Стара Ушиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Стара Ушиця
Staraja ushitsa coa XVIII.gif
Герб Старої Ушиці
Пам'ятник Леніну в Старій Ушиці, 25 березня 2006 року
Країна Україна Україна
Область/АРК Хмельницька область Хмельницька область
Район/міськрада Flag kp.jpg Кам'янець-Подільський район
Рада Староушицька селищна рада
Код КОАТУУ: 6822455800
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 1144
Магдебурзьке право 1144
Статус із 1979 року
Площа 5,07 км²
Населення 2 314 (01.07.2012) [1]
Густота 456,41 осіб/км²
Поштовий індекс 32385
Телефонний код +380 3849
Географічні координати 48°35′48″ пн. ш. 27°04′25″ сх. д. / 48.59667° пн. ш. 27.07361° сх. д. / 48.59667; 27.07361Координати: 48°35′48″ пн. ш. 27°04′25″ сх. д. / 48.59667° пн. ш. 27.07361° сх. д. / 48.59667; 27.07361
Водойма річки Ушиця, Дністер
Відстань
Найближча залізнична станція: Кам'янець-Подільський
До станції: 56 км
До райцентру:
 - залізницею: 50 км
До обл. центру:
 - фізична: 110 км
Селищна влада
Адреса 32385, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, смт. Стара Ушиця, вул. Радянська, 5
Голова селищної ради Мацьков Василь Іванович (15.01.1953)
Карта
Стара Ушиця (Україна)
Стара Ушиця
Стара Ушиця
Стара Ушиця (Хмельницька область)
Стара Ушиця
Стара Ушиця

Стара́ У́шиця (колишня Ушиця) — селище міського типу в Україні, в Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області. Населення становить 2 338 мешканців (2011).[2] Селище розташоване на території національного парку Подільські Товтри, при впадінні річки Ушиця у Дністер, за 56 км від залізничної станції Кам'янець-Подільський на лінії Ярмолинці — Ларга.

Засноване в 1144 році. Магдебурзьке право з 1144 року. Статус смт із 1979 року.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Стара Ушиця вперше згадується в літописах під 1144 р. На той час Пониззя входило до складу Галицького князівства, яке тоді об'єдналось під владою князя Володимира Володаровича. Цей галицький князь виявляв бажання мати утвердитися на півдні Русі суперництвом з київським князем Всеволодом Ольговичем. Князь Всеволод висунувся з військом на Галицьке князівство до Львова, а один з його союзників, князь Ізяслав Давидович, з половцями оволодів між іншим і містечком Ушицею. Другий раз Ушиця згадується через 15 років за розповіді про боротьбу відомого князя Ярослава Осмомисла зі своїм двоюрідним братом Іваном Ростиславичем «Берладником», який мав невеликий наділ у тих місцях. З вищезгаданих літописних свідчень видно, що в XII ст. Ушиця була значним укріпленим містом Поділля.

Населений пункт знову з'являється у документах з XV ст.: у 1436 р. вона була надана королем Ягайлом деякому Іоанну Слабосію у неповну власність. Ушицю вважали королівським наділом впродовж чотирьох поколінь. Власниками у XVI ст. були Карачевські та Яцимирські. Пізніше Ушиця стала королівським держанням під назвою окремого Ушицького староства. Наприкінці XVII ст. містечко перебувало під владою турків-осмаінв, існують свідчення про участь жителів у повстанні 1702 р.

Після захоплення Поділля Росією, Ушицьке староство разом із Бакотським було надано Імператрицею Катериною II волинському губернатору Сергію Шереметьєву. Проте, до Шереметьєва відійшли лише землі околичних сіл та поселень, саме ж містечко не увійшло до складу пожалування, бо наказом 6 липня 1795 р. Ушицю оголошено повітовим містом, її землі стали власністю міської громади. Через деякий час розміщення повітового міста Ушиці на краю повіту було визнане незручним і у 1826 р., згідно з клопотанням дворян, повітовим стало містечко Літнівці (через присвоєння йому назви Нової Ушиці, колишній центр повіту став іменуватися Старою Ушицею).

У період з 1826 по 1923 роки Ушиця носила статус міста. Населення в 1892 році - 4448 чол (2180 чоловік / 2268 жінок). В 1923 році знову переведена до розряду сіл. З 1980 року селу Стара Ушиця надано статус селища міського типу. За новим адміністративним поділом селище Стара Ушиця в період з 1923 по 1959 рік було районним центром, який називався Староушицьким. В 1931 році до складу Староушицького району приєднано Китайгородськин район. В липні 1934 року Староушицький район розширено, а 23 вересня 1959 р. район ліквідовано і введено до складу Кам'янець-Подільського району.

В червні 1923 року в Старій Ушиці утворено райком Компартії. 7 липня 1941 року фашисти вдерлися до Старої Ушиці, було розстріляно близько 700 чоловік (у 1939 р в Старій Ушиці було 4.5 тис.жителів), на каторжні роботи вивезено 130 юнаків і дівчат. 29 березня 1944 року 237-а стрілецька дивізія 380-ої армії 1-го Українського фронту вибила гітлерівців зі Старої Ушиці. Воїнів, що загинули в бою за село з військовими почестями поховано в братській могилі у сільському сквері.

З 1961 року почались розробки покладів бентонітових глин для нафтопереробної і фаянсової промисловості.

В зв'язку з спорудженням Новодністровської гідроакомолюючої станції і створенням Дністровського водосховища у 1977-1979 р.р. роки селище перенесли на нове місце, за 5 км, у новозбудоване селище Стара Ушиця (1980 p.) в межах округу Придністровської височини Ушицького геомологічного району. Колишнє село повністю затоплене в 1980 році.

Староушицьке городище[ред.ред. код]

Городище знаходиться на південно-західній околиці смт. Воно займало трикутний мис, обмежений з південного-сходу обривом до Дністра, а з північного-сходу і південного-заходу — ярами. З заходу та північного заходу по краях городища знаходились залишки валу завдовки 50 м, до 30 м завширшки.

Під час розкопок було виявлено житлові будівлі напівземлянкового та наземного типу. В середині жител знаходились глиняні печі і залишки різноманітної утварі. У вцілілій частині валу виявлено біля двадцяти клітей розмірами 3,2х1-2,6 м та городен. Культурний шар городища становив в середньому 80-40 см навколо валу, а в середній частині майданчика він становив 25-40 см. Як показали розкопки, центральна площа городища була заселена частково і використовувалась головним чином для військово-оборонних цілей. Археологічний матеріал дає підставу датувати дане городище ХІІ-ХІІІ ст. Староушицьке городище відноситься до типу сторожових укріплень.

Церковне життя[ред.ред. код]

Перша згадка про існування церкви відноситься до XVI ст. На XVIII ст. тут діяла уніатська Миколаївська церква. У 1720 р. було збудовано дерев'яний триверхий храм, з опасанням. Згорів у 1784 р. Нова церква збудована у 17841793 рр. на старому місці. Нині відсутня.

Також тут знаходився Костел св. Трійці. Костел кам'яний, заснований буцімто в 14 ст. Новий дерев'яний костел збудовано в 1742 р. Він згорів в 1790 р. Кам'яний костел почали будувати в 1816 р. Парафія діяла в 1850 р.

Міський герб[ред.ред. код]

Герб російського періоду затверджений 22 січня 1796 р. У горішній частині перетятого щита герб Подільський; у долішній — в срібному полі шість сукупно розташованих гір, на середній встановлений чотирикінцевий червоний хрест.

Персоналії[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]