Монастир Іоанна Богослова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історичний центр (Хора́) із Монастирем Святого Іонна Богослова та Печера Апокаліпсиса на острові Патмосa
World Heritage Logo global.svg Світова спадщина Flag of UNESCO.svg
Chora di Patmos con il Monastero di San Giovanni "il teologo".JPG
Країна Греція Греція
Тип культурний
Критерії III, IV, VI
Ідентифікатор 942
Регіонb Європа і Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1999
23-та сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Монастир Іоанна Богослова (грец. Μονή Αγ Ιωάννου Θεολόγου) — православний монастир на острові Патмос (Греція), який перебуває в юрисдикції Константинопольського патріархату. Монастир заснований на місці де, за переказами, перебуваючи на засланні, проповідував Іоанн Богослов і де він отримав своє «Одкровення». У 1999 році монастир був включений до числа об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Історія[ред.ред. код]

Монастир заснований 1088 року преподобним Христодулом, який прибув на Патмос з острова Кос. Дозвіл на будівництво монастиря було отримано від візантійського імператора Олексія I Комніна, який 11 квітня 1088 року видав Христодулу золоту буллу,[1] що і нині зберігається у монастирському музеї. Місцем спорудження монастиря був обраний пагорб із руїнами храму Артеміди. Один з блоків її храму був використаний як престол для монастирського католікону в ім'я апостола Іоанна, прикрашеного фресками (найбільш ранні з них датовані XII століттям).

Христодул став першим ігуменом заснованого ним монастиря і почав його будівництво, що тривало впродовж наступних 19 років. Христодул встановив жорсткі правила у монастирі. За ними було заборонено селитися світським людям на всьому острові Патмос. Виняток було зроблено лише для чоловіків-будівельників. Але попри це через три роки ігумен вже брав робітників, які прибули зі своїми родинами. Ченцям суворо заборонялося відвідувати ці будинки, а той, хто не дотримувався цих правил — піддавався епітимії.

Монастир побудований як фортеця з бастіонами та вежами. Навколо нього за роки будівництва утворилося невелике селище з пасовищами, що поклало початок місту Хора. Монастир регулярно піддавався піратських набігів. Христодул покинув його і повернувся на Кос, де помер близько 1111 року. Попри це монастир продовжив своє існування, пізніше в нього перенесли мощі преподобного Христодула, що зберігаються в каплиці його імені.

Після 1453 року Патмос, як більшість інших грецьких островів, потрапив під владу турок і виплачував данину турецькому султану. Втім і в османську добу монастир продовжував діяти. У 1647 році ченці відвідали Росію і піднесли в дар царя Олексія Михайловича «чудовий і дивовижний камінь із зображенням Богородиці, що випав з рук ангела в той час, коли євангеліст Іоанн писав своє Євангеліє». Ця реліквія разом із частинкою мощей святого Лазаря була поміщена в Благовіщенському соборі Московського Кремля. У 1770—1774 роки острів Патмос був зайнятий російським флотом під керівництвом адміралів Олексія і Федора Орлових. Кинджал одного з них зберігається в монастирському музеї.

Нині у монастирі мешкає близько 40 ченців, богослужіння відбувається раз на добу з 3 до 6 годин ранку.

Печера Апокаліпсиса[ред.ред. код]

Поруч із монастирем є печера, шанована як місце де апостол Іоанн Богослов близько 67 року отримав своє «Одкровення», записане його учнем Прохором. Низка слідів на її стінах пов'язуються із перебуванням в ній апостола: поглиблення куди він клав свою голову, кам'яний аналой, за яким писав Прохор та інше. У печері облаштована каплиця із двома приділами: власне печера Апокаліпсиса, а також просторий боковий вівтар в ім'я святої Анни. Печера, як і монастир, включена до переліку пам'ятників Всесвітньої спадщини.

Бібліотека монастиря[ред.ред. код]

Монастирська бібліотека володіє великим зібранням рукописів і стародруків. Перші з них з'явилися в монастирі за ігумена Христодул. В описі бібліотеки початку XII століття значилися 330 рукописів (з них 267 на пергаменті і 63 — на папері). Бібліотека активно поповнювалася: вже в описі 1335 року крім богословських праць зазначені книги з історії та філософії (твори Ксенофонта, Софокла, Діодора Сицилійського, Платона та ін.). Найбільш ранні рукописи у цьому опису відносяться до V століття.

На даний час бібліотека є однією з найбільших християнських бібліотек. У ній зберігається більше тисячі рукописних книг (194 з них належать до візантійського періоду), 11 інкунабул, близько 1 200 друкованих книг XVI—XVIII століть і кілька тисяч сучасних. В архіві монастиря зберігаються унікальні документи з його історії починаючи від хрисовула Олексія Комніна, який поклав початок монастирю.

Примітки[ред.ред. код]