Антарктика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Умовні межі Антарктики.
Гора Гершеля (англ. Mount Herschel) висотою 3335 м.
Південна Джорджія (англ. South Georgia). Мапа 1777 року, південь угорі.
Туристичний маршрут повз узбережжя острова Лівінгстон (Смоленськ) (англ. Livingston Island).
Нова будівля станції Амундсен-Скотт (англ. Amundsen-Scott South Pole Station) на Південному полюсі Землі.

Анта́рктика — в широкому значенні південна полярна область Землі, до складу якої входить материк Антарктида та ділянки Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, що межують з Антарктидою (або води Південного океану). Групи островів: Південна Джорджія, Південні Сандвічеві, Південні Оркнейські, Південні Шетландські, Крозе, Кергелен, Баллені, Петра I тощо. У вузькому розумінні це лише південна полярна область світового океану без Антарктиди. Певних меж Антарктика не має їх проводять по ізотермі +10 °C найтеплішого місяця або по крайній північній межі пакового льоду (на 1 листопада), або по межі поширення айсбергів. В останній час за межі Антарктики вважають зону антарктичної конвергенції, тобто зону збіжності полярних вод з водами помірних широт, яка розташована між 48° та 55° південної широти.

Загальні дані[ред.ред. код]

В умовних межах площа Антарктики — близько 50-60 млн км², з яких понад 3/4 припадає на водні простори з плаваючою морською кригою та айсбергами. Води окраїнної частини Антарктики розташовані у смузі пануючих західних вітрів і беруть участь в існуючій тут навколоантарктичній течії західних вітрів, яка омиває всю земну кулю з заходу на схід на цих широтах.

Води Антарктики характеризуються низькими температурами. Взимку в південній частині температури поверхневих шарів коливаються в межах від —1,8 °C до —1,9 °C°; у районі антарктичної конвергенції від +1 °C до +2 °C°. Влітку у високих широтах температури води підвищуються до +2 °C°, в районі антарктичної конвергенції до +3,5 °C°.

Дно антарктичної частини океану являє собою серію басейнів і западин (Австрало-Антарктична, Тихоокеансько-Антарктична та інші) розділених підводними височинами і хребтами (Південно-Антільський, Кергелен, Південно-Тихоокеанський та інші) увінчаними островами, переважно вулканічного походження.

Запаси[ред.ред. код]

Запаси нафти у Антарктиці складають більше 100 мільярдів тонн, а запаси газу — близько 15 трильйонів кубометрів. Також цей світовий резерв має в своєму розпорядженні великі запаси золота та інших корисних копалин.

Згідно з оцінками експертів, в Антарктиці зосереджено 80% запасів всієї прісної води у світі. Питання чистої води — не менш важлива проблема для людства, аніж інші важливі позиції, такі як нафта і газ.

Води Антарктики багаті на китів, тюленів, рибу. На островах і узбережжі Антарктики живе велика кількість водоплавних птахів. Потенційна можливість щорічного вилову тільки криля в водах Антарктики, без збитків для відтворення популяцій, може бути на рівні 700 млн тон на рік.

Міжнародно-правовий статус[ред.ред. код]

Територіальні претензії країн у Антарктиці

З міжнародно-правового погляду Антарктика не перебуває ні під чиїм суверенітетом, а знаходиться в користуванні всіх держав. Води Антарктики відкриті для мореплавства, наук, досліджень та промислів.

Деякі країни робили необґрунтовані спроби поділити Антарктику на сектори. Такі спроби були в період 19071940 років з боку Англії, Норвегії, Франції, Чилі, Аргентини, Австралії і Нової Зеландії. СРСР офіційною нотою 27 січня 1939 року заявив протест урядові Норвегії і резервував свою точку зору щодо державної належності земель, відкритих росіянами. Резервували свою точку зору щодо суверенітету Антарктики також США у 1939 і Японія у 1940 роках. У серпні 1948 року США розпочали неофіційні переговори з Аргентиною, Чилі, Норвегією, Австралією, Новою Зеландією, Великобританією і Францією про «інтернаціоналізацію» регіону, але через наявність гострих суперечностей ця спроба не мала успіху. У меморандумі про режим Антарктики 7 червня 1950 року радянський уряд заявив, що він не може вважати законним будь-яке рішення про режим Антарктики, прийняте без його участі.

На Міжнародній конференції по Антарктиці у Вашингтоні (за участю СРСР, США, Англії, Франції, Бельгії, Норвегії, Аргентини, Чилі, Японії, Австралії, Нової Зеландії, Південно-Африканського Союзу) 1 грудня 1959 року підписано Антарктичний договір.Згідно з ним, Антарктика повинна використовуватися винятково для мирних цілей, територія південніше 60° південної широти — нейтралізована і демілітаризована зона, що використовується лише у мирних цілях при повній свободі наукової діяльності. В цьому районі забороняються будь-які воєнні заходи (створення військових баз і укріплень, проведення маневрів, випробування всякої зброї, ядерної також).

Україна і Антарктика[ред.ред. код]

Україна є однією з 28 країн світу, що мають право вето відносно будь-яких дій інших держав в Антарктиці.

Кабінет Міністрів України в 2010 затвердив Державну цільову науково-технічну програму проведення досліджень в Антарктиці на 2011—2020 роки. Участь української станції «Академік Вернадський» у дослідженні Антарктики є важливою для реалізації майбутніх геостратегічних інтересів України.

Виноски[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Пургін А. В морях Антарктики. К., 1952. (рос.)
  • Левшин О. Н. Достижения советских ученых в освоении Арктики и Антарктики. Рекомендательный указатель литературы. М., 1957. (рос.)