Деревляни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Древляни
Дуліби Image missing
VI ст. – 884, 912—946 Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Древлян
Східнослов'янські племена 8-9 ст.
Столиця Іскоростень
Мови Давньоруська (давньоукраїнська)
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
князь
 - ? —945 Мал
Історичний період Середні віки
 - Засновано VI ст.
 - Ліквідовано 884, 912—946
Картина К. В. Лебедєва «Князь Ігорь збирає данину з древлян в 945 році»

Древляни, деревляни (давньорус. Древлѧне[1], чеськ. Drevljané, тепер поліщуки) — східнослов'янське плем'я (союз племен), у VI-X ст. жили на українському Поліссі[2]. На півночі землі Древлян доходили до р. Прип'яті, на півдні — до річок Здвижу і Тетерева, на сході — до р. Дніпра, на заході — до межиріччя Случ й Горині[2]. За повідомленнями Констянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з печенігами. Повністю увійшли у формування українського народу[2].

Найбільші міста: Іскоростень (Коростень)[3], Вручій (Овруч)[3], Мическ, Микгород (Радомишль), Малин. До входження в Київську Русь землі Древлян становили самостійне князівство з центром в Іскоростені, що став київським уділом з центром у м. Вручне[2].

Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами (залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо).

Останні дослідження доводять присутність в частині племені древлян племені литви (балтів), представників германців[4]. У XVI ст. литовці називали білорусів іменем «гуди» — ця назва дослідниками пов'язується з назвою «готи»: слов'янське населення на території Білорусі змінило давніх германців[4]. Лев Диякон стверджував, що «князь Ігор загинув на землі германців»[4].

Етимологія[ред.ред. код]

Назва племені «дрєвлянє» (укр. древляни, давньорус. Древлѧне[1]) ідентична старо-слов'янському слову «дрєвлє» у значенні «давньо-старовинного» («раніше», «колись», «перш перед цим», аналогічне до чеськ. drive); відрізніється від «дрєвіє» (зі значенням «дерева») та «дрєво» (дерево, колода, шибениця, балка, бервено, деревляний ідол, деревляне судно, «дерево копійне» — спис, під вогнище на трупо-спалення, плодові дерева)[5]. Отже назва древлян пов'язана з поняттям «стародавній народ», а не з поняттям «дерево». Але «літопис Нестора» подає інформацію про те, що це плем'я прийшло звідкись (буцімто «нове плем'я»), і також згаданий літопис відредагований пізніше датований у XIV столітті не подає датування часу заселення ними теренів Русі. До того ж древляни були названі «древлянами» на території словен давньорус. ѿ Словень же и нарекошасѧ Древлѧне[1] (не плутати зі слов'янами). А словени (словенці) мешкали на території бана Словенії племені древан рос. землю Словеньску...банѣ древѧны[1]. Отже йдеться про плем'я зі старовинною передісторією, про міграцію полабських слов'ян на терени Русі.

Історія[ред.ред. код]

884 року київський князь Олег Віщий підкорив деревлян, але після його смерті (912 року) вони вийшли з-під влади м. Києва. 914 року київський князь Ігор знову підкорив деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. 942 року відбулися збройні сутички між військами київського князя й деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігора 945 року провести повторний збір данини серед древлян привела до повстання деревлян і загибелі князя. За легендою після смерті Ігора, древлянський князь Мал сватався до його дружини Ольги, але вона знищила сватів і повела дружину на Коростень. 946 року княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала древлянське князівство. Східну частину земель древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства.

  • Відомий князь деревлян Олег Святославич у 955–977 роках[6];
  • князь древлян Ніскіна (Нишкіна), Мстиш Свенельдич (Miskina), балтське «mi skinis» значить «лісний»[7][8];
  • князь древлян Мал (Малк — відповідник у литовській мові слову «malka», означає «поліно», «дрова»; Малдіт князь-спадкоємець Діра[4])[7][8].

Останній раз древляни згадуються в літописі під 1136 роком, коли князь Ярополк, син князя Володимира Мономаха подарував їхню землю Десятинній церкві.

Археологія[ред.ред. код]

Вчені відносять плем'я древлян до Мілоградської археологічної культури.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. а б в г стор. 497, том 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7
  3. а б стор. 2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
  4. а б в г Глава 5. «Древляне», Исторический интернет-портал (рос.)
  5. «Древле» // «Полный церковно-словянский словарь», сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко, г. Москва (1993 г.) 1900 г., С. 154, ISBN 5-87301-068-4
  6. стр. 474, 377, 228–229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша. (Книги I–VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453–461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463–494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
  7. а б «Как росла Русь и кем были построены главнейшие города и крепости» (I. P. 121–123), КНИГА I (с комментарем), АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА) (рос.)
  8. а б «О том, как дела русских шли в гору, и кем были построены главнейшие города и крепости» (с комментарем), Часть 3, АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА), перевод с «Ioannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae». Liber 1/2. Warszawa. 1964 (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]