Дреговичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дреговичі
VI ст. – X ст. Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Дреговичів
Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця Турів
Мови Давньоруська (давньобілоруська)
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
Історія
 - Засновано VI ст.
 - Ліквідовано X ст.

Дреговичі (давньорус. Дреговичи[1]) — одне із східнослов'янських племен (союзів племен), яке жило між Прип'яттю і верхів'ям ріки Західна Двіна. Згадуються у «Повісті минулих літ».

Етимологія[ред.ред. код]

Назва цього племені пов'язана зі словами «дрягва», «дрега» — болото: давньорус. сѣдоша межи Припѣтью и Двиною...и наркошас̑ Дреговичи[1], себто мешкали між річками Прип'ять та Західна Двіна (див. «Прип'ятські болота»). Вважають, що назва дреговичів вказує на характер місцевості, де жило це плем'я.

Історія[ред.ред. код]

Найбільшими містами дреговичів були Турів[2], Мозир[2], Клецьк, Слуцьк та ін.. Землі дреговичів становили самостійне князівство з центром у м. Турові. У 10 ст. це князівство увійшло до складу Київської Русі. Київський князь Володимир Святославич під час поділу Русі на уділи більшу частину землі дреговичів включив до Турово-Пінського князівства, південно-західна частина відійшла до Полоцького князівства. Дреговичі разом з радимичами, кривичами, ятвягами утворили білоруський народ[3]; а частина дреговичів увійшла до складу формування українського народу[4].

За археологічними даними, дреговичі — землеробське населення, яке займалося також промислами й ремеслами (обробка заліза, гончарство тощо). Відомо багато пам'яток дреговичів 9-10 ст. (залишки поселень, курганні могильники з трупоспаленнями). В курганах дреговичів 11-12 ст. виявлено поховання з трупопокладаннями іноді в труні або в зрубі з двосхилим дахом.

Востаннє дреговичі згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1149 році.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. а б стор. 2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
  3. стор. 2446, том. 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1
  4. стор. 594, том. 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7

Джерела[ред.ред. код]