Меланезія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Меланезія — одна з трьох великих культурних областей в Тихому океані.

Мелане́зія (грец. Чорні острови) — сукупність острівних груп в Тихому океані, чиї корінні мешканці не говорять ні на полінезійських, ні на мікронезійських мовах, а також є темношкірими. Меланезія розташована на північному сході від Австралії.

  • Площа: 940 000 км²
  • Населення: 6 500 000 чоловік

До Меланезії відносяться такі групи островів:

Держави Меланезії[ред.ред. код]

Держави та острови Меланезії

Соломонові Острови Соломонові Острови. Столиця — Хоніара (на о. Гуадалканал, 30,5 тис. чол., 1985). Протяжність — 1550 км. Площа — 29,8 тис. км². Вища точка — г. Попомансо (2331 м). Населення — 286 тис. чол. (1985). Офіційна мова — англійська, вживається піджин і місцеві мови. Свята: 7 липня — День незалежності. Острови заселені вихідцями з Нової Гвінеї. Еспорт: копра, риба, деревина, какао-боби, пальмове масло. Острови відкрив в 1568 р. Менданья де Нейра, північну частину — в 1768 р. відкрив Луї Антуан де Бугенвіль. З 1885 р. острови недовго знаходилися під управлінням Німеччини, в 1893 островами оволоділа Великобританія, окрім островів Бугенвіль і Бук. Ці острови після другої світової війни відішли до Австралії. У 1978 р. Соломонові о-ви отримують незалежність.

Вануату Вануату — архіпелаг Нові Гебріди, включає 80 островів. Вища точка — 1879 м на о. Еспіріту-санто. Населення — 185 тис. чол. (1998). Столиця — Порт-віла (24 тис. чол.). Офіційні мови: біслама, англійська, французька. Релігія — протестантизм. Першим європейцем побачив ці острови Педро де Кирос, назву їм дав Кук в XVIII ст. З 1887 р. — співволодіння Франції та Великобританії. З 1980 р. незалежна республіка.

Фіджі Фіджі — держава на однойменних островах. Два найбільші острови — Віті-льову і Вануа-льову, близько 300 дрібних островів. Населення — 715 тисяч чоловік (1987). Столиця — Сува (75 тисяч жителів). Офіційна мова — англійська. Відкриті острови Абелем Тасманом в 1643 р. Вища точка — Томаніві (1323м). У 1970 Фіджі отримали незалежність, але входили в склад Британської Співдружності. У 1987 вийшла зі складу Співдружності. Свята: 10 жовтня — День незалежності. Експорт: цукор, копра, золото, деревина, риба, одяг. Визначні пам'ятки — музей Фіджі в Суве, представляє етнографію і археологію.

Папуа — Нова Гвінея Папуа — Нова Гвінея та провінції Західне Папуа і Папуа, Індонезія Індонезія.

Нова Каледонія Нова Каледонія«заморська територія» Франції, включає окрім о. Н. Каледонії ряд дрібних островів. Острови відкриті в 1774 р. Вища точка — Панье (1628 м). Населення — 145 тис. чол. (1985). Адм. центр — Нумеа. Етнічний склад — меланезійці (канаки) і французи. Офіційна мова — французька, поширені гібридні мови. Релігії: католицизм, протестантизм. Основа економіки — гірничорудна промисловість (видобування нікелю, кобальту і хрому). 95 % національного доходу дає експорт нікелю і нікелевої руди. Примітка: гібридні мови — піджин-інглиш, біч-ла-марі, ток-пісін (держ. мова Папуа Н. Гвінеї) та ін. — складаються з суміші англійських, іспанських, французьких слів, або мають лексику англійської (або іншої мови), але суміщену з місцевою меланезійською граматикою.

Вірування[ред.ред. код]

Докладніше у статті Меланезійська міфологія

Меланезійські вірування містять у собі віру в духів-фігона (хігона). Головний фігона Агунуа вважається творцем світу. Іноді створення світу приписується братам-першотворцям, які борються між собою. Один із них наділений мудрістю, винахідливістю, почуттям гідності, саме він створює порядок і блага цивілізації, що забезпечують нормальне життя, у той час як другий брат, підступний, неперебірливий у засобах і дурний, псує створене і сам творить лихі речі. Поряд із фігона відомі здаро (атаро) — духи моря, дерев, морського берега, що заподіюють людям шкоду, але передають їм уві сні мистецтво танцю і сімейні обереги. До фігона й адаро звертаються за підтримкою перед військовим походом. У манус і в жителів острова Лау (Фіджі) відомі духи-покровителі, що не мають нічого загального з родинними предками і не були в минулому людьми; за кожним з них також закріплені печери, камені, дерева.

Хоча в багатьох місцях Меланезії духи природи і духи мертвих називаються однаково і між ними просліджуються деякі зв'язки, принципові уявлення про смерть, духів мертвих, землю покійних у кожного племені мають оригінальне коріння.

Типові уявлення про відхід духів мертвих у «свою» землю, що звичайно локалізується на острові, під землею або під водою, про шляхи духів, про засоби переправи в землю мертвих, про її устрій і уявлення про тамтешнє «життя». Водночас, духи мертвих тривалий час (або навіть постійно) перебувають поблизу від будинку або в будинку в якості хранителя. У манус у ролі оберегів виступають найближчі мертві родичі. Обов'язок підопічного — здійснити весь комплекс похоронних ритуалів і зберігати череп мертвого; борг особистого духу — охороняти живого від «чужих» духів. При порушенні духом цього боргу (особливо після смерті підопічного) череп викидається. Рахувалося, що дух мертвого може ввійти в немовля, втілитися в камені або тварині.

Релігійні уявлення меланезійців у значній мірі визначалися концепцією мана — властивою людям, тваринам, предметам особливою життєвою силою. Вважалось, що такою силою володіють предки. На цьому уявленні базувалась магічна практика спілкування з предками.

В уявленнях про предків у ряді випадків зберігаються чіткі сліди тотемізму, що виявляються як у релігійній доктрині, так і в реальній родовій організації та генеалогії. На островах Лау окремі родинні групи вели своє походження від тотемних предків — від спеціального виду дерева — ву («пращур»), міфічної куриди, білого пса та від інших тварин і рослин. При цьому такі предки перевтілювалися в риб, птиць або в дерева і саме в цій формі безпосередньо впливали на членів «своїх» колективів, допомагаючи або заподіюючи шкоду. Розповіді про зустрічі з перевтіленими предками повинні були, зокрема, роз'ясняти засоби їхнього умилостивления і попереджати про те, що відповідні види тварин або рослин не можна вбивати, їсти тощо. Прямими нащадками тотемних предків вважалися пращури кланів. Спроможність духів до втілення, їхнє представлення нащадкам у перетвореному виді свідчить про нерозчленоване сполучення уявлення про колективну відповідальність з уявленням про переродження.

Частиною шанування предків явився поширений у ряді місць таємний культ, учасники якого за допомогою особливих ритуальних операцій «одержували» мана від предків, що виконували в даній ситуації роль особистих покровителів і захисників. Учасники ритуалів повинні знати заклинальні пісні (меке), що незрозумілі непосвяченим.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Мелетинский Е. М., Мифологический и сказочный эпос меланезийцев, в кн.: Океанийский этнографический сборник, М., 1957. (рос.)
  2. Сказки и мифы Океании, М., 1970. (рос.)
  3. Codrington R. N., The Melanesians, N. Y., 1972. (англ.)
  4. Kielntitschen A., Mythen und Erzählungen eines Melanesierstammes aus Paparatava, Neupommern, Südsee, Münster, 1924. (англ.)
  5. Layard J., Stone men of Malekula, v. 1, L., 1942. (англ.)
  6. Fortune R. F., Manus religion, Phil., 1935. (англ.)


Земля Це незавершена стаття з географії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.