Опера

Фойє Паризької опери, відкритої 1875 р.

О́пера (італ. opera — дія, праця, твір) — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето.

Опера може складатися з кількох дій, дії можуть поділятися на сцени. Опери можуть будуватися з окремих вокальних форм, таких як арія, речитатив, вокальний ансамбль, хори, оркестрові номери (увертюра, антракти), або відрізнятися наскрізним розвитком, що не передбачає поділу на такого роду форми.

Опери розраховані на виконання оперними співаками в супроводі оркестру. В багатьох країнах світу існують спеціально обладнані будівлі для виконання опер - оперні театри.

Історія

Виникнення жанру

Якопо Пері (1561-1633), автор першої опери

Оперний театр при Королівському палаці у Варшаві, малюнок 1701 року

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом. На думку Асаф'єва передвісником опери став «найглибший в історії музики переворот, що змінив якість інтонації, тобто виявлення людським голосом і говіркою внутрішнього змісту, душевності, емоційної налаштованості».

Першою оперою як правило вважають написану 1597 року оперу «Дафна» Якопо Пері, представника мистецького об'єднання Флорентійська камерата. Подібними творами, також вперше поставлені у Флоренції, стали «Еврідіка» Пері (пост. 1600), «Еврідіка» Каччіні (пост. 1602). Дотепер фігурує в репертуарах сучасних оперних театрів опера «Орфей» Клаудіо Монтеверді, написана і вперше виконана в Мантуї 1607 року. Протягом наступних десятиліть оперні спектаклі поширились по всій Італії і за її межами. Зокрема в Речі Посполитій опери ставились при дворі Владислава IV Ваза у Варшаві починаючи з 1628 року, серед перших поставлених у Варшаві опер — «Звільнення Ружеро» Франчески Каччіні, перша опера, автором якої є жінка.

В другій половині XVII столітті жанр опери з'являється і в творчості композиторів інших кран. Зокрема однією з перших англійських опер є «Дідона і Еней» Генрі Перселла (вперше поставлена 1688), а першою французькою оперою вважається «Кадмус і Герміона» Ж.-Б. Люллі, поставлена 1673 року в паризькій опері, відкритій Людовіком XIV 4 роками раніше. Основоположником німецької опери вважається Генріх Шютц — його опера «Дафна», лібрето якої є німецькомовним перекладом лібрето однойменної опери Пері була виконана у Торгау в 1627 році, проте музика була втрачена. В Іспанії паралельно формувався жанр народної опери — сарсуели, перший зразком цього жанру зазвичай вважають El Laurel de Apolo Хуана Ідальго де Поланко (1657).

Опера в епоху класицизму

П'єтро Метастазіо (1698—1782), найпопулярніший лібретист в жанрі опери-серіа

Вольфганг Амадей Моцарт, автор найпопулярніших опер класичної епохи

Протягом 18 столітті опера зазнає жанрових розгалужень. Так, в Італії кінця XVII — початку XVIII століть домінує жанр серйозної опери — «опера серіа» (opera seria). Класичні зразки оперного лібрето в жанрі опери-серіа належать італійському поетові П'єтро Метастазіо, автору 27 оперних лібрето, втілених в музиці рядом композиторів, зокрема А. Скарлатті, Дж. Б. Перголезі (опера «Гордий в'язень», 1733). В традиціях опери серіа написані й перші опери Д. Бортнянського — «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій» (1776-79). З розвитком опери серіа пов'язаний стиль вокального виконання бельканто.

Паралельно у Франції сформувався особливий тип опери — лірична трагедія (tragédie en musique або tragédie lyrique), що відрізнявся від італійської серії більш виразними речитативами, більшою увагою до хореографії та рядом структурних особливостей. У творчості Жана-Філіп Рамо виділяється новий різновид французької опери — опера-балет, а також перші комічні опери.

На початку XVIII століття в історії опери виокремлюються комічні опери, національними різновидами якої були баладна опера в Англії, опери-буффа в Італії, опери-комік у Франції, зінгшпіль Німеччині та ін. Італійська опера-буффа, з одного боку будучи наступницею опери-серіа, з іншого боку увібрала традиції народного театру комедія дель арте і, на відміну від серйозної опери, розрахованої на аристократичну аудиторії, призначалася для більш демократичної аудиторії. Серед перших зразків цього жанру — «Служниця-пані» Дж. Перголезі, постановка якої 1752 року в Парижі викликала тривалу суперечку прихильників різних оперних жанрів, відому як «війну буфонів».

Прагнення наблизити оперу до ідей просвітників, (особливо Д. Дідро і Ж. Ж. Руссо) стали підґрунтям оперної реформи К.-В.Глюка, що разом із лібретистом Р. Кальцабіджі намагалися подолати схематизму оперних форм й досягти вираження «сильні пристрасті», правдивості художніх образів, підпорядкування музики літературному змісту. Ідейна боротьба між прихильниками опери як видовища і опери як драматичного дійства в 1770-х роки отримала назву «війни ґлюкістів і піччінністів» і завершилася перемогою Ґлюка.

Вершиною розвитку опери в кінці 18 столітті стала творчість В. А. Моцарта, автора 20 опер. Його роботи в жанрі опери-серіа («Ідоменей», «Милосердя Тіта»), однак, не змогли повернути життєздатність опери-серіа, натомість комічні опери — «Так чинять усі», «Весілля Фігаро», «Чарівна флейта», «Дон Жуан» лишаються в числі найпопулярніших опер світу.

Опера в епоху романтизму

Процес оновлення опери пожвавився під впливом ідей романтизму в Італії (Луїджі Керубіні, Д. Россіні, Гаетано Доніцетті та, особливо, Джузеппе Верді), Німеччині (К. М. Вебер, пізніше — Ріхард Вагнер), Франції (Джакомо Мейєрбер).

У другій половині 19 століття почалося посилення тенденцій реалізму у французькій ліричній опері (Шарль Гуно, Жуль Массне), італійському веризмі (Руджеро Леонкавалло, частково — Джакомо Пуччіні та Джузеппе Верді), в творчості російських композиторів (Глінка, Даргомижський, Бородін, Кюї, Антон Рубінштейн. Римський-Корсаков, Мусоргський, Чайковський, Рахманінов та ін.), представників польської (Монюшко), української (Гулак-Артемовський, Лисенко), чеської (Дворжак, Сметана, Яначек) та інших музичних культур.

В XX столітті з'являються нові автори опер — імпресіоністи (Клод Дебюссі, Кароль Шимановський), експресіоністи (Альбан Берг, Арнольд Шенберг, частково — Ріхард Штраус), неокласицисти (Бузоні, Ігор Стравінський, Пауль Гіндеміт). Вагомий внесок у розвиток жанру опери зробили Джордж Гершвін, Сергій Прокоф'єв, Дмитро Шостакович, Кшиштоф Пендерецький та інші.

Серед найвідоміших українських опер — «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Тарас Бульба» і «Різдв'яна ніч» Миколи Лисенка, «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича, «Ярослав Мудрий» Георгія Майбороди, «Ярослав Мудрий» та «Украдене щастя» Юлія Мейтуса, «Лісова пісня» Віталія Кирейка.

Серед визначних співаків опери слід відмітити таких людей як: Luciano Pavarotti, Andrea Bocelli, Sarah Brightman, Пласідо Домінґо, Анатолій Солов'яненко, Іван Паторжинський.

Різновиди опери

Історично склалися певні форми оперної музики. При наявності деяких загальних закономірностей оперної драматургії всі її компоненти залежно від типів опери тлумачаться по різному.

• велика опера (opera seria — італ., tragédie lyrique, пізніше grand-opéra — франц.),
• «напів-комічна»(semiseria),
• комічна опера (opera-buffa — італ., opéra-comique — франц., Spieloper — нім.),
• романтична опера, на романтичний сюжет.
• баладна опера
• semi-опера, напів-опера, опера «наполовину» (semi — лат. наполовину) — форма англійської барокової опери, у якій поєднуються усна Драма (жанр) драма, вокальні мізансцени, танці та симфонічні твори. Одним із прихильників semi-опери вважається англійський композитор Генрі Перселл
• опера-балет

У комічній опері, німецької та французької, між музичними номерами допускається діалог. Є і серйозні опери, в які вставлено діалог, напр. «Фіделіо» Бетховена, «Медея» Керубіні, «Чарівний стрілець» Вебера.

• Нащадком комічної опери слід вважати оперету, яка отримала особливе поширення в другій половині XIX століття .
• Опери для дитячого виконання (наприклад, опери Бенджаміна Бріттена — «Маленький сажотрус», «Ноїв ковчег», опери Льва Конова — «Король Матіуш Перший», «Асгард», «Гидке каченя», «Кокінвакасю»).

Див. також

• Оперний театр
• Оперні театри світу

Джерела

• Кіндратович Ю. Українська музична література та історія української музики. Пустомити. 2003.
• Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
• Ю. В. Келдыш. опера//Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)

Література

Монографії:

• Архимович Л., Українська класична опера, К., 1957;
• Гозенпуд A., Музыкальный театр в России. От истоков до Глинки, Л., 1959;
• Ферман В. Э., Оперный театр, М., 1961;
• Бернандт Г., Словарь опер, впервые поставленных или изданных в дореволюционной России и в СССР (1736-1959), М., 1962; Хохловкина A., Западноевропейская опера. Конец XVIII - первая половина XIX века. Очерки, М., 1962;
• Rolland R., Les origines du théâtre lyrique moderne. Histoire de l'opéra en Europe avant Lully et Scarlatti, P., 1895, 1931

Довідники:

• Гозенпуд А. А. Краткий оперный словарь. — Киев: Музична Україна, 1986.
• Jacek Marczyński. Przewodnik operowy. Świat Książki, 2011, 600 c. ISBN 978-83-247-1715-6
• Kański Józef. Przewodnik Operowy, PWM, Kraków 2001;
• Stromenger Karol: Iskier przewodnik operowy, Warszawa, Państwowe Wydawnictwo Iskry, 1976
• The New Grove Dictionary of Opera, edited by Stanley Sadie (1992), 5448 pages, ISBN 0-333-73432-7 and ISBN 1-56159-228-5
• The New Penguin Opera Guide, ed. Amanda Holden (2001), 1142 pages, ISBN 0-140-51475-9
• The Viking Opera Guide (1994), 1,328 pages, ISBN 0-670-81292-7
• The Oxford Illustrated History of Opera, ed. Roger Parker (1994)
• The Oxford Dictionary of Opera, by John Warrack and Ewan West (1992), 782 pages, ISBN 0-19-869164-5
• Opera, the Rough Guide, by Matthew Boyden et al. (1997), 672 pages, ISBN 1-85828-138-5