Шервуд Роуленд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шервуд Роуленд
F. Sherwood Rowland.jpg
Франк Шервуд Роуланд, 28 травня 2008
Народився 28 червня 1927(1927-06-28)
Делавер, Огайо, США
Помер 10 березня 2012(2012-03-10) (84 роки)
Ньюпорт Біч, Каліфорнія, США
Громадянство США США
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1995)
Nobel prize medal.svg

Франк Шервуд Роуленд (англ. Frank Sherwood Rowland; *28 червня 1927(19270628) , Делавер, Огайо, США — †10 березня 2012 , Ньюпорт Біч, Каліфорнія, США) — американський хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії за роботи по ролі газоподібних галогеноалканів у виснаженні озонового шару Землі, розділивши її з Маріо Моліно та Паулем Крутценом.

Біографія[ред.ред. код]

Шервуд Роуленд народився в м. Делавер, штат Огайо, середнім з трьох синів в сім'ї, яка переїхала сюди за рік до його народження. У 5 років прийшов у перший клас і закінчив школу, коли йому не було ще 16-ти років. У школі визначився його інтерес до атмосферних явищ, тому що вчитель природознавства довіряв йому на час літньої відпустки працювати замість нього на місцевій станції погоди.

Закінчив школу в 1943 і вступив до Веслянського університету Огайо, де провчився 2 роки, а потім записався у флот і став вчитися роботі оператора радарної установки. Війна завершилася, але наступного року він продовжив службу.

Повернувшись в університет, закінчив його через 2 роки. Восени 1948 вступив в аспірантуру на кафедру хімії Чиказького університету. У той час було прийнято відразу ж призначати аспіранту тимчасового керівника. Таким керівником Роуленда став Ліббі (Нобелівський лауреат, 1960). Роуленд вважав, що майже все необхідне для вченого-дослідника він отримав, слухаючи і спостерігаючи Ліббі. Дисертація Роуленда була присвячена вивченню властивостей радіоактивних ізотопів брому, отриманих за допомогою циклотрона.

У 1956 став доцентом Канзаського університету а потім і професором. У серпні 1964 Роуленд — завідувач кафедрою хімії Каліфорнійського університету в Ірвіні.

Шервуд Роуленд помер 10 березня 2012 у своєму будинку в Каліфорнії від ускладнень хвороби Паркінсона.[1]

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Кожне літо 1953—1955 Роуленд проводив в хімічному відділі Брукхевенської національної лабораторії, займався новою областю — хімією «горючих атомів» тритію і синтезував тритій-мічену глюкозу.

У Канзаського університету дослідна група Роуленда плідно працювала протягом восьми років, в основному вивчаючи тритій.

В Ірвіні він отримав підтримку Комісії з атомної енергії (до 1994), а потім НАСА. Хімія «горючих атомів» продовжувала відігравати головну роль у його дослідженнях. Він звернувся до фотохімії радіоактивних міток з використанням тритію і вуглецю-14, а потім до хімії фтору з використанням ізотопів 38Cl і 18F.

Дослідження атмосфери[ред.ред. код]

У січні 1972 у Форті Лаудердале, у Флориді, Роуленд був на доповіді англійського вченого Джима Лавлока (Jim Lovelock) про нещодавно зроблених ним вимірах концентрації в атмосфері слідів фреону CCl3F, і доручив своєму асистенту М. Моліні дослідити долю фреонів в атмосфері. Через три місяці вони зрозуміли, що це серйозна проблема у вивченні навколишнього середовища. Моліна і Роуланд розробили теорію зменшення озонового шару в присутності фреонів.

Основні положення їх можна сформулювати так:

Фреони — антропогенні компоненти, надходження яких в нижні шари атмосфери (тропосферу) приблизно дорівнює їх промисловому виробництву.

Будучи надзвичайно хімічно стійкими в умовах тропосфери, фреони мають дуже великий «час життя» (40-150 років). Єдиним шляхом видалення їх з тропосфери виявляється повільне перенесення в стратосферу.

У стратосфері вони піддаються фотолізу короткохвильовим УФ-випромінюванням Сонця, вивільняючи атоми хлору.

Атоми хлору атакують молекули озону, руйнуючи їх і даючи оксид хлору ClO, який взаємодіє з атомарним киснем, у результаті чого знову утворюється активний хлор — важливий компонент циклу руйнування озону.

Слідом за їх публікацією було зроблено численні спроби математичного моделювання зменшення стратосферного озону при різних «сценаріях» виробництва фреонів. З'ясувалося, що більш-менш реалістичні моделі вимагають обліку не менше 150 реакцій за участю близько 50 різних частинок, оскільки атоми хлору реагують не тільки з озоном, але також з молекулами води, метану, з оксидами азоту та іншими.

Громадський резонанс проблеми фреонів[ред.ред. код]

Наприкінці 1974 озонова проблема привернула увагу громадськості, у зв'язку з чим стали проводитися нові численні наукові експерименти, слухання в законодавчих органах, широке обговорення в пресі. Озонова проблема виявилася тісно пов'язаної з важливими економічними факторами, і для її вирішення потрібно прийняття на міжнародному рівні політичних рішень, що безпосередньо стосуються життєвих інтересів багатьох мільйонів людей. Вони залишаться в пам'яті людства як перші в історії великомасштабні угоди, спрямовані на запобігання порушенню що склалися на планеті хімічної рівноваги.

Ось що пише з цього приводу Роуленд: "У багатьох відносинах, розуміння хімії атмосфери знаходиться ще на ранніх стадіях. За два десятиліття ми тільки наблизилися до досягнення точності і чутливості інструментів, необхідної для роботи з хімічними речовинами, які існують у настільки низьких концентраціях, і, звичайно, слідовий склад атмосфери сильно розрізняється в залежності від регіону ". «Питання про здатність хлорфторвуглводнів зменшувати озоновий шар є хорошим прикладом того, як не пропрацювавши як слід проблему, досить складно вирішити» її правильно. Однак, очевидно, що необмежене виробництво і експонентне зростання вмісту фреонів в атмосфері становлять реальну небезпеку для озоносфери Землі.

Нагороди[ред.ред. код]

У 1995 Роуланд, М. Моліна і Й. Круцем стали Нобелівськими лауреатами «за роботу з хімії атмосфери, особливо в зв'язку з утворенням і руйнуванням озону». Їх дослідження стимулювали розвиток таких відносно нових наукових дисциплін, як Хімія навколишнього середовища та хімія атмосфери.


Також на його честь названо астероїд 9681 Шервудроуленд[2].

Джерела[ред.ред. код]

  • Зеленин К. Н., Ноздрачев А. Д., Поляков Е. Л. Нобелевские премии по химии за 100 лет. СПб, «Гуманистика», 2003