Карл Бош

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл Бош
нім. Carl Bosch
Carl Bosch.jpg
Народився 27 серпня 1874(1874-08-27)
Кельн
Помер 26 квітня 1940(1940-04-26) (65 років)
Гейдельберг
Національність німець
Галузь наукових інтересів хімія
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1931)
Медаль Лібіха (1919)
Nobel prize medal.svg

Карл Бош (27 серпня 1874, Кельн — 26 квітня 1940, Гейдельберг) — німецький хімік.

Біографія[ред.ред. код]

Німецький хімік Карл Бош народився в Кельні, в родині Паули (Ліебот) Бош і Карла Боша, процвітаючого торговця, який займався продажем природного газу та санітарно-технічного обладнання. Бош був старшим сином. З ранніх років він добре встигав з природничих наук і технічних дисциплін і мріяв стати хіміком. Поступаючись, однак, бажанням батька, він протягом року працював у різних цехах металургійного заводу, а з 1894 по 1896 р. вивчав металургію і машинобудування в Технічному університеті в Шарлоттенбурзі (тепер це частина Берліна). Закінчивши його, Бош приступив до вивчення хімії в Лейпцизькому університеті і в 1898 р. отримав докторський ступінь за дисертацію з проблем чисто органічної хімії.

У наступному році Бош поступив працювати на «Баденську анілінову і содову фабрику» (BASF) у Людвігсхафені-на-Рейні, яка належала великій хімічній компанії, що спеціалізується на виробництві барвників. Спочатку під керівництвом Рудольфа Кнітша він допомагав розробляти процес виробництва синтетичного індиго в промислових масштабах. Зайнявся проблемою зв'язування атмосферного азоту (утворенням хімічних сполук, що містять азот, шляхом використання атмосферного азоту), він ставив досліди з ціанідами і нітридами металів. Рівень технічної підготовки Боша, його здорові судження та організаторські здібності справили велике враження на керівництво BASF, і в 1907 р. йому було довірено створити і очолити експериментальну лабораторію, призначену для перевірки ефективності запропонованого компанії методу виробництва ціаніду барію.

Навіть перебуваючи в домашній обстановці, Бош отримував задоволення від наукових занять, таких, як колекціювання метеликів, жуків, рослин і мінералів. Він проводив чимало годин у своїй власній обсерваторії в Гейдельберзі, надавав постійну фінансову підтримку астрофізичній обсерваторії Альберта Ейнштейна в Потсдамі. У 1935 р. Бош став головою ради директорів «І.Г. Фарбеніндустрі», а два роки опісля - наступником Макса Планка на посту президента Товариства кайзера Вільгельма (тепер - Товариство Макса Планка) і займав ці два пости одночасно. Бош помер 26 квітня 1940 в Гейдельберзі.

Родина[ред.ред. код]

У 1902 р. Бош одружився на Ельзі Шілбах. Від цього шлюбу у подружжя народилися син і дочка.

Нагороди[ред.ред. код]

У 1931 р. Бошу і Бергіусу спільно була присуджена Нобелівська премія з хімії «за заслуги по введенню та розвитку методів високого тиску в хімії». У вступній промові від імені Шведської королівської академії наук К.В. Пальмайер узагальнив методи, розроблені двома лауреатами, і описав деякі практичні переваги цих методів. Зокрема, він підкреслив, що синтез аміаку запобіг ріст недостачі добрив в усьому світі, забезпечивши заміну скорочених запасів чилійської натрієвої селітри. До 1931 довгострокове значення цієї роботи для хімічної промисловості стало очевидним. Крім того, що вона сприяла виробництву метанолу, сечовини й інших хімічних речовин, вона зробила глибокий вплив на розробку конструкцій реакторів і компресорів, застосування контрольних та стабілізувальних пристроїв, на використання каталізаторів. Мабуть, ще більшого значення мав той факт, що Бош стимулював і підтримував чисто дослідницьку роботу над безліччю тем.

Крім Нобелівської премії, Бош був нагороджений медаллю Лібіха Німецького хімічного суспільства і пам'ятною медаллю Карла Люга Асоціації німецьких металургів. Вченому були присвоєні почесні ступені технічних університетів в Карлсруе, Мюнхені та Дармштадті, а також Галльського університету.

На честь вченого названо астероїд 7414 Бош[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела[ред.ред. код]

  • Лауреаты Нобелевской премии (Энциклопедия) (рос.). Пер. с англ. Т. 1. Москва: Прогресс. 1992. с. 740. ISBN 5010025396.  Текст «пубмісяць

» проігноровано (довідка)