Поль Сабатьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поль Сабатьє
фр. Paul Sabatier
Sabatier.jpg
Народився 5 листопада 1854(1854-11-05)
Каркасон, Франція
Помер 14 серпня 1941(1941-08-14) (86 років)
Тулуза, Франція
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Галузь наукових інтересів хімія
фізика
Заклад Колеж де Франс, Тулузький університет
Alma mater Вища нормальна школа
Колеж де Франс
Науковий керівник Марселен Бертло
Відомий завдяки: гетерогенний каталіз
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1912),
Медаль Деві (1915)
Медаль Бенджаміна Франкліна (1933)
Nobel prize medal.svg

По́ль Сабатьє́ (фр. Paul Sabatier; *5 листопада 1854, Каркасон — 14 серпня 1941, Тулуза) — французький хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії за 1912 рік.

Біографія[ред.ред. код]

Поль Сабатьє народився в Каркасоні, на півдні Франції. Його батьки — Поліна (Гілам) Сабатьє і Алексис Сабатьє, землевласник, який втратив землі через несплату боргів і відкрив капелюшний магазин. Сабатьє був одним з трьох синів і наймолодшою дитиною в сім'ї, що складалася з семи дітей. Він навчався в ліцеї у Каркасоні, де вчителі вважали його здібним і старанним учнем. Сам Сабатьє часто говорив: «Я більше всього займаюся тим предметом, який мені найменше подобається». У 1868 році він перейшов в Тулузького ліцею, щоб готуватися до вступних іспитів в університет. У Тулузі Сабатьє також відвідував публічні лекції з фізики і хімії, які вперше пробудили в ньому бажання займатися науковими дослідженнями.

Перш ніж вирушити до Парижа для дворічної додаткової підготовки, Сабатьє в 1869–1872 роках вивчав класичні мови і літературу в колежі св. Марії в Тулузі. У 1874 році він посів перше місце на вступних іспитах і був прийнятий як у Вищу нормальну школу, так і в Політехнічну школу. Вибравши першу, Сабатьє закінчив її за три роки і був кращим студентом у групі. Протягом наступного року він викладав фізику у ліцеї у Німі, а потім став асистентом хіміка Марселена Бертло в Колеж де Франс. Тут Сабатьє продовжив свої заняття і в 1880 році отримав докторський ступінь за дисертацію з термохімії сірки і сульфатів металів.

Протягом наступного року Сабатьє вивчав фізику в університеті Бордо. Повернувшись в 1882 році до Тулузи, він через два роки отримав кафедру хімії Тулузького університету, яку очолював до кінця своєї наукової кар'єри. У 1905 році Сабатьє був призначений деканом факультету та, попри те що в 1907 році отримав запрошення зайняти місце Анрі Муассана у Паризькому університеті (Сорбонні), вважав за краще залишитися в Тулузі. У 1929 році Сабатьє пішов з посади декана факультету в Тулузькому університеті, а наступного року подав у відставку.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Як і Бертло, Сабатьє на початку своєї дослідницької діяльності сконцентрував увагу на проблемах неорганічної хімії. Використовуючи метод вакуумної перегонки, він отримав чистий дисульфід водню. Вчений також виділив бінарні сполуки бору і кремнію, відкрив кілька нових нітридів металів, розробив методи отримання нітрозилдисірчаної кислоти і основної змішаної мідь-срібної солі.

У 1890-ті роки Сабатьє звернувся до органічної хімії. Він особливо зацікавився каталітичними процесами, пов'язаними з гідруванням, в результаті яких ненасичені органічні сполуки стають насиченими (ненасичені сполуки здатні до хімічного приєднання, в той час як насичені не виявляють такої тенденції). У той же час у таких реакціях каталізаторами зазвичай служили платина і паладій, а висока ціна на них перешкоджала широкомасштабному промисловому застосуванню. Сабатьє були відомі досліди, в яких отримували карбоніл нікелю, дією монооксиду вуглецю на подрібнений нікель. Знаючи, що подібна реакція перебігає і тоді, коли замість нікелю беруть залізо, Сабатьє задався питанням про те, чи не можна змусити інші гази реагувати з нікелем та іншими металами. У 1896 році він отримав пероксид азоту у присутності міді, кобальту і нікелю.

Коли Сабатьє дізнався, що Муассану і Шарлю Моро, ще одному французькому хіміку, не вдалося досягти тих самих результатів, використовуючи ацетилен, Сабатьє повторив їх дослід, взявши етилен, хімічно менш активну речовину, і пропустивши газоподібний етилен над сріблом і нікелем. Він виявив, що при 300 °C відбувається посилене температурне світіння, на нікелі осідає вуглець і виділяється газ. На думку Муассана і Моро, цим газом повинен був бути водень. Сабатьє ж виявив, що газ складається головним чином з етану, насиченою воднем сполукою.

Оскільки насичені вуглеводні є важливими проміжними продуктами при виробництві ліків, запашних речовин, миючих засобів, харчових жирів та інших промислових товарів, відкриття, зроблене Сабатьє, мало величезну практичну цінність. Тим не менше, вчений отримав лише кілька патентів на свої відкриття, хоч і продовжував займатися науковими дослідженнями. Працюючи разом зі своїм студентом Ж. Б. Сандераном, він довів здатність нікелю гідрогенізувати (гідрувати) інші вуглеводні.

Нагороди[ред.ред. код]

У 1912 році Сабатьє було присуджено Нобелівську премію з хімії «за запропонований ним метод гідрогенізації органічних сполук у присутності дрібнодисперсних металів, який різко стимулював розвиток органічної хімії»[1]. Сабатьє поділив цю премію з французьким хіміком Віктором Гріньяром. «Протягом останніх 15 років, — сказав Сабатьє у своїй Нобелівській лекції, — думка про механізм каталізу ніколи не залишала мене. Всі мої успіхи — це результат народжених нею висновків». «Теорії не можуть претендувати на безсмертя, — додав він. — Це всього лише плуг, яким орач користується для того, щоб провести борозну, і який він має повне право після жнив замінити іншим, досконалішим».

Крім Нобелівської премії, Сабатьє одержав премію Джекера Французької академії наук (1905), медаль Деві (1915) і Королівську медаль (1918) Лондонського королівського товариства, а також медаль Франкліна Франкліновського інституту (1933). Сабатьє були присуджені почесні ступені університетів Пенсільванії і Сарагоси. Він був членом Французької академії наук та іноземним членом багатьох наукових товариств, включаючи Лондонське королівське товариство, Мадридську академію наук. Нідерландську королівську академію наук, Американське хімічне товариство, Брюссельське наукове і Британське хімічне товариство.

Родина[ред.ред. код]

У 1884 році Сабатьє з'єднав свою долю з Жермен Ерал, дочкою місцевого судді. У них народилися чотири дочки. Після смерті дружини в 1898 році Сабатьє більше не одружувався.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «The Nobel Prize in Chemistry 1912». Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 2013-07-07. Процитовано 2012-05-11. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Пер. с англ. Т.1. — М.: Прогресс, 1992. 740 с.(рос.)