Оттон II Рудий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оттон II Рудий
нім. Otto II der Zweite
Оттон II Рудий
10-й король Східно-Франкського королівства
26 травня 961 — 7 грудня 983
Коронація: 26 травня 961, Ахен
Попередник: Оттон I Великий
Наступник: Оттон III
Імператор Священної Римської імперії
25 грудня 967 — 7 грудня 983
Коронація: 25 грудня 967, Рим
Попередник: Оттон ІВеликий
Наступник: Оттон III
король Італії
7 травня 973 — 7 грудня 983
Попередник: Оттон ІВеликий
Наступник: Оттон III
 
Народження: 955 рік
Смерть: 7 грудня 983
Рим
Династія: Саксонська династія (Людольфінгі)
Батько: Оттон IВеликий
Мати: Адельгейда Бургундська
Дружина: Феофано
Діти: син: Оттон III дочки: Матильда, Адельгейда, Софія.


О́ттон II Рудий, (нім. Otto II der Zweite; * 955 7 грудня 983, Рим, Італія) — король Німеччини та імператор Священної Римської Імперії з 973 року, король Італії з 973 року, син імператора Оттона I та Адельгейди Бургундської.

Біографія[ред.ред. код]

Оттону II було всього 18 років, коли він взяв управління великою державою у свої руки. Літописці того часу зображують його невисоким, але рухомим і мужнім. До того ж короткочасне (973-983) правління дало йому можливість виявити цю мужність. Після смерті Бургарда, герцога Швабського, він передав його герцогство синові Людольфу Оттону, що виріс разом з ним. Східну марку він доручив в управління Леопольду (Луітпольду) Бабенбергу. Ця перевага, надана Бабенберзькому дому Оттоном, викликала заздрість герцога Генріха II Баварського, який повстав проти імператора Оттона II разом з князями Чехії і Польщі. Повстання було придушене, а після другого повстання 976 року герцог взагалі був позбавлений свого герцогства, яке пізніше було передане Оттону Швабському.

У той же час Каринтія була відділена від могутнього герцогства Баварського й у поєднанні з Веронською маркою утворила особливе герцогство, передане у володіння Генріху Молодшому, сину колишнього герцога Баварського Бертольда.

974 року юний імператор здійснив похід проти Данії. Кривава битва відбулася при знаменитому укріпленні Даневерк. Воно було взято, і король Гаральд скорився; незабаром після цього змирився і чеський князь Болеслав.

Восени того ж року несподіваний напад із Заходу спонукав юного короля здійснити сміливий похід. Король Західно-Франкської держави Лотар, брат якого Карл незадовго перед цим прийняв володіння в Нижній Лотарингії, у мирний час без оголошення війни раптово вторгся з військом у Лотарингію. Він вдарив прямо на Ахен, де в той час перебував імператор, з явним наміром захопити його в полон.

Оттон II з молодою дружиною ледь встигли вислизнути в Кельн. Лотар задовольнився тим, що повернув зображення орла на імператорському палаці зі сходу на захід і знову пішов у свої володіння. Королівські васали на цей раз зібралися надзвичайно швидко, «і всі разом, як один, були обурені нанесеною імператорові образою». Оттон на чолі з військом, «якого ні до того, ні після того не бачили» (ймовірно близько 60 тисяч), вступив у межі Західно-Франкської держави. Він дійшов до Парижа і міг його окинути поглядом з «гори Мучеників» — Монмартра. Тут він зібрав духовенство і наказав співати «Тебе, Боже, хвалимо», і теж повернувся у свої межі.

980 року при особистій зустрічі Лотар відмовився від своїх домагань. Незадовго перед цим польський князь Мешко I виявив Оттону повну покірність, і так йому вдалося міцно утвердити своє панування в межах держави, залишеної йому батьком.

Чутки, які доходили з далекої півночі і північного сходу, були невтішні: в Данії і в землях вендів німецький вплив сильно похитнувся якимись новими рухами в язичництві. У Данії син християнського короля Гаральда Свен повстав проти батька. Від нього вдалося відстояти тільки Шлезвізьку марку.

Слов'янські племена вогненним потоком протекли по всіх містах, які служили резиденціями християнським місіям: Гафельсбергу, Бранденбургу, Гамбургу. Церкви і монастирі були зруйновані, мощі святих опоганені, духовенство перебито або захоплено у полон, і повсюди відновлено «бісівське служіння» (983). Від вторгнення і шаленства язичників швидко зібраними військами вдалося захистити тільки узбережжя Ельби. На довершення лиха імператор при отриманні цих звісток важко захворів у Римі, і 7 грудня 983 року на 28-му році життя помер, залишивши все своє царство в спадщину 4-х річному спадкоємцю.

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Егер О. Всесвітня історія (в 4 томах) - М .: ТОВ "Видавництво АСТ", 2000.
Holy Roman Empire crown dsc02909.jpg Імператори Священної Римської імперії 800—1806
Banner of the Holy Roman Emperor with haloes (1400-1806).svg
800 814 840 843 855 875 877 881 887 891
   Карл I Великий Людовик I Благочестивий  —  Лотар I Людовик II Карл II Лисий  —  Карл III Товстий  —    
891 894 896 899 901 905 915 924 962 973 983
   Гі Сполетський Ламберт Арнульф Каринтійський  —  Людовик III Сліпий  —  Беренгар I  —  Оттон I Великий Оттон II Рудий   
983 996 1002 1014 1024 1027 1039 1046 1056 1084 1105 1111 1125 1133 1137 1155
    —  Оттон III  —  Генріх II Святий  —  Конрад II  —  Генріх III  —  Генріх IV  —  Генріх V  —  Лотар II  —    
1155 1190 1197 1209 1215 1220 1250 1312 1313 1328 1347 1355 1378 1410
   Фрідріх I Барбаросса Генріх VI  —  Оттон IV  —  Фрідріх II  —  Генріх VII  —  Людовик IV Баварський  —  Карл IV  —    
1410 1437 1452 1493 1508 1519 1530 1556 1564 1576 1612 1619 1637
   Сигізмунд  —  Фрідріх III  —  Максиміліан I  —  Карл V Фердинанд I Максиміліан II Рудольф II Матвій Фердинанд II   
1637 1657 1705 1711 1740 1742 1745 1765 1790 1792 1806
   Фердинанд III Леопольд I Йосип I Карл VI  —  Карл VII Альбрехт Франц I Йосип II Леопольд II Франц II   

КаролінгиСаксонська династіяСалічна династіяШтауфениВіттельсбахиГабсбурги

Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.