Волиняни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВеликобританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мова
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати

місто волинян Волін (Wolin) на карті 962 року до завоювання німцями, первинний стан розповсюдження носіїв німецької мови оранжевого кольору

Волиняни — східнослов'янське населення, що заселювало з праісторичних часів територію Волині, північно-східну Галичину, басейн середнього Бугу[1]. Входили у Антський союз. Згадки про волинян містяться у давньоруських літописах (Повість минулих літ XII ст.) та іноземних хроніках (Баварський анонім X ст.). Волиняни творили племінний союз і у старовинних джерелах згадуються ще як дуліби та бужани[1][2][3]. У XI ст. увійшли до складу Київської Русі ставши частиною українського народу утворили етнографічну групу волинян України (див. Етногенез українців)[1].

До IX ст. цю самоназву від острова Волін (нім. Wollin) в Померанії носило західнослов'янське плем'я волинян, у якого німці загарбали територію[4][5][6][7][8] (див. «Укри»). Що спричинило міграцію волинян для виживання. Адже в Німеччині самоназва населення волинян зникла, а в Україні з'явилася та досі існує. Вже у X ст. арабський історик Аль Масуді згадує на Волині плем'я «волінана»[9]. Центральне місто волинян Волинь згадується вперше у X ст. в літописі Київській Русі. До того періоду згадувалися на Волині власне дуліби (котрі після 560 р. навали тюркської орди аварів над р. Бугом втрачають вплив на регіон), остання згадка про плем'я дулібів була у 907 р. (при описі походу князя Олега на Царгород), а в X ст. назву дулібів заступає - волиняни, назва аналогічна згідно західних джерел назві «бужани»[9].

Історія[ред.ред. код]

В. Ключевський вважав, що існував великий військовий союз чи федерація антських князів під проводом короля дулібів. Те саме думав другий московський історик — Б. Греков.

Гегемонія дулібів поширювалася на весь підвладний їм регіон ще в VI ст., але після аварського завоювання дулібський племінний союз розпався, і частина його територій підпала під залежність Аварського каганату, з-за чого відігравали пізнішу роль регіонального лідера представники окремих регіонів розселення дулібів[10] (див. «бужани», «волиняни», «черв'яни»). У IХ-Х ст. черв'яни мали чільне місце в суспільстві перед бужанами, пізніше волиняни зайняли лідерство у політично-економічному житті надавши назву Волині[10].

На початку 9 ст. у Волинян панували феодальні відносини.

В 2-й половині 10 ст. Баварський анонім називає Волинян поряд з бужанами. Він повідомляє також, що у Волинян було 70 міст (типу замків). Арабський історик Аль Масуді та Ібрагім ібн Якуб пишуть, що Волиняни (валінана) були могутнім слов'янським племенем, якому підкорялися інші племена. Головними містами у Волинян були Волинь, Червен, Бужськ.

У 981 році князь Володимир Святославич підкорив населені Волинянами Червенську і Перемишльську землі: «Пішов Володимир на ляхів і зайняв їх городи, Перемишль, Червен і інші городи, які і до цього дня є під Руссю». У своєму поході Володимир не тільки зайняв Червен і Перемишль, але пішов далі, у землі Польщі. Галицько-Волинський літопис з нагоди походу Данила на Сілезію згадує далекий похід Володимира у польські землі: «інший князь не входив у землю лядську так глибоко, окрім Володимира Великого, який охрестив землю». Після вдалого походу Володимир Святославич переніс столицю Волинської землі з Волині до міста Володимир. Із створенням нової столиці була пов'язана нова форма управління. Волинська земля стала зватися Волинське князівство, владу в якому він передав своїм синам — спершу Борисові, пізніше Всеволодові.

За даними археологічних досліджень, Волиняни — землеробське населення; розвинуті були також промисли і ремесла (обробка заліза, гончарство тощо). В кінці 10 ст. на території, де жили Волиняни, виникло Володимир-Волинське князівство, яке згодом стало частиною Галицько-Волинської держави.

Чоловічий стрій[ред.ред. код]

Волиняни зберігали в одязі давні звички, традиції. Серм'яги носили брунатого кольору, часом також білого або чорного, обшиті біля коміра, на рукавах та біля кишень червоними шнурами. Носили також червоні пояси та суконні або баранячі шапки, обшиті також шнурами. Серм'яги мали також каптурі, які в дощову погоду одягали на голову. З взуття носили чоботи.

Жіночий стрій[ред.ред. код]

Жінки носили чоботи на високих каблуках червононо або як подолянки жовтого кольору. Спідниці носили кольорові, в клітинку, клітинка була зелених, жовтих або червоних кольорів. В багатьох місцях замість цілої спідниці носили дві плахти: одну ззаду і одну спереду. Дівчата на голові носили квіти, а жінки кольорову хустку або намітку, вишиту на кінцях .

Сорочки біля коміра та на рукавах вишивали білими, небесними або червоними кольорами. В свята поверх строю одівали бекешу з небесного сукна, з чорних або сивих баранів

Житло на Волині[ред.ред. код]

Хати на Волині були переважно з дерева, поліплені глиною та побілені в білий колір. Хати мали призьбу та були оточені земляним плотом (там де було мало лісу) чи дубовим тином. Церкви на Волині були трьохкупольні. Вози на Волині запрягали трьома або чотирма кіньми.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в стор. 303, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  2. стор. 186, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  3. стор. 604, том. 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7
  4. Johannes Hoops, Herbert Jankuhn, Heinrich Beck, Reallexikon der germanischen Altertumskunde Band 23, Walter de Gruyter, 2003, p.261, ISBN 3-11-017535-5
  5. Jan M Piskorski, Pommern im Wandel der Zeit, p.30, ISBN 839061848
  6. Filipowiak, Wladyslaw: Wollin — ein frühmittelalterliches Zentrum an der Ostsee, in Wieczorek, Alfried; Hinz, Hans (eds.): Europas Mitte um 1000, Stuttgart 2000, pp. 152–155; here p. 154–155.
  7. Waldman, Carol; Mason, Catherine (2006). Encyclopedia of European peoples, Volume 1. Infobase Publishing. p. 874. ISBN 978-0-8160-4964-6.
  8. en:Wolinians
  9. а б стор. 306, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  10. а б Леонтий Войтович, «Восточное Прикарпатье во второй половине I тис. н. е. (История русинов)» (рос.)

Джерела[ред.ред. код]