Руяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розкопки кругової фортеці на мисі Аркона (Рюген)
безбородий вусатий слов'янин племінного союзу лютичів (до складу якого входили руяни, укри та ін.), о. Руян, м. Аркона, археологічні досліди культури V-IX століття[1]

Руя́ни, або рани — західнослов'янське плем'я, що заселяло з VI століття острів Рюген (Руян; Ругія).

У період середньовіччя слов'яни (так звані полабські слов'яни) заселяли острів Рюген та землі материка на південний захід від острова через Штрелазунд; землі нинішньої східної, північної і північно-західної Німеччини. Плем'ям руян правили князі, що жили у фортецях. Релігійним центром руян було святилище Аркона, в якому шанувався бог Святовит.

Були і інший боги: «Чорнобог» з його храмом на півострові Ясмунд біля сьогоднішнього Загард (нім. Sagard), далі були Ругієвіт (нім. Rugievit), Поревіт і Поренут з храмами у релігійному центрі Чаренза, та інших богів і їх храмів по всій області Ранів[2].

Вони були одним з найпотужніших племен, серед різних дрібних слов'янських племен, які жили між Ельбою і Віслою до ХІІІ -го століття, і були одними з останніх, хто тримався за своє слов'янське язичництво (їх релігійний центр на мисі Аркона мав вплив далеко за межами їх племінних кордонів)[3]. Їх релігійний центр розміщувався в найбільш північній частині півострова Віттов. Цей храм збирав данину не тільки з Ранів, але з усіх балтійських венедів поза Ретрою(який був головним релігійним центром раніше, і був знищений німецьким рейдом в 1068–1069 роках)[4].

Руяни, мабуть, входили у військово-племінний союз ободритів.

Рани розмовляли на діалекті полабської мови, який відносться до Лехітської групи мов.

Основним заняттям руян було скотарство, землеробство і рибальство. За даними археології, руяни мали розгалужені торговельні зв'язки зі Скандинавією і Прибалтикою, а також вели війни з сусідами, захищаючи свою територію. Наприклад, деякі провінції Данії, до короля Вальдемара I, платили данину руянам, що й стало однією з причин воєн, які Вальдемар I вів з ними. У ході цих війн руяни втратили свою незалежність в 1168, їх культова фортеця Аркона була зруйнована, святилище Святовита знищено.

Як стверджують данські літописи, князь руян Яромар (Яромир) став васалом данського короля, а острів — частиною єпископства Роскілле. До цього періоду відноситься перше насильницьке навернення руян в християнство. У 1234 році руяни звільнилися від данського панування і розширили свої володіння на узбережжі сучасної німецької землі Мекленбург — Передня Померанія, заснувавши місто, відоме нині як Штральзунд (по-поморськи Strzélowò, по-польськи Strzałów). У 1282 році князь Віцлав II уклав з королем Німеччини Рудольфом I угоду, отримавши Рюген в довічне володіння разом з титулом імперського егермейстера. Далі слов'яни Рюгена, перебуваючи у складі різних німецьких державних утворень, протягом наступних кількох століть, поступово повністю онімечилися. У 1325 році помер останній князь руянський Віцлав (колишній міннезінгер що створив ряд ліричних пісень і дидактичних віршів-шпрухів). У 1404 році померла Гуліцина, яка, разом зі своїм чоловіком, належала до останніх жителів Руяна, які мовили по-слов'янському.[5].

Князі[ред.ред. код]

  • Яромар (Яромир)[6];
  • Цветимир[6];
  • Ярослав[6];
  • Бурислав (Борислав)[6];
  • Тецлав – Тетіслав (Tezlaw) біля 1168 р.[6];
  • Вітслав I (біля 1282 р.)[6];
  • Відомий князь острову Руян племені ругів (Рюген) племінного союзу лютичів (до складу яких входило і плем'я укри) Самбор (Sambor)[6];
  • Вітслав II (XIII ст.)[6];
  • Вітслав III (Wizlaw III) до 1325 р.[6].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Schuchhardt Carl // «Arkona, Rethra, Vineta», видавництво «Hanz Schoetz & Co. G.M.D.H. Berlin», 1926, Abb. 8, 23 (нім.)
  2. Саксон Граматик хроніка «Діяння данів» (лат. Gesta Danorum) «Діяння данців» Томи 1-16 (назви томів данською, текст — оригінал, латина)
  3. Sebastian Brather, Archäologie der westlichen Slawen: Siedlung, Wirtschaft und Gesellschaft im früh- und hochmittelalterlichen Ostmitteleuropa, Walter de Gruyter, 2001, p.331, ISBN 3-11-017061-2
  4. Kyra Inachim, Die Geschichte Pommerns, Hinstorff Rostock, 2008, p.14, ISBN 978-3-356-01044-2
  5. М. Любавський. Історія західних слов'ян
  6. а б в г д е ж и к «Русь Полабская», 2012 г. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]