Радимичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радимичі
IX ст. – 1169 Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Радимичі
Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця Гомель, Чечерськ і Вщиж
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
Історія
 - Засновано IX ст.
 - Ліквідовано 1169

Радимичі (давньорус. Радимичи[1]) — східнослов'янський союз племен[2], що жило між р. Дніпром і р. Сожжю (басейн нижньої і середньої течії), Лівобережжя від Києва, земля «Родунія» (та «Радосинь», «Рай»)[2] і це народ «родимий» (рідний); нині південно-східна Білорусь[2]. Це плем'я займалося мисливством, пасічництвом, скотарством та підсічним хліборобством. Головні міста — Гомель, Чечерськ і Вщиж. Згідно Руського літопису в середині 9 століття радимичі сплачували данину хозарам. До Київської Русі їх приєднав князь Олег у 885 році, а остаточно — князь Володимир Святославич 984 року.

Етимологія[ред.ред. код]

Назва племені радимичів походить від імені їх племінного князя Радіма (давньорус. Радимъ)[1].

Походження[ред.ред. код]

Плем'я радимичів раніше відносилося до лехітської групи умовно західних слов'ян давньорус. ѿ Ляховъ[1], а заселивши терени Русі Східної Європи умовно у новітній історії вважається східними слов'янами давньорус. и пришедша сѣдоста...Радимъ на Ръжю...и прозвашас̑ Радимичи[1]. У літописному тексті уточнення щодо давньорус. Ръжю як давньорус. Съжю — сучасна назва річки Сож[1].

Історія[ред.ред. код]

911 року радимичі брали участь у поході князя Олега Віщого на Візантію.

Коли держава Київська Русь по смерті князя Ярослава Володимировича розпалася на удільні князівства, західна частина землі радимичів увійшла до складу Смоленського князівства, а східна — до Чернігівського князівств.

Відомі археологічні пам'ятки радимичів: — численні курганні могильники з трупоспаленнями (IX–X ст.) та трупопокладаннями (XI–XII ст.)

Радимичі разом з кривичами, дреговичами, ятвягами утворили білоруський народ[3].

Востаннє радимичі згадуються літописом під такою племінною назвою в 1169 році. Але зустрічаються в родоводах серед предків сожської шляхти та друцької шляхти Великого князівства Литовського. Згадуються у Пам'ятних книжках Могилівської губернії Російської імперії.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. а б в стор. 566–567, 7-8, 14, 16, 51, 292, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
  3. стор. 2446, том. 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]