Дуріан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дуріан
Дерево дуріана в Малайзії
Дерево дуріана в Малайзії
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальвоцвіті (Malvales)
Родина: Мальвові (Malvales)
Рід: Дуріан
Біноміальна назва
Durio L.
Види
Див. текст
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Durio
ITIS logo.jpg ITIS: 500686
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 66655
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Durio

Дуріа́н (лат. Durio) — рід рослин родини Мальвові, що включає в себе близько 30 видів, які ростуть у дощових тропічних лісах Південно-Східної Азії.

Етимологія[ред.ред. код]

Дуріан роду Durio Adans отримав назву від малайської назви дерева і його плодів — «дуріон». Назва Дуріан цібетиновий — zibethinus — походить від слова «цібетин» — пахучої речовини, яку виділяють залози хижака, ссавця — цівети.

Синоніми і місцеві назви: дуріон, смердючий плід, деревинний сир, цібетний фрукт.

Поширення[ред.ред. код]

Батьківщина дуріана — екваторіальна частина теплих вологих тропіків Південно-Східної Азії.

Зростає в тропічних джунглях Індонезії, Малайзії, Таїланді та південних Філіппінах.

Біологічний опис[ред.ред. код]

Квітки дуріану, що ще не розпустились

Види роду — великі, слабо розгалужені, вічнозелені дерева з коріннями-підпорами і простими листками, які сягають у висоту до 30 м і більше.

Квітки великі, білого або червоного кольору, розвиваються на стовбурах або великих гілках, розкриваються до вечора і запилюються летючими мишами і бджолами.

Колючки на плодах

Плоди дуріана досягають в діаметрі до 20 см, довжина— 15—35 см, ширина — 13—15 см, маса — 2—5 кг, мають подовжено-овальну або округлу форму. Вони мають дуже тверду оболонку і вкриті потужними колючками, що захищають вміст недостиглого плоду від тварин. Розкривається плід п'ятьма стулками світло-жовтого або кремового забарвлення, по краю яких розташовані біло-жовті 2-4 насінини з м'ясистим придатками — арилусами, за розміром подібні до каштану. Плоди дуріана, незважаючи на огидний запах, який виключає їх зберігання в закритих приміщеннях, вважаються найціннішими в Південно-Східній Азії фруктами. Плодоніжка невелика, товста. Шкірка товста, вкрита короткими, шиловидними м'ясистими виростами довжиною до 1,5 см. Колір шкірки темно-зелений, світло-зелений, оливково-зелений, темно-жовтий.

Деякі види[ред.ред. код]

У Таїланді розповсюджені такі сорти дуріана: Мон Тонг, Ган Йао, Чані Мон Тоне. Плоди виду Ган Йао середнього розміру з довгою плодоніжкою, м'якоть сметаноподібна солодка. Плоди Чані, Мон Тонг великі, м'якоть щільніша, жовтого кольору, дуже ароматна.

Використання[ред.ред. код]

Плоди деяких видів їстівні. Перший європейський дослідник, який в 1700-х роках вперше скуштував цей фрукт назвав його «королем фруктів». Смак дуріана нагадує мигдальний крем з добавкою сиру, підливки з цибулі, вишневого сиропу та інших важко сумісних продуктів. Їсти м'якоть радять приблизно так, як п'ють горілку: видихнути повітря, швидко взяти дуріан до роту, тільки після цього вдихати. Він настільки смердючий, що в Сингапурі за носіння дуріана в громадських місцях накладається штраф у 500 сингапурських доларів.[1] Англієць, що відвідав Сіам в 19 столітті так описує свої враження від аромату дуріана: «це схоже поїдання оселедця з сиром з пліснявою над відкритим каналізаційним люком». Але, як стверджують шанувальники цього фрукту, якщо подолавши огиду, ви все-таки спробуєте м'якоть дуріана, Ви відчуєте «божественний» смак. Тайці стверджують, що дуріан, насправді, солодкий на смак і схожий на солодкий крем з яєць і молока. За словами відомого натураліста Альфреда Рассела Воллеса «Спробувати дуріан — це отримати кардинально нові відчуття, і поїздка на Схід варта цього.»[2]

Meis durian flowers (1038579655).jpg

Квітки дуріана

Durians on a tree.jpg

Плоди дуріана

Поживна, дієтична цінність[ред.ред. код]

Плоди дуріана містять, г/100 г: вуглеводи — 34, у тому числі цукри — 12; білки — 1,8—2,7; жир — 1,0—1,8; мінеральні речовини— 1,1, серед яких багато калію (600 мг/100 г) і заліза (1,0 мг/100 г). Плоди дуріана містять порівняно багато вітамінів: мг/100 г: С — до 40; р-каротин — 1,5; Bj — 0,45; В2 — 0,35; ні- котинамід— 1,2. Енергетична цінність 100 г плодів— 142–179 ккал (600–750 кДж).

М'якоть стиглих плодів споживають у свіжому виді. Якщо плоди заморожують, то після відтаювання і зберігання в холодильнику їх необхідно спожити протягом двох діб.

При кімнатній температурі м'якоть у розрізаному виді залишається свіжою до 5 діб.

Показники якості[ред.ред. код]

Достиглі плоди дуріана

Плоди стиглі повинні мати світло-жовте або жовто- зеленкувате забарвлення. Показниками якості є маса, форма, забарвлення шкірки, відсутність мікробіологічних захворювань і фізіологічних розладів.

Транспортування, зберігання[ред.ред. код]

Плоди дуріана чутливі до низьких температур і етилену. За температури 13 °C його виділяється 1—7 мкл/кг за годину, 25 °C — 6—35 мкл/кг/год. Плоди дуже інтенсивно дихають.

Захворювання, фізіологічні розлади. Дефекти[ред.ред. код]

Під час транспортування і зберігання плоди дуріана уражаються мікробіологічними захворюваннями і фізіологічними розладами.

Плодова гниль— збудник Phytophtora palmivora. На шкірці спочатку утворюються невеликі обводнені ділянки, які згодом збільшуються в розмірі і набувають темно-коричневого кольору і покриваються порошкоподібною масою білих спор.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Життя рослин. У 6-ти т. Т. 5. Ч. 2. Квіткові рослини / Під ред. А. Л. Тахтаджяна. — М.: Просвещение, 1981

Посилання[ред.ред. код]

Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.