StG-44

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
StG-44
MP44 - Tyskland - 8x33mm Kurz - Armémuseum.jpg
StG-44
Тип: Автомат
Походження: Третій Рейх Третій Рейх
Історія служби
Термін використання 1943—1991 роки
Використання у Третій Рейх Третій Рейх
Чехословаччина Чехословаччина
Flag of East Germany.svg НДР
Угорщина Угорщина
Flag of the Kingdom of Yugoslavia.svg Югославія
Алжир Алжир
Flag of Iraq.svg Ірак
Flag of Vietnam.svg В'єтнам
OUN-r Flag 1941.svg УПА
Flag of Palestine - long triangle.svg Палестина
Війни Друга світова війна
Алжирська війна
Війна у В'єтнамі
Війна в Перській затоці
Історія виробництва:
Конструктор Хуго Шмайссер[1]
Розроблено 1943 рік
Виробник C.G. Haenel
Виготовлено 1942–1945 роки
Кількість 420—460 тисяч
Характеристики
Маса 5,2
Довжина 940
Довжина ствола, мм: 419
Тип боєприпасу 7,92×33 мм
Калібр 7,92
Бойова скорострільність 500—600
Дульна швидкість 685 (маса кулі 8,1 г)
Прицільна дальність 600
Максимальна дальність ефективна:
300 (чергами)
600 (одиночними)

Зображення у Вікісховищі: StG-44

StG-44 (нім. SturmGewehr 44 — штурмова гвинтівка 1944 року) — німецький автомат, створений у 1943 році для використання у бойових діях Другої світової війни, був одним з перших автоматів під проміжний набій. StG-44 став прообразом для створення радянських АК, і пізніше американських M16 та M4.

Історія створення[ред.ред. код]

Історія автомата почалася з розробки фірмою Polte (Магдебург) проміжного набою 7,92×33 мм зменшеної потужності для стрільби на дистанції до 1000 м, відповідно до вимог, висунутих HWaA (Heereswaffenamt — Управління озброєнь вермахту). У 19351937 роках проведено численні дослідження, у результаті яких первинні тактико-технічні вимоги HWaA до конструкції зброї під новий набій було змінено, що призвело до створення в 1938 році концепції легкої автоматичної стрілецької зброї, здатної одночасно замінити у військах пістолети-кулемети, магазинні гвинтівки й ручні кулемети.

StG-44 у музеї

18 квітня 1938 року HWaA уклало з Хуго Шмайссером, власником фірми C.G. Haenel (м. Зуль, Тюрингія), контракт на створення нової зброї, яка отримала офіційне позначення MKb (від німецького Maschinenkarabin — автоматичний карабін). Шмайссер, який очолював конструкторську групу, передав перший дослідний зразок автомата в розпорядження HWaA на початку 1940 року. В кінці цього ж року контракт на проведення досліджень за програмою MKb. отримала фірма Walther під керівництвом Еріха Вальтера. Варіант карабіна цієї фірми презентовано офіцерам відділу артилерійсько-технічного постачання HWaA на початку 1941 року. За результатами стрільби на полігоні в Куммерсдорфе автомат Вальтера показав задовільні результати, проте доведення його конструкції тривало протягом усього 1941 року[1].

У січні 1942 року HWaA забажало отримати від фірм C.G. Haenel і Walther по 200 карабінів, які отримали позначення MKb.42(Н) і MKb.42(W) відповідно. У липні відбулася офіційна демонстрація дослідних зразків обох фірм, за результатами якої HWaA і керівництво міністерства озброєнь залишилися в упевненості, що доопрацювання автоматів закінчаться в найближчий час і вже в кінці літа почнеться виробництво. Планувалося виготовити 500 карабінів до листопада, а до березня 1943 року довести щомісячне виробництво до 15 000, проте після серпневих випробувань HWaA внесло нові вимоги до ТТЗ, що ненадовго затримало початок виробництва. За новими вимогами на автоматах мало бути змонтовано прилив для багнета, а також щоб була можливість кріплення рушничного гранатомета. На додаток до цього у фірми C.G. Haenel виникли проблеми з субпідрядником, а у Walther — з налагодженням виробничого устаткування. В результаті, до жовтня не був готовий жоден екземпляр MKb.42.

Виробництво автоматів росло поволі: у листопаді Walther виготовила 25 карабінів, а в грудні — 91 (при щомісячному виробництві, що планувалося, 500 штук), але завдяки підтримці міністерства озброєнь компаніям вдалося вирішити основні виробничі проблеми, і вже у лютому план виробництва було перевищено (1217 автоматів замість тисячі запланованих). Деяка кількість MKb.42 наказом міністра озброєнь Альберта Шпеєра вирушила на Східний фронт для проходження військових випробувань. У ході випробувань було виявлено, що важчий MKb.42(Н) гірше збалансований, але надійніший і простіший за конкурента, тому HWaA віддало свою перевагу саме конструкції Шмайссера, проте поставило вимогу провести в ній деякі зміни:

  • заміна УСМ на систему спускового гачка Вальтера, на надійну і таку, що забезпечує велику купчастість бою одиночними пострілами;
  • інша конструкція шептала;
  • встановлення запобіжного прапорця замість рукоятки перезарядження, яка вводилася в паз;
  • короткий хід газового поршня замість довгого;
  • коротша трубка газової камери;
  • заміна вікон великого перетину для виходу залишкових порохових газів з трубки газової камери на 7-мм отвори, для підвищення надійності зброї при експлуатації у складних умовах;
  • технологічні зміни в затворі і рамі затвора з газовим поршнем;
  • вилучення напрямної втулки поворотно-бойкової пружини;
  • зняття приливу для багнета внаслідок перегляду тактики використання автомата і прийняття на озброєння гранатомета Gw.Gr.Ger.42 з іншим способом кріплення на стволі;
  • спрощення конструкції прикладу.

Завдяки Шпеєру модернізований автомат взято на озброєння в червні 1943 року під позначкою МР-43 (нім. Maschinenpistole-43 — пістолет-кулемет 43 року). Подібне позначення слугувало своєрідним маскуванням, бо Гітлер не бажав виробляти зброї нового класу, остерігаючись того, що на військових складах опиняться мільйони застарілих набоїв для гвинтівок.

Німецький солдат з MP 43/1 у жовтні 1943 року

У вересні на Східному фронті 5-а танкова дивізія СС «Вікінг» провела перші повномасштабні військові випробування МР-43, за наслідками яких було встановлено, що новий карабін є ефективною заміною пістолетам-кулеметам і магазинним гвинтівкам, збільшив вогняну потужність піхотних підрозділів і знизив потребу використання ручних кулеметів.

Гітлер отримав безліч утішних відгуків про нову зброю від генералів СС, HWaA і особисто Шпеєра, внаслідок чого в кінці вересня 1943 року з'явилося розпорядження про початок масового виробництва МР-43 і його ухваленні на озброєння. Тієї ж осени з'явився варіант МР-43/1, який відрізнявся зміненою конфігурацією ствола для можливості установити 30-мм рушничного гранатомета MKb. Gewehrgranatengerat-43, який нагвинчувався на дульну частину ствола, а не кріпився затискним пристроєм. Також зміні було піддано приклад.

6 квітня 1944 року найвищий головнокомандувач видав наказа, в якому назву МР-43 замінено на МР-44, а в жовтні 1944 року зброя отримала четверту і остаточну назву — «штурмова гвинтівка», sturmgewehr — StG-44. Вважається, що це слово винайшов сам Гітлер як звучне ім'я для нового зразка, яке можна було б використовувати з метою пропаганди. При цьому в конструкцію самого автомата змін внесено не було.

Крім C.G. Haenel у виробництві StG-44 також брали участь підприємства Steyr AG, Erma і Sauer & Sohn. Автомати надходили на озброєння добірних частин вермахту і ВАФФЕН-СС, а після війни стояли на озброєнні казармової поліції НДР (19481956 роки) і ПДВ армії Югославії (19451950 роки). Виробництво копій цього автомата було налагоджено в Аргентині.

Опис[ред.ред. код]

Bundesarchiv Bild 101I-676-7996-13, Infanterist mit Sturmgewehr 44.jpg

Ударно-спусковий механізм — типу курка. Спусковий механізм дозволяє вести одиночний і автоматичний вогонь. Перемикач вогню розташований у спусковій коробці, а кінці його виходять назовні з лівого та правого боків. Для ведення автоматичного вогню перемикач потрібно перемістити вправо на букву «D», а для одиночного вогню — вліво на букву «Е». Автомат обладнаний запобіжником від випадкових пострілів. Цей запобіжник типу прапорця знаходиться нижче за перемикач вогню і в положенні біля букви «F» блокує спусковий важіль.

Живлення автомата патронами здійснюється з відокремленого секторного дворядного магазина місткістю 30 патронів. Шомпол розташовувався незвично — всередині газопоршневого механізму.

Секторний приціл гвинтівки дозволяє вести прицільний вогонь на дальності до 800 м. Поділки прицілу нанесено на прицільній планці. Кожне ділення прицілу відповідає зміні дальності на 50 м. Проріз і мушка трикутної форми. На гвинтівці могли бути встановлені також оптичний і інфрачервоний приціли. При стрільбі чергами по мішені діаметром 11,5 см на дистанції 100 м більше половини попадань укладалася в коло діаметром 5,4 см. Завдяки використанню менш потужних патронів сила віддачі при пострілі була вдвоє нижча, ніж у гвинтівки Mauser 98. Однією з головних вад StG-44 була його відносно велика маса — 6,0 кг для автомата з боєкомплектом, що на кілограм більше маси Mauser 98 з патронами і багнетом. Також невтішних відгуків заслужив незручний приціл та полум'я, яке виривається з дула при стрільбі і демаскує стрільця.

Для метання гвинтівкових гранат (осколкових, бронебійних або навіть агітаційних) було необхідно використовувати спеціальні патрони з 1,5 г (для осколкових) або 1,9 г (для бронебійно-кумулятивних гранат) пороховим зарядом.

З автоматом можна було використовувати спеціальні криводульні пристрої Krummlauf Vorsatz J (піхотні з кутом викривлення 30 градусів) або Vorsatz Pz (танкові з кутом викривлення 90 градусів) для стрільби з окопу й танка відповідно, розраховані на 250 пострілів, що відчутно знижувало влучність стрільби.

Був створений варіант автомата МР-43/1 для снайперів зі змонтованим на правій стороні ствольної коробки фрезерованим кріпленням, для оптичних прицілів ZF-4 кратності 4Х або нічних інфрачервоних прицілів ZG.1229 «Вампір». Фірма Merz-Werke також налагодила виробництво автомата з таким же позначенням, що відрізнявся різьбою для встановлення на дуло рушничного гранатомета.

Тактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

Характеристика Mkb42(W) Mkb42(H) MP43, MP43/1 MP44, StG44
Калібр х довжина гільзи (мм) 7,92 × 33 mm Kurz 7,92 × 33 mm Kurz 7,92 × 33 mm Kurz 7,92 × 33 mm Kurz
Маса без амуніції (кг) 4,43 5,00 4,90 4,90
Маса з амуніцією (кг) 5,53 6,10 6,00 6,00
Місткість магазину 30 30 30 30
Довжина зброї (мм) 933 940 940 940
Довжина ствола (мм) 409 412 419 419
Початкова швидкість кулі, м/с) 650 640 690 690
Темп стрільби теоретичний (пост./хв.) 600 500 470 470
Темп стрільби практичний (пост./хв.)  ??  ?? 100 100
Ефективна дальність дії (м) 500 500 400—600 400—600

Післявоєнна оцінка зразка[ред.ред. код]

За результатами вивчення в післявоєнні роки німецької «штурмової гвинтівки» StG-44 американські військові експерти оцінили її як «зброєю, далекою від задовільного», — незручною, зайве масивною і важкою, з низькою надійністю, обумовленою легкою штамповкою, яка могла деформуватися, зі стволовою коробкою з тонкого сталевого листа. Наголошувалося, що конструкція зброї створена скоріше в розрахунку під потреби масового виробництва, ніж з міркування отримання зразка з високими тактико-технічними і експлуатаційними характеристиками, що на їх думку, пояснювалося важкою для Німеччини ситуацією на фронтах. Ефективність автоматичного вогню з StG-44 була визнана ними незадовільною, а сам цей режим — зайвим для даної зброї зважаючи на неможливість ефективної стрільби довгими чергами. При цьому наголошувалися відмінна для даного класу влучність стрільби одиночним вогнем і простота в використанні зброї[2].

Слід мати на увазі, що на виникнення такої в цілому негативної оцінки нового виду зброї у великій мірі вплинула тодішня американська військова доктрина, що визнавала оптимальною піхотною зброєю далекобійну самозарядну гвинтівку під потужний патрон, доповнену декількома моделями легших самозарядних карабінів, а також пістолетів-кулеметів для ближнього бою. З цієї точки зору, «штурмова гвинтівка» бачилася як свого роду невдалий гібрид пістолета-кулемета і автоматичної гвинтівки, що не володів ні здатністю першого створювати високу щільність вогню на короткій дистанції, ні далекобійністю останньої. Відзначивши як істотний недолік «штурмгевера» неможливість ведення ефективного вогню довгими чергами, експерти продемонстрували недооцінку і недолік розуміння ролі автоматичної зброї такого типу в бою, мабуть за інерцією будуючи аналогії з кулеметами і, частково, пістолетами-кулеметами, основне призначення яких — ведення щільного вогню по груповій цілі на різних дистанціях бою — дійсно вимагає стрільби довгими чергами; із зброї ж типу «штурмгевера», автоматичний вогонь ведеться як правило по одиночних цілях короткими чергами, що покликане не створити щільний «загороджувальний» вогонь, ведення якого з рук із зброї під проміжний патрон і справді неефективно (на відміну від кулеметів, що стріляють з сошок, або пістолет-кулеметів, створених під малопотужні патрони, що не створюють сильної віддачі, що дозволяє успішно контролювати зброю під час довгої черги), — а компенсувати неминучу для стрільця, що знаходиться в стресовій ситуації бою, помилку прицілювання, «накривши» чергою окрему ціль і тим самим підвищивши вірогідність її ураження хоч би однієї з випущених куль, чого, навіть не зважаючи на порівняно високу практичну скорострільність, не дозволяла самозарядна зброя, ефективність якої американськими військовими тих років сильно перебільшувалася.

Згодом, вже по досвіду бойових дій в Корейській і В'єтнамській війнах і після ближчого знайомства з радянським АК, почався процес перегляду цих переконань, що привело до появи на озброєнні армії США власних «штурмових гвинтівок» під проміжний патрон — спочатку «полегшеної» автоматичної гвинтівки M16, а пізніше, вже в порівняно недавній час — і автоматичного карабіна M4, по габаритах і концепції близького якраз до «штурмгеверу» або АК.

Використання[ред.ред. код]

1955 рік, солдати армії НДР марширють з StG-44, де він знаходився на озброєнні до початку 1960-х

Також автомат використовувався у невеликих кількостях у багатоьх різних регіонах світу, зокрема: В'єтконгом під час В'єтнамської війни[7], Організацією визволення Палестини, зразки StG-44 були також конфісковані американськими військовими в Іраку.

StG-44 і АК-47[ред.ред. код]

Згідно з офіційною радянською, а потім і російською історіографією, автомат АК-47 створив вмілець-самоуч Михайло Калашников, що походив з багатодітної розкуркуленої селянської родини з Алтаю. На час створення перших зразків автомату в 1944 році Калашников був 25-річним сержантом радянської армії, освітою мав тільки сільську школу 7-річку та курси механіків-водіїв танку.[8]

«StG-44»

Досі нез'ясованим залишається доля участі у створені зброї колективу полонених німецьких інженерів-конструкторів на чолі з Хуго Шмайссером (нім. Hugo Schmeisser, 18841953), що після війни в вигляді «трофейної рабсили» були примусово вивезені до Радянського Союзу в місто Іжевськ[9]. Однак схожість АК-47 з Sturmgewehr 44 (1943 р.випуску) не заперечується.

Після захоплення Радянської армією Тюрінгії навесні 1945 року, зброярська фірма Шмайсера «Хенель» («C.G. Haenel») опинилась в зоні радянської окупації. До цього Гуго Шмайсер, як «батько» «Самозарядного карабіну Шмайсера» та багатьох інших видів стрілецької зброї для Вермахту а також його фірма із міста зброярів Зуль були не менш відомі в Німеччині ніж фірми «Сімон» та «Вальтер».

В серпні 1945 фірма «Хенель» за наказом радянської адміністрації виготовила 50 штук StG-44, що вже був до цього на озброєнні Вермахту, і передала їх Червоній Армії на технічну експертизу. Після цього радянська окупаційна адміністрація конфіскувала 10 785 аркушів із кресленнями та технічною документацєю StG-44, а самого Гуго Шмайсера, його родину та багатьох його співробіників із сім'ями у жовтні 1945 було вивезено так званою «Технічною Комісією Радянської Армії» на роботу до «шарашки»[10] в Іжевськ[11]. Як скромно потім зізнався Г. Шмайсер, він «допоміг росіянам кількома порадами в справі холодної штамповки». Гуго Шмайсер був звільнений та повернувся до Німеччини в 1952 році та невдовзі помер.

Цікавим фактом є те, що в наш час навіть в експозиції російського Музейного комплексу стрілецької зброї імені М. Т. Калашникова (м. Іжевськ) немає жодного патенту або авторського свідоцтва на винаходи М. Калашникова з конкретним описом змісту винаходу. В представлених документах вказано тільки, що вони видані «за винахід в галузі військової техніки». В експозиції авторських свідоцтв також нема ані рефератів, ані описів винаходів власне Калашникова, тому їх зв'язок із автоматом АК-47 нез'ясований. Це також стосується й дат видачі свідоцтв. В експозиції присутній тільки патент на автоматичну зброю «Автомат Калашникова», виданий у 1997 році «Євразійським Патентним відомством» (заявка № 970145) групі осіб, серед котрих — Михайло Калашников та його син Віктор.[12][13]

StG-44 в кінематографі[ред.ред. код]

Через зовнішню схожість з автоматом Калашникова на показ автомата StG-44 в радянському кінематографі було накладено табу.

Але винятки все-таки були:

Перший — фільм-гротеск «Казка про Мальчіша—кібальчіша» (реж. Е. Шерстобітов, 1964 р.), де автомат був використаний в достатньо тривалому епізоді атаки «армії буржуїнів» (фактично — пародія на вермахт), показаний з приєднаним багнетом, але без магазина, тому і не викликав у аудиторії ніяких асоціацій. Другий виняток — кінофільм «Звільнення» (реж. Юрій Озеров, СРСР — НДР — Польща — Італія — Югославія, 19681971 р.). При взятті Берліна є кадри: якийсь дивний автомат в руках у деяких німців дуже нагадує АК-47.

Також StG-44 показаний в х/ф «Викрадання Савойі». СРСР 1979 г і «Карпатське золото» Україна 1991 р.

У художній кінокартині «Мені було дев'ятнадцять» (нім. Ich war neunzehn), знятому кінематографістами НДР, за участю відомих радянських акторів (реж. Конрад Вульф, 1968 р.), автомат StG-44 був вперше показаний без купюр, проте сам фільм в радянському прокаті майже не йшов.

Однак у радянському прокаті та в телебаченні другої половини 1960-х був доволі популярним фільм виробництва НДР «Пригоди Ве́рнера Го́льта» (нім. Die Abenteuer des Werner Holt) режисера Йоахіма Кунерта (1965), у якому кілька разів були показані автомати StG-44. Радянські глядачі помилково сприймали їх як АК-47.

Одним з останніх фільмів, в якому був показаний StG-44, стала картина «Бункер» (оригінальна назва — нім. Der Untergang; реж. Олівер Хиршбігель, 2004 р.). Епізоди оборони Берліна (з цим автоматом зокрема) знімалися в Санкт-Петербурзі.

У фільмах «Пірати XX століття», «Випадок в квадраті 36-80», «Одиночне плавання» StG-44 «виконувала роль» гвинтівки M16, для цього StG-44 була дещо перероблена — до стволової коробки прикріплена ручка для перенесення і встановлена характерна піднесена над стволом мушка M16.

StG-44 у відеоіграх[ред.ред. код]

  • У грі «Medal of Honor: Allied Assault» головний герой бере участь у захопленні секретних креслень і зразка StG-44, після чого до кінця гри може використовувати дану зброю.
  • У грі «Medal of Honor: Airborne» стоїть на озброєнні німецьких солдатів, а також гравцеві дається можливість прокачування автомата поставивши на нього здвоєний магазин і приціл.
  • У грі Medal of Honor під час проходження місії «BASE» можна підібрати StG-44.
  • У грі «The Saboteur» ця зброя використовується солдатами Вермахту. Також його можна купити на чорному ринку.
  • У грі Day of Defeat: Source цілий клас Вермахту озброєний StG-44.
  • У грі Call of Duty і Call of Duty 2 присутня ця зброя під назвою MP-44.
  • У грі Call of Duty 4: Modern Warfare присутня ця зброя під назвою MP-44, попри те, що дія гри відбувається в XXI столітті. У одиночній грі недоступна, є тільки в мультиплеєрі.
  • У грі Call of Duty: World at War присутня ця зброя під назвою StG-44.
  • У грі Call of Duty: Black Ops присутня ця зброя під назвою StG-44. Його можна отримати в місії Нова 6.
  • У грі Battlefield 1942, StG-44 озброєний один з класів німецької сторони.
  • У грі Red Orchestra: Ostfront 41-45 стоїть на озброєнні німецьких автоматників періоду після 1944 року як один з видів зброї на вибір.
  • У доповненні Forgotten Норі 2 до гри Battlefield 2, StG-44 перебуває на озброєнні німецьких солдатів.
  • У грі Wolfenstein (2009) присутня ця зброя під назвою MP-43, стоїть на озброєння СС. Також його можна поліпшити на чорному ринку.
  • У серії ігор Silent Storm у німецької сторони присутня дана зброя, з'являється лише під кінець гри.
  • У грі Brothers in Arms (у всіх частинах) є ця гвинтівка, під назвою StG-44 або STG. Її можна знайти у солдатів вермахту.
  • У серії ігор Hidden & Dangerous 2 є у німецької сторони, під назвою MP-44.
  • У грі Vietcong 2 у в'єтнамської сторони, вперше зустрічається в підвалі однієї з житлових вулиць.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «Штурмовая винтовка (автомат) MP-43 / MP-44 / Stg.44» (російською). weapon.at.ua. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  2. "Machine Carbine Promoted," Tactical and Technical Trends, No. 57, April 1945.
  3. Fleming, David. Weapons of the Waffen SS. Zenith Press. с. 27. ISBN 0-7603-1594-9. 
  4. Bishop, Chris (1998), The Encyclopedia of Weapons of World War II, New York: Orbis Publiishing Ltd, ISBN 0-7607-1022-8 
  5. Rada, Tibor (2001). A Magyar Királyi Honvéd Ludovika Akadémia és a Testvérintézetek Összefoglalt Története (1830-1945) (Hungarian) II. Budapest: Gálos Nyomdász Kft. с. 1114. ISBN 963-85764-3-X. 
  6. Maxim Popenker (2005). Assault Rifle. с. 107. ISBN 1-86126-700-2. 
  7. http://vietnam.masta.fr/armes.html
  8. Тайна автомата Калашникова раскрыта. — ж-л. «Охранная деятельность» (рос.)
  9. Разом з Г.Шмайсером до Уралу були вивезені також такі відомі конструктори як: Карл Барніцтке, Оскар Шинк, Оскар Бертцольд, Отто Діч, Ханс-Йохим Діч та інші — усього 474 чоловіки.
  10. «Шарашка» — жаргонна назва для секретних НДІ та КБ, підпорядкованих ОГПУ НКВС (пізніше МДБ), у яких працювали ув'язнені інженери. В системі НКВС іменувалися «Особливими технічними бюро» (ОТБ), «Особливими конструкторськими бюро» (ОКБ) і тому подібними абревіатурами з номерами. Автором закритих КБ називають Голову ОГПУ В'ячеслава Менжинського (1926—1934).
  11. Правда про створення автомата Калашникова та німецької штурмової гвинтівки «Stg-44»
  12. Патент № 0020 «Евразийской патентной организации»
  13. А. Коробейников. Автомат Калашникова — символ Удмуртии(рос.)

Посилання[ред.ред. код]