Каштанівка (Кам'янець-Подільський район)
| село Каштанівка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Хмельницька область |
| Район | Кам'янець-Подільський район |
| Громада | Староушицька селищна громада |
| Основні дані | |
| Населення | 120 |
| Площа | 1,113 км² |
| Густота населення | 227,31 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 32380 |
| Телефонний код | +380 3849 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°37′59″ пн. ш. 26°58′42″ сх. д. / 48.63306° пн. ш. 26.97833° сх. д.Координати: 48°37′59″ пн. ш. 26°58′42″ сх. д. / 48.63306° пн. ш. 26.97833° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 32337, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, с.Грушка |
| Карта | |
  Каштанівка | |
 Каштанівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Кашта́нівка (до 1967 року — Козодавинці) — село в Україні, у Староушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Назва[ред. | ред. код]
Історична назва — Козодавинці, перейменовано 1967 році. Комуністична влада боролась зі всім ворожим та буржуазним, у немилість потрапили немилозвучних назви поселень, було вилучено шляхом перейменування значної кількості назв, що належали до найархаїчніших ойконімійних моделей на -*jь (-je),-ичі (< -*іtji),-ани,-івці (< -*ovьсі),-инці (< -*inьсі),-ів (< -ов),-ин.[1] Так село Козодавинці стало селом Каштанівка.
Географія[ред. | ред. код]
Подільське село Каштанівка розташоване на високому березі на стику річок Руска та Голова притоки Дністра, за 36 кілометрів автошляхами від міста Кам'янець-Подільський.
Клімат[ред. | ред. код]
Каштанівка знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження.
Історія[ред. | ред. код]
Поселення відоме з XVIII століття.
Сільську церкву святого Михаїла, Юхим Сіцінський описував, що збудована у 1742 році у центрі села – дерев’яна триверха. У 1742 році поміщик переніс її за село. У 1828 році перебудована на одноверху. Дзвіниця кам’яна, з дерев’яним верхом.
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігури, такі збереглись в селах: Нігин, Черче. Ця традиція помаленьку відновлюється, встановлюються статуї Божої Матері чи інші фігури.
1863 року селяни втрачають можливість користуватись рідною мовою, видано таємне розпорядження — Валуєвський циркуляр, що наказував призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою, а згодом доповнено Емським указом.
Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій.
В 1932–1933 селяни села пережили жахливі події — Голодомор.
Роки Великого терору 1936-1937 вбито осіб різних національностей і професій, багато людей було виселлено як сім'ї «ворогів народу».
Після завершення Другої світової війни у 1946—1947 роках село вчергове пережило голод.
В 1981 році почалось заповнення басейну Дністра водою, яке тривало шість років, внаслідок цього затоплено долину річки Дністер поблизу села та ряд сіл, наприклад Бакота.
З 1991 року в складі незалежної України.
7 вересня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад село увійшло до складу Староушицької селищної громади.[2] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
Населення[ред. | ред. код]
Населення становить 200 осіб.
Мова[ред. | ред. код]
У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.
100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову за даними перепису 2001 року.
Охорона природи[ред. | ред. код]
Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».
Відомі люди[ред. | ред. код]
Уродженці[ред. | ред. код]
- Грень Тарас — військовий журналіст.
Проживали, перебували[ред. | ред. код]
- Павлюк Любов Іванівна — народна майстриня виготовлення верет і килимів.[3]
Світлини[ред. | ред. код]
 | Ця стаття недостатньо ілюстрована. |
Див. також[ред. | ред. код]
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
- Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ОЙКОНІМІЯ УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ: ЕКОЛІНГВІСТИЧНИЙ ДИСКУРС.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ ВВРУ, 2017, № 46, стор. 11
- ↑ ПРЯЖА ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Посилання[ред. | ред. код]
Селу назву змінили і каштани насадили [Архівовано 14 Листопада 2016 у Wayback Machine.] — Кам’янецький часопис КлюЧ. 2016-11-04
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |