Комунізм: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 54: Рядок 54:


За приблизними оцінками спеціального Доповідача Ради Європи Герана Ліндблада<ref name="resolution">http://www.day.kiev.ua/172027/ Необхідність міжнародного засудження злочинів, вчинених тоталітарним режимом. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1481 (2006)</ref>, найбільша кількість жертв комуністичної влади припадає на [[Китайська Народна Республіка|Китай]] (65&nbsp;млн.) та [[СРСР]] (20&nbsp;млн.).
За приблизними оцінками спеціального Доповідача Ради Європи Герана Ліндблада<ref name="resolution">http://www.day.kiev.ua/172027/ Необхідність міжнародного засудження злочинів, вчинених тоталітарним режимом. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1481 (2006)</ref>, найбільша кількість жертв комуністичної влади припадає на [[Китайська Народна Республіка|Китай]] (65&nbsp;млн.) та [[СРСР]] (20&nbsp;млн.).

* [http://www.duhvoli.com.ua/index.php?loading=all Карта «Репресії проти українців в СРСР»]
* [http://www.duhvoli.com.ua/index.php?loading=all&p=2 Мапа “Голодомор – геноцид українців”]


== Поняття, що формуються з використанням терміну «комунізм» ==
== Поняття, що формуються з використанням терміну «комунізм» ==

Версія за 14:47, 2 грудня 2011

Нейтральність цього розділу під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки.
Червона зірка — символ комуністичної влади на п'яти континентах Земної кулі
«Серп і молот» — символ влади «Союзу робітників і селян»

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — починаючи ще з XIX ст. ідея суспільства загальної рівності та свободи, а також вчення про таке суспільство[1].

В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на зверхності інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізму починається із скасування приватної власності на засоби виробництва, її еспропріації.

Перенос комуністичних ідей у сферу політики, прийняття комуністичної доктрини — як правило призводить до встановленя в країні влади тоталітарного типу з оголошенням терору проти класових ворогів і незгодних зі встановленням соціалістичних порядків. Після руйнації політичного ладу СРСР та світової системи соціалізму наприкінці XX ст., комуністична державна політична практика зазнала засудження в більшості країн Європи, де раніш існували комуністичні політичні режими[2].

Різноманітні форми комунізму умовно підрозділяютья на:

  • суспільно-політичні вчення та філософія (див.: марксизм)
  • політична ідеологія та доктрина (див.: «науковий комунізм», «реальний соціалізм»)
  • політичні рухи, партії, державні утворення та міждержавні угрупування (блоки), що ідентифікували себе як «комуністичні», (див. КПРС, КПК та ін.)

Історія комуністичних ідей

Комунізм, як практичне вчення та філософія, виявляв себе принаймні тричі в історії Європи (не плутати зі сучасною концепцією «єврокомунізму»). Першим вираженням комунізму, як часто думають[джерело?], зовсім не є Платон. Радше воно належить до середньовічної думки, либонь, є першою модернізацією християнської теології та політики: це — філософія бідності (не плутати з убогістю) як умова праведності у світі та спасіння спільноти, у тому вигляді як її розвинуло (й намагалося застосувати на практиці) у XIII—XIV ст. радикальне крило францисканства, що однаково протистояло містичній або чернечій аскезі та абсолютизації приватної власності.

Друге вираження — кілька століть згодом — це егалітарний комунізм, основна складова «буржуазних революцій» XVII—XVIII ст., зокрема в Англії та Франції, великими теоретиками якого були Вінстенлі та Бабеф: цього разу це сутнісно світська ідеологія, що покликана збудувати громаду, реалізуючи свободу та рівність не через заперечення власності, а підпорядковуючи її рівності (чи уладнуючи егалітарним чином конфлікт між індивідуальною та колективною власністю). Ця друга форма комуністичної думки має в основі репрезентацію пролетаріату як утілення автентичної реальності народу всупереч «буржуазному» егоїзмові, що й був підхоплений протягом усього XIX століття.

Але тимчасом постала й третя концепція комунізму, не менш тісно пов'язана із загальною історією європейського суспільства: історія, що витворюється у контексті робітничого соціалізму, тобто у зв'язку з репрезентацією економічних протиріч суспільства та з антропологією праці — від Фур'є до Маркса та Енґельса. Вона поставить — у центрі проблематики спільноти — боротьбу проти підкорення праці індустріальному та фінансовому капіталові, прихований конфлікт всередині сучасної організації виробництва між двома типами продуктивності чи людського «розвитку виробничих сил»: один — на роздробленні завдань, другий — на кооперації та об'єднанні фізичних і розумових здатностей.

Карл Маркс жорстко критикував утопічний «грубий та непродуманий комунізм» тих, хто, подібно до Кабе, просто поширював принцип приватної власності на кожного («загальна приватна власність»). Грубий комунізм, за твердженням Маркса, є породженням «усесвітньої заздрості». Натомість істинний комунізм є позитивним скасуванням принципу приватної власності, що має на меті покінчити з експлуатацією людини людиною та відчуженням людини і створити реальні моральні зв'язки між індивідуумами та між людьми і природою. Комуністичне виробництво — це кооперативна діяльність і тут, зрештою, немає розрізнення між фізичною та розумовою працею. Багато анархістів, сучасників Маркса, теж захищали комунальну власність (Петро Кропоткін називав свою систему «анархо-комунізмом»), але вони боялися централізації, котру, як здавалося, закріплював комунізм марксистів, що могло загрожувати особистій свободі. Своєю чергою, анархо-комунізм схиляється до індивідуалістичного світосприйняття в питаннях свободи. Комунізм характеризують його ключові слова «свобода», «рівність» і «братерство». Свобода при комунізмі притаманна всьому суспільству, як і кожному окремому його члену. Тому принцип «свободи» комуністами не мислиться без принципу «рівності». Так само анархісти, услід за Бакуніним, уважають, що «свобода для всіх необхідна для моєї свободи».

Комунізм як ідеологія

Комунізм як суспільна ідея набув популярності по-перше у країнах Західної Європи (особливо у Франції) в середині 19 століття у колах інтелігенції та декласованної міської бідноти під час так званих «буржуазних революцій». Ідея комунізму як політичного руху була сформульована К.Марксом і Ф.Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії» в 1848 році та в пізніших працях. У прогнозній складовій «Теорії комунізму» під комунізмом розуміють такий ідеальний стан «суспільства майбутнього», коли всі люди, члени суспільства будуть ставити суспільні інтереси вище за власні, розуміючи вирішальну роль суспільства у їхньому житті.

  • Безкласовий стан суспільства (див. первісний комунізм, докласовий або достановий суспільний лад)
  • Лад соціальної організації суспільства, в якому суспільство є власником усього майна. В реальності — держава є власником усього майна. Держава також планує і контролює економіку під структурою однопартійного політичного уряду. (Наприклад політика «віськового комунізму» під час Громадянської війни 1918—1921)
  • Теоретична концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації (див. марксизм, «науковий комунізм»), що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуження соціалізму. Він виходить з принципу:
    «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами».
  • Політичне утопічне вчення та програма політичних партій і рухів, що безпосередньо походить з цієї концепції.

Комунізм як політична доктрина

Комунізм також позначає розмаїті політичні рухи, що борються за встановлення, з одного боку, безкласового та бездержавного суспільства, а з другого — борються проти капіталістичної експлуатації та проти економічного відчуження класу пролетаріату.

Серед комуністів існує значна кількість інтерпретацій, двома найголовнішими з них є марксизм та анархізм. Перше розділення в комуністичному русі відбулося між марксизмом та анархізмом під час Першого Інтернаціоналу (1864—1876). Тоді ідеї комунізму стали нерозривно пов'язуватись з ученням Карла Маркса та Фрідріха Енґельса. У часи I, II, III Інтернаціоналів домінувало переконання, що комунізм — це суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізму. Першою, нижчою, фазою комунізму є соціалізм. На етапі соціально-економічної зрілості соціалістичного суспільства відбувається поступовий перехід до комунізму.

У ХХ ст., зокрема після Жовтневої революції 1917 р. в Росії, вплив на світовий політичний порядок мають більше марксисти (безпосередньо через «Маніфест комуністичної партії» або опосередковано — марксизм-ленінізм), аніж анархісти. Разом зі встановленням СРСР і т.зв. «соціалістичним табором», а особливо разом з перемогою сталінізму, затверджується режим державного комунізму, що суперечить принципам та завданням комунізму (див. сталінізм, державний капіталізм). Сталінський «термідор», що заперечує принципи «перманентної революції» на користь «соціалізму в окремо узятій країні», систематично критикують революційні марксисти (троцькізм). Класова боротьба відіграє центральну роль в марксизмі. Згідно з цією теорією, встановлення комунізму відповідає кінцю будь-якої класової боротьби, а класовий розподіл людей зникає.

Комунізм і терор

Див. також: червоний терор та реальний соціалізм
За оцінками дослідників, режимом Червоних кхмерів в Кампучії (Камбоджа) вбито до 2,2 мільйона людей.

У країнах, де при владі були комуністи, використовувався метод терору. У Радянській Росії 1918 року було прийнято «Декрет про червоний терор», в якому шлях терору оголошувався «прямою необхідністю».[3] Червоний терор поширився також і на інші радянські республіки. Продовженням червоного терору в СРСР стали Сталінські репресії, а також ряд штучно створених голодоморів, що забрали життя мільйонів людей[4].

До методів терору вдавалися і комуністичні влади інших країн. Зокрема до терору вдавалися комуністи Угорщини (у березні-липні 1919), комуністична військова хунта Ефіопії (1977-79), неодноразово придушенням антикомуністичних повстань займалася червона армія (зокрема у 1956 — в Угорщині, у 1968 — в Чехословаччині).

За приблизними оцінками спеціального Доповідача Ради Європи Герана Ліндблада[5], найбільша кількість жертв комуністичної влади припадає на Китай (65 млн.) та СРСР (20 млн.).

Поняття, що формуються з використанням терміну «комунізм»

Утопічний комунізм

Докладніше: Утопічний соціалізм

Класичним вираженням цього виду комунізму може служити робота Томаса Мора «Утопія» (1516), в якому малюється ідилічна картина примітивного комунізму, що протиставляється феодалізму. До XVII століття формуються нові, більш розвинуті версії утопічного комунізму, виражені в поглядах Мелье, Мореллі, Бабефа, Уінстенлі. Свого апогею утопічний комунізм досяг у XIX столітті в концепціях Сен-Симона, Фур'є, Оуена, Чернишевського.

Воєнний комунізм

Докладніше: Воєнний комунізм

Офіційна назва економічної практики в Росії під час Громадянської війни на території Радянської Росії в 1918—1921 рр.. Елементи військового комунізму були введені більшістю країн-учасниць 1 і 2 світових війн. Основною метою було забезпечення населення промислових міст і РСЧА зброєю, продовольством та іншими необхідними ресурсами в умовах, коли всі існуючі раніше економічні механізми і відносини були зруйновані війною. Основними заходами військового комунізму були: націоналізація банків та промисловості, введення трудової повинності, продовольча диктатура на основі продрозверстки і введення пайковою системи, монополія на зовнішню торгівлю. Рішення про припинення військового комунізму було прийнято 21 березня 1921, коли на X з'їзді РКП(б) був введений НЕП.

Єврокомунізм

Єврокомунізм — умовна назва політики деяких комуністичних партій Західної Європи (таких, як французька, італійська, іспанська), що критикували недолік політичних свобод і відчуженість партії і влади, на їх думку, що існували в взяли радянську модель соціалізму країнах. Перехід до соціалізму, на думку прихильників єврокомунізму, повинен здійснюватися «демократичним, багатопартійних, парламентським» шляхом. Через свою відмову від диктатури пролетаріату Єврокомунізм був близький соціал-демократії (хоча єврокомуністи і не ототожнювали себе з ними).

Критика комунізму

Файл:Яремче.Жертвам комунофашизму.JPG
Пам'ятник «борцям за волю України, жертвам комуно-фашистського терору 1939-54р.» в Яремче
Пам'ятник «Жертвам комунізму» у Кракові, Польща

Починаючи з енцикліки Папи римського Бенедикта XV в 1920 році Bonum Sana[6] і низкою наступних офіційних документів, що видавалися головами католицької церкви, комунізм засуджувався Папами за атеїзм, прагнення до руйнування соціального порядку в суспільстві і підрив основ Християнської цивілізації[7][8][9][10][11].

Осуд у законодавчих актах посткомуністичних країн

Після припинення існування СРСР, посткомуністичні країни Західної Європи засудили комуністичний режим на офіційному рівні. У Чехії 1993 року був прийнятий Закон про протиправність комуністичного режиму і опору проти нього, в якому зокрема комуністичний режим був названий «злочинним, нелегітимним і неприйнятним» [12]. Подібний закон 1996 року прийняв і Словацький парламент[13]

Конституція Польщі від 1997 року містить статтю, що забороняє існування організацій, що проповідують «тоталітарні методи і практики діяльності нацизму, фашизму і комунізму». [14], а комуністичні злочини фігурує як законодавчий термін.[15]

12 травня 2005 року Сейм Латвії прийняв "Декларацію про осуд тоталітарного комуністичного окупаційного режиму Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що здійснювався в Латвії[16]. Того ж року сейм Латвії прийняв спеціальний закон, що забороняв публічне використання радянської та фашистської символіки Латвия запретила серп и молот. Аналогічні закони були прийняті у січні 2007 року в Естонії[17], та у червні 2008 в Литві[18]

Засудження у виступах голів держав

Рівність між комунізмом і нацизмом прозвучала і в офіційній заяві президента США Джорджа Буша[19], який сказав наступне:

В XX столітті зло радянського комунізму й нацистського фашизму було розгромлено і свобода поширилася в усьому світі в ході появи нових демократій.[20]
Оригінальний текст (англ.)
In the 20th century, the evils of Soviet communism and Nazi fascism were defeated and freedom spread around the world as new democracies emerged.

Президент України Віктор Ющенко на відкритті Меморіалу пам'яті жертв Голодомору на Харківщині сказав:

Мій народ сьогодні нікого не звинувачує. Ми не звинувачуємо будь-яку державу, ми звинувачуємо комуністичний режим, якого, на щастя, сьогодні вже немає. Все, що робила тоді Комуністична партія, було направлено на знищення нашої нації.[21]

Резолюція Ради Європи

У 2006 році була прийнята Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка однозначно засудила злочини комуністичних тоталітарних режимів. Зокрема у резолюції говориться:

"Для усіх без винятку тоталітарних комуністичних режимів, які правили в Центральній та Східній Європі у минулому столітті, і які ще знаходяться при владі у декількох країнах світу, є характерним масове порушення прав людини. Ці порушення були різними у різних націях, країнах та в різні історичні періоди і включали як індивідуальні, так і групові вбивства та страти людей, смерть у концентраційних таборах, голодомор, депортації, тортури, використання рабської праці та інших форм масового фізичного терору, переслідування з етнічних та релігійних причин, зазіхання на свободу совісті, право мати свою думку і висловлювати її, свободу слова і також відсутність політичного плюралізму"[5]

У резолюції Парламентської Асамблеї також акцентовано увагу на тому, що

знання історії є умовою недопущення подібних злочинів у майбутньому. Більш того, моральна оцінка і засудження вчинених злочинів відіграє важливу роль при вихованні підростаючих поколінь[5]

У ряді країн Європи, в тому числі й Україні існують пам'ятники та меморіальні комплекси пам'яті жертв комуністичних режимів, або окремих їхніх злочинів. Загалом на території колишнього СРСР активісти нараховують 1213 пам'ятників та пам'ятних дошок[22][23]. Декілька таких пам'ятників існує і на території Росії.[22]

В той же час на території колишнього СРСР існують і пам'ятники ідеологам та діячам комунізму. Зокрема в Україні станом на 2009 рік існує понад 2 тисячі пам'ятників діячам тоталітарної доби.[24]


Політико-ідеологічні течії ХХ-го століття

Прогнози переходу до комуністичної форми суспільства

Прогнозити зазвичай відносили побудову комунізму на 10-20 років від дати прогнозу. В. І. Ленін в 1920 році відносив побудову комунізму до 30-х — 40-х років XX століття[25]. Перший cекретар ЦК КПРС М. С. Хрущов оголосив у жовтні 1961 року на XXII з'їзд КПРС, що до 1980 році в СРСР буде створена матеріальна база комунізму — «Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі!».

Етимологія

У сучасному вигляді слово запозичене в 40-х роках XIX століття з французької мови, де communisme є похідним від commun = ' '= — «загальний, суспільний». [26] Слово остаточно сформувалося в термін після публікації "Маніфесту комуністичної партії " (1848 рік). До цього використовувалося слово «комуна», але воно характеризувало не все суспільство, а його частина, групу, члени якої використовували спільне майно і спільна прац. всіх її членів.

Комунізм як політика

Міждержавні комуністичні блоки

Спроби політично-державного втілення у практиці

Див. також: Реальний соціалізм

Негативні наслідки реалізації на практиці в СРСР

Дивіться також

У Вікісловнику є сторінка комунізм.

Примітки

  1. ↑ Schüler Duden. Die Philosophie.<шкільний довідник з філософії> — Duden Verlag, Manheim-Leipzig-Wien-Zürich, 1985, S.224-225.
  2. ↑ З цього приводу див. зокрема Резолюцію Ради Європи № 1481 щодо засудження комунізму, в якій йдеться про тоталітарні комуністичні режими
  3. ↑ Див. повний текст декрету про червоний терор у Вікіджерелах
  4. ↑ Детальніше про масштаби див. у статті Сталінські репресії
  5. ↑ а б в http://www.day.kiev.ua/172027/ Необхідність міжнародного засудження злочинів, вчинених тоталітарним режимом. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1481 (2006)
  6. ↑ AAS 12, 1020, 313—317
  7. ↑ DIVINI REDEMPTORIS Энциклика Папы Пия XI о атеистическом коммунизме
  8. ↑ AAS 29, 1937, 67
  9. ↑ AAS 20 1928 165—178
  10. ↑ AAS 24 1932 177—194
  11. ↑ AAS 29, 1937 65-106
  12. ↑ Текст закону(чес.)
  13. ↑ Zakon o nemorálnosti a protiprávnosti komunistického systému
  14. ↑ Див. Розділ 1, ст. 13
  15. ↑ Див. статтю Zbrodnia komunistyczna в польській Вікіпедії
  16. ↑ Сейм Латвии принял декларацию, осуждающую "оккупационный тоталитарный коммунизм"
  17. ↑ Парламент Эстонии запретил советскую и нацистскую символику
  18. ↑ Сейм Литви заборонив радянську й нацистську символіку Новинар 17 червня 2008 р.
  19. ↑ Росія обурена тим, що Буш поставив в один ряд нацистів і комуністів Кореспондент. Net 26 липня 2008 р.
  20. ↑ Captive Nations Week, 2008. A Proclamation by the President of the United States of America
  21. ↑ Президент відкрив Меморіал пам'яті жертв Голодомору на Харківщині
  22. ↑ а б Див. Повний список на сайті Музею ім. Сахарова
  23. ↑ Детальніша інформація та зовнішні посилання наведені у статті Червоний терор#Пам'ять жертв та організаторів терору
  24. ↑ Справу стосовно осіб, які пошкодили пам'ятник Леніну, має бути закрито – адвокат
  25. ↑ "Тому поколінню, представникам якого тепер близько 50 років, не можна розраховувати, що воно побачить комуністичне суспільство. До тих пір це покоління перемрет. А те покоління, якому зараз 15 років, воно й побачить комуністичне суспільство, і саме будуватиме це суспільство … Покоління, якому тепер 15 років … через 10-20 років буде жити в комуністичному суспільстві … ( Грім оплесків ) «- В. І. Ленін» Завдання спілок молоді "/ / Промова на III Всеросійському з'їзді Російського Комуністичного Союзу молоді 2 жовтня 1920 року. Ленін. ПСС. Том 41. стор 317. М. 1963 р.
  26. ↑ Комунізм. Шкільний етимологічний словник російської мови

Першоджерела

  • Платон. Держава (пер. з давньогр.) — Київ: «Основи», 2005. — 355 с.
  • Томас Мор, Таммазо Кампанелла. Утопія. Місто Сонця (пер. з лат.) — Київ: «Дніпро», 1988. — 207 с.
  • Фрідріх Енґельс. Основні засади комунїзму (пер. з нім.) — Вінніпеґ: Накладом «Робочого народа», 1918. — 50 с.
  • Карл Маркс, Фрідріх Енґельс. Маніфест комуністичної партії (пер. з нім.) // Вибрані твори. Том 1. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1936. — С.151-189

Джерела

  • Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. — Париж, 1937// — Москва: Наука, 1990 — 224 с. (рос.)
  • Словник іншомовних слів. (За ред. чл.-корр. АН УРСР О. С. Мельничука)&nbsp— Київ, Головна редакція УРЕ, 1974, С. 347. (укр.)
  • Философский енциклопедический словарь. Москва, Советская Энциклопедия, 1983. — С.266-269 (рос.)
  • Енциклопедія політичної думки. — К.: Дух і Літера, 2000. (укр.)
  • Ален Безансон. Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту. — Київ, вид-во «Пульсари», 2007.- ISBN 978-966-8767-87-6

Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link GA Шаблон:Link GA

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Комунізм&oldid=8182696