Лев X

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лев X
(Leo PP. X)
Pope-leo10.jpg
C o a Papas Medicis.svg
У миру Giovanni di Lorenzo de' Medici
Народився 11 грудня 1475
Флоренція
Початок понтифікату 11 березня 1513
Кінець понтифікату 1 грудня 1521
Попередник Юлій II
Наступник Адріан VI


Портали: Католицтво

Папа Лев X, (Джованні Медічі, * 1475 - † 1521) - 217 Папа Римський з 1513. Син Лоренцо Чудового Флорентійського; його зробили кардиналом у 13 років. Він нагородив Генріха VIII, короля Англії, титулом Захисника віри. Заступник мистецтв, сприяв відновленню собору Св. Петра в Римі. Зміцнив фінансове становище церкви, почавши продавати індульгенції (плата за відпущення гріхів), дія, яка підштовхнула реформатора Мартіна Лютера виступити проти авторитету папи. Лев X засудив Лютера і відлучив його від церкви в 1521.

Кардинал Медічі[ред.ред. код]

Джованні де Медічі народився 11 грудня 1475 року у Флоренції, у знатній родині Медічі. Був другим сином Лоренцо Пишного, володаря Флоренції. У віці 13 років папа Іннокентій VIII призначив юного Джованні кардиналом-мирянином. За часів правління папи Олександра VI, який переслідував Медічі, повернувся до Флоренції, а потім подорожував усією Європою. Побував у Німеччині, Нідерландах і Франції. 1500 року повернувся до Рима. Взяв участь у битві з французькими військами під Равенною (1512) й потрапив у полон, з якого йому вдалось утекти. Того ж року після завершення терміну вигнання родини Медічі з Флоренції повернувся до рідного міста й розпочав правити республікою разом зі своїм братом.

Папа Лев X[ред.ред. код]

За рік його було обрано папою в результаті майже одностайного голосування кардиналів; тільки після обрання він був рукопокладений у священики, потім — у єпископи та, зрештою, коронований як папа.

Очікувалось, що досвідчений 38-річний Медічі примирить інтереси папської держави та Флоренції та створить відповідні умови для забезпечення миру в Італії. Лев Х здійснив кроки з урегулювання відносин апостольської столиці з Францією, що ввижалось папству особливо корисним, враховуючи загрозу, яку являла для інтересів папської держави могутність Габсбургів, що поступово зростала. Експансіоністська політика імператора Максиміліана (14931519) та особливо його союз з іспанським двором порушували рівновагу військових та політичних сил у Європі. Саме цього більш за все остерігалось папство, що піклувалось про свою автономію.

1516 року Лев Х підписав із «християннішим» королем Франції (саме такий титул надало йому папство) Франциском I конкордат, який дещо пом'якшував положення «Прагматичної санкції» 1438 року, визнавав за французьким двором право призначення майже на всі єпископства, абатства, пріорства. Рим не заперечував навіть проти призначення світських осіб на церковні посади, якщо під їхнім іменем керівні функції будуть виконувати представники духовенства. Ця угода діяла у Франції до революції 1789 року.

1517 року завершив роботу П'ятий Латеранський собор, який ухвалив кілька сформульованих у загальному вигляді рішень, що рекомендували провести реформу церкви. Також було ухвалено постанову про Римську курію та про затвердження перших банків (мали назву благочестивих), діяльність яких було визнано єпископами корисною, навіть за умови стягнення ними «розумних чи помірних сплат за надання позик». Зі свого боку Лев Х увінчав роботу собору буллою «Pastor aeternus gregem», в якій повторив відому теократичну тезу про «найвищу папську владу», проголошену папою Боніфацієм VIII.

Апогей Ренесансу[ред.ред. код]

Політична та релігійна діяльність Льва Х не заважала йому вести великосвітський образ життя при папському дворі. Найбільш улюбленими розвагами Льва Х були полювання й пишні свята, які урізноманітнювались театральними виставами, балетами й танцями. На ці розваги папа щороку витрачав удвічі більше за ту суму, що приносили папські маєтки й копальні. Таким чином, він витратив весь золотий запас, який залишив йому у спадщину Юлій II. До цього наближались і видатки на курію, яка тоді налічувала 638 чиновників, на непотів, численних артистів, скульпторів, художників, письменників, комедіантів, папських блазнів тощо. За Льва Х найбільший тріумф мав Рафаель Санті. Натомість Леонардо да Вінчі (14521519) після двох років перебування в Римі залишив «розбещене» місто. Багато відомих гуманістів приїжджали до Рима, щоб побачити блиск папського двору. Одні вихваляли пишність свят, інших вражав та навіть засмучував розкіш духовенства і поганський лад життя християнської столиці. Серед останніх були знаменитий філософ Еразм Роттердамський (14691536) і молодий палкий чернець Мартін Лютер.

Початок Реформації[ред.ред. код]

Щоб збільшити свої прибутки, Лев Х призначив кількох кардиналів, які мали оплатити свій титул досить значними сумами, що надходили до папської скарбниці. Іншим джерелом прибутків мав слугувати продаж індульгенцій і грамот, скріплених папською печаткою, які гарантували кожному грішнику звільнення від мук чистилища. Акцію продажу «відпущень» довірили домініканцям. Вона виявилась іскрою, з якої спалахнув загальний протест значної частини західної християнської спільноти. Від її імені папську акцію різко засудив Мартін Лютер. Лев Х запропонував, по-перше, розпочати перемовини з керівниками нового реформаторського руху (проводив їх за дорученням папи кардинал Фома де Віо, прозваний Каетаном), а потім 15 червня 1520 року оголосив буллу «Exurge Domine», яка урочисто засудила Лютера й наказувала спалити його праці, які папа особисто ніколи не читав. Лев Х і його курія вважали, що у такий спосіб бунт реформаторів удалось успішно зупинити й він ніколи не відродиться. У веселому Римі не усвідомлювали, що над Європою нависла небезпека повного розколу західного християнства.

Смерть[ред.ред. код]

Лев Х несподівано помер 1 грудня 1521 року у віці 46 років, не встигнувши соборуватись. Його поховання в римській церкві Санта Марія сопра Мінерва було скромним, оскільки папська скарбниця була майже пустою.

Булли й енцикліки[ред.ред. код]

  • булла «Exurge Domine»
  • булла «Pastor aeternus gregem»

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]