Листопадове повстання 1917 (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Листопадове повстання
Українська революція
Дата: 1112 грудня 1917
Місце: Київ, УНР
Привід: Жовтневий переворот
Результат: поразка більшовиків
Сторони
Flag of Ukrainian People's Republic (non-official, 1917).svg УНР Red flag.svg Радянська Росія
Командувачі
Юрій Капкан Георгій П'ятков
Військові сили
&&&&&&&&&&012000.&&&&0012 000 вояків &&&&&&&&&&&07000.&&&&007000 вояків
Втрати
відсутні &&&&&&&&&&&07000.&&&&007000 полонених

Листопа́дове повста́ння — спроба повалення Української Центральної Ради в Києві силами Київського військово-революційного комітету більшовиків. Планувалася на ранок 30 листопада (12 грудня) 1917 року. Закінчилася роззброєнням більшовицьких частин в ніч з 29 листопада (11 грудня) на 30 листопада (12 грудня) року українськими військами.

Опис[ред.ред. код]

Після проголошення Української Народної Республіки конфронтація між Українською Центральною Радою та Радою народних комісарів Росії швидко наростала. Більшовики Києва вели агітацію проти українського уряду. Вони сформували Київський військово-революційний комітет на чолі з росіянином Георгієм П'ятаковим, що розпочав підготовку до збройного повстання проти Центральної ради[1]. Комітет покладався на більшовизовані частини регулярної армії та загони червоної гвардії, дислоковані у Києві. Повстання було намічене на ранок 30 листопада (12 грудня) 1917 року. Використовуючи сценарій жовтневого перевороту в Петрограді, планувалося захопити мости через Дніпро, завод «Арсенал», Київський вокзал і телеграф. Повстання мусило успішно завершитися до відкриття Всеукраїнського з'їзду рад в Києві, рішеннями якого більшовики сподівалися закріпити свою владу[1].

Напередодні повстання Комітет передав Центральній Раді ультиматум, вимагаючи передати керівництво в Україні більшовикам. Український уряд завчасно довідався про підготовку заколоту й виявив більшовицькі осередки у військових частинах. Увечері 29 листопада (11 грудня) 1-а українська сердюцька дивізія під командуванням Юрія Капкана оточила і на ранок наступного дня роззброїла 7 тисяч вояків, що збиралися повстати[2]. Це були 3-й і 5-й авіаційні полки, понтонний і телеграфний батальйони, 1-а запасна гірнича батарея і 4 артилерійські батареї, червона гвардія «Арсеналу» й інших заводів. Більшовики за ніч втратили цілу армію, що мала 10 батарей, 200 кулеметів, 2 броньовика, 6 літаків, 5 млн набоїв[2][1]. Роззброєні солдати-росіяни були відправлені до Росії на ешелонах під охороною українських військ. Солдати-українці, що збиралися брати участь в більшовицькому заколоті, були демобілізовані[1][2].

Майже одночасно з цим з Південно-Західного фронту на Київ рушив збільшовизований 2-й гвардійський корпус під проводом Євгенії Бош. Український уряд наказав розібрати залізничні колії, блокувати ключові станції та роззброювати підозрілі військові частини. В районі Жмеринки більшовицький корпус перехопив 14-тисячний 1-й український корпус генерал-лейтенанта Павла Скоропадського[2], командувача усіма військами Правобережної України чисельністю у 20 тисяч вояків та 77 гармат. Більшовицькі сили було роззброєно і відправлено до Росії. Роззброєння інших частин проходило в 10 містах України. Ще в 4 містах були розпущені місцеві ради за підготовку до повстання[2].

Самостійна політика Центральної Ради та протидія більшовикам загострили відносини із керівництвом Радянської Росії. 4 (17) грудня 1917 року воно надіслало ультиматум українському уряду, що став приводом для розгортання українсько-радянської війни.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • (укр.) Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. ч. ІІІ: 1917-2003 рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів. — Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004.
  • (рос.) Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. — Харьков: Фолио, 2006.