Роберт Робінсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роберт Робінсон
Robert Robinson organic chemist.jpg
Народився 13 вересня 1886(1886-09-13)
Баффорд, Великобританія
Помер 24 лютого 1975(1975-02-24) (88 років)
Лондон
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Галузь наукових інтересів органічна хімія, біохімія
Alma mater Манчестерський університет
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1947)
медаль Коплі

Роберт Робінсон (англ. Sir Robert Robinson; *13 вересня 1886, Баффорд, поблизу м. Честерфілд, — †24 лютого 1975, Лондон) — англійський хімік-органік, член Лондонського королівського товариства (1920). Лауреат Нобелівської премії з хімії (1947).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в маєтку Руффорд Фарм, недалеко від Честерфілда (графство Дербішир), старшим з п'яти дітей Вільяма Бребері Робінсона і Джейн Давенпорт. Сім'я досягала успіху, займаючись виробництвом перев'язувальних матеріалів. Коли Роберту були три роки, Робінсони поселилися недалеко від Нью-Бремптона.

Закінчивши честерфілдську середню школу, Робінсон поступив у Фалнекську школу – навчальний заклад релігійної общини моравських братів, розташований між Лідсом і Бредфордом. Робінсон залишався тут до 1902, а потім поступив в Манчестерський університет.

Хімічний факультет Манчестерського університету, на чолі якого стояв У.Перкін-молодший, був провідним центром наукових досліджень. Членом факультету тоді був Хаїм Вейцман (1874–1952), майбутній перший президент Ізраїля (19481952), а однокурсником Робінсона – В.Говорт (Нобелівський лауреат, 1937). У 1905, закінчивши на відмінно університет, Робінсон став працювати в приватній науково-дослідній лабораторії Перкіна. З 1907 вивчав структуру і хімічні властивості бразиліна – фарбника, що отримується з дерева.

Робінсон повернувся в Манчестерський університет в 1906 і в 1907–1909 став стипендіатом. У 1910 отримав докторський ступінь, а два роки по тому, у віці 26 років, став першим професором органічної хімії в університеті Сіднея в Австралії. Робінсон завідував кафедрами органічної хімії в університетах Ліверпуля (1915–1920), Сент-Ендрю (1921), Манчестера (1922–1928), Університетському коледжі Лондона (1928–1930) і став наступником Перкіна в Оксфордському університеті.

У 1920 Робінсон працював керівником науково-дослідних робіт фірми «Брітіш дайстафф корпорейшн», а в 1929 став консультантом з фарбників фірми «Імперіал кемікл індастріз лімітед». З 1922 Робінсон разом з Девідом Дойгом Праттом почав публікувати серію робіт, присвячених фарбникам, які мали будову бензопірілієвих солей.

Проте основний інтерес для Робінсона представляли алкалоїди. У 1925 спільно із співробітником Дж.М.Галландом Робінсон вивчив структуру морфіну і тоді ж синтезував берберін. Наступного року він встановив структуру неопіна (бета-кодеїна), а в 1935 синтезував бікуккулін.

TropinoneSynthesis4.png

Оскільки приготування гідрастина, наркотина і тропінона (тісно пов'язаного з атропіном і кокаїном) не склало труднощів, Робінсон вважав, що подібним же чином вони мають синтезуватися рослинами. Його теорія біогенезу алкалоїдів була пізніше підтверджена аналізом (за допомогою ізотопної мітки) реакцій, що відбуваються в рослинах. Таким чином, він довів біогенетичну спорідненість псевдострихніну і воміцина (1948). Синтезував, а потім визначив структуру багатьох інших алкалоїдів, зокрема бруцина, акуаміцина і (спільно з Р.Вудвордом — Нобелівська премія, 1965) аймаліна.

Стрихніном Робінсон почав займатися ще в 1910, коли вони разом з Перкіним запропонували помилкову формулу цієї речовини. У 1945 Робінсон прийшов до правильної формули стрихніну, а синтезував його Р.Вудворд в 1954.

Разом з дружиною Робінсон провів дослідження квіткових пігментів антоциана (синювато-червоного кольору) і антоксантіна (жовтого кольору). Вони синтезували багато пігментів, ідентичних природним речовинам, розробили експрес-тести визначення пігментів і опублікували каталог пігментів квітів.

Ще однією цікавою для Робінсона структурою були стероїди. У співпраці з багатьма ученими, зокрема з Дж.В.Корнфортом (Нобелівський лауреат, 1975), Робінсон отримав жіночий гормон естрон і три синтетичних естрогена: стильбестрол, гексестрол і дієнестрол.

Зробив внесок до електронної теорії органічних сполук, в уявлення про розподіл електронів і мезомерії в ароматичних з'єднаннях (1922–1926).

Після початку Другої світової війни займався вибуховими речовинами і захистом від хімічної зброї, став одним з творців хімії антибіотиків і організаторів виробництва протималярійних препаратів у Великобританії.

У 19451950 Робінсон — президент Лондонського королівського товариства і важлива його роль в налагодженні науково-дослідної роботи в післявоєнні роки, він сприяв активізації діяльності міжнародних наукових союзів.

У 1947 Робінсону була присуджена Нобелівська премія «за дослідження біологічно важливих рослинних продуктів, особливо алкалоїдів». Знання будови і розробка методів синтезу алкалоїдів служить базою для їх майбутнього промислового виробництва. Будова того або іншого алкалоїду, що є лікарським засобом, служить відправною точкою для пошуків нових синтетичних лікарських засобів. Так, синтез аналогів кокаїну привів до синтезу новокаїну, аналога хініну — до отримання акрихіну тощо. Алкалоїди і лікарські речовини, отримані в результаті синтетичних пошуків їхніх аналогів, складають значну частину сучасних ліків.

Розроблені Робінсоном в процесі досліджень синтетичні методи і аналітичні прийоми збагатили арсенал хіміків-органіків. Так, в 1937 він створив власний метод синтезу карбоциклічних структур, що знайшов застосування в практиці органічного синтезу, а його теоретичні положення в області органічної хімії увійшли до всіх сучасних підручників.

Разом з Р.Вудвордом заснував журнал з органічної хімії «Тетраедрон», в 1957 вийшов перший його номер. Журнал має заслужений авторитет.

Колега Робінсона по Манчестерському університету Вейцман розробив процес крекінгу нафти, який ліг в основу діяльності компанії «Петрокеміклз лімітед». Робінсон був директором цієї компанії. У 1935 «Петрокеміклз» увійшла до компанії «Шелл», де він був директором, а потім до 1975 посідав посаду консультанта.

Член понад 30 урядових комітетів, низку яких він очолював. У 1947 – делегат Великобританії на першій конференції ЮНЕСКО. У 1951 — президент Британської асоціації сприяння розвитку науки і президент Товариства хімічної промисловості (1958–1959).

Захоплювався музикою, фотографією і літературою. Завзятий садівник. Працюючи в Австралії, вони здійснював сходження на новозеландські Альпи і до початку Другої світової війни проводив відпустку в горах Великобританії, Норвегії, в Піренеях і Альпах. Коли Робінсону було 80 років, він зійшов на Столову гору в Південній Африці.

Неодноразово завойовував титул шахового чемпіона, був президентом Британської шахової федерації (1950–1953). Після 80 років Робінсон осліпнув, але продовжував грати в шахи по листуванню, а за два роки до смерті написав (спільно з Р.Едвардсом) книгу «Мистецтво і наука шахів».

За кілька років до смерті Робінсон почав писати 2-томну автобіографію і підручник «Введення в органічну хімію», який був опублікований після його смерті.

Роботи[ред.ред. код]

  • A synthesis of tropinone // J.Chem Soc. 1917. V. 111; A theory of the mechanism of the phytochemical synthesis of certain alkaloids // J.Chem Soc. 1917. V. 111; An electrochemical theory of the mechanism of organic reactions // Inst. Internat. Chim. Solvay Conseil Chim. 4e Conseil. Brussels, 1932.

Посилання[ред.ред. код]

  • Nobel Lecture Some Polycyclic Natural Products from Nobelprize.org website
  • Biography Biography from Nobelprize.org website