Мигдаль
| Мигдаль | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Мигдалеве дерево з плодами
|
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Prunus dulcis (Mill.) D.A.Webb |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Мигдаль (Prunus dulcis) — кущ або невелике дерево роду слив (Prunus), часто класифікується до підроду мигдаль (Amygdalus). Також термін «мигдаль» часто посилається на їстивні плоди-сім'янки цих рослин, заради яких вони культивуються.
Зміст |
Ботанічний опис [ред.]
Мигдаль росте на кам'янистих і щебнистих схилах на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря, надає перевагу багатим на кальцій грунтам. Росте невеликими групами з 3—4 дерев, що ростуть одне від одного на 5—7 метрів. Дуже світлолюбний, вельми засухостійкий завдяки добре розвиненій корневій системі і економній транспірації.
Квітне в березні-квітні, місцями навіть в лютому, плоди визрівають в червні-липні. Починає плодоносити з 4—5 років і плодоношення продовжується до 30—50 років, живе до 130 років. Розмножується насінням, кореневими пагонами і пневою порослю. Переносить морози до −25°с, але з початком вегетації страждає від весняних заморозків.
Мигдаль росте у вигляді куща або дерева з червонуватими гілочками. У висоту досягає 3 — 8 м, з ланцетовим листям. Схожий на черешню.
Квітки складаються із злитої чашечки і рожевого або червоного віночка. Квітки одиночні, до 2,5 см в діаметрі, з білими або світло-рожевими пелюстками і одною маточкою.
Плід — шкіряста, покрита волосками сім'янка, що розтріскується при дозріванні. Його поверхня гладка або зморшкувата. Кісточка такої ж форми, що і сам плід, покрита дрібними ямками, іноді з борозенками, 2,5—3 см завдовжки. Плід має продовгувату стиснуту з боків форму, буває великий (завдовжки до 690 мм) і дрібний (завдовжки до 30 мм); буває як з товстою, так і з тонкою шкаралупою.[1] Дуже добрий на смак, має слабкий аромат.
Поширення [ред.]
Батьківщина рослини — Близький Схід і прилеглі райони, включаючи Середземномор'я і Середню Азію. У цих районах культивування мигдалю почалося за багато сторіч до нашої ери. В наш час[Коли?] найбільші насадження мигдалю знаходяться в області Середземномор'я, в Китаї, в США (штат Каліфорнія), Середній Азії, на Кавказі та в Криму. У меншій мірі мигдаль вирощується і в теплих областях Словаччини, найчастіше у виноградниках, а також в Південній Моравії і в Чехії в околицях Літомержіце.
В Україні солодкий культурний мигдаль вирощується переважно в Криму.[1]
Горіхи у харчуванні [ред.]
Мигдаль буває двох видів: гіркий, що має сильний аромат, і солодкий — менш ароматний.[2] Завдяки вмісту синильної кислоти і гіркому смаку кількість гіркого мигдалю у кулінарних виробах рекомендується використовувати не більше 4 % загальної маси.[2] Ядра мигдалю використовують, не звільняючи від оболонки. Якщо виникає необхідність її видалити, то мигдаль занурюють на кілька хвилин у окріп.[2]
Декоративне застосування рослин [ред.]
Мигдаль інколи вирощується як декоративна рослина: його головна чеснота — білі, рожеві, червоні і пурпурні прості або махрові квітки, що рано розпускаються.
