Команчанська Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Команчанська Республіка
Австро-Угорщина Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg
1918 – 1919 Друга Річ Посполита Flag of Poland.svg

Прапор Команчанська Республіка

Прапор

Розташування Команчанська Республіка
Столиця Команча
Мови Лемківський говір (українська)[Джерело?]
Форма правління Республіка
Історичний період Перша Світова війна
 - Засновано 4 листопада 1918
 - Ліквідовано 23 січня 1919

Команчанська Республіка (Команецька Республіка, Східно-Лемківська Республіка) — державне утворення, що об'єднало під гаслом єдиної української національної та державної ідеї 33 лемківських сіл, але була ліквідована через 3 місяці після свого утворення. Утворено 4 листопада 1918 року, ліквідовано 23 січня 1919 року.

Історія[ред.ред. код]

Після розпаду Австро-Угорщини на Західний Україні розгорілися перші спалахи визвольної боротьби. У зв'язку з тим, що в Сяніку неможливо було заснувати повітову УН Раду, оскільки там було розквартироване польське військо, було вирішено про створення Ради Сяноцького повіту у Вислоку, яка стала центром національно-визвольної боротьби у Східній Лемківщині.

З листопада 1918 р. парох села Вислік Великий о. Пантелеймон Шпилька отримав прокламацію про проголошення ЗУНР. Разом з парохом села Вислік Нижній о. Михайлом Теслею і учителем Грицем Судомором вони вирішили скликати наступного дня селянське віче у місцевій школі.

4 листопада до школи прибуло 70 делегатів із сіл Вислік Великий, Команча, Полави, Поляни Суровичні, Дарів, Щавне, Прибишів. До згаданих сіл приєдналися селяни сіл Балигород, Репедь, Туринське, Старий Лупків, Должиця, Чистогорб, Явірник, Куляшне, Кальниця, Радошиці, Ославиця, Височани, Карликів, Полонна, Смільник, Суковате, Миків, Манів, Мощанець, Морохів, Бальниця, Воля Мигова, Душатин, Прелуки, Тісна, Щавне. На зборах засновано Повітову Українську Національну Раду з осідком у Вислоці Великому (Вижньому), проголошено створення «Східно-Лемківської Республіки», також відомої в українській та польській історіографії як «Команчанська» або «Команецька Республіка», адже саме у селі Команчі знаходився головний оборонний штаб.

Керівні органи[ред.ред. код]

Було вибрано управу з 11 осіб, яку очолили о. П.Шпилька та селянин з Команчі Андрій Кир — комендант міліції[1].

Повітова Українська Національна Рада:

  • Пантелеймон Шпилька (1918 - 1919) — голова Ради;
  • Гриць Судомир — керівник Українського повітового комітету


Виконавчий орган Команчанської Республіки мав назву «Комісаріат повіта Саніцького у Вислоці Великім». На керівника комісаріату був покладений обов'язок створення по селах громадських рад, які присягали на вірність Українській Державі. Було ухвалено форму і зміст державної печатки. Для організації проти польського фронту та надійної охорони кордонів проголошеної республіки, о. Шпилька привіз з Угорщини до Вислока 12 офіцерів, розподіливши їх до шести станиць у селах Вислоці, Суровиці, Команчі, Щавнику, Куляшному, Репеді. Суддя Іван Куціла полагоджував усі судові справи від імені Західно-Української Народної Республіки[2].

До складу виконавчого органу увійшли:

  • Теодор Шпилька;
  • Гриць Судомир;
  • суддя Іван Куціла;
  • Андрій Кира — повітовий комендант міліції (колишній австрійський підстаршина).

У грудні 1918 на черговій нараді уповноважених у Вислові прийнято ухвалу, приєднати Східно-Лемківську Республіку до ЗУНР, адже представники республіки, яка охоплювала близько 30 лемківських сіл з майже 18-тисячним населенням, недвозначно вважали себе частиною ЗУНР, а своє окремішне самоврядування — тимчасовим і вимушеним[3].

Спроби отримати військову допомогу зі Стрия та Самбора не мали результату. Військова команда Стрия не вірила в успіх українського руху на Лемківщині, тому не надала Команчанській Республіці дієвої підтримки. Єдиним захистом для «команчан» була організована ними міліція (близько 800 осіб). За умов відсутності зв'язку з центральним урядом ЗУНР Команчанська Республіка вимушена була діяти автономно. Тадеуш Анджей Ольшанський звернув увагу на той факт, що «команчанці», шукаючи підтримки в Стрию, не намагались об'єднатись з ближче розташованими осередками влади ЗУНР у Лютовиськах та Балигороді. На думку дослідника, в основі цього факту могли бути міжетнічні та соціальні чинники: почуття «вищості» лемків по відношенню до бойків, а також недовіра місцевих селян до урядуючих у Балигороді службовців — переважно «міських панів» (у «Команчанській Республіці» урядували в основному селяни та священики)

Збройна боротьба[ред.ред. код]

Оскільки Східно-Лемківська Республіка відкрито прагнула до об'єднання з Україною і тому польські легіонери вирішили якомога скоріше її знищити. Вони зайняли Щавне, але під натиском селян з Прелук і Репеді цього разу змушені були відступити. Легіоністи повторили напад на Щавне, але селяни відтіснили їх до Сянока, причому вісьмох роззброїли.

Увечері 23 січня 1919 великий загін польського війська напав на Вислік. Після завзятої сутички поляки здобули перемогу і одразу кинулись шукати о.Шпилька, який у цей час перебував у селі Габуран на Пряшівщині. За його видачу було встановлено винагороду у розмірі 5 тис. австрійських крон. У битві загинули селяни Федір Чура, Іван Карнафем, багатьох було заарештовано. Коменданта поліції Щуровського після жахливих катувань польські вояки розстріляли. Діяльність управи припинилася.

Уранці 24 січня 1919 року польська армія захопила Команьчу.

Самостійно виникнувши 4 листопада 1918 року, не маючи безпосереднього зв'язку з Центральним Урядом ЗУНР, українською армією, не дістаючи від них жодної допомоги, Лемківська республіка проіснувала майже три місяці, до 24 січня 1919 року[4].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Коковський Ф. Лемківські республіки в 1918-1919 роках // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1935 рік. — Львів, 1934
  • Криницький С. ЗУНР і Лемківщина // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів: Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, 2000. &nbsp Вип.6
  • Лемківські республіки 1918-1919 рр. // Лемківщина: земля, люди, історія, культура. Т.1 / Ред. Б.О.Струмінський. — Нью-Йорк &nbsp Париж, 1988
  • Ольшанський Тадеуш А. Команчанська республіка. Невідома сторінка українського визвольного прориву – листопад 1918 — січень 1919 // Аннали Лемківщини. Ч.5 / Ред. І.Гвозда. — Нью-Йорк: Фундація Дослідження Лемківщини, 1993
  • Турчак О. Талергофська трагедія. Лемківські республіки 1918-1920 рр. // Лемківщина: Історикоетнографічне дослідження у 2-х томах. Т.1: Матеріальна культура. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999
  • Шпилька П. Визвольні змагання Східної Лемківщини в 1918 році // Аннали Лемківщини. Ч.5 / Ред. І.Гвозда. — Нью-Йорк: Фундація Дослідження Лемківщини, 1993

Примітки[ред.ред. код]

  1. Прах Б., Ph.D. Участь греко-католицьких священиків Лемківщини у політичних подіях 1918–1919 рр.
  2. Команецька та Флоринська республіки 1918–1920 років на Лемківщині
  3. 95 років від часу возз’єднання Лемківщини з Україною
  4. Турчак О. Талергофська трагедія. Лемківські республіки 1918-1920 рр. // Лемківщина: Історикоетнографічне дослідження у 2-х томах. Т.1. Матеріальна культура. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999.

Посилання[ред.ред. код]