Ернст Юнгер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ернст Юнгер
Європейська філософія
Філософія XX століття
Ernst Junger drawing.jpg
Зображення Ернста Юнгера на німецькій поштовій марці
Ім'я при народженні нім. Ernst Jünger
Народився 29 березня 1895(1895-03-29)
Гейдельберг
Помер 17 лютого 1998(1998-02-17) (102 роки)
Рідлінген
Значні ідеї Консервативна революція
Вплинули на нього Фрідріх Ніцше

Ернст Юнґер (нім. Ernst Jünger) — німецький письменник, публіцист, націонал-революціонер та ентомолог. Ідеолог консервативної революції. Бойовий офіцер, учасник Першої та Другої світових воєн. Організатор багатьох націонал-революційних культурних середовищ, які забезпечили перемогу правих та консерваторів над ваймарським демократичним лібералізмом, соціал-демократами та комуністами до 1933 року. На ґрунті своїх ранніх радикальних, націоналістичних, анти-демократичних та елітарних творів вважається деякими німецькими критиками предтечею націонал-соціалізму, тоді як інші критики висловлюють менш радикальні оцінки й зараховують Юнґера щонайбільше до реакційних кіл. На початку 1930-х років Юнґер дистаціювався від ідеології націонал-соціалізму через усвідомлення тоталітарної бездуховності цього масового руху.

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Народився в Гейдельберзі, в сім'ї доктора філософії Ернста Георга Юнґера. Батько, що мав докторський ступінь з хімії, залишив академічну кар'єру, і сім'я переїхала в Шварценберг (Саксонія), де Юнгер-старший став власником аптеки. З 1901 по 1913 рік Ернст Юнґер вчився в закритій школі в Ганновері. В 1913 році втік з будинку, щоб вступити у Французький іноземний легіон. Батько скористався дипломатичними каналами, щоб його повернути. Разом з братом, Фрідріхом Георгом Юнґером, брав участь в русі «Вандерфогель». Група була відома як голос незадоволеної молоді середнього класу. І її участь в піших прогулянках по Німеччині була жестом протесту. Після повернення Юнґер уклав з батьком договір, по якому він повинен був закінчити своє навчання перед тим, як взяти участь в експедиції на Кіліманджаро.

Участь в Першій світовій війні[ред.ред. код]

Ернст Юнгер під час Першої світової війни

В серпні 1914 року достроково складає іспити, вступає до Гейдельберзького університету і записується в 73-й полк Ганновера. Весною 1915 року бере участь в бойових діях, після проходження офіцерських курсів командує ротою. Брав участь в Битві при Соммі. Вперше був поранений в бою під Жілльмоном. Всього за роки першої світової Юнґер був поранений 15 разів. Повернувшись на фронт в листопаді, призначається в дивізійну розвідку і отримує поранення під Сен-П'єрр-Ваастом. В січні 1917 року нагороджений Залізним хрестом. В серпні 1918 року полк наступає поблизу Камбре. Не зважаючи на те, що Юнґер потрапив у оточення, він зумів уникнути полону, за що у вересні 1918 року був удостоєний ордена «Pour le Mérite» — найвищої військової нагороди тодішньої Пруссії. Після війни служив лейтенантом в армії Ваймарської республіки до демобілізації в 1923 році.

Юнґер вважається одним з творців німецьких ударних військ і їхньої тактики.

Під час війни пише свою першу і найпопулярнішу книгу-щоденник «В сталевих грозах»In Stahlgewittern»). Видає її за свій рахунок в 1920 році. Цей твір уже в двадцяті роки високо поціновувався як мілітаристами, так і пацифістами.

Веймарська республіка[ред.ред. код]

1921–1923 роки — офіцер Рейхсверу, працював над новим посібником з підготовки піхоти, читав Шпенглера і досліджував світ демонології і незвичайні можливості, пропоновані різними психоактивними речовинами. З 1921 по 1925 рік в Лейпцизькому університеті вивчає зоологію і слухає філософію у Крюгера.

У 1922 році після книги «В сталевих грозах» (1920) пише другу книгу «Боротьба як внутрішнє переживання», в якій описує війну в ширшому масштабі, також пише роман «Буря».

В 1925 році йде у відставку, в 1926 році залишає навчання в університеті, в 1927 році переїздить до Берліна, де зав'язує контакти з консервативно-революційним рухом. Пише статтю для націонал-соціалістичної газети Völkischer Beobachter («Народний оглядач») під назвою «Revolution und Idee» («Революція і ідея»), у якій проповідує революційний націоналізм і необхідність диктатури. Також пише в «Штандарти», «Арміній», «Настання». Співпрацює з Фрідріхом Гільшером, Ернстом Нікишем.

З серпня 1926 року одружується. Їх перший син, Ернст, народжується 1 травня 1926 року. В 1934 році народжується їх другий син, Олександр.

Пише велику кількіст політичних нарисів для різних журналів. У свої книгах про війну після «Сталевих гроз» Юнґер звертається до політичних питань. Третє видання «Сталевих гроз» було виконане в стилі радикального націоналізму, а в книгах «Лісок 125» (Das Wäldchen 125) і «Вогонь і кров» (Feuer und Blut) військовий досвід ставиться на службу радикальному революційному техніцистському націоналізму, осмисленому в рамках тоталітарної структури. Великий нарис «Робітник» (Der Arbeiter, 1932) є кульмінацією тоталітарних поглядів цього періоду життя, проте, водночас Юнгер починає розчаровуватися в політиці.

Період нацистської диктатури[ред.ред. код]

Після першої світової війни Ернст Юнґер разом з братом Фрідріхом Георгом захоплюється ідеями націонал-соціалізму. Зокрема, він присвячує екземпляр «Вогню і крові» Гітлеруdem nationalen Führer Adolf Hitler»), який навіть призначив зустріч з ним, несподівано скасовану в останню мить. З приходом Гітлера до влади Юнгер починає ставитися до НСДАП із зростаючою дистанцією, відкидаючи пропозиції про місце у виборчому списку НСДАП і образливо відгукуючись про Геббельса, втім, зберігаючи свої погляди. Протидія спробам націонал-соціалістів заявити свої права на популярного автора книг про війну виразилося і у відмові Юнґера в 1933 році від місця в Поетичній академії (Dichterakademie), яка зазнала чистки і, як наслідок, обшуком гестапо в його будинку. Не зважаючи на вільнодумство Юнґера, він залишається недоторканним, оскільки Гітлер відчуває до нього пієтет як до героя Першої світової війни, учасником якої Гітлер був сам.

Він пише збори нарисів «Листки і камені» (Blätter und Steine, 1934), де приховано критикує расизм нацистів, роман «Африканська гра» (Afrikanische Spiele, 1936), значно змінює «Серце шукача пригод» (Das abenteuerliche Herz, 1938) і, нарешті, створює роман «На мармурових скелях» (Auf den Marmorklippen). Цей роман зазвичай тлумачать як критику нацистського режиму. Водночас книга критикувалася за естетизацію насильства.

Друга світова війна[ред.ред. код]

На Другу світову війну мобілізується в чині капітана, Юнґер був призначений командиром піхотної роти XIX полку. З листопада 1939 по травень 1940 року його рота знаходилася на Західному валу уздовж франко-німецької межі, спочатку в Грефферні, потім в Іффецгаймі.

Більш того, дії Юнґера зводилися лише до відчуженого спостереження. В 1941 році, після періоду несення караульної служби зі своєю ротою в Парижі, Юнґер переводиться в штаб генерала Карла фон Штюльпнагеля, командувача німецькою армією у Франції. Юнґер працював в готелі Мажестік, а жив в сусідньому готелі Рафаель. Він відповідав за роботу над операцією «Морський лев», займаючись цензурою листів і відстежуючи зв'язки між армією і партією. Взимку він починає роботу над першим чорновим варіантом книги «Мир» (Der Friede). Після публікації в 1942 році книги «Сади і Вулиці» (Garten und Strassen) і швидкого перекладу її на французьку мову під назвою Jardins et Routes, у Юнґера з'являється багато шанувальників в Парижі. Він зближується з діячами Опору.

Ернст Юнґер був знайомий з багатьма учасниками змови Штауфенберга, і лише особиста протекція Гітлера врятувала його від їхньої долі, але з армії його все ж таки було звільнено. 19 листопада 1944 року загинув його син, за вироком військового трибуналу направлений в дисциплінарний батальйон. Коли він знайшов щоденник сина, на першій сторінці він прочитав: «Далеко заходить той, хто не знає куди йти».

В 1945 році, стала широко відома книга Юнґера «Мир», сам же він залишався в Кірхгорсті. Як командир місцевого народного ополчення він наполіг, щоб його обірвана міліція не чинила опір американському наступу.

Після війни у ФРН[ред.ред. код]

Союзники після окупації Німеччини наклали заборону на його видання, яка була знята тільки в 1949 році.

В 1950 році переселився в містечко Вільфлінген в Нижній Швабії.

Перші його роботи з'явилися поза Німеччиною: «Мир» в Амстердамі в 1946 році, «Поїздка по Атлантиці» (Atlantische Fahrt) — в Лондоні для німецьких військовополонених в 1947 році і щоденники подорожей «Із золотої раковини» (Aus der goldenen Muschel) — в Цюріху в 1948 році. Крім того, Юнґер відмовився заповнити анкету по денацифікації, що не прискорило зняття заборони.

В 1949 році військові щоденники Юнґера були опубліковані під назвою «Випромінювання» (Strahlungen) [згодом перероблялися], також вийшов фантастичний роман «Геліополь» — за однією з інтерпретацій в образі Проконсула прийнято бачити німецьке офіцерство, в образі Ландфогта — діячів НСДАП. Крім того, в романі описані цікаві технічні нововведення — перше передбачення GPS і мобільного зв'язку (щоправда, він був селекторним і здійснювався на наддовгих хвилях).

В 1950-і роки він займається есеїстикою, єдиним великим його твором цього періоду став роман «Скляні бджоли», що заторкує проблеми технології, нагляду і симулякрів. Пише Есе «Світова держава».

У 1970-і роки Юнґер продовжує багато подорожувати і колекціонувати нагороди в галузі літератури і культури. Найпомітніші роботи цього періоду:

  • 1970 рік — «Зближення: Наркотики і Сп'яніння» (Annäherungen. Drogen und Rausch) — автобіографічний нарис, що підсумовує роздуми з приводу його різних дослідів з наркотиками, від пивних вечірок перед Першою світовою до подорожей в світ ЛСД разом з Альбертом Гофманом.
  • 1977 рік — «Оймесвіл» (Eumeswil). Розповідь ще про одне фантастичне місто, багато в чому — продовження «Геліополіса». Більш того, в ньому починається дослідження ідей пост-історії і знов вивчаються можливості індивідуума в боротьбі за справжню свободу.

В 1980-х Юнґер стає помітнішим як громадський діяч, що поза сумнівом пов'язане з впливом ХДС у німецькій політиці. Дебати з приводу «справи Юнґера» знов розгорілися в 1982 році, коли міська рада Франкфурту вирішила присудити йому Премію Ґете. В 1984 році він бере участь в церемонії пам'яті загиблих в двох світових війнах, в якій також присутні Гельмут Коль і Франсуа Міттеран, що згодом відвідали його у Вілфлінгені в 1985 році, коли йому виповнилося 90 років.

В 1990 році видається збірка «Ножиці» (Die Schere) — складна колекція афоризмів на тему стану сучасного/постсучасного світу. Інші публікації Юнґера обмежуються подальшими виданнями Siebzig Verweht, за винятком нарису під назвою «Зміна образу» (Gestaltwandel).

Сторічний ювілей Юнґера був відсвяткований в 1995 році з великим офіційним галасом. Він домовився про розміщення своїх паперів в Архіві німецької літератури в Марбахе-на-Некарі, де, з дозволу його вдови, рукописи, друкарські роботи і оригінали щоденників доступні для академічних досліджень.

Основні твори[ред.ред. код]

  • 1920 — In Stahlgewittern (У сталевих грозах)
  • 1922 — Der Kampf als inneres Erlebnis (Війна як внутрішнє переживання)
  • 1932 — Der Arbeiter. Herrschaft und Gestalt (Робітник. Панування і гештальт)
  • 1934 — Afrikanische Spiele (Африканська гра)
  • 1939 — Auf den Marmorklippen (На мармурових скелях)
  • 1942 — Gärten und Straßen (Сади й дороги)
  • 1945 — Der Friede. Ein Wort an die Jugend Europas und an die Jugend der Welt (Мир. Слово до молоді Європи і молоді світу)
  • 1949 — Strahlungen (Випромінення
  • 1949 — Heliopolis (Геліополь)
  • 1957 — Gläserne Bienen (Скляні бджоли)
  • 1959 — An der Zeitmauer (Біля стіни часу)
  • 1960 — Der Weltstaat (Світова держава)
  • 1970 — Annäherungen. Drogen und Rausch (Наближення: наркотики й сп'яніння)
  • 1977 — Eumeswil (Оймесвіл)

Видання і твори[ред.ред. код]

Німецькою[ред.ред. код]

  • Ernst Jünger: Sämtliche Werke. 18 Bände und 1 Supplementband, Klett-Cotta, Stuttgart 1978ff.
  • Ernst Jünger: Werke. 10 Bände, Stuttgart 1960–1965

Українською[ред.ред. код]

Російською[ред.ред. код]

  • Серия: Дневники XX века, (2000). В стальных грозах. Владимир Даль. 
  • Гелиополь. Амфора. 2000. 
  • Излучения (февраль 1941 — апрель 1945). Владимир Даль. 2002. 
  • Рабочий. Господство и гештальт. Наука. 2002. 
  • Сердце искателя приключений. Фигуры и каприччо. Ad marginem. 2004. 
  • Судьба нигилизма. (сборник авторов: Э. ЮНГЕР, М. Хайдеггер, Д. Кампер, Г. Фигаль). Издательство Санкт-Петербургского университета. 2006. 
  • Серия: Дневники XX века, (2007). Годы оккупации (апрель 1945 — декабрь 1948). Владимир Даль. 
  • Сады и дороги. Ad marginem. 2008. 
  • Серия: Civitas Terrena, (2008). Ривароль (1956 г.),. Владимир Даль. 
  • Серия: В поисках утраченного, (2009). Националистическая революция. (Политические статьи 1923—1933 гг.),. Скименъ. 
  • На мраморных утесах. Ad marginem. 2009. 
  • Рискующее сердце. Владимир Даль. 2010. 

Бібліографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]