Климкевич Михайло
| Михайло Климкевич | ||
|---|---|---|
 Сотник | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 1889 | |
| Смерть | 1944 | |
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
УНР | |
| Формування |
 Армія УНР 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» | |
| Війни / битви |
Перша світова війна Польсько-українська війна Друга світова війна | |
| Командування | ||
| Янівська (десята) бригада УГА | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
|
| ||
Михайло Григорович Климкевич (нар. 25 вересня 1889, Рава Руська, нині Львівський район, Львівська область – пом. у липні 1944, Броди, нині Золочівський район, Львівська область) – правник, військовик, громадський діяч, сотник Української галицької армії, майор Дивізії «Галичина». Чоловік Ірини Климкевич (Шміґельської), батько Романа Климкевича.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 25 вересня 1889 р. у Раві Руській. Навчався в Академічній гімназії у Львові, яку закінчив 1909 р., та на правничому факультеті Львівського університету. У гімназійні роки товаришував з Євгеном Коновальцем.[1]
З початком Першої світової війни мобілізований, служив у чині обер-лейтенанта в 30-му піхотному полку австро-угорської армії. Воював на італійському фронті в Альпах, був поранений, нагороджений бронзовою медаллю «За військові заслуги» на стрічці Хреста військових заслуг, з мечами.[2]
У дні Листопадового чину став учасником польсько-української війни. Добровольцем у чині сотника вступив до Української Галицької Армії й очолив 2-й Станиславівський курінь, який пізніше увійшов до Козацького загону імені Ґонти. У січні 1919 р. призначений (після переходу Андрія Долуда[3] до Армії УНР) командиром Козацького загону імені Ґонти, який за тим було реформовано в 1-й курінь 10-ї Янівської бригади УГА, пізніше командував цією бригадою. Відзначився у боях за Львів і Тернопіль. Після переходу УГА за ріку Збруч воював за незалежність Української Народної Республіки в більшовицько-українській війні, брав участь у поході на Київ, боях за Вінницю і Бердичів.[1]
Після поразки українських Визвольних змагань разом з дружиною був інтернований поляками. Перебували у таборі для полонених УГА у Фридрихівці (нині частина міста Волочиська Хмельницької області). У міжвоєнний період — став одним з активних діячів Українського Педагогічного Товариства «Рідна Школа». Працював правним референтом[4]. Був одним із організаторів відкриття пам'ятника Іванові Франку на Личаківському цвинтарі у 1933 році[5].
У 1943—1944 роках брав участь у формуванні 14-тої гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина». Загинув у липні 1944 року в боях під Бродами (нині Львівська область)[6].
Родина[ред. | ред. код]
У 1919 році одружився у Вінниці з санітарною хорунжою Української Галицької армії Іриною Климкевич (уродженою Шміґельською). 9 травня 1920 року в таборі для полонених УГА у Фридрихівці (зараз частина міста Волочиська) народився син Роман, який став істориком-геральдистом, публіцистом, перекладачем і письменником, помер у 1993 році в Маямі, США. Дружина померла в 1956 році у Відні[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Західно-Українська Народна Республіка 1918 - 1923. Енциклопедія. Т.2: З - О. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Репозитарій. Манускрипт. 2019. с. 209.
- ↑ Ranglisten der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie 1918. Wien, 1918. Угорська національна бібліотека. Будапешт (німецькою) . 1918. с. 544—545.
- ↑ Михайло Климкевич
- ↑ Климкевич Михайло[недоступне посилання]
- ↑ а б Офіцери УГА Михайло та Ірина Климкевичі сто років тому побрались у Вінниці. 33-й Новини. 23 червня 2019. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 6 грудня 2020.
- ↑ Довідник з історії України (А-Я): посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / Ін-т іст. дослідж. Львів. нац. ун-ту ім. Івана Франка; заг. ред.: І. З. Підкова, Р. М. Шуста ; упоряд. І. З. Підкова. — Вид. 2-ге, доопрац. і допов. — Київ: Генеза, 2002. — 1135 с. Архів оригіналу за 16 березня 2013. Процитовано 6 грудня 2020.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
