Історія Судану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Судан належить до невеликого переліку держав світу, які відомі найранішим утворенням у них цивілізації - перших держав, писемності, різноманітної культури. До цього переліку входять, зокрема, такі країни як Ірак, Єгипет, Китай, Індія, Сирія, Греція, Мексика і т.д. Населення Судану створило такі держави, як Керма, Куш, Алоа, Сеннар та інші.

Доісторичний період[ред. | ред. код]

Як засвідчують археологічні дослідженння, люди проживали на території нинішнього Судану вже в період палеоліту. У східних районах країни, прилеглих до Червоного моря, Еритреї та Ефіопії, знайдено стоянки людей олдувайської, ашельської, мустьєрської археологічних культур. У час пізнього палеоліту та мезоліту засвідчене проживання людей хальфанської, себільської, каданської та інших археологічних культур. В період неоліту територію Судану заселили представники східносуданських негроїдних народів (зокрема нубійці) та кушити. Близько 4000 - 3000 рр. до н.е. в долині р.Ніл в Центральному Судані існувала неолітична культура Хартумський неоліт зі стоянками Кадеро та Еш-Шахейнаб поблизу сучасного м.Хартум. На півночі сучасного Судану бл. 3800 - 2800 рр. до н.е. існувала археологічна культура Нубія-А, що належала давнім нубійцям, де вже зародилось землеробство, скотарство та перші міста. Вона припинила існування через військові походи фараонів Стародавнього Єгипту.

Наскельні малюнки в Сабу-Джадді, бл.3000 р. до н.е.

Кераміка культури Нубія-А

Стародавній період[ред. | ред. код]

В період бл. 2500 - 1450 рр. до н.е. стародавні нубійці створили на півночі сучасного Судану державу зі столицею в м.Керма в районі 3-го порогу Нілу. Її територія охоплювала долину Нілу та прилеглі землі від 4-го порогу Нілу на півдні до 1-го порогу на півночі, тобто й південні території сучасного Єгипту. Стародавні єгиптяни називали цю країну Нубія або Куш. В м.Керма виявлені залишки будинків, культових споруд, гробниць місцевих царів. Нубійські царі брали за приклад архітектуру стародавнього Єгипту. Держава стародавніх єгиптян та Керма час від часу воювали між собою. У зв'язку з цим у 20 - 16 ст. до н.е. в єгипетських писемних джерелах згадуються декілька імен нубійських царів. Врешті-решт єгипетське Нове царство завоювало державу Керма бл. 1450 р. до н.е., приєднавши її територію до себе. Землями півночі Судану управляв єгипетський намісник з титулом царський син Куша. Північний Судан був під владою Єгипту протягом 15 - 11 ст. до н.е. Пізніше влада єгиптян тут ослабла у зв'язку з ослабленням самого Єгипту. Протягом 11 - 8 ст. до н.е. Куш поступово перетворився в самостійну державу, хоча в Єгипті продовжували вважати його своєю провінцією. У 9-6 ст. до н.е. столицею Кушу було м.Напата, після - Мерое. Першим повністю незалежним від Єгипту царем Кушу став Алара. Наступники Алари Піанхі та Шабака завоювали Єгипет, об'єднавши його з Кушом (Суданом). Але в середині 7 ст. до н.е. кушити були витіснені з Єгипту ассірійцями та єгипетським фараоном Псамметихом. Територія Мероїтського царства обмежилась власне Суданом. В цей період (7 ст. до н.е. - 4 ст. н.е.) державу Куш (Судан) інші народи, особливо греки, звали Ефіопією. Наприкінці 4 ст. після поразки у війні з Аксумським царством (сучасна Ефіопія) Мероїтська держава розпалась на 3 держави: Алоа, Мукурра і Нобатія. В період римського правління в Єгипті на північному сході Судану активізувались кушітські кочові племена беджа, яких римляни називали блемміями. Беджа робили набіги на Єгипет, у відповідь римські війська вторгались в північний Судан, але не завоювали його.

Піраміди Мерое

Середні віки[ред. | ред. код]

Під впливом Східної Римської імперії та Аксумського царства, які в 4 ст. зробили християнство своєю державною релігією, в державах Судану почалось його поширення. В 6 ст. всі держави Судану - Алоа, Мукурра, Нобатія прийняли християнство як державну релігію. У 7 ст. Мукурра і Нобатія об'єнались в єдине царство - Нубію, щоб протистояти вторгненню військ Арабського халіфату, і відбили його. Але беджа під впливом арабів у 9 ст. прийняли іслам і визнали над собою сюзеренітет халіфа. В 11 ст. арабське плем'я бані кануз переселилось на північ сучасного Судану, де змішувалось з беджа і нубійцями. Так почалась ісламізація і арабізація населення Судану. В 13 ст. єдина нубійська держава розпалась. У 1275 р. правитель християнської держави Донгола визнав себе васалом мамлюцького Єгипту. 1323 р. цар Мукурри прийняв іслам. 1504 р. плем'я фунг, яке сповідувало мусульманство, завоювало останню християнську державу Алоа, заснувавши на її місці султанат Сеннар. На заході Судану негроїдний народ фур, прийнявши іслам, утворив у 16 ст. державу Дарфурський султанат.

Новий час[ред. | ред. код]

Протягом 16 - 19 ст. в Судані, в основному в султанаті Сеннар в результаті ісламізації і арабізації місцевого негроїдного і кушітського населення виникла нова народність - суданські араби. У 1820-1822 рр. Єгипет завоював Сеннар, зробивши Судан своєю провінцією. У 1874 р. Єгипет приєднав і Дарфур. Жорстоке правління єгиптян і їх союзників турків викликало повстання Махді у 1881 - 1899 роках. Придушити його Єгипту допомогла Велика Британія, отримавши за це від нього згоду на спільне управління (кондомініум) Суданом у 1899 р.

Новітня історія[ред. | ред. код]

У 1899 - 1955 рр. Судан був офіційно спільним володінням Єгипту і Великої Британії. Однак в цей час вплив британців був сильнішим за єгипетський, оскільки сам Єгипет в 1882 - 1922 був протекторатом Британії.

1 січня 1956 р. Судан став незалежною державою. Період незалежності був відзначений дуже складними процесами. Демократія переривалась правлінням диктаторів, таких, як Ібрагім Аббуд, Джафар Німейрі , Омар аль-Башир. Відбулись дві війни на півдні Судану: Перша суданська громадянська війна (1955-1972) та Друга суданська громадянська війна (1983-2005), в результаті яких Південний Судан у липні 2011 відокремився, ставши незалежною державою. З 2003 р. триває війна в Дарфурі, корінне населення якого бореться проти центральної влади.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Африка: энциклопедический справочник. Т.2. К-Я. Москва. «Советская энциклопедия». 1987. 671с. с.400-402.

Посилання[ред. | ред. код]