Іван XXIII

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святий
Іоанн ХХІІІ
(Ioannes PP. XXIII)
Pope John XXIII - 1959.jpg
Oboedientia et Pax
Giovanni XXIII.jpg
У миру Анджело Джузеппе Ронкаллі
Народився 25 листопада 1881
Сотто іль Монте, Італія
Початок понтифікату 28 жовтня 1958
Інтронізація 4 листопада 1958
Кінець понтифікату 3 червня 1963
Попередник Пій ХІІ
Наступник Павло VI


Портали: Католицтво

Святий Іоанн XXIII (лат. Ioannes PP. XXIII) — Папа Римський, був обраним як 261-й Папа Римський. Він скликав Другий Ватиканський Собор 28 жовтня 1958 року.

Біографія[ред.ред. код]

Анджело Джузеппе Ронкаллі (італ. Angelo Roncalli) народився у 1881 році на півночі Італії на краю Альп, у містечку Сотто-іль-Монте у провінції Бергамо. Виходець із багатодітної селянської родини (13 дітей), він зберіг до кінця життя зв'язок з ріднею, з братами, які так і залишилися селянами. Всупереч традиції, що склалася у Ватикані, коли кожен новообраний папа допомагав своїй рідні в кар'єрі, Іван XXIII не призначив нікому з членів своєї сім'ї жодного звання. У 1900 Ронкаллі закінчив Бергамську Духовну семінарію, в 1904 — теологічне відділення Римської папської семінарії з захистом дисертації. Отримавши диплом богослова і прийнявши сан священика, Ронкаллі більше десяти років був секретарем єпископа Бергамо графа Радіні Тедескі (1904–1914), одночасно викладаючи історію церкви в Бергамській семінарії. Під час Першої світової війни він був призваний до армії, де служив спочатку санітаром фронтового шпиталю, потім військовим капеланом. 1921 року Ронкаллі був призначений членом «Священної конгрегації пропаганди віри». Він займався реорганізацією місіонерської служби, вів курс Патрологія в папському Григоріанському університеті.
У 1925 Ронкаллі, отримавши сан єпископа, був призначений нунцієм на одну з найважчих ділянок, — до Софії. Болгарський цар належав до православної церкви, його дружина, з Савойської династії, — до католицької. Щоб одруження відбулося за католицьким обрядом, діти від цього шлюбу мали виховуватися в католицькій вірі, що не влаштовувало болгарського царя. Часто виникали такі ситуації, з яких сам нунцій насилу знаходив вихід. І куріальній бюрократії не залишалося нічого іншого, як терпіти Ронкаллі на цій посаді. У 1935 він прибув як нунцій в Анкару. Оскільки Ронкаллі представляв папський престол також і в Афінах, то йому доводилося діяти в один і той же час у двох ворожих одне до одного середовищах. Він так блискуче справлявся зі своїми обов'язками, що Монтіні, в ту пору помічник державного секретаря Ватикану, наполіг на передачі Ронкаллі нунціатури в Парижі (1944). То була нунціатура першорядної важливості. Попередник Ронкаллі на цій посаді Валері, що підтримував добрі стосунки з режимом Віші, після падіння цього режиму був відкликаний на вимогу де Голля. Більшість французьких єпископів, подібно до того ж Валері, були колабораціоністами. Ронкаллі опинився перед майже нерозв'язними проблемами, але він швидко завоював довіру де Голля і, перебуваючи в Парижі, знайшов і шлях до Москви.
Зведений у 1953 у сан кардинала, Ронкаллі став Патріархом Венеції.

Понтифікат[ред.ред. код]

Восени 1958 конклав кардиналів обрав Ронкаллі папою. Вже вибране ним для себе ім'я — Іван ХХІІІ — стало викликом папській курії. Це ім'я антипапи (Бальтазара Косси), який за скоєні ним злочини в 1415 був зміщений церковним собором у Констанці. Бальтазара Коссу визнавали антипапою. Його особистість була настільки одіозною, що майже 550 років жоден римський понтифік не називав себе Іваном. Сам Ронкаллі пояснив, що це ім'я дороге йому: так звали його батька. Інтронізація нового папи 4 листопада 1958 року вразила світову громадськість, як тільки папа звернувся до світу словами Старого Завіту — «Я — Йосип, ваш брат». Понтифікат Івана XXIII, що продовжився неповних 5 років, визначив новий курс ватиканської політики, яка відповідала новим реаліям і була покликана встановити діалог між різними країнами та конфесіями, а також покращити соціальне становище вірян у різних регіонах світу. Більшість дослідників називають політику папи Івана XXIII, спрямовану на захист найбідніших жителів світу, прикладом утвердження принципів християнського соціалізму, що розвивалися в папських енцикліках.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Канонізація[ред.ред. код]

27 квітня 2014 канонізований за заслуги у відкритті Другого Ватиканського собору разом з іншим папою Іваном Павлом II. Канонізаційну месу відслужили папа Францик і папа-емерит Бенедикт XVI.

Посилання[ред.ред. код]

Іван XXIII в католицькому лексиконі (нім. )