Українська соціал-демократична робітнича партія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Украї́нська соціа́л-демократи́чна робітни́ча па́ртія (УСДРП, популярно есдеки) — виникла в грудні 1905 з Революційної української партії (РУП); визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, почасти з робітників і селян. Підкреслюючи національні питання і домагаючися автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії; за столипінської реакції виступала разом з єврейським «Бундом», почасти і з меншовиками; число членів бл. 3 000 (1908).

Винниченко Володимир Кирилович
Петлюра Симон Васильович

Наслідком поліційних переслідувань після 1908 УСДРП вела обмежену діяльність (процес групи соціал-демократів у Катеринославі), видавала газети «Праця», «Робітник», «Наш Голос» (остання появлялася у Львові). Лідерами її були: В. Винниченко, С. Петлюра, Д. Антонович, Л. Юркевич, М. Ткаченко, М. Ковальський, М. Порш. УСДРП поновила діяльність на з'їзді в Києві 17 — 18 квітня 1917 і домагалася автономії України; її органом був щоденник «Робітнича газета».

За Української Центральної Ради УСДРП взяла на себе основний тягар виконавчої влади (уряди В. Винниченка). Бувши обережнішою у земельному питанні, УСДРП втратила підтримку мас на користь Української Партії Соціалістів-Революціонерів, хоч диспонувала найкращими політичними кадрами. Після IV Універсалу з УСДРП в уряді залишилися тільки 2 міністри. (Д. Антонович, М. Ткаченко).

За Гетьманату УСДРП була в опозиції, а її лідери (В. Винниченко, С. Петлюра й ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП брала участь в Українському Національному Союзі, в підготовці перевороту і в формуванні Директорії, до якої увійшли В. Винниченко (голова) й С. Петлюра. Діячі УСДРП стояли на чолі уряду (В. Чехівський, Б. Мартос, І. Мазепа) або брали участь в інших урядах.

Програма: 1. Демократизація суспільного ладу. 2. Автономія України у складі федеративної Росії. 3. Конфіскація великих площ земельної власності.

На IV з'їзді (10 — 12 січня 1919) УСДРП розкололася на дві фракції: праву — «офіційну соціал-демократичну» і ліву — «незалежну», яка ставилася з застереженнями до централістичної політики російської комуністичної партії в Україні, але визнавала потребу організації радянської влади в Україні і встановлення «диктатури пролетаріату» та негайного миру з радянською Росією (А. Пісоцький, В. і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, М. Авдієнко). Проти названих виступали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, І. Мазепа і більшість з'їзду, обстоюючи потребу «трудової демократії», повільну соціалізацію головних галузей народного господарства та підтримку Директорії. На Трудовому Конгресі УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, залишення верховної влади в руках Директорії, а на місцях — комісарів.

Щоб уможливити Директорії порозуміння з Антантою, соціал-демократи відкликали 7 лютого 1919 своїх міністрів з уряду, залишивши С. Остапенкові вільну руку для переговорів з французькими представниками в Одесі. Одночасно С. Петлюра вийшов з УСДРП, а В. Винниченко вибув зі складу Директорії, передавши свої повноваження С. Петлюрі (11 лютого 1919). ЦК УСДРП (Й. Безпалко, А. Лівицький, М. Шадлун, І. Романченко), що залишився в Україні, продовжував підтримувати політику Директорії й урядів Б. Мартоса (9. 4. — 27. 8. 19191 та І. Мазепи (27. 8. 1919 — травень 1920), а ті її члени, що виїхали на еміграцію (В. Винниченко, Б. Матюшенко, В. Левицький, П. Дідушок, М. Порш, В. Мазуренко, С. Вікул), на конференції 9 — 13 вересня 1919 у Відні домагалися виходу есдеків з уряду. «Незалежні» есдеки в січні 1920 створили Українську Комуністичну Партію, що стала леґальною радянською партією і стояла за самостійність УССР: 20 — 25 січня в Києві пройшов установчий з'їзд УСДРП (незалежних правих), затверджено програму і прийнято нову назву партії — Українська комуністична партія (УКП). Обрано ЦК УКП: голова — А. Драгомирецький, секретар — М. Авдієнко, заступник голови — А. Річицький, члени — М. Ткаченко, В. Мазуренко, В. Фідровський, В. Шахрай, Л. Довбня, Ю. Яворський.

На еміграції «Закордонна делегація УСДРП» (лідери: І. Мазепа, П. Феденко, О. Козловський, Ольгерд-Іполит Бочковський, Б. Матюшенко, В. Старосольський, Й. Безпалко) мала центр у Празі і належала до Соціалістичного Інтернаціоналу.

Партійні органи: «Вільна Україна» (Л.), «Соціалістична Думка» (Л, — Прага, 1922 — 23) і «СоціалістДемократ» (Прага — Подєбради). УСДП не входила до Уряду УНР в екзилі, але лояльно ставилася до нього.

Після другої світової війни УСДРП взяла участь у створенні Української Національної Ради, 1950 об'єдналася з іншими соціалістичними партіями в Українську Соціалістичну Партію.

Література[ред.ред. код]