Устя (Кам'янець-Подільський район)
| село Устя | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Хмельницька область |
| Район | Кам'янець-Подільський район |
| Громада | Слобідсько-Кульчієвецька сільська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1403 |
| Населення | 529 |
| Площа | 1,196 км² |
| Густота населення | 442,31 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 32372 |
| Телефонний код | +380 3849 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°34′12″ пн. ш. 26°38′38″ сх. д. / 48.57000° пн. ш. 26.64389° сх. д.Координати: 48°34′12″ пн. ш. 26°38′38″ сх. д. / 48.57000° пн. ш. 26.64389° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 32372, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, с. Устя |
| Карта | |
  Устя | |
 Устя | |
| Мапа | |
| |
|
| |
У́стя — село в Україні, у Слобідсько-Кульчієвецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Назва[ред. | ред. код]
Назва села Устя походить від апелятива «устя» — «гирло», «місце, де зливаються дві річки». До слова, в Україні «Устя» — назва багатьох річок та населених пунктів. Історично зафіксовано назви «Устя Смотрицьке», «Устя Цвікловське».
Географія[ред. | ред. код]
Устя наддністрянське село розташоване західній Україні за 15 кілометрів автодорогами від Кам’янця-Подільського при впадінні річки Смотрич в Дністер. Через село проходить автошлях територіального значення Т 2325.
Клімат[ред. | ред. код]
Устя знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше. Але діяльність людини призводить до зміни клімату та глобального потепління.
Історія[ред. | ред. код]
Біля села Устя проходить Траянів вал Подністров'я. На території села виявлено городище, воно належало давньоруському населенню і входило до складу Галицько-Волинського князівства.[1]
Устя вперше згадується в історичних документах 14 жовтня[2] 1403 року: король Владислав II Ягайло надав Устя шляхтичу Пйотру Качоркові. Умовою надання було постійне проживання шляхтича в Поділлі.[2]
6 листопада 1441 року польський король Владислав III записав Сигізмунду Кірдею з Оринина 100 гривень на селах Цвіклівці та Устя (Czwiklowcze et Uschcze) у Кам’янецькому повіті[3]. В 1493 році село Устя знищене татарами.
За Дністром лежав один з основних татарських шляхів, яким татари йшли на Покуття, а звідти на Червону Русь. Тут в Усті була найкраща з 7 дністровських переправ. Тому Устя і ближні поселення в першу чергу руйнувались татарами і тут часто робили засідки на татар, які йшли через переправу.
У 1575 році в Усті проживав подільський воєвода Миколай Мелецький, який безупинно воював з татарськими загонами, які приходили на Поділля майже щороку.
В 1599 році Мелецький продав Устя Костянтину Могилі — сину валаського господаря Єремії, так Костянтин Могила став дідичом Устя. Сестри К. Могили були одружені з князями (Раїна — Михайлом Вишневецьким, Катерина — Самійлом Корецьким) дві інші — з поляками (Анна з Максиміліаном Пшерембським, Марія — Стефаном Потоцьким) і, коли батько його помер, він зайняв валаський трон за допомогою своїх зятів. Правління видалося недовгим — і Могила повернувся до Устя[4].
4 червня 1629 під Устям відбувся бій, у якому воєвода Станіслав Любомирський розгромив війська сина Кантемира Мурзи, Мамбет-султана, його самого було вбито, було взято в полон племіника Кантеміра та багато мурз. 1637 року тут з військом чекав на татар коронний гетьман Миколай Потоцький-«ведмежа лаба».
1694 під Устям вудбувся бій між військами гетьмана Яна Собеського, Сапеги, та німецьких генералів Тотвіна та Бранта з татарами, яких було 30.000, не рахуючи турків та волохів. У 18 столітті Устя належало Потоцькому, а пізніше Стажинському.
В XIX столітті в Усті були привіз, поромна переправа, корчма, маєток швейцарської архітектури та церква св. Параскеви (1866), збудована на місці старої відомої в 1565.
Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, селяни зазнали репресій.
1923 року в Усті створено сільськогосподарську артіль «Сніп».
В 1932–1933 селяни села пережили Голодомор.
За одержання в 1937–1939 роках високого урожаю (15 центнерів зернових із гектара) місцевий колгосп «Червоний Жовтень» був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 та 1940 років.
По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.
1970 року в Усті, де розміщувалася центральна садиба колгоспу «Україна», завершилося будівництво автоматизованого комплексу для відгодівлі 8 тисяч свиней на рік.
22 червня 1986 року в селі відкрито меморіальний комплекс Миколи Будняка (1961 — 1981) — односельця, який загинув в Афганістані.
З 1991 року село у складі незалежної України.
14 серпня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Слобідсько-Кульчієвецької сільської громади.[5] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
Населення[ред. | ред. код]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 528 осіб[6].
Згідно перепису 2017 року селі проживало 495 особа, населення села скоротилось на 6,25 % порівняно зі 2001 роком.
Мова[ред. | ред. код]
У селі поширена південноподільська говірка, що відноситься до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,68 % |
| російська | 0,95 % |
| вірменська | 0,38 % |
Культура[ред. | ред. код]
Архітектура[ред. | ред. код]
Житловий будинок 1976 року із села Устя Кам’янець-Подільського району знаходиться в Музеї народної архітектури України у Києві.
Народна творчість[ред. | ред. код]
У селі проводилися фольклорні записи. Зокрема записано казку "Іван - мужичий син" від місцевого жителя І. Вербухівського. Поміщена у збірнику Г. С. Сухобрус "Українські народні казки" (1953)[7].
Пам'ятки природи[ред. | ред. код]
- Розріз канилівської свити — геологічна пам'ятка природи
- Голова велетня — геологічна пам'ятка природи
- Голова вітязя — геологічна пам'ятка природи
- Устянський заказник — ботанічний заказник місцевого значення
Туризм[ред. | ред. код]
Село є популярним місцем для відпочинку серед місцевого населення. Відстань 15 кілометрів від міста Кам'янець-Подільський до села займає до тридцяти хвилин на автомобілі. Часто жителі району обирають село Устя для дачі чи літнього відпочинку. Тут знаходиться декілька пляжів для відпочинку як: платних, приватних зі благо-устроєм, так і диких.
Колись на березі річки Смотрич у її дельті, функціонувала туристична база, зараз закрита, але поряд знаходиться декілька приватних садиб, які надають широкий спектр послуг для відпочинку, наприклад такі як: садиба Тарас Бульба, садиба Сонячна, садиба Виноградна долина та інші. Є можливість покататись на невеликих теплоходах чи швидкісних катерах. Пропонують також більш стримане дозвілля у вигляді прокату катамарану та байдарки.
Поряд зі селом знаходиться Устянський заказник та оглядовий майданчик Гирло. Також для любителів закинутих об'єктів біля села є ДОТ (КПУР №10) від Лінії Сталіна зі часів Другої світової війни.
Охорона природи[ред. | ред. код]
Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри». Також поряд знаходиться:
Галерея[ред. | ред. код]
-
Устянський заказник -
Устянські пейзажі -
Дністер поблизу села Устя -
Поблизу села Устя -
Дністер, село Устя -
Дністер, село Устя -
Біля села Устя, Дністер -
Розріз канилівської свити Устя -
Дністровський каньйон в селі Устя -
Переправа
Панорама село Устя[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Історія міст і сіл УРСР : Хмельницька область. – К. : ГРУРЕ, 1971 р.
- ↑ а б С. 75.
- ↑ Устя
- ↑ Курортна зона Кам'янця
- ↑ ВВРУ, 2017, № 46, стор. 11
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Українські народні казки. Автор вступної статті Г. С. Сухобрус. - Київ, 1953
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 363—364.
- Гарнага Іван. Устя: Звідки пішла назва // Прапор Жовтня. — 1975. — 15 березня. — С. 4.
- А чому Сокіл — Сокіл?..: Історія рідного краю / Підготувала Катерина Квятковська // Сім днів. — 2004. — 6 лютого. — С. 3.
- Rolle Antoni Józef Zameczki podolskie na kresach multańskich, Warszawa 1880, t. III, str. 79
Посилання[ред. | ред. код]
- Uście (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 831. (пол.)
| |||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |