451 градус за Фаренгейтом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва 451° за Фаренгейтом
Farneheit 451.jpg
Обкладинка першого видання
Автор Рей Бредбері
Назва мовою оригіналу англ. Fahrenheit 451
Переклад Євген Крижевич
Країна США США
Мова англійська
Жанр Антиутопія
Видавництво Україна Україна  — Дніпро
США США  — «Беллентайн Букс»
Публікація 1953
Публікація
українською мовою
1988
Сторінки 199
ISBN ISBN 978-0-7432-4722-1

451° за Фаренгейтом (англ. Fahrenheit 451) — роман-антиутопія американського письменника Рея Бредбері в жанрі наукової фантастики. Вперше побачив світ у 1953.

Цей роман Рей Бредбері надрукував на взятій напрокат у громадській бібліотеці друкарській машинці на основі рукописних заміток. Скорочений до новели роман був надрукований в журналі «Galaxy Science Fiction» у 1951 році. 1954 року роман був надрукований частинами в перших числах журналу «Playboy»[1].

І сьогодні роман цілком актуальний, влучно зображає сучасні тенденції та психологічні особливості особи в споживацькому суспільстві.

Посвята:
Донові Конгдону із вдячністю

Зміст книги[ред.ред. код]

Головні герої[ред.ред. код]

  • Гай Монтег, пожежник
  • Мілдред Монтег, дружина, здатна зробити донос владі на чоловіка
  • Клариса, молода дівчина
  • Фабер, професор
  • Брандмейстер Бітті, капітан пожежників

У романі зображено нове, майбутнє споживацьке суспільство (антиінтелектуальна Америка), де панує тоталітаризм і майже повний контроль над суспільством. Керівництво держави намагається підпорядкувати собі навіть думки людей: книги заборонено, незаконним вважають читання і переховування будь-якої літератури, за дотриманням порядку мають слідкувати пожежники. Після того, як будинки почали будувати вогнетривкими, завданням пожежників стало:

  1. На сигнал тривоги виїжджати негайно.
  2. Швидко розпалювати вогонь.
  3. Спалювати усе дотла.
  4. Негайно повертатися до пожежної станції.
  5. Бути напоготові до нових сигналів тривоги.[2]

451 градус за Фаренгейтом (233 градуси за Цельсієм) — температура, при якій загоряється папір. Пожежники не гасять вогонь, вони його розпалюють. Вони носять скафандри з зображенням фенікса на грудях і саламандри на плечі. Пожежники — опора режиму, запорука того, що люди не читатимуть книжок, адже книжки примушують думати і самостійно аналізувати. Пожежники спалюють книги і будинки, де їх ховають. Владі легше керувати натовпом, якщо зробити темп життя швидшим, придумувати нові спортивні ігри, розвивати в людях почуття «стадності», автоматизму. Більше швидких машин, кольорових телепрограм, більше шуму, галасу. Будь-яке інакомислення чи самостійна думка робить особу небезпекою для режиму та потенційною мішенню карної пожежної команди.

Це роман про важке прозрівання особи в тоталітарному суспільстві. Пожежник Монтег теж був його частиною. Його дивацтвом було те, що він таємно забирав книжки з домівок, призначених на повне спалення. Поштовхом до тривожних роздумів стала незвична подія: на черговому спаленні жінка — власниця будівлі і бібліотеки — відмовилась покинути улюблені книжки і загинула в пожежі.

Донос карним органам на чоловіка, який утримує дома книжки, зробила і дружина Гая — Мілдред. Тепер вже домівку Монтегів спалюють вщент. Гай Монтег довідався від професора Фабера про існування відлюдників — шанувальників книг — і подався до них. Утопічні принципи збереження знань і скарбів цивілізації для майбутнього розділяв і Бредбері, великий шанувальник бібліотек. Його персонажі фактично чекають героїв, що прийдуть і змінять тоталітарний режим на кращий. Для цього нового суспільства і бережуть знання відлюдники — шанувальники книг.

Страшні прозріння Бредбері[ред.ред. код]

Нові акценти і оцінки роману прийшли в добу комп'ютерів і всесвітньої мережі. Утопічність роману від цього побільшала, адже є надійніші засоби збереження знань, ніж мозок і пам'ять людей. Але побільшала і художня вартість наївного роману з сумними, часом страшними подіями.

Дивним чином відлюдники — шанувальники книг, знайшли собі місце в тоталітарній країні СРСР. За часів Сталіна острах перед несподіваними обшуками карних органів спонукав поетесу Анну Ахматову тільки в пам'яті близьких людей зберігати особливо небезпечні вірші. Ахматова давала вивчити твір, а потім спалювала папери. Твір переходив в невідшукувану форму, все ж продовжуючи існувати. Ахматова довіряла людській голові і добропорядності зберігачів більше, ніж шифрованому запису. Шанувальники творів Ахматової дожили до часів, коли твори стало можна відкрито друкувати і не приховувати від карних органів і обшуків. Страшні прозріння Бредбері, таким чином, набули трагічної реальності, але в реальній країні, далекій від Сполучених Штатів.

Цензурування роману в тогочасних США[ред.ред. код]

Фантастичний роман Рея Бредбері відразу зазнав цензурування в країні. Було видано два варіанти, одне видання — для дорослих, друге — для школярів. Видавництво Ballantine Books, що робило видання для шкільних бібліотек, самовільно змінило деякі рядки зі словами «прокляття», «аборт», «пекло», а 2 фрагменти тексту переписало, що було порушенням авторських прав. Ніяких пояснень про зміни тексту читачам не надали, тобто цензура була прихованою, таємною. Друкування паралельних видань — повне для дорослих і цензуроване для школярів — тривало шість років. Потім ще шість років продавали лише цензуроване видання. Утиски цензури були помічені лише у 1980 році прихильником Бредбері. Тільки після цього автор домігся у видавництва друку лише повного тексту роману, інакше ті мали сплатити грошове стягнення.

Історія з цензурою привернула увагу Американської бібліотечної асоціації, яка виявила, що шкільні клуби так чи інакше скорочували книги. В результаті на шкільні видання почали розміщати помітку, що це видання шкільного книжкового клубу.

Вплив на культуру[ред.ред. код]

  • Кінорежисер Франсуа Трюффо у 1966 році зняв кольорову стрічку за романом Бредбері. Ймовірно, з цього фільму розпочалися купюри і відходи від сюжету літературного джерела. Адже за фільмом Трюффо́ Клариса виживе і покине місто разом із Гаєм Монтегом, що став вигнанцем, ізгоєм.
  • У 1984 році була створена телевистава «Знак саламандри» — за мотивами фантастичного роману Рея Бредбері. Цікавими додатками в візуальному ряді телевистави були аркуші напівспалених сторінок книг, розвішені в оселі Монтегів, як незвичні оздоби інтер'єру.

Глядачів, що любили книжки, болісно зачіпали кадри, де купка маргіналів-вигнанців, які покинули суспільство, навіть почали ототожнювати себе з якоюсь улюбленою книгою. Вони, наче, втратили власні імена і представлялися назвами улюблених видань. Приєднається до них і Гай Монтег. Телефільм в СРСР мав теж свої цензурні утиски. Було незрозуміло, яку саме книгу предтавлятиме Монтег. Адже до кола колишніх викладачів університету, а тепер вигнанців, приймали лише патріотів якоїсь книги. В повній англомовній версії книги Монтег уособлює фрагменти Старого Заповіту, книги з великим авторитетом. Про це знав і Рей Бредбері. В атеїстичній країні СРСР Монтег не мав права уособлювати Заповіт.

  • Український письменник Артем Чапай написав оповідання «233 за Цельсієм» із посиланнями на роман Бредбері, в якому також спалюються паперові книжки, але тепер — прихильниками копірайту.

Примітки[ред.ред. код]