Формула-1 1996 року — сезон чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1, який проводився під егідою FIA. Чемпіонат відбувся у період з березня по жовтень та складався з 16 Гран-прі. Сезон розпочався на Гран-прі Австралії 10 березня та закінчився на Гран-прі Японії 13 жовтня. Деймон Гілл здобув свій перший та єдиний титул чемпіона, а його команда Williams-Renault виборола Кубок конструкторів.
Система нумерації, що використовувалася з сезону 1974 року, була скасована.[1] Ferrari отримали номери 1 і 2 після того, як найняли чинного чемпіона Міхаеля Шумахера, незважаючи на те, що минулого року посіли третє місце в Кубку конструкторів, Benetton отримали номери 3 і 4 за перемогу в Кубку конструкторів, Williams отримали номери 5 і 6 за друге місце, McLaren отримали 7 і 8 за четверте місце, Ligier отримали 9 і 10 за п'яте місце і так далі, причому число 13 було пропущено.[2][3]
Наступні команди та пілоти брали участь у Чемпіонаті світу 1996 року. Постачальник шин для всіх команд — Goodyear.
Гран-прі Тихого океану мало відбутися в Індонезії на трасі в місті Сентул, але гонка не потрапила в календар, оскільки повороти траси не підходили для болідів Формули-1.
Результати та положення в заліках[ред. | ред. код]
Брав участь у Гран-прі як бойовий пілот, але не стартував у гонці
Т
Травмований чи хворий
Викл
Виключений із протоколу
Від
Відмова від участі
НТР
Не брав участі в тренуваннях
НПР
Не прибув на Гран-прі
С
Гонка скасована
Не брав участі
Жирний шрифт
Поул-позиція
Курсив
Швидке коло
Примітки:
— Пілоти, що не фінішували на Гран-прі, але були класифіковані, оскільки подолали понад 90 % дистанції.
Результати змагань поза чемпіонатом[ред. | ред. код]
Сезон 1996 року також включав одне змагання, що не зараховувалося до Чемпіонату світу — Indoor Trophy Формули-1 на Болонському автосалоні. На сьогоднішній день це останнє змагання в історії Формули-1, що проходило поза чемпіонатом. З 1997 року в Indoor Trophy використовувались боліди Формули-3000.[12]
↑Forti Grand Prix були оголошені банкрутами після Гран-прі Великої Британії і припинили подальшу участь в чемпіонаті.[4]
↑Міхаель Шумахер показав найшвидший час у кваліфікації, але не стартував у гонці через відмову двигуна на підготовчому колі. Поул-позиція залишилася вакантною на стартовій решітці, а Деймон Гілл, що стартував з другого місця, був першим серед усіх пілотів. Попри це Шумахер вважається володарем поулу.
↑Numbers Nostalgia | F1 Colours. web.archive.org. 16 січня 2018. Архів оригіналу за 16 січня 2018. Процитовано 7 січня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
.svg){kind=small}
Деймон Гілл (Williams-Renault)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Альберт-Парк, Мельбурн
Інтерлагус, Сан-Паулу
Автодром Буенос-Айреса, Буенос-Айрес
Нюрбургринг, Нюрбург
Автодром Енцо та Діно Феррарі, Імола
Міська траса Монте-Карло, Монте-Карло
Каталунья, Монмало
.svg){kind=small}
Автодром імені Жиля Вільнева, Монреаль
.svg){kind=small}
Невер Маньї-Кур, Маньї-Кур
Хунгароринг, Модьород
.svg){kind=small}
Спа-Франкоршам, Спа
Ешторільський автодром, Ешторіл
Міжнародний автодром Судзуки, Судзука
— Пілоти, що не фінішували на Гран-прі, але були класифіковані, оскільки подолали понад 90 % дистанції.
