Густав Малер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Густав Малер
Gustav Mahler 1909.jpg
Густав Малер, 1909 рік
Народився 7 липня 1860(1860-07-07)
Каліште (Чехія)
Помер 18 травня 1911(1911-05-18) (50 років)
Відень
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність австрієць
Діяльність композитор, диригент

Гу́став Ма́лер (Gustav Mahler) (7 липня 186018 травня 1911), австрійський композитор і диригент. Представник пізнього романтизму, один з найбільших симфоністів дев'ятнадцятого і двадцятого століть.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 7 липня 1860 в Каліште (Чехія) другим з 14 дітей в сім'ї Марії Германн і Бернхарда Малера, єврея-винокура. Незабаром після народження Густава сім'я переселилася в маленьке промислове містечко Їглаву – острівець німецької культури в Південній Моравії (нині Чехія).

Дитиною Малер проявив неабияку музичну обдарованість і вчився у місцевих викладачів. Потім батько відвіз його до Відня. У віці 15 років Малер поступив у Віденську консерваторію, де займався у Ю.Епштейна (фортепіано), Р.Фукса (гармонія) і Ф. Кренна (композиція). Він також слухав курси лекцій з історії музики і філософії у Віденському університеті і познайомився з А.Брукнером, що працював тоді в університеті.

Ранній період[ред.ред. код]

Густав Малер у віці 6 років

Перший значний твір Малера, кантата «Жалібна пісня» (Das klagende Lied, 1880), не отримав консерваторської Бетховенськой премії, після чого розчарований автор вирішив присвятити себе диригентській діяльності – спочатку в маленькому оперетковому театрі під Лінцем (травень-червень 1880), потім в Любляні (Словенія, 1881–1882), Оломоуці (Моравія, 1883) і Касселі (Німеччина, 1883–1885).

У віці 25 років Малер був запрошений диригентом в Празьку оперу, де з великим успіхом ставив опери Моцарта і Вагнера і виконав Дев'яту симфонію Бетховена. З 1886 по 1888 Малер працював помічником головного диригента А.Нікіша в Лейпцігській опері. Нерозділене кохання, пережите музикантом в цей час, викликало до життя два великі твори – вокально-симфонічний цикл Lieder eines fahrenden Gesellen (1883) і Першу симфонію (1888).

Середній період[ред.ред. код]

Услід за тріумфальним успіхом в Лейпцігу прем'єри закінченої ним опери К.М.Вебера «Три Пінто» (Die drei Pintos), Малер виконав її протягом 1888 ще кілька разів в театрах Німеччини і Австрії. Ці тріумфи, проте, не вирішили особистих проблем диригента. Після сварки з Никішем він виїхав з Лейпціга і став директором Королівської опери в Будапешті. Тут він провів угорські прем'єри «Золота Рейну» і «Валькірій» Вагнера, поставив одну з перших веристських опер, «Сільську честь» Масканьї. Його інтерпретація «Дон Жуана» Моцарта викликала захоплений відгук Й.Брамса.

У 1891 Малеру довелося покинути Будапешт, оскільки новий директор Королівського театру не бажав співпрацювати з іноземним диригентом. До того часу Малер вже написав три зошити пісень з фортепіанним акомпанементом; дев'ять пісень на тексти з німецької народної поетичної антології «Чарівний ріг хлопчика» (Des Knaben Wunderhorn) увійшли до однойменного вокального циклу. Наступним місцем служби Малера став Міський оперний театр Гамбурґа, де він виконував обов'язки першого диригента (1891–1897). Тепер в його розпорядженні опинився ансамбль першокласних співаків, і він дістав можливість спілкуватися з найбільшими музикантами свого часу. В ролі покровителя Малера виступив Ганс фон Бюлов, який напередодні своєї кончини (1894) передав Малеру керівництво Гамбургськими абонементними концертами. У гамбургський період Малер закінчив оркестрову редакцію «Чарівного рогу хлопчика», Другу і Третю симфонії.

Г.Малер, 1885 рік

У Гамбурзі Малер пережив захоплення Ганною фон Мільденбург – співачкою (драматичне сопрано) з Відня; тоді ж зав'язалася його багаторічна дружба зі скрипалькою Наталі Бауер-Лехнер: вони проводили місяці літнього відпочинку разом, і Наталі вела щоденник, одне з найдостовірніших джерел відомостей про життя і хід думок Малера. У 1897 він прийняв католицизм, однією з причин навернення стало бажання отримати місце директора і диригента Придворної опери у Відні. Десять років, які Малер провів на цій посаді, багато музикознавців вважають золотим періодом Віденської опери: диригент відібрав і виховав ансамбль прекрасних виконавців, віддаючи перевагу при цьому співакам-акторам віртуозам бельканто.

Художній фанатизм Малера, його упертий характер, нехтування деякими виконавськими традиціями, прагнення проводити осмислену репертуарну політику, а також незвичайні темпи, які він вибирав, і жорсткі зауваження, які він робив під час репетицій, створили Малеру чимало ворогів у Відні – місті, де музика розглядалася як предмет скоріше насолоди, ніж жертовного служіння. У 1903 Малер запросив в театр нового працівника – віденського художника А.Роллера; разом вони створили ряд поставлень, в яких застосували нові стилістичні і технічні прийоми, що сформувались на межі століть в європейському театральному мистецтві. Найбільшими досягненнями на цьому шляху стали «Трістан та Ізольда» (1903), «Фіделіо» (1904), «Золото Рейну» і «Дон Жуан» (1905), а також цикл найкращих опер Моцарта, підготовлений в 1906 до 150-річчя з дня народження композитора.

У 1901 Малер одружився з Альмою Шиндлер, дочкою відомого віденського художника-пейзажиста. Альма Малер була на вісімнадцять років молодша за чоловіка, займалася музикою, навіть намагалася писати музику, взагалі відчувала себе творчою натурою і зовсім не прагнула старанно виконувати обов'язки господині будинку, матері і дружини, як того хотів Малер. Проте завдяки Альмі розширилося коло спілкування композитора: зокрема, він близько зійшовся з драматургом Г.Гауптманом і композиторами А.Цемлінським і А.Шенбергом. У своєму маленькому «композиторському будиночку», захованому в лісі на березі озера Вертерзєє, Малер закінчив Четвертую симфонію і створив ще чотири симфонії, а також другий вокальний цикл на вірші з «Чарівного рогу хлопчика» («Сім пісень останніх років», Sieben Lieder aus letzter Zeit) і трагічний вокальний цикл на вірші Рюккерта «Пісні про померлих дітей» (Kindertotenlieder).

До 1902 композиторська діяльність Малера отримала широке визнання, багато в чому завдяки підтримці Ріхарда Штрауса, який влаштував перше повне виконання Третьої симфонії, що мало великий успіх. Крім того, Штраус включив Другу і Шосту симфонії, а також малерівські пісні, до програми щорічного фестивалю очолюваного ним загальнонаціонального музичного союзу. Малера стали часто запрошувати диригувати власними творами, і це привело до конфлікту композитора з адміністрацією Віденської опери, що вважала, що Малер нехтує своїми обов'язками художнього керівника.

Останні роки[ред.ред. код]

Дуже важким видався для Малера 1907 рік. Він пішов з Віденської опери, заявивши, що його діяльність тут не уміють гідно цінувати; його молодша дочка померла від дифтерії, а сам він дізнався, що страждає серйозною хворобою серця. Малер зайняв місце головного диригента нью-йоркської «Метрополітен-опера», але стан здоров'я не дозволив йому зайнятися диригентською діяльністю. У 1908 в «Метрополітен-опері» з'явився новий менеджер – італійський імпресаріо Дж.Гатті-Касацца, який привіз свого диригента – знаменитого А.Тосканіні. Малер прийняв запрошення на посаду головного диригента Нью-йоркського філармонічного оркестру, який в ту пору потребував термінової реорганізації. Завдяки Малеру число концертів незабаром зросло з 18 до 46 (з них 11 – в гастрольних поїздках), в програмах стали з'являтися не тільки відомі шедеври, але і нові твори американських, англійських, французьких, німецьких і слов'янських авторів.

У сезоні 1910/1911 Нью-йоркський філармонічний оркестр дав вже 65 концертів, але Малер, який погано себе почував і втомився від боротьби за художні цінності з керівництвом філармонії, в квітні 1911 виїхав до Європи. Він затримався в Парижі, щоб пройти курс лікування, потім повернувся до Відня. Помер Малер у Відні 18 травня 1911.

Музика[ред.ред. код]

За життя Малера його музика часто недооцінювалася. Симфонії Малера іменувалися «симфонічними попурі», їх засуджували за стильовий еклектизм, зловживання «ремінісценціями» з інших авторів і цитатами з австрійських народних пісень. Майстерну композиторську техніку Малера не заперечували, але його звинувачували в тому, що незліченними звуковими ефектами і застосуванням грандіозних оркестрових (а іноді і хорових) складів він намагається приховати свою творчу неспроможність. Його твори деколи відштовхували і шокували слухачів напруженістю внутрішніх парадоксів і протиставлень, таких як «трагедія – фарс», «пафос – іронія», «ностальгія – пародія», «витонченість – вульгарність», «полум'яний містицизм – цинізм».

Німецький філософ і музичний критик Т.Адорно першим зумів показати, що різного роду злами, спотворення, відхилення у Малера ніколи не бувають випадковими, навіть якщо вони не підкоряються звичайним законам музичної логіки. Адорно також першим відзначив самобутність загального «тону» музики Малера, який робить її відразу впізнаваною і не схожою на жодну іншу. Він звернув увагу на розповідний характер розвитку в симфоніях Малера, драматургія і розміри яких визначаються частіше ходом певних музичних подій, ніж наперед встановленою схемою.

Серед відкриттів Малера у сфері форми можна згадати майже повне уникнення точної репризи; вживання рафінованих варіаційних форм, в яких загальний малюнок теми зберігається, тоді як змінюється її інтервальний склад; застосування різноманітних і витончених поліфонічних прийомів, що породжує іноді вельми сміливі гармонічні поєднання; у пізніх творах – тенденцію до «тотального тематизму» (пізніше теоретично обґрунтованому Шенбергом), тобто до насичення тематичними елементами не тільки головних, але і побічних голосів. Малер ніколи не претендував на винахід нової музичної мови, проте він створював музику таку складну (яскравий приклад – фінал Шостої симфонії), що в цьому сенсі йому поступаються навіть Шенберг і його школа.

Відомо, що гармонія Малера сама по собі менш хроматична, менш «сучасна», ніж, наприклад, у Р.Штрауса. Квартові послідовності на межі атональності, які відкривають Камерну симфонію Шенберга, мають аналог в малерівській Сьомій симфонії, проте подібні явища для Малера – виняток, а не правило. Його твори насичені поліфонією, що все більш ускладнюється в пізніх опусах, і співзвуччя, поєднання поліфонічних ліній, що утворюються в результаті, можуть здаватися часто випадковими, такими, що не підкоряються законам гармонії.

При цьому малерівська ритміка в основному досить проста, очевидна перевага надається метру і ритму, типовим для маршу і лендлера. Пристрасть композитора до сигналів труб, і взагалі до військово-духової музики, легко пояснюється дитячими спогадами про військові паради в його рідній Їглаві. За словами Малера,

«процес твору нагадує дитячу гру, в якій з одних і тих же кубиків зводяться щоразу нові споруди. Але самі ці кубики лежать в свідомості з дитинства, бо тільки воно є час збирання і накопичення».

Оркестрове письмо Малера викликає суперечки. Він ввів в симфонічний оркестр нові інструменти, такі, як гітара, мандоліна, челеста, коров'ячий дзвоник. Він застосовував традиційні інструменти в нехарактерних для них регістрах і досягав нових звукових ефектів незвичайними поєднаннями оркестрових голосів. Фактура його музики дуже мінлива, і масивне туті всього оркестру може раптово змінюватися самотнім голосом виконуючого соло інструменту. Характерна також доволі щільна оркестрова фактура.

Хоча впродовж 1930-х і 1940-х років музику композитора пропагували такі диригенти, як Б.Вальтер, О.Клемперер і Д.Митропулос, справжнє відкриття Малера почалося тільки в 1960-х роках, коли повні цикли його симфоній були записані Л.Бернстайном, Дж.Шолті, Р.Кубеликом і Б.Хайтинком. До 1970-м років твори Малера увійшли до репертуару і стали виконуватися в усьому світі.

Список творів[ред.ред. код]

Виконання 8-ї симфонії у Філадельфії

симфонії

  • №1, ре мажор, 1884—88
  • №2, до мінор, для сопрано, контральто, мішаного хору й оркестру, 1888—94
  • №3, ре мінор, для контральто, жіночого хору, хору хлопчиків і оркестру, 1895—96
  • №4, соль мажор, для сопрано і оркестру, 1899—1901
  • №5, до-дієз мінор, 1901—02
  • №6, "Трагічна", ля мінор, 1903-04
  • №7, e-moll, 1904—05
  • №8, мі-бемоль мажор, для 3 сопрано, 2 контральто, тенора, баритона, баса, хора хлопчиків, 2 мішаних хорів і оркестру, 1906
  • №9, ре мажор, 1909
  • №10 - фа-дієз мажор, незакінчена.

Для хору з оркестром

  • "Жалібна пісня" (Das klagende Lied) для сопрано, альта, тенора, мішаного хора і оркестру, 1878—80, 2-а редакція 1888, остаточна редакція 1898—99)
  • "Пісня про Землю" (Das Lied von der Erde) для тенора, контральто або баритона і орк., на тексти китайських поетів 8 ст. н. е., 1907—08)

Вокальні цикли

  • 14 пісень і наспівів юнацьких років (Vierzehn Lieder und Gesange. Aus der Jugendzeit), для голосу з фортепіано, слова Р. Леандера, Тірсо де Моліна, нар. тексти з «Чарівного рога хлопчика», 1880—92,
  • Пісні мандрівного підмайстра (Lieder eines fahrenden Gesellen), для голосу з оркестром 1883—84,
  • 12 пісень з «Чарівного рога хлопчика» (Zwolf Lieder aus «Des Knaben Wunderhorn»), для голосу з оркестром, 1892— 1895
  • 7 пісень останніх років (Sieben Lieder aus letzter Zeit) для голосу з оркестром, слова з «Чарівного рога хлопчика» і Рюккерта, 1899 — 1903,
  • Пісні про померлих дітей (Kindertotenlieder), для голосу з оркестром, слова Рюккерта, 1901—04.

Інші твори

  • Квартет ля-мінор (1876)
  • «Humoresken» для оркестру
  • Märchenspiel «Rübezahl»

Література[ред.ред. код]

Німецькою мовою:

*G. Mahler. Briefe (1879—1911). Hrsg. von Alma Maria Mahler, В.— W.— Lpz., 1924;

  • Mahler A. M., Gustav Mahler. Erinnerungen und Briefe, Amst., 1940, 2W., 1949.
  • Jens Malte Fischer: Gustav Mahler. Der fremde Vertraute. Paul-Zsolnay-Verlag, Wien 2003, ISBN 3-552-05273-9
  • Henry-Louis de La Grange: Gustav Mahler. Chronique d'une vie. I Vers la Gloire 1860–1900. Fayard, Paris 1979 (1149 S.)
  • Henry-Louis de La Grange: Gustav Mahler. Chronique d'une vie. II L'âge d'Or de Vienne 1900–1907. Fayard, Paris 1983 (1278 S.)
  • Henry-Louis de La Grange: Gustav Mahler. Chronique d'une vie. III Le Génie foudroyé 1907–1911. Fayard, Paris 1984 (1365 S.)
  • Henry-Louis de La Grange: Gustav Mahler. Volume 2. Vienna: The Years of Challenge 1897–1904. Oxford University Press, Oxford/New York 1995, ISBN 0-19-315159-6 (Neuausgabe, verbessert und erweitert vom Autor; voraussichtlich in 4 Bänden)
  • Henry-Louis de La Grange, Günther Weiß u. Knud Martner (Hrsg.): Ein Glück ohne Ruh': Die Briefe Gustav Mahlers an Alma. Erste Gesamtausgabe. Siedler, Berlin 1995, ISBN 3-88680-577-8. - 2. Ausg. (Taschenbuch) btb, München 1997, ISBN 3-442-72243-8
  • Alma Mahler-Werfel: Erinnerungen an Gustav Mahler. Ullstein, Frankfurt a.M. 1980, ISBN 3-548-03526-4
  • Stephen McClatchie, Helmut Brenner (Hrsg.): Gustav Mahler »Liebste Justi!« Briefe an die Familie. Weidle, Bonn 2006, ISBN 3-931135-91-8
  • Karl-Josef Müller: Mahler - Leben-Werke-Dokumente. Serie Musik, Piper-Schott, Mainz 1988, ISBN 3-7957-8264-3 (Schott)/ISBN 3-492-18264-X (Piper)
  • Wolfgang Schreiber: Mahler. rororo Bildmonographien, Reinbek 2003, ISBN 3-499-50181-3 *Preiswerte, kurze, illustrierte und übersichtliche Biografie)
  • Theodor W. Adorno: Mahler: eine musikalische Physiognomik. Suhrkamp, Frankfurt am Main 1985, ISBN 3-518-01061-1
  • Paul Bekker: Gustav Mahlers Sinfonien (1921)
  • Hermann Danuser: Gustav Mahler und seine Zeit. Laaber-Verlag, Laaber 1996, ISBN 3-921518-91-1
  • Hans Heinrich Eggebrecht: Die Musik Gustav Mahlers. Neuausgabe. Noetzel, Wilhelmshaven 2003, ISBN 3-7959-0764-0
  • Constantin Floros: Gustav Mahler - Visionär und Despot. Arche, Hamburg 1998, ISBN 3-7160-3901-2
  • Constantin Floros (Hrsg.): Gustav Mahler und die Oper. Arche, Hamburg 2005, ISBN 3-7160-3904-7
  • Michael Gielen, Paul Fiebig: Mahler im Gespräch. Die zehn Sinfonien. J.B. Metzlersche Verlagsbuchhandlung, Stuttgart 2002, ISBN 3-476-01933-0
  • Stefan Hanheide: Mahlers Visionen vom Untergang. Interpretationen der Sechsten Symphonie und der Soldatenlieder. epOs-Music, Osnabrück 2004, ISBN 3-923486-60-X
  • Mathias Hansen: Reclams Musikführer Gustav Mahler. Reclam, Stuttgart 1996, ISBN 3-15-010425-4
  • Hermann Leins (Hrsg.): Arnold Schönberg, Ernst Bloch, Otto Klemperer, Erwin Ratz, Hans Mayer, Dieter Schnebel, Theodor W. Adorno über Gustav Mahler. Rainer Wunderlich Verlag, Tübingen 1966
  • Ferdinand Pfohl, Gustav Mahler, Eindrücke und Erinnerungen aus den Hamburger Jahren. (Hrsg. Knud Martner), Musikalienhandlung Karl Dieter Wagner, Hamburg 1973
  • Renate Ulm (Hrsg.): Gustav Mahlers Symphonien. Bärenreiter/dtv, Kassel/München 2001, ISBN 3-7618-1533-6 / ISBN 3-423-30827-3
  • Altug Ünlü: Gustav Mahlers Klangwelt. Studien zur Instrumentation. Peter Lang, Frankfurt/M. 2006, ISBN 3-631-50599-X
  • Bruno Walter: Gustav Mahler. S. Fischer, Frankfurt am Main 1957
  • Gerhard Scheit, Wilhelm Svoboda: Feindbild Gustav Mahler. Zur antisemitischen Abwehr der Moderne in Österreich. Sonderzahl Verlag, 2002, ISBN 3-85449-196-4

Російською мовою:

  • Соллертинский И., Г. Малер, Л., 1932;
  • Густав Малер и проблема европейского симфонизма, Музыкальный альманах, М., 1932;
  • Роллан Р., Французская и немецкая музыка, Собр. соч., т. 16, Л., 1935;
  • Рабинович А., Г. Малер, у зб.: Избр. статьи и материалы, М., 1959;
  • Кнеплер Г., Густав Малер. Портрет великого музыканта и человека, у зб.: Избр. статьи музыковедов ГДР (пер. с нем.), М., 1960;
  • Нестьев И., Заметки о Малере, «СМ», 1960, N 7;
  • Слонимский С, «Песнь о земле» Г. Малера и вопросы оркестровой полифонии, у зб.: Вопросы современной музыки, Л., 1963;
  • Густав Малер. Письма. Воспоминания (пер. с нем.), М., 1964, 2 1968;
  • Михеева Л., «Чудесный рог мальчика», «СМ», 1960, № 7;
  • вона ж, Тематические связи и замысел 1—4 симфоний Малера, у зб.: Вопросы теории и эстетики музыки, вып. 9,Л., 1969;
  • вона ж, Густав Малер. Краткий очерк жизни и творчества, Л., 1972;
  • Завадская Е., Восток на западе, М., 1970, с. 90;.
  • Коломийцов В., Г. Малер и его симфония (1906), в его сб.: Статьи и письма, Л., 1971;
  • Тимощенкова Г., Строфическая вариантная форма у Малера, «СМ», 1972, №6;
  • вона ж, Малер: художник и эпоха, в сб.: Вопросы теории и эстетики музыки, вып. 13, Л., 1974;
  • Барсова И., Малер в контексте времени, «СМ», 1973;
  • вона ж, Симфонии Малера, М., 1976;
  • Розеншильд К., Густав Малер, М., 1975;
  • Шлифштейн Н., О некоторых особенностях «симфоний финалов» Малера, «СМ», 1973, К» 9;

Іншими мовами:

  • Adorno, Theodor Wiesengrund. (1996). Mahler: A Musical Physiognomy. Chicago: University of Chicago Press. ISBN 0-226-00769-3.
  • Blaukopf, Kurt. (1973). Gustav Mahler. Harmondsworth: Allen Lane. ISBN 0-7139-0464-X.
  • De La Grange, Henry-Louis. (1995). Gustav Mahler: Vienna: The Years of Challenge (1897-1904) (Vol. 2). Oxford University Press. ISBN 0-19-315159-6.
  • De La Grange, Henry-Louis. (2000). Gustav Mahler: Vienna: Triumph and Disillusion (1904-1907) (Vol. 3). Oxford University Press. ISBN 0-19-315160-X.
  • Franklin, Peter (1997). The Life of Mahler. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-46761-6
  • Greco, Antonio. (2006). Gustav Mahler:"Il mio tempo verrà - Meine Zeit wird kommen" - Viaggio tra le 10 Sinfonie. - Giuseppe Laterza Editore. Bari (Italia). ISBN 88-8231-370-0
  • Machlis, J. and Forney, K. (1999). The Enjoyment of Music: An Introduction to Perceptive Listening (Chronological Version) (8th ed.). New York: Norton. ISBN 0-393-97299-2.
  • Pfohl, Ferdinand. 1973. Gustav Mahler, Eindrücke und Erinnerungen aus den Hamburger Jahren. Schriftenreihe zur Musik 4, edited by Knud Martner. Hamburg: Verlag der Musikalienhandlung K. D. Wagner.
  • Sadie, S. (Ed.). (1988). The Grove Concise Dictionary of Music. London: Oxford University Press. ISBN 0-333-43236-3.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]