля школи, що змушувало більшість дітей відвідували міські школи.
  • Теребовлянська обласна комунальна спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для глухих дітей — спеціалізований навчальний заклад для глухо-німих дітей. Історія інтернату розпочинається у 19451946 роках, коли в приміщенні колишньої теребовлянської захоронки були розміщені 6 глухо-німих дітей зі східних областей України, за котрими опікувалися двоє вчителів-вихователів. Сьогодні інтернат займається вихованням дітей від 3 до 19 років[59].
  • Музична школа — заснована 1964 року як філіал Тернопільської музичної школи. З 1965 року діє вже самостійно. Станом на сьогодні в школі навчається більше 200 учнів[60].
  • Спортивна школа — Детальніше у розділі «Спорт»

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Історія теребовлянської преси розпочинається з 1900 року, коли почав виходити урядовий тижневик староства і шкільної ради. З 1914 року деякий час виходив польськомовний часопис «Ziemia Trembowelska» (Земля Теребовлянська). 11 травня 1932 року вийшов перший номер місячника «Czar Wiersza». А першим україномовним часописом став тижневик «Плуг», який з'явився 15 грудня 1932 року. З приходом радянської влади припинилося видання цих газет. Натомість з'явилася газета «Сталінський шлях». В січні 1940 газету перейменували на «Ленінський шлях». В період німецької окупації виходила газета «Теребовлянські вісті». Після приходу Червоної армії відновилася газета «Ленінський шлях». До часів незалежності вона кілька разів змінювала свою назву: «За комуністичну працю» (з 1 червня 1962), «Трудова слава» (з 1 квітня 1965)[61].

В наш час діє лише одна газета — «Воля», яка була заснована 1992 року. Співзасновниками газети є кілька органів місцевої влади та громадських організацій: районна рада, райдержадміністрація, районна рада товариства «Просвіта» та сам колектив. «Воля» друкується щотижня в п'ятницю. Тираж газети незначний — близько 3 тисяч. За радянський часів районна газета виходила під назвою «Трудова слава»[62]. Засновниками газети були Теребовлянська районна Рада народних депутатів та районна партійна організація Компартії України. У зв'язку з політичними змінами 1991 року газета була переєстрована і її засновником вважалася лише районна рада. 1990 року Теребовлянський осередок Демократичної партії України зареєстрував газету «Воля». В липні того ж року вийшов перший номер газети. В серпні 1991 року її випуск було зупинено, а 1992 року на основі «Трудової слави» створено газету з назвою «Воля». В період незалежності в Теребовлі була також інша газета — «Теребовлянські вісті» (як і газета часів німецької окупації), співзаснована райрадою та осередком Народного Руху[63][64].

Також засоби масової інформації в Теребовлі представлені програмами Теребовлянського радіо в мережі Українського радіо. Їх транслюються під час ефірного вікна для Тернопільського обласного радіо у мережі 1-го каналу проводового мовлення. Всього Теребовлянське радіо має у своєму користуванні 2 год 28 хв ефірного часу на тиждень. Над випусками програм працює Редакція Теребовлянського районного радіомовлення на чолі з редактором Кузів Михайлом Романовичем. Позивні: «Говорить Теребовля!»[65].

Культура[ред.ред. код]

Читальні та бібліотеки

Активне культурне життя української (руської) громади у Теребовлі розпочинається наприкінці XIX ст. 1885 року у місті було створено першу бібліотеку при товаристві «Читальня», бібліотекарем якої був Семко Дроздик. 1892 року було засновано товариство «Руська бібліотека», до якого переважно входила місцева інтелігенція. В товариства також була власна бібліотека. Згодом мешканці Теребовлі отримали дозвіл на відкриття філії товариства «Просвіта». 1903 року відбувся установчий збір теребовлянської філії. А вже 1906 року в окремому будинку була відкрита читальня Товариства «Просвіта», яка стала центральною у повіті. Бібліотека товариства займала три кімнати. Під час Першої світової війни читальню було закрито російською окупаційною владою, а після — польською. Проте згодом її відновили і вона діяла до приходу радянських військ 1939 року. В той же період в Садах існувало 2 філії центральної читальні[66][67]. Також у міжвоєнний період у місті діяла велика польська бібліотека, в розвитку якої брала активну участь дружина командира 9-го полку уланів Тадеуша Коморовського. Під час німецької окупації польськомовні книжки цієї бібліотеки були знищені одним з вчителів української школи на прізвище Фиґас[68].

Вже після Другої світової війни у місті запрацювали дві бібліотеки, котрі діють до сьогодні: центральна районна і дитяча. Центральна бібліотека була створена 1945 року у маленькому приміщенні біля Покрівки. 1952 року її перенесено в сучасну будівлю у центрі міста. Тоді ж отримала нове приміщення дитяча бібліотека[69].

Заклади культури та масові заходи

У післявоєнний період у будівлі парафіяльного костелу було відкрито районний будинок культури. В 1970х також побудовано кінотеатр ім. Шевченка. Проте вже наприкінці 2000х років костел було повернуто польській громаді, а будинок культури до сьогодні діє в новому приміщенні — у міському кінотеатрі. За радянських часів було розпочато будівництво нового будинку культури, а саме на вільній території між міським ринком та стадіоном. Проте через розпад Радянського Союзу та невдале місце (близько до поверхні підземні води, які затоплюють підвали) будівництво було припинено на високому рівні готовності проекту. Також у місті діє Будинок дитячої творчості, учні якого беруть участь у різних масових заходах

У літній час багато культурних заходів проводяться на свіжому повітрі — літній сцені під стінами Теребовлянського замку. Ця місцина вже давно використовується для масових заходів. Раніше там проводили свої свята представники трьох громад міста: української, польської та єврейської. Українці влаштовували щороку 4-5 масових заходів, на які приїжджали мешканці і з навколишніх населених пунктів. Зокрема, проводилося Свято Української Пісні. Ці заходи були важливим джерелом наповнення бюджету українських організацій та гуртків: «Просвіта», «Рідна школа» та ін[70]. 1937 року магістрат заборонив всім громадам використовувати замкову територію для своїх свят. Теребовлянський декан Степан Мохнацький дав в користування церковну землю на Зазамчу, територію якої мали вирівняти і перетворити на власну українську площу[71].

Вже традиційним для міста став регіональний фестиваль мистецтв «Забави у княжому місті», який вперше був проведений як районний у 2009 році[72].

Краєзнавчий музей

Значним науковим, культурним і видавничим осередком міста й району є Теребовлянський краєзнавчий музей, що розпочав свою роботу 1999 року. Від часу його заснування директором закладу є Ігор Зінчишин. Ще до Другої світової війни у місті вже був «Музей Теребовлянський» («пол. Muzeum Trembowelskie»), організований в одній з будівель гімназії[73]. Окрім нього ще був повітовий музей, який діяв у Монастирі кармелітів.

Спорт[ред.ред. код]

Вхід до стадіону «Колос»

Серед спортивної інфраструктури міста насамперед виділяється стадіон «Колос», розміщений на вулиці 22 Січня. До Другої світової війни на його місці вже існував польський стадіон (тоді це була вулиця Ридзи-Сміглого), збудований 1930 року на так званих Плянтах — незабудованій території на правому березі Гнізни, яка використовувалася в тому числі як пасовисько[74]. До спортивної інфрастрактури міжвоєнного періоду належали також веслярська пристань та спеціально-обладнана для плавання ділянка річки Гнізни поблизу Теребовлянської гімназії (вул. Валова)[75].

Одразу після війни у місті було створено районний спортивний комітет на чолі з Юрієм Яремчуком. 1950 утворено Добровільне спортивне товариство «Колгоспник» на чолі з Володимиром Хвалибогою. Міський стадіон отримав свою нову назву — «Колгоспник». На межі 1940-1950-их років у місті існувала футбольна команда «Локомотив». Через кілька років її перейменували на «Кооператор». 1982 року розпочалася реконструкція міського стадіону, а тому команду перевели в село Лошнів і перейменували на «Нива». Після реконструкції команда повернулася на стадіон, який теж отримав нову назву — «Колос»[76].

До 20-річчя Незалежності України стадіон «Колос» був реконструйований[77]. Станом на сьогодні до його комплексу входять футбольне поле з біговими доріжками, мале футбольне поле, волейбольний майданчик та спортивний зал.

Докладніше: Нива (Теребовля)

1966 року у місті була заснована Теребовлянська дитячо-юнацька спортивна школа з секціями футболу, плавання, волейболу, боксу, вільної боротьби. Донині вона діє в колишній будівлі польського гімнастичного товариства «Сокіл». Також ще до кінця 1990-их у спортивної школи був невеликий критий басейн на вул. Івана Франка. У теплий період року працює відкритий літній басейн на Зазамчу. Його, як і стадіон, започаткували ще у міжвоєнний період — 1938 року. Тоді теребовлянський магістрат на потічку Пичинія збудував два відкриті басейни з пляжем та роздягальнями[78].

Медицина[ред.ред. код]

1939 року після приєднання Західної України до СРСР було створений Теребовлянський райздороввідділ. Тоді ж була відкрита лікарня на 50 ліжок. Також в Теребовлі запрацювала амбулаторія. З усіх навколишніх лікарень лише в Теребовлянській проводилися хірургічні операції. 1944 року після звільнення міста було відновлено лікарню на 35 ліжок. 1950 року було створено Теребовлянське медичне училище, яке функціонувало лише до 1959 року, коли було переведене до Чорткова і приєднане до Чортківського медичного училища. 1958 року були ліквідовані райздороввідділи, а їхні функції взяли на себе районні лікарні. Це процес відбувся майже синхронно з ліквідацією і приєднанням до Теребовлянського району Золотниківського, Микулинецького, Струсівського та Буданівського районів (1959–1962 рр.). Теребовлянська районна лікарня стала центральною[79]. Нині у місті діють медичні заклади:

  • Теребовлянська центральна районна комунальна лікарня — розташована в будинку колишньої польської школи для дівчаток та прибудованому корпусі (Адреса: вул. Січ. Стрільців, 25). Окремий корпус інфекційного відділення розташований поблизу дитячої поліклініки. Дитяче відділення Теребовлянської районної дитячої лікарні колись діяло в будівлі Центральної районної лікарні, проте згодом було перенесене в окремий корпус Відділення травматології (колишня будівля повітового уряду біля парку Шевченка).
  • Теребовлянська районна поліклініка (триповерхова будівля на вул. Мазепи,2) та Теребовлянська районна дитяча поліклініка(займає окремий одноповерховий корпус на вул. Січових Стрільців).
  • Теребовлянський пологовий будинок та медична лабораторія містяться в одній будівлі, яка ще у міжвоєнний період використовувалася за медичним призначенням (на перехресті вулиць Січових Стрільців та 22 Січня).
  • Теребовлянська санітарно-епідеміологічна станція займає цілий комплекс будівель на вул. Застіноцькій. Поблизу неї є спеціалізований медичний заклад — Станція переливання крові. Триповерховий корпус станції був зведений на початку 1980-их років (вул. Навроцького, 2).

Архітектура і міська скульптура[ред.ред. код]

Пам'ятки архітектури та історія забудови міста[ред.ред. код]

Руїни замку


Центральне місце в архітектурно-історичному комплексі Теребовлі займає Теребовлянський замок. Міститься він на Замковій горі на місці кількох давніших оборонних споруд, в тому числі ще княжих часів. 2011 року на цьому пагорбі проводилися археологічні розкопки. Було знайдено добре збережене житло слов'ян початку Х століття, що свідчить про те, що заселення міської території відбувалося набагато раніше, ніж перша літописна згадка під 1097 роком[80]. Впродовж останніх десятиліть археологам вдалося встановити літописну локалізацію Теребовлі. Дитинець міста був саме на Замковій горі. Зокрема з тих часів збереглися 2 захисних вали, які кілька разів були зміцнені впродовж своєї столітньої історії. До них прилягали культові споруди Х ст., виявлені нещодавно археологами. Міський торгово-ремісничий посад та пристань розташовувалися нижче по течії Гнізни, там де вона впадає в річку Серет, поблизу сучасних сіл Семенів та Зеленче[81].

Історія Нового міста документально розпочинається 1415 року, коли привілей на його розбудову отримав Бартош Головацький, учасник Грюнвальдської битви. Проте археологічні дослідження останніх 10 років вказують на те, що в ХІІ-XIV ст. на лівому березні Гнізни вже існувало невелике село[16].

Міська забудова та архітектура часів Речі Посполитої[ред.ред. код]

Інформації про міську забудову до XVI ст. майже немає, адже не збереглося ні згадок, ні самих пам'яток, які в ті часи здебільшого були дерев'яними. Вже у XVI ст. доступні короткі згадки і описи Теребовлянського замку. Зокрема, 1534 року теребовлянський староста Анджей Тенчинський відбудував замок. 1551 року була проведена люстрація, яка залишила детальний опис твердині. Саме у цій люстрації вказано, що кам'яний мур замку «залишався ще з Казимирового часу»[82]. На Підзамчу тоді ж розміщувався фільварок з пивоварнею. Також з вказаного періоду розпочинається історія багатьох кам'яних пам'яток, які збереглися до нашого часу.

1631 року було завершено будівництво нового замку під керівництвом теребовлянського старости Олександра Балабана. Наступного року була проведена люстрація, яка подає нам інформацію не лише про зовнішній вигляд замку, але й про внутрішню забудову, яка до наших часів не збереглася. Замок був потужною кам'яною оборонною спорудою: найбільша ширина — 38 м, найбільша довжина — 107 м, товщина стін в середньому — 4 м. Також було три вежі&nbsp: кругла головна та менші — шестибічна і чотирикутна. В середині замку був двоповерховий палац, 7 підвалів для зберігання припасів. Також у дворі замку була дуже глибока криниця, яка збереглася до сьогодні[83].

Станом на середину XVII ст. місто переживало економічне піднесення. Паралельно з цим збільшувалася кількість населення, розбудова міста. Старе і Нове місто були оточені валом і парканом. Вхід у місто був через три брами: Кам'янецька, Галицька (Зубівська) та Львівська. Кам'янецька розміщувалася поблизу церкви св. Миколая, адже вали проходили якраз за її територією, майже по лінії сучасної залізничної колії. З Галицької брами виходив шлях до Галича, від якого отримала свою назву сучасна вулиця Галицька. Інша назва (Зубівська) вказує її прямування у напрямку села Зубів. Львівська брама стояла у північній частині міського валу, поблизу замку. Міські вали тягнулися від сучасного залізничного мосту по вулиці Валовій (тепер Залізнична), згодом повертали на захід до вулиці Широкої (сучасна Івана Мазепи) і прямували до Гнізни[18].

Церква Св. Миколи разом з дзвіницею
Оборонна церква Св. Миколи

В XVI розпочинає свою історію і «Оборонна церква Св. Миколи», яка в наш час належить одній з греко-католицьких парафій міста. Церква Св. Миколи буда збудована в кінці XVI століття, трьохнефна в плані і носила оборонний характер. У 1735 році відбулася перебудова на кошти Теребовлянського пароха Антонія Римбали та за згодою митрополита Анастасія Шептицького. Було розібрано старий церковний портал і збудовано новий великий квадратної форми. Від початкового храму залишилась лише східна частина — пресвітерія з великим вівтарем. На південному фасаді зберігся замурований, строгих ренесансних форм портал. Церква після побудови не мала бань і була пристосована до оборони. Над апсидою розміщено спеціальний закритий бойовий ярус з бійницями. Тоді ж було побудовано нову дзвіницю на сім дзвонів з скарбницею. Навколо церкви простягався кам'яний мур, а вхід на церковне подвір'я був через браму, яка виходить на вулицю Шевченка. Давніше навколо церкви також розміщувалося кладовище. Вже відновлена церква була освячена 18 серпня 1784 року[84].

Поряд з церквою св. Миколая було збудовано лікарню (зведена за ініціативою о. Івана Залуцького[85]), на місці якої згодом з'явилася двоповерхова кам'яниця, яку використовували як руську читальню, приватне житло, єврейську крамницю. В радянські часи в цій будівлі був горілчаний магазин. 1988 року кам'яницю було знесено через аварійність[86]. До комплексу церковних будівель належать також парафіяльний будинок (будинок священника) та дім Товариства священників ім. св. Петра і Павла, в якому тепер розміщений Теребовлянський районний військовий комісаріат.

Монастир кармелітів

В церкві св. Миколая зберігається копія Теребовлянської Чудотворної Ікони Божої Матері. Оригінал зберігається у соборі Святого Юра у місті Львів[87].

Костел і монастир кармелітів

В XVII столітті розпочалася історія іншої помітної міської памятки — Монастиря і костелу кармелітів. 1617 року теребовлянський староста Пйотр Ожґа запросив до міста кармелітів; 1620 року подарував їм землю для будівництва костелу. З 1635 до 1640 років відбувалося будівництво мурованих будівель костелу і монастиря. Масштабний проект був підтриманий фінансовою допомогою місцевих магнатів: 1624 року шляхтич Миколай Осинський подарував монастирю броварню, крамницю та житловий будинок поблизу Гнізни. 1635 року власник села Лошнів Адам Коморовський дав монахам 6 тисяч золотих. Приблизно тоді ж монастир отримав у своє володіння землі села Боричівка, якими користувався до приходу радянської влади[88][89].
Стефан Потоцький — батько Миколи Василя Потоцького — був доброчинцем костелу оо. Кармелітів в Теребовли (в захристі був його портрет).[90]
За версією польського дослідника Анджея Бєтлєя, в кляшторі був портрет теребовельського старости Міхала Францішека Потоцького.[91]

Монастир є комплексом споруд оборонного типу. Складається з Костелу Успіння Діви Марії і двоповерхового комплексу келій. Територію монастиря оточують масивні стіни з чотирма наріжними, п‘ятикутними в плані, оборонними баштами. Дві башти стоять над річкою Гнізна. У зовнішніх стінах та в баштах розміщуються бійниці для стрільби з рушниць та мушкетів та гармат. Головний вхід на територію влаштовано в центральній частині південної стіни у вигляді проїзної арки. В XIX ст. над нею була добудована надбрамна триарочна дзвіниця. Костелу Успіння Діви Марії в плані трьохнефний з прямокутною західною частиною. Зовнішнє оздоблення костелу доволі просте, без особливого декору. З південної та північної сторони споруджено по два контрфорси. З північної сторони костелу збудовані келії[88]. Також були великі підземелля, у яких, зокрема, були захоронення духовенства та міської знаті.

У першій половині XX ст. проводилась реставрація. В післявоєнні часи в монастирі була влаштована фабрика ялинкових прикрас. 1987 року у костелі трапилася велика пожежа[92]. Невдовзі споруда була передана Українській автокефальній православній церкві. Після ремонту були встановлені два куполи на фасад храму. 1990 року у храмі відбулася перша літургія[93].

Монастир кармелітів. Позаду руїни келій та брами
Підгорянський монастир

(Підгорянський) Святопреображенський василіанський монастир монастир побудовано на південь від Теребовлі поблизу села Підгора (у гирлі Гнізни до Серета), проте теж входить до історичного і архітектурного комплексу міста. В більшості офіційних документів монастир згадується саме як «Теребовлянський». За легендами заснування монастиря відбуло у 12-13 ст. Вважається, що до початку XVIII ст. монастир був дерев'яним. Лише на початку XVIII відбувається перебудова і з'являються будівлі, які залишилася до нашого часу. Про це свідчить напис над одним з вікон брами з датою «Фундатор ігумен Діонісій 1716» та уривок з заповіту згаданого ігемена Діонісія: «Я, ієромонах, ігемен новоспорудженого мною монастиря Теребовельського». Територію монастиря, трапецієвидної у плані, оточували оборонні мури. Кути завершувались круглими двоярусними баштами з циліндричними склепіннями. У 1716 році було зведено головну вежу з в'їзною брамою. По лівій стороні від брами розташований комплекс келій. За ними стоїть Преображенська церква, повернута вівтарем на Схід. План храму походить з дерев'яної архітектури — тридільної (триверхової) церкви. Також є згадки про те, що на території монастиря також була ще одна дерев'яна церква та кладовище. 1789 австрійський уряд закрив Підгорянський монастир. Деякий час його будівлі розбиралися жителями сусідніх сіл на будівельні матеріали. Від повного руйнування монастир був врятований забороною розтягувати каміння та кількома консерваційними роботами. Монастирська церква відбудована в 1992 році, проте через брак історичних матеріалів в той час не було відомо про її справжній вигляд, тому замість трьох бань церкву зараз увінчана лише однією[94].

Забудова XIX — поч. XX ст.[ред.ред. код]

Серед забудови австрійського періоду насамперед виділяється Теребовлянська ратуша. Це двоповерхова будівля по вул. Шевченка. Збудована наприкінці XIX ст. у класичному стилі. Вхідну групу завершує портик. Будівлю вінчає башта з механічним годинником-курантами, котрі відбивають кожну годину, а також кожні 15 хвилин.

До австрійського періоду також відноситься і будівля залізничного вокзалу, яка за більш ніж 100 років існування (ділянка залізниці через місто була відкрита 25 листопада 1896 р.) майже не змінилася.

Тоді ж розпочинається історія багатьох кам'яниць у центрі міста. По-перше, це Будинок гімнастичного товариства «Сокіл». Теребовлянське гніздо польського «Сокола» від часу свого відкриття (1892) потребувало окремого приміщення, де б можна було проводити концерти, театральні вечори, зберігати бібліотеку. Урочисте відкриття «Сокільні» відбулося 1 червня 1905 року[95]. За радянської влади (в 1950-их роках) тут був кінотеатр, згодом у будівлі розмістили дитячу спортивну школу.

Особняк на вул. Родини Юрчаків,19

1907 року було збудовано Будинок «Рідної школи»[96]. Це триповерхова будівля по вул. Князя Василька,99, тобто стоїть у центральній частині міста. Керував будівництвом Яків Козак. Будова цього закладу — головна заслуга директора української комунальної каси Т. Томашевського. Кошти на будівництво були отримані від каси «Поміч».

Біля площі Шевченка зберігся будинок друкарні Геллєса (кін. XIX ст.), а на Зазамчу — будинок теребовлянської пошти (1862 рік, тепер приватний будинок). Тоді ж з'явилося багато кам'яниць заможних міщан. Найкращі зразки можна побачити на вулиці Родини Юрчаків: будинок архітектора Геваніцького (№ 4), сусідній будинок № 4 (теж проект Геваніцького), кількаповерховий будинок архітектора Закржевського (№ 19) та двоповерховий № 9 під Покрівкою (1912 року, про що свідчить дата на фасаді)[97].

В польський період було збудовано повітове староство (тепер дитяча лікарня) та 2 корпуси лікарні (1935 року, про що свідчить тогочасна пам'ятна таблиця на стіні), які в 1970-ті були з'єднані між собою. Тепер там розміщуються лабораторія та пологовий будинок.

Найпомітніше місце серед польської забудови міжвоєнного періоду займає Парафіяльний костел св. Петра і Павла зведений у 1924–1928 роках. Починаючи з 1810 року у місті не було парафіяльного католицького храму, адже старий дерев'яний костел згорів. Тому парафіяни з Теребовлі та навколишніх сіл користувалися храмом монастиря кармелітів[98]. Ще перед Першою світовою війною були плани побудови нового парафіяльного храму, проте військові дії перешкодили планам. Вже після війни на викупленій у єврейського громади ділянці розпочалося будівництво нового храму. Теребовлянський парафіяльний костел став першим в Польщі храмом у стилі римських базилік раннього християнства. Архітектором храму був Адольф Живка-Богуш, котрий після Другої світової війни займався відновленням краківського Вавелю. З 1956 до початку 1990-х храм виконував функції будинку культури, а потім переданий місцевій польській громаді[99].

Пам'ятники[ред.ред. код]

Докладніше у статті Пам'ятники Теребовлі

У Теребовлі встановлено близько півтори десятка зразків міської скульптури — пам'ятників, погрудь та пам'ятних знаків. Теребовлянські пам'ятники відносяться (за часом їх встановлення) переважно до періоду незалежності України (від 1991 року). Також налічується близько десятка пам'ятників, які були демонтовані в різні часи через зміну політичної ситуації.

Найбільш примітні пам'ятники: Теребовлянському князеві Васильку, Тарасу Шевченку. Також встановлені погруддя Степану Бандері, Іванові Франку. Також існує група пам'ятників, які присвячені визвольній боротьбі та жертвам репресій: меморіал Воїнів УПА-ОУН, пам'ятний хрест Воїнам УГА, пам'ятник Закатованим студентам Теребовлянської гімназії, меморіальна таблиця Закатованим в Теребовлянському НКВД та ін.

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

На Замковій горі позаду фортеці є ботанічна пам'ятка природи місцевого значення — 80-річний бір чорної сосни, внесений до природоохоронних територій 1977 року під назвою «Сосна чорна теребовлянська». Площа бору — 5 га. Перебуває у віданні Теребовлянського комбінату комунальних підприємств. Місцевість поблизу бору є популярною рекреаційною зоною. Також навколо Теребовлі розміщені інші охоронні території місцевого значення: Теребовлянська бучина (№ 1 та № 2), Теребовлянська дубина, Підгорянський ботанічний заказник.

Мікротопоніми та урбаноніми[ред.ред. код]

У алфавітному порядку[100]

  • Волиця — розкинулась у південно-східній частині міста, межує з селом Плебанівка. Ще до Другої світової війни це було окреме село з населенням близько 300 осіб.
  • Вишнева гора — розташована серед полів в напрямку хутора Піддубина біля села Боричівка. За легендою отримала свою назву від того, що земля колись стала вишневою від якоїсь кровопролитної битви.
  • Грабина — назва походить від маленької ділянки грабового лісу, яку називають Стінка.
  • Дзюбаччина — те саме, що Зап'ятнички, Зазамче, Попівщина
  • під Дубиною — біля Дубової гори, яка розташована поблизу села Боричівка. Ще до Другої світової гора була вкрита старими дубами. Проте згодом ліс був вирізаний німцями та вивезений. Проте згадка про Дубову гору збереглася у назві хутора Піддубина.
  • Зазамче, за Замком — частина міста, розташована по іншу сторону замку, ніж решта Старого місто. Дала назву вулиці Зазамче. Інша назва — Зап'ятнички[101].
  • Зап'ятнички (Зазамче, Попівщина, Дзюбаччина) — один з варіантів назви цієї території від церкви св. Пятниць, яка там була кілька сотень років тому. В міжвоєнний період був розкопаний фундамент цієї церкви.
  • від Зеленча — частина міста зі сторони села Зеленче.
  • Загаї — новобудована частина Садів, «за гаями» на межі поселення.
  • за Касарнями — частина міста за казармами (касарнями), які були розташовані за Плянтами в напрямку Зеленча.
  • Каменоломи — кам'яний кар'єр в селі Застіноче.
  • від Кровінки — частина міста при дорозі на Тернопіль, в напрямку села Кровинка.
  • Ксенжа/Княжа гора — пагорб між Замковою горою та Покрівкою. Саме на ньому розпочинаються Садики, або Княжі Садки.
  • Княжа долина — долина серед полів за Садами, поблизу траси до Сатанова.
  • Королюха — була частиною королівських земель. Простягається від Теребовлянського кладовища до Садівської школи (Теребовлянська загальноосвітня школа № 3).
  • Лошнівська гора — гора на лівому березі Гнізни, на північ від міста. Височіє в напрямку Лошнова, який розташований якраз за нею. Через це і отримала свою назву.
  • На Монастирі — на погорбі біля Підгірянського монастиря.
  • Нове місто — частина міста на лівому березі Гнізни, яка була розбудована за королівським привілеєм Бартошу з Теребовлі, котрий брав у часть у Грюнвальдській битві.
  • Підгора — під Монастирем, тобто пагорбом, на якому стоїть Підгорянський монастир.
  • Підзамче — частина Старого міста під замковою горою. Дала назву вулиці Підзамче.
  • Плянти — частина міста на правому березі Гнізки, трохи південніше забудови Старого міста. До радянських часів пустувала і використовувалася в тому числі як пасовисько. Тепер на території Плянт діє міський ринок, стадіон, парк «Молодіжний» та кілька вулиць.
  • Покрівка — пагорб навпроти Замкової гори, праворуч від Княжої.
  • Попівщина, або Зап'ятнички — узгіря на Зазамчу, між Замковою і Княжою горами. На тому місті колись була церква св. Параскеви-Пятниці, що підтверджено і археологічними розкопками. Також ймовірно, що там був монастир[102]. Назва церкви і використанні території створили обидва мікротопоніми.
  • Потоки — розташовані в нижній частині Садів, порізані ярами, в яких течуть потічки, притоки потоку Королюха (притока Гнізни).
  • Попівщина — те саме, що Зап'ятнички. Земля тут належала церкві св. Миколая ще до міжвоєнного періоду. Це і створило один з варіантів назви.
  • коло Райшулі,
  • Раковиця — північно-східне передмістя Теребовлі . Розпочинається від залізничного мосту за залізничним полотном і тягнеться на схід і північний-схід в напрямку Лошнева та теребовлянських піль. З півночі обмежене річкою Гнізною, а з півдня — вул. Шевченка. Також таку назву мала одна з вулиць цього передмістя[103].
  • Великі Сади — займають майже половину площі Теребовлі. Вся місцевість покрита фруктовими садками, що й дало їй назву.
  • Садики — колись теж передмістя Теребовлі, менший варіант Садів, на пагорбах протилежного берегу Гнізни. У "Географічному словнику Королівства Польськоговказана назва Сади Князя (пол. Sady Księże)[104]. Частково стоїть на Княжій горі.
  • При Скалацкі дорозі — центральна вулиця Садів колись називалася Скалатською (дорога на Скалат). Звідси назва частини міста при цій вулиці (дорозі)
  • Стависька (Ставки, За Ставками) — на північ від Теребовлі, поблизу Кровінки, в давніші часи загачували річку Гнізна, утворюючи великі ставки, які мали як господарське, так і захисне значення. Саме з ними пов'язані вказані мікротопоніми.
  • Старе місто — найстаріша частина міста, розташована біля Замкової гори, на правому березі річки Гнізни.
  • Стінка — місцевість поблизи ділянки лісу на лівому березі Гнізни на північ від Теребовлі. Ця частина Теребовля згадується у Географічному словнику Королівства Польського. Зокрема вказано, що Стінка — це група будинків у Теребовлі[105].
  • Торговиця — місце торгу, яке розташоване за мостом в напрямку Тернополя.
  • коло Цегольні — місцевість біля цегельного заводу, на краю Теребовлянського лісу, північна частина міста.

Вулиці Теребовлі[ред.ред. код]

Вулиці Теребовлі, назви яких змінювалися впродовж XX століття.

Радянська назва Теперішня назва Довоєнна назва
1 вул. Байдукова вул. М.Грушевського
2 вул. Будьонного вул. С.Наливайка вул. Красінського
3 вул. Василька провул. Князя Василька
4 вул. Ворошилова вул. Зазамче вул. Зазамче+вул. Головацького
5 вул. Галана вул. Ф. Маковського
6 вул. Залізнична вул. Залізнична вул. Валова
7 вул. Горького вул. Стрімка вул. Стрімка
8 вул. Дзержинського вул. М.Бойчука
9 вул. Жовтнева вул. Й.Гірняка
10 вул. Калініна вул. М. Крушельницького
11 вул. Комарова вул. П. Орлика
12 вул. Комсомольська вул. Ю. Миколаєнко
13 парк «Комсомольський» парк «Молодіжний»
14 вул. Котовського вул. Г. Коссака
15 вул. Миру вул. Миру вул. Зелена
16 вул. Леніна вул. Князя Василька вул. С.Хшановської та Тернопільська.
17 пл. Леніна пл. Т. Шевченка пл. Пілсудського
18 вул. Ломоносова вул. В. Щурата
19 вул. Островського вул. В. Гжицького частина вул. Легіонів
20 вул. 1 Травня вул. І. Мазепи вул. 3 Травня+Широка
21 вул. Піонерська вул. М. Паращука
22 вул. Підзамче вул. Підзамче вул. Підзамче
23 вул. Радянська вул. Покрівка вул. Під Покрівкою
24 вул. Сакко вул. Родини Юрчаків частина вул. Легіонів
25 вул. 17 Вересня вул. 22 Січня вул. Ридза Шміґли
26 вул. Суворова вул. Е. Мандичевського
27 вул. Тухачевського вул. В. Навроцького
28 вул. Чапаєва вул. Г. Хоткевича
29 вул. Червоноармійська вул. Січових Стрільців вул. Яна Собеського
30 вул. 60-річчя Жовтня вул. М. Зарицького
31 вул. Щорса вул. О. Довбуша вул. Глуха
32 вул. Шевченка вул. Шевченка вул. Шеченка разом з Скалатською та площею Міцкевича
33 вул. Привокзальна вул. Привокзальна вул. Залізнична

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Уродженці колишньої польської громади:

Уродженці колишньої єврейської громади міста:

  • художниця Софія Кальскі. Народилася в Теребовлі у 1933 році у єврейській сім'ї. Вдалося врятуватися від загибелі у Теребовлянському гетто. Серед робіт є картини присвячені Голокосту, зокрема у Теребовлі[110];
  • Мінна Лакс (*1907-1993) — австрійська письменниця, педагог та германіст[111].

Перебували[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

Почесні громадяни міста[ред.ред. код]

  • Ярослав Борковський — відповідальний секретар координаційної ради Спілки політв'язнів і репресованих;
  • Богдан Легенький — уродженець села Зубів, випускник Теребовлянської торговельної школи, згодом бізнесмен в еміграції (Канада). Місцевий меценат;
  • Степан Мохнацький — декан Теребовлянського деканату УГКЦ;
  • Остап Пасіка — народний майстер, різьбяр по дереву. У Теребовлянському краєзнавчому музеї діє постійна експозиція дереворитів майстра (117 робіт).

Міста-побратими[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Завдяки тривалій і багатій історії Теребовля була об'єктом як майстрів художнього слова, так і істориків, краєзнавців. Місцевий поет А. М'ястківський присвятив Теребовлі вірш:

« Кажуть люди: «На здоров’я
Серце пісні одчини...»
Теребовля, Теребовля —
Цвіт ясний Галичини[112].
 »

Художні твори[ред.ред. код]

  • «Василько Ростиславич» (1923) — роман Володимира Бірчака, літературознавця та письменника, автора кількох історичних романів та повістей. У романі «Василько Ростиславич» розповідається про теребовлянського князя Василька, його осліплення на Любецькому з'їзді та інші події 1097–1098 років. Теребовля є одним з основних місць оповіді[113].
  • «Теребовля» (пол. Trembowla) — історична повість відомої польської письменниці Софії Коссак-Щуцької. У цьому творі розповідається про оборону Теребовлі 1675 року та героїню тих подій — Софію Хшановську.
  • «Марево духу» (2005) та «Аристократи духу» (2008) — дві книги української письменниці Наталки Михно. Перша книга описує давню історію Теребовлі. Друга — частково автобіографічна (авторка довго працювала в Теребовлі). Також зачіпає тему історії Теребовлі, її легенд[114].
  • «Скарби твого міста» — книга з серії «Мандрівка Україною» авторства Наталки Михно. У художньому стилі описано легенди міста стосовно різних подій та персонажів його історії[115][116].

Краєзнавчі та наукові публікації[ред.ред. код]

  • «Теребовля» — нарис Ігоря Ґерети, відомого краєзнавця Тернопільщини.
  • «Теребовлянський замок» — книжка українського краєзнавця Миколи Ковальчука.
  • «Тут оживає минуле» — книга Мирослава Смалиги.
  • «Історія міст і сіл Теребовлянщини» (1997) — колективна праця істориків-краєзнавців Теребовлянщини
  • «Теребовлянщина: Краєзнавчий альманах-календар» (2001) — альманах-календар, присвячений 900-літтю Теребовлі (1997 рік), але виданий лише 2001 року.
  • «Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині» (1998) — історичний нарис-путівник, написаний місцевими краєзнавцями Л. Городиським та І. Зінчишином.
  • «Теребовлянщина в спогадах емігрантів» — збірник спогадів теребовлянських мігрантів про рідне місто.
  • «Шлях до волі» — нариси національно-визвольної боротьби на Теребовлянщині, автор Василь Буртник. У книзі зібрано значну кількість ілюстративного матеріалу та спогадів учасників підпілля.
  • Історичними ослідженнями Теребовлі також займалися: Лев Чачковський (1940-ві), Ігор Свєшніков (1956)[117], Павло Раппопорт (1960-ті)[118], Борис Тимощук (1984, 1986)[119], Марина Ягодинська (1984, 1986-1988, 2002)[120], Роман Миська (20042005)[121][122] та інші.

Цікаво знати[ред.ред. код]

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Trembowla, Virtual Shtetl
  3. Index Alphabetized by Yiddish Spelling
  4. Постанова від 26 липня 2001 р. N 878 Про затвердження Списку історичних населених місць України
  5. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 10
  6. Теребовля / Географічна енциклопедія України: В 3-ч т./Редкол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін.- Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. Т.3: П-Я. — С.275
  7. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 279
  8. Теребовля / Географічна енциклопедія України: В 3-ч т./Редкол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін.- Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. Т.3: П-Я. — С.275
  9. Григорій Кушнерик. Теребовлянський камінь-пісковик. / Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.172-177
  10. Теребовля / Географічна енциклопедія України: В 3-ч т./Редкол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін.- Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. Т.3: П-Я. — С.275
  11. Теребовлянський район / Географічна енциклопедія України: В 3-ч т./Редкол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін.- Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. Т.3: П-Я. — С.276
  12. а б Нерознак, 1983, С. 168
  13. Літопис Руський за Іпатіївським списком [видання 1908 року]http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat.htm
  14. О. Штогрин. Звідки пішла назва «Теребовль». Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.313
  15. Бойко І. Й. Застосування Магдебурзького права у Галичині в складі Подільського воєводства (1349–1569) // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 21 (60). № 2. 2008 г. С. 1119.
  16. а б Миська, 2010, С. 319
  17. Я. Длуґош. Історія Польщі (в 12 т.). — Краків: Час, 1869. Т. IV. — 706 с. — С. 174 (пол.)
  18. а б Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 95
  19. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 96
  20. Хронологія історичних дат міста Теребовлі // Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.259
  21. Хронологія історичних дат міста Теребовлі // Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.260
  22. Історія Тернопільських залізниць. Залізницці Австро-Угорщини.
  23. Austro-hungarian-army.co.uk — Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914
  24. k.u.k. Feldjäger
  25. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  26. Dz.U. 1934 nr 68 poz. 635. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 21 lipca 1934 r. o podziale powiatu trembowelskiego w województwie tarnopolskiem na gminy wiejskie.
  27. Хронологія історичних дат міста Теребовлі // Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.260-261
  28. Історія міст і сіл СРСР. Тернопільська область. — Інститут історії Академії наук УРСР. — Київ, 1973. — С.486
  29. Хронологія історичних дат міста Теребовлі // Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.261
  30. Хронологія історичних дат міста Теребовлі // Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.262
  31. Указ Президента України Про присвоєння почесного найменування «Теребовлянська» ордена Олександра Невського 223 зенітній ракетній бригаді 28 корпусу протиповітряної оборони Сил Протиповітряної оборони України
  32. Указ Президента України Про впорядкування присвоєння почесних найменувань військовим частинам, установам, вузлам зв'язку, органам та підрозділам
  33. До Стрийського зенітно-ракетного полку привезли новобранців
  34. Архиєрейська хіротонія ієром. Павла (Кравчука) на єпископа Тернопільського і Теребовлянського
  35. Skorowidz Miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej. Tom XV: Województwo Tarnopolskie. — Warszawa, 1923. — S.21
  36. При розгляді статистики релігійної приналежності та національності потрібно брати до уваги, що вона залежала від кількості і розміщення церков та політичної ситуації відповідно
  37. hhttp://2001.ukrcensus.gov.ua/publications/#p12
  38. Cmentarz żydowski w Trembowli
  39. Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — стор. 174
  40. Історія міст і сіл СРСР. Тернопільська область. — Інститут історії Академії наук УРСР. — Київ, 1973. — С.487
  41. Теребовля / Географічна енциклопедія України: В 3-ч т./Редкол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін.- Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. Т.3: П-Я. — С.275
  42. Об'їзної дороги Тернополю в найближчі роки не бачити
  43. Історія Тернопільських залізниць. Залізницці Австро-Угорщини.
  44. Г.Кушнерик. Теребовлянський камінь-пісковик. / Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.174
  45. Сяйво Теребовля (Довідка Тернопілля)
  46. Розклад руху автобусів по станції Теребовля
  47. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 110
  48. Юліян Фриз, Іван Дурбак. Теребовельська гімназія в роках 1906–1922. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. Книга перша. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — С.258
  49. Михайло Михайлюк. Теребовлянська гімназії. / Теребовлянщина: краєзнавчий альманах календар. — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.405-411
  50. Szetelnicki Wacław. Trembowla: Kresowy Bastion wiary i polskości. — Wrocław, 1992. — S.13
  51. Szetelnicki Wacław. Trembowla: Kresowy Bastion wiary i polskości. — Wrocław, 1992. — S.13
  52. Микола Брездень. Теребовлянська торговельна школ 1941–1944 рр. / Теребовлянщина: краєзнавчий альманах календар. — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.441-443
  53. Історія міст і сіл СРСР. Тернопільська область. — Інститут історії Академії наук УРСР. — Київ, 1973. — С.486
  54. Відділ освіти Теребовлянської районної державної адміністрації — офіційний сайт
  55. Теребовлянське вище училище культури. Регіональний інформаційний портал Тернопільщина
  56. Орест Олійник. Культурно-мистецький заклад / Теребовлянщина: краєзнавчий календар-альманах. — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.291
  57. Творчі спілки у Тернопільській області. Регіональний інформаційний портал Тернопільщина
  58. Офіційний сайт школи http://trbzosh2.at.ua/
  59. Теребовлянська школа-інтернат для глухих дітей
  60. Регіональний інформаційний портал Тернопільщина // Теребовлянська музична школа [1]
  61. Григорій Кушнерик. Нотатки до історії української журналістики./ Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.422-440
  62. Теребовлянський район у Великій радянській енциклопедії
  63. [obljust.te.ua/upload/obljust_2009-10-05_10-27-26.xls Головне управління юстиції у Тернопільській області]
  64. Григорій Кушнерик. Нотатки до історії української журналістики./ Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.422-440
  65. Радіомовлення в Тернопільській області. Регіональний інформаційний портал Тернопільщина
  66. З історії бібліотечної справи у Теребовлянському районі / Регіональний інформаційний портал Тернопільщина [2]
  67. Михайло Михайлюк. Товариство «Просвіта». Теребовлянщина: краєзнавчий календар-альманах. — Тернопіль: Збруч, 2001. — С229
  68. Szetelnicki Wacław. Trembowla: Kresowy Bastion wiary i polskości. — Wrocław, 1992. — S.213
  69. З історії бібліотечної справи у Теребовлянському районі / Регіональний інформаційний портал Тернопільщина [3]
  70. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. Книга перша. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — С.162
  71. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. Книга перша. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — С.163
  72. Забави у княжому місті. Регіональний інформаційний портал Тернопільщина
  73. Szetelnicki Wacław. Trembowla: Kresowy Bastion wiary i polskości. — Wrocław, 1992. — S.12
  74. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. Книга перша. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — С.19
  75. Szetelnicki Wacław. Trembowla: Kresowy Bastion wiary i polskości. — Wrocław, 1992. — S.12
  76. Ярослав Королюк. Спортивна робота і фізкультурний рух. Теребовлянщина: краєзнавчий календар-альманах. — Тернопіль: Збруч, 2001. — С215
  77. Реконструкція міського стадіону «Колос» завершується
  78. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. Книга перша. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — С.20
  79. Ярослав Стиранка. Охорона здоров'я / Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.172-177
  80. Теребовля старша на 400 років
  81. Миська, 2010, С. 313 —314
  82. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 62
  83. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 71 —72
  84. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 27 —28
  85. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. Книга перша. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — С.17.
  86. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 29
  87. Ікона Матері Божої Теребовлянської
  88. а б Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 31
  89. С.Шаршаткіна. Оборонні культові споруди // Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол. ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.147-148
  90. М.Ковальчук. Стефан Потоцький // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c. с.125
  91. А.Betlej. Kościoł p. w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii i klaszto OO. Karmelitów Trzewiczkowych w Trembowli // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.- Kraków: «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2009.- Cz. I, tom 17. 508 s., 806 il. ISBN 978-83-89273-71-0 пол. s.385
  92. С.Шаршаткіна. Оборонні культові споруди… С.148
  93. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 235
  94. В.Вуйцик. Оборонний василіянський монастир в Теребовлі. Вісник 11 Інституту Укрзахідпроектреставрація. — Львів, 2000. — С.39-48
  95. Szetelnicki Wacław. Trembowla: Kresowy Bastion wiary i polskości. — Wrocław, 1992. — S.172-174
  96. Хронологія історичних дат міста Теребовлі // Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — С.260
  97. Теребовля: «Старе» місто / Невідома Тернопільщина. Замки Тернопілля
  98. Історія міст і сіл Теребовлянщини, 1997, С. 33
  99. Теребовлянський «Павло за мурами»
  100. Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини / Відбиток з. «Наукових Записок» Українського Технічно-Господарського Інституту. Мюнхен, 1971. — С.174
  101. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. Книга перша. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — С.20
  102. Миська, 2010, С. 320
  103. Теребовлянщина в спогадах емігрантів. Книга перша. Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — С.19
  104. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Том X, 1889, С.207
  105. Ścianka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1889. — T. X (Rukszenice — Sochaczew)
  106. персональний сайт Володимира Гдаля
  107. М. Ониськів. Анна Дідух // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.
  108. Письменниця з Теребовлі отримала першу премію «Коронації слова»
  109. Жуков Ігор Анатолійович — д.т. н., професор, заслужений винахідник України
  110. A painting by artist Sophia Kalski [4]
  111. Біографія Мінни Лакс нім.
  112. Андрій М'ястківський. Теребовля // Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль:Збруч, 2001. — С.95
  113. Володимир Бірчак. Василько Ростиславич. — Тернопіль: Мальви, 1995. — 300 с.
  114. «Аристократи духу» змушують збагнути суть життєвих цінностей
  115. Наталка Михно зібрала скарби Теребовлі
  116. Наталка Михно презентувала книгу про Теребовлю
  117. Свешников И. К. Теребовль // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (раннеславянский и древнерусский периоды). — Киев: Наукова думка,1990. — С. 105–107.
  118. Раппопорт П. А. Военное зодчество западно-русских земель X–XIV вв. // МИА, 1967 — № 140. — 241 с.
  119. Тимощук Б. О. Теребовль — місто Галицької Русі // Галич і Галицька земля. — Київ-Галич, 1998. — С. 124–127.
  120. Ягодинська М. О. Давньоруське житло на підкліті з Теребовлі // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. — Тернопіль,1999. — С. 96-101
  121. Миська, 2010, С. 313–323
  122. Миська, 2008, С. 292 —303
  123. Вулиця Трембовельська у Варшаві на Гугл-картах
  124. Вулиця Теребовельська у Чернівцях на Гугл-картах
  125. Во Львове уточнили названия 30 улиц
  126. Вулиця Теребовельська у Львові на Гугл-картах
  127. Трембовля на Гугл-картах
  128. Манітоба. Посольство України в Канаді

Джерела[ред.ред. код]

  • Trembowla // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII (Szlurpkiszki — Warłynka)
  • Terebovlia Shtetlinks Jewish Site(англ.)
  • Szetelnicki Wacław. Trembowla: Kresowy Bastion wiary i polskości. — Wrocław, 1992. — 288 с.
  • Городиський Л., Ковальчук М. Теребовля // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c.
  • Густенко О. Катедра стоїть на фундаменті давньоруської церкви [Текст]: [про Теребовлянський костел] //Номер один. — 2010. — 3 берез. — С. 5.
  • Ґерета І. Теребовля: Шлях через віки: Іст.-краєзнавчий. нарис. — Л.: Каменяр, 1997. — 127 с.
  • Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. — Інститут історії Академії наук УРСР. — Київ, 1973. — 370 с.
  • Історія міст і сіл Теребовлянщини / Ред. колегія: Мирослав Смалига, Григорій Кушнерик, Микола Ковальчук, Дмитро Михайлюк. — Тернопіль: Збруч, 1997. — 542 с.
  • Карта вулиць Теребовля / м. Теребовля, Теребовлянський район. Телефонно-інформаційний довідник. — Тернопіль: Sam Studio, 2001. — C.166-167
  • Миська Р. Літописний Теребовль у світлі археологічних джерел (PDF) // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, (2010) (14) С. 313 —323.
  • Миська Р. Долітописний Теребовль (PDF) // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, (2008) (12) С. 292 —303.
  • Нерознак В. П. Названия древнеруских городов. — М.: Наука, 1983. — 208 с. (рос.)
  • Смалига Мирослав «Тут оживає минуле», Тернопіль, Терно-граф, 2008 р., 196 с.
  • Теребовлянщина: краєзнавчий альманах-календар / (упорядник і гол.ред. Григорій Кушнерик). — Тернопіль: Збруч, 2001. — 488 с.
  • Теребовлянщина в спогадах емігрантів. — Тернопіль: Книжково-журнальне видавництво «Тернопіль», 1993. — Т. 1. — 296 с.

Посилання[ред.ред. код]