Жнибороди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Жнибороди
Zhnyborody5100.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район
Рада/громада Жниборідська сільська рада
Код КОАТУУ 6121288601
Основні дані
Перша згадка 1436
Колишня назва Незброди
Населення 678 (2015)[1]
Територія 0.920 км²
Площа 13,15 кв. км км²
Густота населення 775 осіб/км²
Поштовий індекс 48474
Телефонний код +380 03544
Катойконіми жниборідці
День села 12 лютого
Географічні дані
Географічні координати 48°54′01″ пн. ш. 25°26′24″ сх. д. / 48.90028° пн. ш. 25.44000° сх. д. / 48.90028; 25.44000Координати: 48°54′01″ пн. ш. 25°26′24″ сх. д. / 48.90028° пн. ш. 25.44000° сх. д. / 48.90028; 25.44000
Середня висота
над рівнем моря
370 м
Водойми р. Стрипа, р. Провал
Найближча залізнична станція Пишківці
Місцева влада
Сільський голова Володимир Миколайович Василечко
Карта
Жнибороди. Карта розташування: Україна
Жнибороди
Жнибороди
Жнибороди. Карта розташування: Тернопільська область
Жнибороди
Жнибороди

CMNS: Жнибороди на Вікісховищі

Жни́бороди — село в Україні, в південно-східній частині Бучацького району Тернопільської області, неподалік гирла Стрипи. Центр сільської ради. До села приєднано хутір Млинки (нині не заселений).

Географія села[ред. | ред. код]

Село складається з чотирьох частин, що розділені на вулиці: Ковалівка, Польова, Ринок і Соловійка. На околицях розташовані урочища: Чигор (зараз громадське пасовище), Рівне (поле), Скоморохи (городи), Могилки, або Вірлиська (найдревніше місце села, в якому є залишки давніх курганних могильників і де, напевно, в давнину було поселення), Долина (х. Млинки, нині не заселений), Провал (улоговина з перепадом висот до 150 м, по якій тече річечка Провал, інша назва Рудка).

Історія[ред. | ред. код]

Фрагмент Францисканської метрики с. Жнибороди
Фрагмент Йосифінської метрики с. Жнибороди

Поселення часів Київської Русі в урочищі «Вірлиська» на південно-західній околиці села. Курганні могильники, яких налічується більше 80, досліджував у 1878 році археолог, етнограф, історик Адам-Гонорій Кіркор.

За легендою, у князівській залозі, яка тут стояла, служили тільки молоді, безбороді чоловіки. За іншою — в селі чоловіки гордилися своїми бородами. Якось вороги несподівано захопили село і зажадали викуп. У разі відмови — погрожували обрізати бороди. Цієї наруги жителі не могли стерпіти і голими руками перебили ворогів. Назва від слів «жати бороди» стверджує обидві версії[2].

Поблизу Жнибород виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, культур Ноа та давньоруської.

Перша писемна згадка — близько 3 лютого 1436 року як Незбороди: в лютому шляхтич Теодорик з Бучача гербу Абданк за присутності кількох високопоставлених церковних сановників та феодалів, зокрема, кам'янецького латинського єпископа Павела з Боянчиць, Миколая з Познані зробив пожертвування — «фундуш» — для костелу Марії Магдалени в Язловці[3].

«
«Найперше туди записав село Незброди з землі подільської, що належало до Червоногродського повіту Подільського воєводства, з усіма маєтками, землею, луками, лісами, пасіками, мисливськими угіддями, садами, ставками та іншими водоймами, млином і його пожитками».
»

Усе село разом з людьми було передане у власність язловецькому костелу Марії Магдалени. Підтвердження тому є документ, датований 1467 роком, в якому село Незброди є власністю костелу в Язловці.

Фрагмент Спеціальної мапи України Боплана, 1650

На карті Боплана (середина XVII ст.) село вже вказане як Zniborody. В пізніших польських документах, зокрема 1769, воно вже теж згадується як Жнибороди (Żnibrody (пол.)).

Миколай Язловецький у 1595 році подарував село разом з правом патронату над парафією в Язловці домініканцям з костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Язловці[4].

26—27 жовтня 1684 року під Незбродами відбулось засідання Ради сенату Речі Посполитої[5].

Після утворення Заліщицькго округу (циркулу, крайсу) село входило до його складу. У 1841 р. з приблизно 470 мешканців 155 становили українці, решту поляки й незначна кількість жидів (євреїв). У 1921 р. — у селі 150 дворів, мешкало 177 родин, 843 мешканці (401 чоловічої та 442 жіночої статі), з яких 801 особа поляки. У 1931 р. — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців. До Другої світової війни в селі діяла школа з польською мовою навчання.

7 липня 1941 — 25 липня 1944 — під нацистською окупацією. У 1944—1946 рр. внаслідок переселення поляки виїхали на свою батьківщину. В селі з попередніх мешканців залишилось тільки кілька сімей корінних мешканців. На місце поляків приїхали переселенці з Польщі із сіл Посада Риботицька, Бушковичі, Ганчова, Радава, П'яткова, Одрехова, Лімна, Янківці, Острів та Болестрашичі.

З кінця 1940-х до 1959 року діяла Жниборідська сільська рада. Згодом село було приєднане до Берем'янської, пізніше — до Дулібівської сільських рад. У 1970-1980-х споруджено приміщення школи і дошкільного закладу. У 1992 р. було відновлено Жниборідську сільраду.

У 1948 році організовано колгосп ім. Шверника, перейменований пізніше в ім. Кірова. Наприкінці 1950-х господарство приєднане до колгоспу імені Б. Хмельницького (пізніша назва «Радянська дружба») с. Берем'яни, потім до колгоспу «Дружба» с. Дуліби. 1990 року жниборідці від'єдналися від нього і утворили колгосп ім. Лесі Українки, пізніше переоформлений у селянську спілку «Жнибороди», ПАП «Посада Жниборідська». Нині земельні паї селяни здають в оренду кільком приватним господарникам.

Хронологія історичних подій[ред. | ред. код]

Селянка зі Жнибородів (авторство і рік невідомі, ймовірно кінець XIX — поч. XX століття)
  • 3 лютого 1436 — Перша письмова згадка про село.
  • 1467 — Підтверджуються попередні права на власність села язловецькому костелу Маріі Магдалини.
  • 1650 — Перша письмова згадка села як Жнибороди на мапі Боплана.
  • 1672—1673, 1676—1683 — село входило до складу Язловецької нахії.[6]
  • 1681 — за переписом та реєстром сплати податків турецької влади, у селі ніхто не проживав.[6]
  • 8 травня 1737 — У церкві в Жнибородах з'являється «чаша з звіздою і дискосом, на котрім дискосї виразні суть слова: „Do cerkovi Znibrodzkiy 1737.8va may“ а на серединї виритий герб родини Шептицких з емблємами митрополичими».
  • 1756 — Цей рік викарбувано на одному з дзвонів церкви св. Михаїла, який є ще донині.
  • від 1785 — Церква вже має свої окремі метрикальні книги.
  • 1787 — У Львові під назвою Йосифінський кадастр (за ім'ям тодішнього цісаря Йосифа II) зібрані матеріали опису ґрунтів на всій території Королівства Галичини та Володимирії — коронного краю Габсбурзької монархії), в якому було точно визначено і закріплено граничні знакові межі громад, у кожній громаді описано урочища, в кожному урочищі окремі ділянки, в т. ч. с. Жнибороди, зокрема згадується прізвище мешканця села Андрія Здановського.
  • 1820 — Аналогічно з попереднім зібрані матеріали опису ґрунтів у т. зв. Францисканському кадастрі.
  • 1832 — У селі — 132 греко-католики.
  • 1841 — У селі з приблизно 475 мешканців — 155 українців.
  • 1853 — Парохом сіл Берем'яни і Жнибороди стає о. Павло Новаковський.
  • 1858 — У селі — 125 греко-католиків.
  • 1861 — Складена кадастрова карта села з детальним описом земель.
  • бл. 1873 — На цвинтарі села почали ховати і поляків, до того їх хоронили в Язловці.
Витяг розрахунків вимірювання та оцінки поля окремого господаря в Жнибородах (1879 р.)
Антимінс церкви святого Михаїла с. Жнибороди, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом 16 квітня 1887 року
  • 16 квітня 1887 — Церква отримує новий антимінс, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом.
  • 1890 — У селі 117 будинків, 726 мешканців, 4 будинки і 31 мешканець на панському дворі; 611 римо-католиків, 121 греко-католик; 25 жидів, 625 поляків, 123 українці.
  • 1910 — У Жниборідський храм куплено орган.
  • 1915 — жниборідців — 936, вони мають 1200 морґів поля. Війтом села є поляк Іван Рудницький[джерело?]1913), писарем — русин Теодор Андрусевич (з 1894), листоношею поляк Василь Рудяк, асесором — Адам Дарієвський.
  • 1921 — 150 дворів, 177 родини, 843 мешканці, з яких 801 записаний як поляк.
  • 8 жовтня 1923 — У Бучачі народився польський актор театру, кіно і телебачення, письменник, автор кількох книг-споминів, зокрема про Жнибороди, Ян Францішек Адамський.
  • 1924 — Власник млина Франц Савіцький, за документами — існує ще один млин, власником якого є Міхал Лінек, вчителі — Гелена Зав'яльська і Пракседа Качинська, Елеонора Енґльова.
  • 1930 — 30 вересня мала розпочатися парцеляція земельної ділянки площею 22,2 га, яка належала римо-католицькому проборству[7]
  • 1930-ті — Кілька родин жниборідців виїхало в Південну Америку.
  • 1931 — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців.
  • 19 вересня 1939 — Село під радянською владою.
  • вересень 1939 — Утворена перша сільрада.
  • 5 липня 1941 — Перший мадярський розвідний патруль.
  • 7 липня 1941 — Приходять німці.
  • серпень 1943 — Через село проходили партизани Сидора Ковпака.
  • 25 липня 1944 — Знову під радянською владою.
  • 1945 — Жниборідський костел знятий з реєстрації, пізніше використовується як складське приміщення колгоспу. Завідувачка Жниборідською школою — Людвіґа Ролля.
  • 1945—1946 — Приїжджають переселенці з Посади Риботицької, Бушковичів, Радеви, Одрехови, Ганчови, П'яткови, Лимної, Янківців, Острова.
  • осінь 1948 — Утворено колгосп імені Шверніка, голова колгоспу — Петро Бойчук.
  • 5 березня 1950 — За одну годину 382 виборці першими в районі закінчили голосування за кандидатів сталінського блоку комуністів і безпартійних.
  • 15 вересня 1953 — Народилася журналістка, педагог, господарник, редактор Лановецького районного радіомовлення Марія Романчук.
  • 15 березня 1955 — Народився лікар-фармацевт, автор 80 наукових праць, завідувач кафедри токсикологічної та аналітичної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Михайло Кучер.
  • 21 серпня 1956 — Завідувачкою Жниборідської початкової школи стає Марія Мартинівна Василечко.
  • 11 грудня 1957 — Колгосп ім. Шверніка перейменовано в ім. Кірова.
  • 1959 — Сільрада і колгосп приєднані до Берем'ян.
  • 1969 — Збудовано приміщення школи і клубу.
  • 1975 — Ян Адамський видає книгу споминів про Жнибороди «Odwiedziny» («Відвідини»).
  • 1 вересня 1981 — Завідувачкою Жниборідської початкової школи стає Олександра Любомирівна Івануць.
  • червень 1990 — Жнибороди відділилися від колгоспу «Дружба» і утворили колгосп ім. Лесі Українки, головою колгоспу обрали Ігоря Василечка.
  • 1992 — У церкві святого Михаїла здійснюються почергові Богослужіння греко-католицької та православної громади.
  • 24 березня 1992 — Настоятелем церкви стає о. Іван Процик (УПЦ).
  • 10 жовтня 1992 — Парохом сіл Берем'яни і Жнибороди стає о. Іван Іванців (УГКЦ).
  • 30 грудня 1992 — Перше засідання відновленої Жниборідської сільської ради, сільський голова — Мар'ян Гіларійович Василечко.
  • 1993 — Відкрито Жниборідську ЗОШ, директор — Тетяна Ярославівна Головацька.
  • 1994 — На узліссі з боку Дулібів насипано символічну могилу Борцям за волю України.
  • (1994?) — При в'їзді в село з боку Дулібів зведено каплицю.
  • 1995 — Розпочато будівництво церкви Вознесіння Господнього, освячена в 2000.
  • 2006 — Сільським головою обрано Володимира Миколайовича Василечка.
  • 19 січня 2007 — В Інтернеті відкрито сайт села, нині — історико-краєзнавчий проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля».
  • 8 квітня 2007 — вийшов спецвипуск газети сільської громади «Жнибороди» (наклад 300 шт., видавець Микола Василечко)[8]
  • 21 грудня 2008 — Освячено фігуру Богородиці на центральному майдані.
  • 12 лютого 2011 — Ювілейні святкування 575-ої річниці першої писемної згадки про село.

Релігія[ред. | ред. код]

Є муровані церкви св. Михаїла УГКЦ (середина XIX століття; реставрована 1989 р.; перебудований дах з банями 2010; УГКЦ) і Вознесіння Господнього УПЦ КП (1999 р.), капличка (1994), кілька придорожніх хрестів.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

В урочищі «Вірлиська» («Могилки») на західній околиці села є пам'ятка археології місцевого значення «Могильник курганний Жнибороди I».

Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1993).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діють Жниборідська загальноосвітня школа I—II ступенів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дошкільний заклад, пилорама, 4 торгових заклади.

Населення[ред. | ред. код]

У селі налічується 174 двори.

Чисельність населення, осіб
1841 1890 1915 1921 1931 1938 1959 1970 1979 1989 2001 2003 2011 2013 2014 2015
~ 475 796 936 843 932 734[9] 682[10] 678[11]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • Микола Василечко (нар. 1974) — український краєзнавець, журналіст, фотограф, кросвордист, вікіпедист, творець інтернет-сайтів;
  • Михайло Кучер (нар. 1955) — український лікар, фармацевт, кандидат фармацевтичних наук;
  • Марія Романчук (нар. 1953) — українська журналістка, педагог, господарник.

Перебували[ред. | ред. код]

Природа[ред. | ред. код]

Галерея
Ящірка в кам'яному кар'єрі поблизу урочища «Вірлиська» на західній околиці села в межах «Дністровського каньйону»
Ящірка в кам'яному кар'єрі поблизу урочища «Вірлиська» на західній околиці села в межах «Дністровського каньйону»
Ящірка в кам'яному кар'єрі поблизу урочища «Вірлиська» на західній околиці села в межах «Дністровського каньйону»
Молодий дрізд
Медунка

Частина території Жниборідської сільради входить у регіональний ландшафтний парк «Дністровський каньйон». Жнибороди мають перспективу в розвитку зеленого туризму і туристсько-екскурсійного відпочинку.

Книги про село[ред. | ред. код]

Про населений пункт колишніми мешканцями села — поляками — видано кілька книг-спогадів, зокрема «Odwiedziny» (1975) Яна Адамського. В інтернеті діє сайт історико-краєзнавчого проекту «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля», де розміщено публіцистичні і документальні матеріали з історії села, фотоальбоми, відеосюжети, зібрано публікації про село від 1945 р. Готується до видання книга про село.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Паспорт Золотопотіцької громади (при першому формуванні списку)
  2. Легенди про село Жнибороди Бучацького району
  3. Barącz S. Pamiątki jazłowieckie. — Lwów: Drukarnia «Zakładu narodwego im. Ossolińskych», 1862. — S. 26;(пол.), 28 (прим.). (лат.)
  4. Studia źródłoznawcze. — Т. 8. Instytut Historii (Polska Akademia Nauk), Państwowe Wydawn. Naukowe, 1963. — S. 43.
  5. Rachuba A. Sapieha Kazimierz Jan Paweł (czasem Jan Kazimierz) h. Lis (ok. 1642—1720) // Polski Słownik Biograficzny // Warszawa — Kraków: Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 40. (пол.)
  6. а б Козак М. Пам'ятає липа турків… // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 404. — ISBN 978-966-528-289-1.
  7. 346. Komunikat // Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — 1930. — № 16 (1 listopada). — S. 235—236. (пол.)
  8. Жнибороди за 8 квітня 2007. — 2 с.
  9. Василечко М. Жнибороди // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 578. — ISBN 966-528-197-6.
  10. Василечко М. Млинки // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 609. — ISBN 978-966-457-228-3.
  11. Паспорт Бучацької міської територіальної громади

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]