Panzerfaust

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Panzerfaust
Bundesarchiv Bild 101I-672-7634-13, Russland, Luftwaffensoldat mit Panzerabwehrwaffe.jpg
Солдат Люфтваффе наводить фаустпатрон крізь пелюстковий приціл
Тип: Переносна протитанкова безвідкатна гармата
Походження: Третій Рейх Третій Рейх
Історія служби
Термін використання 1943–1945 (Третій Рейх)
Війни Друга світова війна
Історія виробництва:
Виготовлено 1942–1945
Кількість понад 6 млн (всіх варіантів)
Варіанти Panzerfaust 30, 60, 100, 150, 250
Характеристики
Маса 6.25 кг (Panzerfaust 60)
Довжина ~ 1 м
Калібр 149 мм (Panzerfaust 60)
Прицільна дальність 60 м (Panzerfaust 60)

Панцерфауст (нім. Panzerfaust — броньовий кулак) — німецький ручний протитанковий гранатомет часів Другої світової війни. Він прийшов на заміну «Фаустпатрону» і використовувався німецькими військами аж до кінця війни. Одна з його модифікацій (Panzerfaust 150) стала основою для створення радянського аналога РПГ-2.

Образ непереможності танків в порівнянні з піхотою згас з появою протитанкової реактивної зброї «Панцершрек» і «Офенрор» і остаточно припинив існування після появи в серпні 1943 року протитанкових гранатометів одноразового використання «Фаустпатрон». Безвідкатна зброя, яка стріляє реактивною гранатою з кумулятивною бойовою частиною була розроблена конструкторами Лейпцизької компанії HASAG — Hugo Schneider AG. Керував роботами доктор Хайнріх Лангвайлер (нім. Heinrich Langweiler). Залежно від варіанту «Фаустпатрона» (калібру бойової частини), його кумулятивна граната вражала сталеву бронеплиту товщиною від 140 до 200 мм, а граната «Фаустпатрон—150м», що так і не надійшов на озброєння, пробивала сталеву плиту товщиною 280–320 мм.

Розробка та застосування[ред.ред. код]

Чотири панцерфауста упаковані в ящику

Розробка новітньої реактивної протитанкової гранати почалася в 1942 році над збільшеними зразками фаустпатрона. В результаті був розроблений «панцерфауст», що являв собою сталеву трубу діаметром 5 см і 1 метр завдовжки. Зверху розташовувався приціл і пускач. Прицілювання здійснювалося суміщенням прицілу і верхньої кромки бойової частини. Усередині труби містився заряд пороху. Попереду розташовувалася бойова частина діаметром 15 см, масою до 3 кг, що містила 0,8 кг вибухової речовини.

На трубі був нанесений червоний напис німецькою: «Achtung! Feuerstrahl!» («Обережно! Реактивний струмінь!»), що попереджав солдата не стояти позаду того, хто стріляє. Дія реактивного струменя на людину до 3 метрів позаду заднього зрізу пускової труби була смертельною. За інструкцією, позаду стрілка повинно бути щонайменше 10 метрів вільного простору. Як і фаустпатрон, панцерфауст був одноразовим. Граната пробивала сталеву бронеплиту товщиною до 200 мм.

В умовах міста, невеликі відстані дозволили використовувати зброю з високою (хоча згодом і сильно перебільшеною) ефективністю, що було особливо помітно в битві за Берлін. Простота зброї дозволяла створювати її в умовах обложеного міста.

Безліч панцерфаустів було поставлено до Фінляндії як протитанкову зброю проти радянських танків Т-34 та ІС-2.

Зразки трофейних «фаустпатронів» (так солдати союзницьких військ помилково називали і «Панцерфауст» і «Фаустпатрон») були використані Радянською армією і промисловістю СРСР при розробці першого радянського гранатомета РПГ-2.

Варіанти[ред.ред. код]

Фінські солдати з Панцерфаустами (перший солдат також озброєний Suomi KP/-31) проходять повз підірваний радянський Т-34 під час боїв при Талі-Іхантала.

Найпершим варіантом зброї став «Панцерфауст 30», що надійшов на озброєння з липня 1943 року. Вперше застосований солдатами дивізії СС «Адольф Гітлер» на Курській Дузі. Індекс 30 в позначенні зброї відноситься до номінальної ефективної дальності стрільби в метрах. Маса повністю зібраної зброї становила 5,1 кг.

Панцерфауст 60[ред.ред. код]

Це найпоширеніша модифікація, виробництво якої почалося в серпні 1944 року. Відстань стрільби збільшена до 60 метрів, для чого діаметр пускової труби збільшений з 44 до 50 мм, а маса метального заряду збільшена до 134 г. Також було покращено спусковий механізм. Маса зброї зросла до 6,1 кг.

Панцерфауст 100[ред.ред. код]

Це остання модифікація зброї, що надійшла у війська з листопада 1944 року. Номінальна дальність стрільби збільшена до 150 метрів. Діаметр труби був знову збільшений до 60 мм. На прицілі нанесені отвори з люмінесцентними позначками на 30, 60, 80 і 150 метрів.

Панцерфауст 150 і 250[ред.ред. код]

«Панцерфауст 150» був випущений обмеженою серією наприкінці війни. Зміни торкнулися головної частини, а заряд був розділений на дві частини, що збільшило швидкість гранати до 85 м/с і пробивну здатність. Пускову трубу можна було використовувати повторно до десяти разів.

«Панцерфауст 250» планувався до випуску у вересні 1945 року, а розробка не була завершена.

Також було зроблено багато модифікацій Панцерфауст.

Модифікації Панцерфауста[ред.ред. код]

З протипіхотної ракетою[ред.ред. код]

Один з проектів дозволяв використовувати його як протипіхотну зброю: в комплект входила невелика ракета, нім. Kleinrakete zur Infanteriebekampfung («мала ракета для ураження піхоти»), довжина бойової частини 245 мм, діаметр 76 мм. Було виготовлено кілька зразків цієї конструкції, випробування якої показали, що дальність дії була такою ж як і у гвинтівкових гранат.

Зі збільшеним осколковим ефектом[ред.ред. код]

Наприкінці 1944 в «Панцерфауст 150» використовувався боєприпас зі «шрапнельних кільцями» (нім. Splitterringe), що мав насічки, як у ручних гранат, для збільшення осколкового ефекту. Така граната одночасно вражала і танк, і піхоту противника, що часто знаходилась на броні.

«Шрапнельний кулак»[ред.ред. код]

Інша розробка була нім. Schrappnellfaust («шрапнельний кулак»), на відміну від Панцерфауста був таким, що перезаряджався, й також призначений для ураження піхоти. «Шрапнельних кулак» важив 8 кг і мав максимальну дальність дії 400 метрів.

«Покращений броньовий кулак»[ред.ред. код]

У січні 1945 року для «Панцерфауста» була розроблена нова бойова частина під назвою «нім. Verbesserte Panzerfaust» («покращений броньовий кулак»). У цієї модифікації діаметр труби був 160 мм із змінною відстанню детонації. Дані про використання цього варіанту Вермахтом відсутні.

Зі спрощеним у виготовленні зарядом[ред.ред. код]

У лютому 1945 був розроблений кумулятивний заряд з вибухівки, що отримала назву «nipolite». Було істотно спрощено виготовлення такого заряду, оскільки для нього не був потрібен металевий корпус, і можна було виточувати боєголовку прямо на токарному верстаті. Виробництво цієї модифікації Панцерфауст не було розпочато через закінчення війни.

Під час холодної війни в бундесвері використовувався принципово новий реактивний гранатомет під назвою «Panzerfaust 3».

Цікаві факти[ред.ред. код]

Зі спогадів Н. Д. Яковлєва, в 1940-і роки начальника Головного артилерійського управління НКО КА, маршала артилерії:

Не можу не відзначити такого сумного факту, що наші війська були досить погано забезпечені такою, наприклад, зброєю, якою був у німців «Фаустпатрон». А адже він чудово зарекомендував себе у протитанковій боротьбі. <…> У ГАУ не знайшлося активних прихильників таких засобів боротьби, як Фаустпатрон. Вважалося, що коли незабаром у військах через малу відстань не користується популярністю навіть 50-мм міномет, то навіщо, мовляв, створювати разом з ПТР ще якийсь засіб ближнього бою. До того ж, мовляв, є й протитанкові гранати[1].

Тут «Фаустпатрон» по сформованій у 1940-ті роки традиції в Червоній армії — сукупне позначення німецьких протитанкових гранатометів з кумулятивною бойовою частиною.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Яковлев Н. Д. Об артиллерии и немного о себе. Издание второе. М.: Высшая школа, 1984, с. 148–149.(рос.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]