Руяни
Руя́ни, або рани — західнослов'янське плем'я, що заселяло з VI століття острів Рюген (Руян; Ругія).
У період середньовіччя слов'яни (так звані полабські слов'яни) заселяли острів Рюген та землі материка на південний захід від острова через Штрелазунд; землі нинішньої східної, північної і північно-західної Німеччини. Плем'ям руян правили князі, що жили у фортецях. Релігійним центром руян було святилище Аркона, в якому шанувався бог Святовит.
Були й інші боги: «Чорнобог» з його храмом на півострові Ясмунд біля сьогоднішнього Загард (нім. Sagard), далі були Ругієвіт (нім. Rugievit), Поревіт і Поренут з храмами у релігійному центрі Чаренза, та інших богів і їхніх храмів по всій області Ранів[2].
Вони були одним з найпотужніших племен серед дрібніших слов'янських, які жили між Ельбою і Віслою до ХІІІ-го століття, і були одними з останніх, хто тримався за своє слов'янське язичництво (їхній релігійний центр на мисі Аркона мав вплив далеко за межами їхніх племінних кордонів)[3]. Їхній релігійний центр розміщувався в найпівнічнішій частині півострова Віттов. Цей храм збирав данину не тільки з руянів, але з усіх балтійських венедів поза Ретрою(який був головним релігійним центром раніше, і був знищений німецьким рейдом в 1068—1069 роках)[4].
Руяни, мабуть, входили до військово-племінного союзу ободритів.
Руяни розмовляли діалектом полабської мови, який належить до Лехітської групи мов.
Основним заняттям руян було скотарство, землеробство і рибальство. За даними археології, руяни мали розгалужені торговельні зв'язки зі Скандинавією і Прибалтикою, а також вели війни з сусідами, захищаючи свою територію. Наприклад, деякі провінції Данії, до короля Вальдемара I, платили данину руянам, що й стало однією з причин воєн, які Вальдемар I вів з ними. У ході цих війн руяни втратили свою незалежність в 1168, їхня культова фортеця Аркона була зруйнована, святилище Святовита знищено.
Як стверджують данські літописи, князь руян Яромар (Яромир) став васалом данського короля, а острів — частиною єпископства Роскілле. До цього періоду належить перше насильницьке навернення руян в християнство. У 1234 році руяни звільнилися від данського панування і розширили свої володіння на узбережжі сучасної німецької землі Мекленбург — Передня Померанія, заснувавши місто, відоме нині як Штральзунд (по-поморськи Strzélowò, по-польськи Strzałów). У 1282 році князь Віцлав II уклав з королем Німеччини Рудольфом I угоду, отримавши Рюген в довічне володіння разом з титулом імперського егермейстера. Далі слов'яни Рюгена, перебуваючи у складі різних німецьких державних утворень, протягом наступних кількох століть поступово повністю онімечилися. У 1325 році помер останній князь руянський Віцлав (колишній міннезінгер, що створив ряд ліричних пісень і дидактичних віршів-шпрухів). У 1404 році померла Гуліцина, яка, разом зі своїм чоловіком, належала до останніх жителів Руяна, які мовили по-слов'янському.[5].
Князі[ред. | ред. код]
- Віслав (бл. 955)
- Круто (Крутий) (до бл. 1066)
- Гринь (Гримн) (бл. 1100)
- Ратислав (Раче) (пом. бл. 1141)
- Стоїслав I
- Яромар (Яромир)[6];
- Цветимир[6];
- Ярослав[6];
- Бурислав (Борислав)[6];
- Барнута
- Тецлав (Чеслав) — Тетіслав (Tezlaw) близько 1168 р.[6];
- Вітслав I (близько 1282 р.)[6];
- Відомий князь острову Руян племені ругів (Рюген) племінного союзу лютичів (до складу яких входило і плем'я укри) Самбор (Sambor)[6];
- Вітслав II (XIII ст.)[6];
- Вітслав III (Wizlaw III) до 1325 р.[6].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Schuchhardt Carl // «Arkona, Rethra, Vineta», видавництво «Hanz Schoetz & Co. G.M.D.H. Berlin», 1926, Abb. 8, 23 (нім.)
- ↑ Саксон Граматик хроніка «Діяння данів» (лат. Gesta Danorum) «Діяння данців» Томи 1-16 (назви томів данською, текст — оригінал, латина) [Архівовано 19 липня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Sebastian Brather, Archäologie der westlichen Slawen: Siedlung, Wirtschaft und Gesellschaft im früh- und hochmittelalterlichen Ostmitteleuropa, Walter de Gruyter, 2001, p.331, ISBN 3-11-017061-2
- ↑ Kyra Inachim, Die Geschichte Pommerns, Hinstorff Rostock, 2008, p.14, ISBN 978-3-356-01044-2
- ↑ М. Любавський. Історія західних слов'ян
- ↑ а б в г д е ж и к «Русь Полабская», 2012 г. [Архівовано 4 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
| ||||||||||||||||||||||||||||||