Монастир Іоанна Богослова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир Іоанна Богослова
Історичний центр (Хора́) із Монастирем Святого Іонна Богослова та Печера Апокаліпсиса на острові Патмос *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
[[Файл:Chora di Patmos con il Monastero di San Giovanni "il teologo".JPG|274px]]Монастир Іоанна Богослова
37°18′33″ пн. ш. 26°32′52″ сх. д. / 37.30918888888899687° пн. ш. 26.54805277777800043° сх. д. / 37.30918888888899687; 26.54805277777800043
Країна Греція Греція
Тип культурний
Критерії III, IV, VI
Об'єкт № 942
Регіон ЮНЕСКО Європа і Північна Америка
Історія реєстрації
Зареєстровано: 1999 (23 сесія)

Commons-logo.svg Монастир Іоанна Богослова у Вікісховищі

Монастир Іоанна Богослова (грец. Μονή Αγ Ιωάννου Θεολόγου) — православний монастир на острові Патмос (Греція), який перебуває в юрисдикції Константинопольського патріархату. Монастир заснований на місці де, за переказами, перебуваючи на засланні, проповідував Іоанн Богослов і де він отримав своє «Одкровення». У 1999 році монастир був включений до числа об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Історія[ред.ред. код]

Монастир заснований 1088 року преподобним Христодулом, який прибув на Патмос з острова Кос. Дозвіл на будівництво монастиря було отримано від візантійського імператора Олексія I Комніна, який 11 квітня 1088 року видав Христодулу золоту буллу,[1] що і нині зберігається у монастирському музеї. Місцем спорудження монастиря був обраний пагорб із руїнами храму Артеміди. Один з блоків її храму був використаний як престол для монастирського католікону в ім'я апостола Іоанна, прикрашеного фресками (найбільш ранні з них датовані XII століттям).

Христодул став першим ігуменом заснованого ним монастиря і почав його будівництво, що тривало впродовж наступних 19 років. Христодул встановив жорсткі правила у монастирі. За ними було заборонено селитися світським людям на всьому острові Патмос. Виняток було зроблено лише для чоловіків-будівельників. Але попри це через три роки ігумен вже брав робітників, які прибули зі своїми родинами. Ченцям суворо заборонялося відвідувати ці будинки, а той, хто не дотримувався цих правил — піддавався епітимії.

Монастир побудований як фортеця з бастіонами та вежами. Навколо нього за роки будівництва утворилося невелике селище з пасовищами, що поклало початок місту Хора. Монастир регулярно піддавався піратських набігів. Христодул покинув його і повернувся на Кос, де помер близько 1111 року. Попри це монастир продовжив своє існування, пізніше в нього перенесли мощі преподобного Христодула, що зберігаються в каплиці його імені.

Після 1453 року Патмос, як більшість інших грецьких островів, потрапив під владу турок і виплачував данину турецькому султану. Втім і в османську добу монастир продовжував діяти. У 1647 році ченці відвідали Росію і піднесли в дар царя Олексія Михайловича «чудовий і дивовижний камінь із зображенням Богородиці, що випав з рук ангела в той час, коли євангеліст Іоанн писав своє Євангеліє». Ця реліквія разом із частинкою мощей святого Лазаря була поміщена в Благовіщенському соборі Московського Кремля. У 1770—1774 роки острів Патмос був зайнятий російським флотом під керівництвом адміралів Олексія і Федора Орлових. Кинджал одного з них зберігається в монастирському музеї.

Нині у монастирі мешкає близько 40 ченців, богослужіння відбувається раз на добу з 3 до 6 годин ранку.

Печера Апокаліпсиса[ред.ред. код]

Поруч із монастирем є печера, шанована як місце де апостол Іоанн Богослов близько 67 року отримав своє «Одкровення», записане його учнем Прохором. Низка слідів на її стінах пов'язуються із перебуванням в ній апостола: поглиблення куди він клав свою голову, кам'яний аналой, за яким писав Прохор та інше. У печері облаштована каплиця із двома приділами: власне печера Апокаліпсиса, а також просторий боковий вівтар в ім'я святої Анни. Печера, як і монастир, включена до переліку пам'ятників Всесвітньої спадщини.

Бібліотека монастиря[ред.ред. код]

Монастирська бібліотека володіє великим зібранням рукописів і стародруків. Перші з них з'явилися в монастирі за ігумена Христодул. В описі бібліотеки початку XII століття значилися 330 рукописів (з них 267 на пергаменті і 63 — на папері). Бібліотека активно поповнювалася: вже в описі 1335 року крім богословських праць зазначені книги з історії та філософії (твори Ксенофонта, Софокла, Діодора Сицилійського, Платона та ін.). Найбільш ранні рукописи у цьому опису відносяться до V століття.

На даний час бібліотека є однією з найбільших християнських бібліотек. У ній зберігається більше тисячі рукописних книг (194 з них належать до візантійського періоду), 11 інкунабул, близько 1 200 друкованих книг XVI—XVIII століть і кілька тисяч сучасних. В архіві монастиря зберігаються унікальні документи з його історії починаючи від хрисовула Олексія Комніна, який поклав початок монастирю.

Примітки[ред.ред. код]