Леопольд Ружичка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леопольд Ружичка
LRuzicka.jpg
Народився 13 вересня 1887(1887-09-13)
Вуковар, Хорватія, Австро-Угорщина
Помер 26 вересня 1976(1976-09-26) (89 років)
Маммерн, Швейцарія
Громадянство Швейцарія
Хорватія
Галузь наукових інтересів органічна хімія, біохімія
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1939)
Nobel prize medal.svg

Леопольд Ружичка (хорв. Lavoslav (Leopold) Ružička; *13 вересня 1887, Вуковар, Хорватія, Австро-Угорщина — †26 вересня 1976, Маммерн, Швейцарія), швейцарський хімік-органік, лауреат Нобелівської премії з хімії «за роботи з поліметиленів і вищих терпенів» (1939, спільно з німецьким біохіміком Адольфом Бутенандтом, якому премія була присуджена «за роботи з статевих гормонів»).

Біографія[ред.ред. код]

Швейцарський хімік Леопольд Стефан Ружичка, старший з двох синів бондаря Стжепана Ружички і Амалії (Север) Ружички, народився в Австро-Угорщині, у хорватському місті Вуковарі. У 1891 р., після смерті батька, Ружичка з матір'ю і братом переїхали до родичів в Осієк. Тут майбутній учений закінчив початкову школу і гімназію.

У 1906 р. Ружичка поступив в Технічний університет в Карлсруе, в Німеччині. Він мріяв зробити кар'єру на недавно побудованому в Осієку заводі з виробництва рафінованого цукру, але вважав за краще здобути освіту в Німеччині. У університетах Австро-Угорської імперії було неспокійно: їх збуджували нескінченні студентські заворушення, відгомін націоналістичної лихоманки, що охопила Балканські держави. До того ж в технічні університети було легше поступити: туди не треба було складати вступних іспитів. Завершивши вищу освіту в рекордний термін – всього лише за два роки, Ружичка під керівництвом Германа Штаудінгера став готувати докторську дисертацію і в 1910 р. отримав одночасно інженерний диплом за роботу з дослідження кінетичної здатності кетенів і докторський ступінь за дисертацію «Фенілметилкетен» і відразу ж почав працювати асистентом у Штаудінгера.

У 1912 р. Штаудінгер був призначений директором Федерального технологічного інституту в Цюріху, Ружичка послідував за ним. Протягом наступних чотирьох років він допомагав Штаудінгеру в проведенні досліджень хімії природних інсектицидів, вироблюваних рослиною Chrysanthemum cinerariefolium. Ця врешті решт сприяла розвитку промислового виробництва штучних пестицидів. Ружичка зацікавився хімією природних речовин і в 1916 р. оголосив Штаудінгеру про своє рішення зайнятися самостійними дослідженнями, за що той позбавив Ружичку своєї підтримки.

У 1917 р. Ружичка став швейцарським громадянином. Того ж року німецька фірма з виробництва духів «Гаарман і Реймер» надала йому позику для розробки способу синтезу ірона, ароматичної речовини із запахом фіалок. Приблизно в цей же час він посів посаду лектора Федерального технологічного інституту, яка була невигідна з матеріальної точки зору, але відкривала молодому вченому доступ в інститутські хімічні лабораторії.

З 1918 по 1921 р. Ружичка проводить дослідження за замовленням швейцарської хімічної фірми «Гессельшафт фюр хеміше індустрі» («Сіба А.Г.»), а в 1920 р. стає лектором хімії в Цюріхському університеті. Попри те, що в 1923 р. Федеральний технологічний інститут вибрав його професором, Ружичка все ще не отримує там платні. Тому в 1926 р. він став працювати в лабораторіях женевської парфюмерної фабрики.

За ці роки Ружичка набув популярності завдяки дослідженням терпенів – органічних сполук, які були виявлені в маслах, що виділяються з рослин. Він також вивчав кетон і багато інших речовин. У 1926 р. Ружичка був вибраний професором органічної хімії Утрехтського університету. Цю посаду він посідав до 1929 р., після чого повернувся до Цюріха як директор Федерального технологічного інституту, ставши наступником Ріхарда Куна.

Повернення Ружички до Цюріха частково пояснювалося тими привабливими можливостями, які відкривала процвітаюча швейцарська хімічна промисловість. У 30-і рр. він переконав «Сіба А.Г.» зробити значні фінансові пожертвування Федеральному інституту, що дозволило йому розширити штат викладачів, залишати в інституті більше число випускників і виділяти більше коштів на наукову роботу. Ружичка і його колеги ставили перед собою досить престижні завдання. Вони продовжували досліджувати структуру складних терпенів і інших вуглеводнів з крупними кільцями. До 1934 р. вони частково синтезували чоловічі гормони – андростерон і тестостерон, а наступного року Ружичка визначив молекулярну структуру тестостерона.

У 1939 р. Ружичці була присуджена Нобелівська премія з хімії «за роботи з поліметиленів і вищих терпенів». Він розділив цю премію з Адольфом Бутенандтом, одним з головних своїх суперників в області хімії статевих гормонів. Проте почата тоді Світова війна зробила неможливою поїздку до Стокгольма, і Ружичка отримав премію з рук шведського посла на спеціальній церемонії, яка відбулася в 1940 р. у Федеральному технологічному інституті. Учений зміг прочитати свою Нобелівську лекцію в Стокгольмі тільки 5 років опісля.

Не зважаючи на те, що раніше Ружичка був досить аполітичною людиною, політика, що проводиться нацистською Німеччиною, і розширення меж другої світової війни його глибоко стурбували. У роки війни він допоміг кільком ученим єврейської національності бігти з окупованої нацистами Європи, а іншим надав притулок. Ружичка активно допомагав югославському руху Опору, і не тільки через добродійні організації, що знаходилися в Швейцарії. Він заснував швейцарсько-югославське товариство з надання допомоги жертвам війни, причому турбота про них виявлялася як під час військових дій, так і після їхнього завершення.

У післявоєнні роки Ружичка присвячував багато часу колекціонуванню предметів мистецтва, особливо віддаючи перевагу роботам голландських і фламандських майстрів XVII ст. Згодом він подарував свою колекцію Цюріхському художньому музею. Сильний дальтонізм (особливо погано він розрізняв червоний колір) не заважав Ружичці із захопленням займатися кольоровою фотографією. Пішовши в 1957 р. у відставку з Федерального технологічного інституту, Ружичка продовжував працювати консультантом у ряді швейцарських хімічних компаній і робив все можливе для зміцнення зв'язку науки з виробництвом. У відставці він зробився пристрасним садівником, особливо любив розводити троянди і альпійські квіти. Ружичка «володів вольовим характером і був енергійною, можна сказати, натхненною особою, – згадував в біографічному нарисі Владимир Прелог. Його щирість і прямота часто шокували багатьох, хто з ним спілкувався, а іноді вони навіть відчували себе ображеними. В той же час він був здатний охоче визнати критику на свою адресу, якщо вона була добре аргументована».

У 1912 р. Ружичка одружувався на Ганні Гаусман. Дітей у них не було. У 1950 р. подружжя розвелося. А рік потому учений одружується вдруге, вибравши в подруги життя Гертруду Аклін.

Крім Нобелівської премії, Ружичка був нагороджений медаллю Вернера Швейцарського хімічного товариства (1923), медаллю Леблана Французького хімічного товариства (1928), премією Станіслао Канніццаро Італійській національній академії наук (1936), медаллю Шєєле Шведського хімічного товариства (1938) і медаллю Фарадея Британського хімічного суспільства (1958). Йому були присвоєні почесні ступені Гарвардського університету, а також університетів Базеля, Загреба, Парижа, Бордо, Праги, Глазго і Женеви. Ружичка був іноземним членом Американської академії наук і мистецтв, Югославської академії наук, Лондонського королівського товариства, американської Національної академії наук, Фламандської королівської академії наук, літератури і мистецтв, Сербської академії наук, академій наук СРСР і Польщі.

Посилання[ред.ред. код]

  • Лауреаты Нобелевской премии (Энциклопедия) (рос.). Пер. с англ. Т. 1. Москва: Прогресс. 1992. с. 740. ISBN 5010025396.  Текст «пубмісяць

» проігноровано (довідка)