Ободрицький союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Приблизна територія Ободрицького союзу
Територія заселена ободритами бл. 1000 року

Ободрицький союз — військово-племінне об'єднання окремих західних слов'ян. Засновниками союзу на зламі VIII i IX столітть були племена бодричів: власне бодричі, полаби, вагри i варни.

Племена глинян, бутинців, смолян i мораван, що пізніше створили велике плем'я глинян в залежності від ситуації то входили до союзу, то були політично незалежні.

Першим відомим князем ободритів був Віцан (789795). Ободритськими володарями були також Дрожко, князь Славомир, Чедрог, Гостомисл. Коли поліг Гостомисл, останній князь союзу — він розпався на 4 племінних князівства.

Археологія[ред.ред. код]

Зі слов'янським племінним союзом ободритів (бодричів) VII–IX століття н. е. археологами ототожнюється менкендорфська культура, суковсько-дзедзицька культура.

Історія[ред.ред. код]

Ободрицький князь Ніклот (1090–1160), статуя в Шверинському замку з 1855 року

Історичні записи про наявність вендів у східній Германії з'являються з 781 року, коли король франків Карл Великий боровся з їхніми сусідами саксами. Протягом десятків років вони були союзниками франків Карла Великого під час війни останніх із Саксонією та слов'янськими велетами (Veleti). В 798 обдрицький князь Дрожко (Drozko) переміг саксів в битві під Свєцяна (Swieciana). Переможені сакси були розпорошені імператором, і частина їхніх земель, включаючи Гольштейн та Гамбург, була передана ободритам у 804, як нагорода за їхню перемогу. Отже, впродовж 8—9 ст. бодричі вели боротьбу проти саксів. У 10 ст. землі бодричів стали об'єктом агресії германців. В процесі боротьби з ними бодричі в середині 11 ст. створили державне об'єднання — Ободрицький союз. 1170 року Генріх Лев зломив опір бодричів і, загарбавши їхні землі, заснував герцогство Мекленбург. Бодричі були частково винищені, частково онімечені.

У цей час соціальна структура вендів на річці Ельбі зберігала групові якості і називалася «жупаном» (zupe або opole). Ця общинна структура залишилася в спадок від попередньої кланової структури (Sippen, на німецькій мові). Проте ця громада вже була пов'язана з конкретною територією, в яку природнім чином вписувалася жупа. Таким способом малі групи вендів проводили освоювання/колонізацію нових територій проживання в долинах річок Ельба та Одеру. І все — таки серед цих вендів утворилося три територіальні штати/землі: Ободритів (Obodriti), Лютичі (чи Veleti, Vilzi), та Сорбів (чи Sorabi).

Лютичі (Liutizi) займали території, що відомі сьогодні як Мекленбург (Mecklenburg), і розширили володіння до річки Одри (Oder) на сході. Ободрити розселились на землях, розташованих на північний захід від лютичів. Сораби (Sorabi), розташувалися на південь від Берліна.

Ободрітія не є назвою провінції, що доведено історичними літописами. Проте ця назва широко використовується для позначення територій, на яких проживали ободрити, які в свій час мали достатньо розвинені соціальні інститути. Їхня земля також включала інші менші групи племен. Пізніше було засноване на їх історичному базисі герцогство Мекленбург. Земля ободритів ширилася до берегів Балтійського моря, від затоки Кіль (Kyl) до гирла річки Варнов (Warnow), де сьогодні розташований порт Росток (Raztok). Всередині землі ободритів виникли замки типу Велеград (Velegard чи Mecklenburg) поблизу сучасного порту Вісмар (Wismar чи Vysemir), потім Звірін (Zvirin чи Schwerin) та Добін (Dobin).

Плем'я вагрів (Vagri), котре також було інтегроване в Ободрітію, займало західну частину її території, тобто східний Гольштейн. Вони також мали декілька важливих центрів типу Любіче (Liubice чи Alt Lubeck), Стариград (Starigard чи Oldenburg), Плона (Plona чи Plon) та Щарсдорф (Scharsdorf). Інша група, яка належала до даної землі, були полаби (Polabi), котрі розміщалися між ріками Траве (Trave) та Ельбою. Їхнім центром виступав Ратібор (Ratibor чи Ratzeburg), розташований на південь від Любека. Місто було назване в честь князя Ратібора. На схід від ободритів, між ріками Варнов (Warnow чи Varnova) та Мільденіц (Mildenitz), жили варни (Varni). В близьких відношеннях до ободритів також були лініани (Liniani), що проживали на півдні, в долинах річок Ельде (Elde), Локніц (Locknitz) та Степеніц (Stepenitz). У такому ж відношенні ободрити були зв'язані з древанами (Dreviani) в західній частині Альтмарки (Altmark), на південь від Ельби.

Досить цікавою може бути аналогія із слов'янськими племенами на території Київської Русі, полянами — полаби та деревлянами — древанами ободритів.

Князі й королі[ред.ред. код]

  • Крок, Круско (-†409/411 р.), король вандалів;
  • Круто (-†1093 р.), князь бодричів;
  • Віслав II (-†486 р.),король вандалів;
  • Мстивой II;
  • Орітберт I (-†724 р.), король ободритів
  • Орітберт II (-†747 р.), король ободритів;
  • Орітберт III, король ободритів;
  • Білунґ-Мстивой IV (-†986 р.), король ободритів;
  • Удо (-†1028 р.), князь бодричів;
  • Радегаст I (-†664 р.), король ободритів;
  • Віслав (-†700 р.), король ободритів;
  • Віслав III, король ободритів;
  • Містевой I (-†865/869), король ободритів;
  • Цедрог (-по †826 р.), верховний князь ободритів;
  • Табємисл (-біля †862 р.), верховний князь ободритів;
  • Гостомисл (-† 844), великий князь ободритів;
  • Славомир (-†821 р.), великий князь ободритів;
  • Дражко (-†809 р.), великий князь ободритів;
  • Вишан (-†795 р.), великий князь ободритів;
  • Ратібор (-†1042 р.), великий князь ободритів;
  • Будивой (-†1075 р.), князь бодричів;
  • Святополк (-†1129 р.), князь бодричів;
  • Прібіслав (-†1178 р.), князь Мекленбургу;
  • Мєчідраг, князь бодричів;
  • Мстислав, князь бодричів;
  • Вартіслав (-†1164 р.), князь бодричів
  • Прібіслав I (-по †1156 р.), правитель;
  • Ніклот (*1090—†1160), князь бодричів (засновник династії Мекленбургів)[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ИСТОРИЯ ОБОДРИТОВ (рос.)
  2. Короли Вандалов (рос.)
  3. [Меркулов В. И., «Откуда родом варяжские гости?» (рос.)
  4. PRINCES of the WENDS, PRINCES in WAGRIA:RATIBOR, Foundation for Medieval Genealogy, (англ.)
  5. Гильфердинг, Александр Фёдорович. История Балтийских славян // Собрание сочинений / Издатель Кожанчиков Д.Е.. — С-Пб: Типография товарищества «Общественная польза», 1874. — Т. 4. — С. 447-457 (рос.)
  6. Павинский А. Полабские славяне / Издатель Кожанчиков Д.Е.. — С-Пб: Типография Ф. Сущинского, 1871. — С. 150 (рос.)
  7. Гельмольд из Босау. Славянская хроника. Книга 1 глава 48 (рос.)
  8. Гельмольд из Босау. Славянская хроника // Адам Бременский, Гельмольд из Босау, Арнольд Любекский. Славянская хроника / Перевод с лат. И. В. Дьяконова, Л. В. Разумовской, редактор-составитель И. А. Настенко. — М.: «СПСЛ», «Русская панорама», 2011. — С. 152—304. — (MEDIÆVALIA: средневековые литературные памятники и источники). — ISBN 978-5-93165-201-6 (рос.)
  9. Wartislaw Fürst von Mecklenburg (нім.)
  10. Меркулов В. И. Откуда родом варяжские гости? Генеалогическая реконструкция по немецким источникам. Научное издание. — М.: Амрита, 2005. — 128 с. — ISBN 5-7619-0228-1. (рос.)
  11. Skowronek J., Tanty M., Wasilewski T. Słowianie południowi i zachodni VI—XX wiek. — Warszawa: Książka i Wiedza, 2005. — С. 50-51. — 128 с. — ISBN 83-05-13401-6. (пол.)
  12. Свод древнейших письменных известий о славянах. Том II (VII—IX вв.). — М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1995. — 590 с. — ISBN 5-02-017809-8. (рос.)
  13. ГЕЛЬМОЛЬД, «СЛАВЯНСКАЯ ХРОНИКА» (рос.)

Джерела[ред.ред. код]