Вануату

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Вануату
бісл. Ripablik blong Vanuatu
англ. Republic of Vanuatu
фр. République du Vanuatu

Прапор Вануату Герб Вануату
Прапор Герб
Девіз: «In God we stand» (Ми стоїмо за бога)
Гімн: Yumi, Yumi, Yumi (Ми, ми, ми)
Розташування Вануату
Столиця Порт-Віла
Найбільше місто Порт-Віла
Офіційні мови біслама, англійська, французька
Державний устрій Республіка
 - Президент Іолу Джонсон Абіл (Iolu Johnson Abil)
 - Прем'єр міністр Сато Кілман (Sato Kilman)
Незалежність від Франції та Великої Британії 
 - 30 липня 1980  
Площа
 - Загалом 12 189 км² (161)
 - Води (%) незначна
Населення
 - перепис 2009 р. 243 304
 - Густота 19 7/км² (188-та)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний 726 000 000 $ (175-та)
 - На душу населення 3 346 $ (121-ша)
ІРЛП  (2004) 0,670 (середній) (119-та)
Валюта Вануатійський вату (VUV)
Часовий пояс UTC+112
Домен інтернету .vu
Телефонний код ++678

Респу́бліка Вануа́ту (бісл. Ripablik blong Vanuatu, англ. Republic of Vanuatu, фр. République du Vanuatu) — тихоокеанська держава в Меланезії. Межує на півночі з територіальними водами Соломонових Островів, на заході з економічною зоною Австралії, на південному заході з територіальними водами Нової Каледонії, на сході — з територіальними водами Фіджі. Протяжність прибережної смуги — 2528 км. Республіка Вануату розташована на 83 островах архіпелагу Нові Гебріди. Загальна площа суші — 12 189 км². Населення Вануату — 243 304 чол. (2009). Столиця — Порт-Віла. Першим островом, поміченим європейцями, став Еспіріту-Санто, відкритий іспанським мореплавцем Педро Фернандес де Кірос в 1606 році та прийнятий за частину «Невідомої Південної землі». В 1906 році острова стали кондомініумом Британії та Франції під назвою «Нові Гебріди». 30 липня 1980 року острови отримали незалежність під назвою «Республіка Вануату». Вануату — член ООН, Співдружності націй, Франкофонії, Секретаріату тихоокеанської спільноти та Форуму тихоокеанських островів (рос.).

Назва[ред.ред. код]

Сучасна назва країни, Вануату (що означає «ця земля назавжди»[1]), стала офіційно використовуватися з 30 липня 1980 року, коли острови отримали незалежність від Великобританії та Франції.

До цієї події архіпелаг носив назву «Нові Гебриди». Вона була дана в 1774 році англійським мореплавцем Джеймсом Куком[2] на честь Гебридських островів, розташованих на захід від Шотландії[3].

Географія[ред.ред. код]

Загальна географія[ред.ред. код]

Мапа Вануату
Знімок Вануату з космічного супутника

Меланезійська держава Вануату являє собою ланцюг островів Y-подібної форми, що тягнеться з півночі на південь на 1176 км. Найближча держава, Соломонові Острови, розташована приблизно за 170 км на північ від Вануату, Нова Каледонія — за 230 км на північний захід, Фіджі — за 800 км на схід, Австралія — за 1750 км на захід.

Площа суші Вануату становить 12 336 км². Архіпелаг складається з 14 великих і 60 дрібніших, але населених островів. Загалом, до складу Вануату входить 83 острови[4]. Найважливішими з них є острови Ефате, Еспіріту-Санто, Танна та Малекула (рос.). Найбільшим островом є острів Вануату Еспіріту-Санто, на території якого також знаходиться найвища точка країни — гора Табвемасана (рос.) (1879 м). На островах Амбрим (рос.), Оба (рос.) та Танна розташовані гори, висота яких перевищує 1000 м над рівнем океану. Велика частина островів має гористий рельєф, що викликано рухом океанічних плит. Деякі острови з вертикальними скелями оточені кораловими рифами. На захід від архіпелагу розташована океанічна западина глибиною до 8000 м.

Найпівнічнішим островом Вануату є острів Хіу (рос.) в групі Торрес (рос.): він розташований за декілька кілометрів від найпівденнішої групи Соломонових Островів — островів Санта-Крус (рос.). Офіційно найпівденнішим островом країни є острів Анейтьюм (рос.), однак Республіка оскаржує у Нової Каледонії південніші острови Матью та Хантер (англ.)[5].

Геологія[ред.ред. код]

З точки зору геології острови Вануату молоді, а їх формування відбулося в ході чотирьох основних етапів вулканічної активності[6], викликаної рухом літосферних плит в регіоні[7]. Структурно острови Нових Гебридів складаються переважно з вивержень вулканічної породи: материнської породи, базальту, андезитів, вулканокластичних відкладень і вапняку[8].

Острови Вануату почали формуватися в епоху міоцену[8]. Острови Еспіріту-Санто, Малекула (рос.) та Торрес (рос.) з'явилися приблизно 22 млн років тому, Маево та Пентекост — близько 4-10 млн років тому, інші острови архіпелагу — близько 2-3 млн років тому[7]. При цьому процес формування островів триває: ймовірно, до 20% сучасної суші Вануату сформувалося протягом останніх 200 тисяч років[6].

Острови Епі та Тонгоа в групі Шеперд в минулому представляли собою єдиний острів Кувае (назва була запозичена з легенд островів, розташованих на південний схід від Епі)[9]. Однак після великого виверження однойменного вулкана в 1452 році Кувае був зруйнований: в результаті утворилися два самостійних острови і велика кальдера овальної форми (12 x 6 км). Це виверження, найбільше за останні 10 тисяч років (в атмосферу було викинуто до 35 км³ вулканічного матеріалу), вплинуло не тільки на географію та історію архіпелагу Нові Гебриди, а й надавало вплив на глобальний клімат протягом декількох років[10].

Історію формування островів Нових Гебридів можна коротко описати таким чином. Спочатку було відмічено підняття підводних вулканів, які досягнувши поверхні океану, продовжили цей процес. Згодом вулканічна активність знизилася, почався активний ріст коралів по краях вулканів. Рух літосферних плит викликало підняття підводних рифів, які стали частиною суші (близько 20% поверхні сучасних островів Вануату становить вапняк)[7]. Потім поверхня островів зазнала ерозії, в результаті якої сформувався сучасний рельєф островів. Однак процес підняття на сучасному етапі не закінчився: щорічний підйом становить близько 0,5 мм[7].

Рівнина біля вулкана Ясур

Острови Вануату розташовані у вулканічному поясі Тихого океану, де стикаються Австралійська та Тихоокеанська літосферні плити. Через це на островах часто відбуваються виверження вулканів і підземні поштовхи, хоча вони рідко досягають руйнівної сили.

Найвідомішим діючим вулканом Вануату є Ясур, розташований на острові Танна (його висота досягає 365 м). Недалеко від нього знаходиться озеро Сіві, оточене з усіх боків лавовими долинами і вулканічним попелом. Ясур також вважається одним з найдоступніших для людини діючих вулканів світу[11]. Згідно із міфологічним уявленням місцевих жителів вулкан є домівкою мертвих духів, тому це місце є священним. Згаслий вулкан Оба на острові Оба (рос.) досягає висоти 1500 м над рівнем моря. В його трьох кратерах розташовані термальні озера, найбільшим з яких є озеро Манаро[11].

На багатьох островах існують підземні печери, що утворилися як в результаті вулканічної активності, так і ерозії вапняку чи попелу. Одна з найвідоміших печер — Сівірі на острові Ефате[5]. Іншим важливим аспектом місцевої геології є берегові породи, які складені з цементованого до кам'яного стану розчину, що утворився з карбонату кальцію черепашок і планктону. При цьому твердне не тільки пісок на березі, а й інші предмети як, наприклад, різне військове устаткування епохи Другої світової війни на мисі Мільйон-Долар (англ. Million dollar Point) на Еспіріту-Санто[5].

На островах Вануату відсутні відомі людині великі родовища корисних копалин, проте ведеться активна геологічна розвідка. Зустрічаються незначні родовища золота (перш за все, на острові Еспіріту-Санто) і марганцю (до 1980-х років видобувався на острові Ефате[12]).

Клімат[ред.ред. код]

Водоспад недалеко від села Мєлє (острів Ефате)

Вологий тропічний клімат, близький до екваторіального, є характерним для більшості островів Вануату. Проте на островах з гористим рельєфом існують чіткі кліматичні відмінності залежно від висоти над рівнем моря і впливу пасатів[8]. На низьких висотах південно-східні навітряні сторони островів мають типовий екваторіальний клімат (кількість опадів варіюється від 2500 до 4000 мм); північно-західні підвітряні сторони характеризуються тропічним кліматом з двома сезонами в році (кількість опадів звичайно не перевищує 2000 мм). На висоті приблизно 500–600 м на півдні і 200–300 м на півночі архіпелагу у високогір'ях клімат вологий з частими туман ами і опадами, що перевищують 5000 мм на рік[8].

З травня по жовтень (зимові місяці) на Нових Гебридах дмуть південно-східні бризи. В результаті спостерігаються сонячні дні та прохолодні ночі. З листопада по квітень повітря дуже вологе внаслідок дуже частих і сильних злив. У цю пору року спостерігаються високі температури та часті циклони. Середньорічна температура під час сезону дощів на північних островах становить 30 °C, в сухий сезон — близько 20 °C. На південних островах середньорічна температура варіює від 29 °C до 17 °C. У столиці держави, місті Порт-Віла, вологість під час сезону дощів може досягати 90%. Під час сухого сезону — порядку 70-74%.

Сезон сильних дощів на всіх островах Вануату триває з січня по березень. Самим дощовим місяцем у році є лютий (20 дощових днів). Найсухіші місяці — серпень і вересень. Середньорічна кількість опадів на північно-східних островах становить близько 4000 мм, на південних — 2360 мм.

Циклони на островах трапляються найчастіше в грудні-березні і формуються над Кораловим морем, що лежить на північний захід від Вануату.

Ґрунти та гідрологія[ред.ред. код]

Струмок на острові Ефате

Ґрунти Вануату сформувалися переважно з вулканічної породи. Для більшості з них характерний високий вміст вулканічного попелу.

Прийнято виділяти три основні групи ґрунтів країни залежно від кліматичних умов: ферралітні ґрунти південно-східних островів з вологим кліматом, ферсіаллітні ґрунти північно-західних островів з сухішим кліматом і андичні ґрунти високогір'я[8]. Чим вологіше клімат і чим молодше вулканічний попіл, тим більше андичні ґрунти.

Ґрунти низьких висот дуже родючі через високий вміст попелу, навіть незважаючи на часті й сильні дощі. Проте на островах Анейтьюм (рос.), Ероманга, Ефате та Еспіріту-Санто ґрунти менш родючі, оскільки на них переважають ферралітні ґрунти, що утворилися зі старих вулканічних порід[8].

На Нових Гебридах дуже мало річок, що пов'язано з розташуванням островів в тропіках, пористістю вулканічних ґрунтів, в яких дощова вода практично не затримується[13]. На багатьох островах Вануату річки і зовсім відсутні. Однак на Ефате, Еспіріту-Санто, Пентекост і деяких інших островах зустрічаються невеликі потоки води, джерела яких знаходяться у внутрішніх районах островів.

Флора та фауна[ред.ред. код]

Одна з цінних деревних порід Вануату — дерево каурі

Процес формування місцевої флори та фауни почався відразу після закінчення великих геологічних процесів на Нових Гебридах. Велика частина видів рослин і тварин, які з'явилися на островах через острови Папуа-Нової Гвінеї, Нову Британію та Соломонові острови, походять родом з Індо-Австралазії[7]. Насіння рослин заносилися на острови завдяки океанічній течії, морським перелітним птахам. Частина птахів прилетіла з Австралії через Нову Каледонія[7].

На островах Вануату можна виділити кілька зон певної рослинності, різноманітність яких залежить, насамперед, від висоти над рівнем океану, а також субстрату: ліси долин, гірські ліси, сезонні ліси, рослинність на новій вулканічній поверхні, прибережна рослинність і вторинна рослинність[14].

У гірських лісах на висоті 500 м ростуть переважно агатіси та подокарпи, а також метросідероси, сізігіуми, вейнманії та інші рослини[14]. Сезонні ліси, що є перехідною зоною між сухими і тропічними лісами, зустрічаються на підвітряній стороні островів. Прибережна рослинність представлена ​​мангровими заростями, а літоральні ліси — казуаринами, панданами, баррінгтонією, харітакі[14].

Загальна сумарна кількість судинних рослин, які ростуть в Вануату, становить близько 870 видів, 130 з яких ендемічні[15]. Велика кількість рослин і тварин була завезена на острови людиною. Наприклад, ямс, таро, банани, саговники, маїс, хлібне дерево, цукрова тростина, свині, собаки і домашня птиця були інтродуковані на Нові Гебриди першими поселенцями[7]. Ананаси, авокадо, папайя та маніок були також завезені людиною, але вже європейцями з тропічної Америки[7]. Найціннішими породами дерев є каурі та сандалове дерево.

Єдиними ссавцями Вануату є 4 види летючих лисиць і 8 видів комахоїдних летючих мишей, з яких 4 види є або ендеміками, або майже ендеміками[14]. Довгохвостий крилан (лат. Notopteris macdonaldi) і летюча лисиця виду лат. Pteropus fundatus є вразливими видами, а санта-круський крилан (англ. Nyctimene sanctacrucis) вважається вимерлим[14].

На островах Вануату мешкає 57 видів наземних птахів, 7 з яких є ендеміками, 17 видів плазунів, включаючи крокодилів і два види неотруйних змій, 71 вид метеликів (з них п'ять — ендеміки), 12 видів мурашок та термітів (з них п'ять ендемічних видів), 76 видів равликів (57 — ендеміки)[15].

Прибережні води дуже багаті представниками морської фауни. На деяких островах відкладають яйця морські черепахи. Біля берегів островів Оба (рос.), Амбрім, Паама, Пентекост та Малекула (рос.) плавають акули, тим не менш, прибережні води безпечні для туристів, оскільки острови оточені рифами.

На території Вануату розташований один національний парк та 106 охоронних і заповідних територій. Найважливішими з них є Національний парк «Million Dollar Point», заповідники «Loru» та «Vatthe» на острові Еспіріту-Санто[16].

Історія[ред.ред. код]

Нові Гебриди з 1906 року були у спільному володінні (кондомініумом) Англії і Франції. Керувала островами адміністрація, в яку на рівних правах входили англійський і французький верховні комісари. В 1979 році відбулися вибори в національний парламент, на яких перемогу здобула партія Вануааку, яка виступала за надання островам незалежності. 30 липня 1980 року відбулося проголошення незалежної Республіки Вануату, яка приєдналася до Руху неприєднання. З цього часу Вануату прагне досягти кооперації з державами Тихоокеанського регіону; разом з Папуа-Нова Гвінея і Соломоновими островами вони утворили групу «Наконечник списа» у 1988 з метою збереження меланезійської культури і досягнення незалежності Нової Каледонії.

У 1986 році були встановлені дипломатичні відносини з СРСР.

У 1999 році були встановлені дипломатичні відносини з Україною.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Протягом чотирьох років після підписання конвенції 1906 року про створення кондомініуму на Нових Гебридах був відсутний адміністративний поділ, а розгляд різних справ з участю меланезійців здійснював не загальний суд, а Військово-морська комісія[17]. В 1911 році були зроблені перші кроки з проведення адміністративної реформи. У результаті в 1912 році на деякі острови Нових Гебридів були призначені представники резидент-комісарів (за винятком острова Ефате), які стежили за працевлаштуванням, розглядали різні скарги від населення. Британські представники були спрямовані на острови Танна та Еспіріту-Санто, французькі — на острови Малекула (рос.) та Пентекост[18]. В 1985 році була проведена чергова адміністративна реформа, результатом якої стало скасування чотирьох округів й утворення одинадцяти острівних рад[19].

З 1994 року Республіка Вануату поділяється на 6 провінцій[19]. Назви провінцій утворені з перших складів або букв основних островів, що входять до складу провінції.

Провінція Назва англійською мовою Площа (км²) Населення (2000 рік) Адміністративний центр
Малампа Malampa 2 779 36 100 Лакаторо
Пенама Pénama 1 198 28 960 Лонгана
Санма Sanma 4 248 32 340 Луганвілл
Тафєа Tafea 1 628 27 530 Ісангел
Торба Torba 882 7 870 Сола
Шефа Shéfa 1 455 45 280 Порт-Віла

Політичний устрій[ред.ред. код]

Вануату
Coat of arms of Vanuatu.svg

Ця стаття є частиною серії статей за темою:
Політична структура
Вануату

Політичний устрій Вануату визначається Конституцією Вануату як демократична республіка. Держава входить у склад Співдружності.

Головою держави є президент Фред Тімаката з 1989. Глава уряду Максіме Карлот з 1991.

Правляча партія Вануааку (заснована в 1971 році). Також діють Союз помірних партій і Партія незалежного альянсу. Існує Конгрес профспілок Вануату.

Економіка[ред.ред. код]

Основа економіки — сільське господарство (кокоси, кава, какао) і виробництво копри. Розвинуте рибальство і тваринництво. З 1961 року іде видобуток марганцевої руди.

Основними продуктами експорту є: копра, морожена риба, кава, марганець, деревина, м'ясні консерви.

Грошова одиниця — австралійський долар і новогебридський франк. Національна валюта — вату.

108,2 вату = 1 дол. (травень 1987 року)

Населення[ред.ред. код]

94% населення складають меланезійці. Розмовляють на мовах: біслама (82%), англійській і французькій (всі державні).

Коливання популяції з роками:

  • 1986 рік — 135600 чол.
  • 1988 рік — 149400 чол.
  • 2005 рік — 211000 чол.

Релігія[ред.ред. код]

Переважна більшість населення Вануату — християни.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Prior, Randall (2006). «Gospel and Culture in Vanuatu – An Experiment in Pacific Theology» (PDF) (англійською). Australian National University. Процитовано 6 квітня 2008. 
  2. Tufala Gavman (ред. Bresnihan, Brian J. and Keith Woodward) Reminisces from the Anglo-French Condominium of the New Hebrides. — Suva, Fiji: Institute of Pacific Studies, University of the South Pacific, 2002. — С. 17. — ISBN 982-02-0342-2.
  3. Benjamin Morrell A Narrative of Four Voyages to the South Sea, North and South Pacific Ocean. — J. & J. Harper, 1832. — С. 375.
  4. US Department of State. Bureau of East Asian and Pacific Affairs (жовтень 2007). «Background Note: Vanuatu» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 06 квітня 2008. 
  5. а б в Vanuatu Tourism Office. «Geography of Vanuatu.» (англійською). Процитовано 06 квітня 2008. 
  6. а б A Biodiversity Clearing House Mechanism funded by UNEP and GEF. «Vanuatu's Biodiversity» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 06 квітня 2008. 
  7. а б в г д е ж и Jeremy MacClancy Beginnings // To kill a bird with two stones: a short history of Vanuatu. — Port Vila: Vanuatu Cultural Centre, 1980.
  8. а б в г д е Quantin, P. Soils of the New Hebrides islands 272 Great Britain: (1975) С. 287—292.
  9. Andrew Hoffmann Looking to Epi: further consequences of the Kuwae eruption, Central Vanuatu, AD 1452 Vanuatu Cultural and Historic Sites Survey (VCHSS), World Heritage Preparatory Assistance Project, Vanuatu Cultural Centre, PO Box 184, Port Vila: Indo-Pacific Prehistory Association Bulletin (2006) С. 62.
  10. Andrew Hoffmann Looking to Epi: further consequences of the Kuwae eruption, Central Vanuatu, AD 1452 Vanuatu Cultural and Historic Sites Survey (VCHSS), World Heritage Preparatory Assistance Project, Vanuatu Cultural Centre, PO Box 184, Port Vila: (2006) С. 65.
  11. а б ЮНЕСКО. «The volcanoes of Vanuatu» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 06 квітня 2008. 
  12. Encyclopedia of the Nations. «Vanuatu. Mining» (англійською). Процитовано 06 квітня 2008. 
  13. John Seach. «Vanuatu Rivers» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 06 квітня 2008. 
  14. а б в г д World Wildlife Fund. «Vanuatu rain forests» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 06 квітня 2008. 
  15. а б UNEP. «Vanuatu» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 06 квітня 2008. 
  16. Jasons. «Flora & Fauna in Vanuatu» (англійською). Процитовано 06 квітня 2008. 
  17. Tufala Gavman (ред. Bresnihan, Brian J. and Keith Woodward) Reminisces from the Anglo-French Condominium of the New Hebrides. — Suva, Fiji: Institute of Pacific Studies, University of the South Pacific, 2002. — С. 26. — ISBN 982-02-0342-2.
  18. Tufala Gavman (ред. Bresnihan, Brian J. and Keith Woodward) Reminisces from the Anglo-French Condominium of the New Hebrides. — Suva, Fiji: Institute of Pacific Studies, University of the South Pacific, 2002. — С. 27. — ISBN 982-02-0342-2.
  19. а б «Statoids». «Administrative Divisions of Countries» (англійською). Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 06 квітня 2008. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Страны мира, краткий политико-экономический справочник;— М.: «Политиздат», 1989, ст. 472