Жнибороди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Жнибороди
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Бучацька міська громада
Основні дані
Перша згадка 1436
Колишня назва Незброди
Населення 678 (2015)[1]
Територія 0.920 км²
Площа 13,15 кв. км км²
Густота населення 775 осіб/км²
Поштовий індекс 48474
Телефонний код +380 03544
Катойконіми жниборідці
День села 12 лютого
Географічні дані
Географічні координати 48°54′01″ пн. ш. 25°26′24″ сх. д. / 48.90028° пн. ш. 25.44000° сх. д. / 48.90028; 25.44000Координати: 48°54′01″ пн. ш. 25°26′24″ сх. д. / 48.90028° пн. ш. 25.44000° сх. д. / 48.90028; 25.44000
Середня висота
над рівнем моря 		370 м
Водойми р. Стрипа, р. Провал
Найближча залізнична станція Пишківці
Місцева влада
Адреса ради 48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі, 1
Староста Стрілецька Марія Петрівна
Карта
Жнибороди. Карта розташування: Україна
Жнибороди
Жнибороди
Жнибороди. Карта розташування: Тернопільська область
Жнибороди
Жнибороди
Мапа
Мапа

CMNS: Жнибороди у Вікісховищі

Жни́бороди — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Бучацька міська громада. Розташоване неподалік гирла Стрипи. Адміністративний центр колишньої сільської ради. До села приєднано хутір Млинки (нині не заселений).

Географія[ред. | ред. код]

Село складається з чотирьох частин, що розділені на вулиці: Ковалівка, Польова, Ринок і Соловійка. На околицях розташовані урочища: Чигор (зараз громадське пасовище), Рівне (поле), Скоморохи (городи), Могилки, або Вірлиська (найдревніше місце села, у якому є залишки давніх курганних могильників і де, напевно, у давнину було поселення), Долина (х. Млинки, нині не заселений), Провал (улоговина з перепадом висот до 150 м, по якій тече річечка Провал, інша назва Рудка).

Історія[ред. | ред. код]

Фрагмент Францисканської метрики с. Жнибороди
Фрагмент Йосифінської метрики с. Жнибороди

Поселення часів Київської Русі в урочищі «Вірлиська» на південно-західній околиці села. Курганні могильники, яких налічується більше 80, досліджував у 1878 році археолог, етнограф, історик Адам-Гонорій Кіркор, а в 1975 археолог Ігор Герета[2]

За легендою, у князівській залозі, яка тут стояла, служили тільки молоді, безбороді чоловіки. За іншою — в селі чоловіки гордилися своїми бородами. Якось вороги несподівано захопили село і зажадали викуп. У разі відмови — погрожували обрізати бороди. Цієї наруги жителі не могли стерпіти і голими руками перебили ворогів. Назва від слів «жати бороди» стверджує обидві версії[3].

Поблизу Жнибород виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, культур Ноа та давньоруської.

Перша писемна згадка — близько 3 лютого 1436 року як Незбороди: в лютому шляхтич Теодорик з Бучача гербу Абданк за присутності кількох високопоставлених церковних сановників та феодалів, зокрема, кам'янецького латинського єпископа Павела з Боянчиць, Миколая з Познані зробив пожертвування — «фундуш» — для костелу Марії Магдалени в Язловці[4].

«Найперше туди записав село Незброди з землі подільської, що належало до Червоногродського повіту Подільського воєводства, з усіма маєтками, землею, луками, лісами, пасіками, мисливськими угіддями, садами, ставками та іншими водоймами, млином і його пожитками».

Усе село разом з людьми було передане у власність язловецькому костелу Марії Магдалени. Підтвердження тому є документ, датований 1467 роком, у якому село Незброди є власністю костелу в Язловці.

Фрагмент Спеціальної мапи України Боплана, 1650

На карті Боплана (середина XVII ст.) село вже вказане як Zniborody. В пізніших польських документах, зокрема 1769, воно вже теж згадується як Жнибороди (Żnibrody (пол.)).

Миколай Язловецький у 1595 році подарував село разом з правом патронату над парафією в Язловці домініканцям з костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Язловці[5].

26—27 жовтня 1684 року під Незбродами відбулось засідання Ради сенату Речі Посполитої[6].

Після утворення Заліщицького округу (циркулу, крайсу) село входило до його складу. У 1841 р. з приблизно 470 мешканців 155 становили українці, решту поляки й незначна кількість жидів (євреїв). У 1921 р. — у селі 150 дворів, мешкало 177 родин, 843 мешканці (401 чоловічої та 442 жіночої статі), з яких 801 особа поляки. У 1931 р. — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців. До Другої світової війни в селі діяла школа з польською мовою навчання.

7 липня 1941 — 25 липня 1944 — під нацистською окупацією. У 1944—1946 рр. внаслідок переселення поляки виїхали на свою батьківщину. В селі з попередніх мешканців залишилось тільки кілька сімей корінних мешканців. На місце поляків приїхали переселенці з Польщі із сіл Посада Риботицька, Бушковичі, Ганчова, Радава, П'яткова, Одрехова, Лімна, Янківці, Острів та Болестрашичі.

З кінця 1940-х до 1959 року діяла Жниборідська сільська рада. Згодом село було приєднане до Берем'янської, пізніше — до Дулібівської сільських рад. У 1970-1980-х споруджено приміщення школи і дошкільного закладу. У 1992 р. було відновлено Жниборідську сільраду.

У 1948 році організовано колгосп ім. Шверника, перейменований пізніше в ім. Кірова. Наприкінці 1950-х господарство приєднане до колгоспу імені Б. Хмельницького (пізніша назва «Радянська дружба») с. Берем'яни, потім до колгоспу «Дружба» с. Дуліби. 1990 року жниборідці від'єдналися від нього і утворили колгосп ім. Лесі Українки, пізніше переоформлений у селянську спілку «Жнибороди», ПАП «Посада Жниборідська». Нині земельні паї селяни здають в оренду кільком приватним господарникам.

До 19 липня 2020 р. належало до Бучацького району[7].

З 11 грудня 2020 р. належить до Бучацької міської громади[8].

  • Вигляд на село. Урочище «Провал»
    Вигляд на село. Урочище «Провал»
  • Урочище «Провал»
    Урочище «Провал»

Хронологія історичних подій[ред. | ред. код]

Селянка зі Жнибородів (авторство і рік невідомі, ймовірно кінець XIX — поч. XX століття)
  • 3 лютого 1436 — Перша письмова згадка про село.
  • 1467 — Підтверджуються попередні права на власність села язловецькому костелу Марії Магдалини.
  • 1650 — Перша письмова згадка села як Жнибороди на мапі Боплана.
  • 1672—1673, 1676—1683 — село входило до складу Язловецької нахії.[9]
  • 1681 — за переписом та реєстром сплати податків турецької влади, у селі ніхто не проживав.[9]
  • 8 травня 1737 — У церкві в Жнибородах з'являється «чаша з звіздою і дискосом, на котрім дискосї виразні суть слова: „Do cerkovi Znibrodzkiy 1737.8va may“ а на серединї виритий герб родини Шептицких з емблємами митрополичими».
  • 1756 — Цей рік викарбувано на одному з дзвонів церкви св. Михаїла, який є ще донині.
  • від 1785 — Церква вже має свої окремі метрикальні книги.
  • 1787 — У Львові під назвою Йосифінський кадастр (за ім'ям тодішнього цісаря Йосифа II) зібрані матеріали опису ґрунтів на всій території Королівства Галичини та Володимирії — коронного краю Габсбурзької монархії), у якому було точно визначено і закріплено граничні знакові межі громад, у кожній громаді описано урочища, у кожному урочищі окремі ділянки, у т. ч. с. Жнибороди, зокрема згадується прізвище мешканця села Андрія Здановського.
  • 1820 — Аналогічно з попереднім зібрані матеріали опису ґрунтів у т. зв. Францисканському кадастрі.
  • 1832 — У селі — 132 греко-католики.
  • 1841 — У селі з приблизно 475 мешканців — 155 українців.
  • 1853 — Парохом сіл Берем'яни і Жнибороди стає о. Павло Новаковський.
  • 1858 — У селі — 125 греко-католиків.
  • 1861 — Складена кадастрова карта села з детальним описом земель.
  • бл. 1873 — На цвинтарі села почали ховати і поляків, до того їх хоронили в Язловці.
Витяг розрахунків вимірювання та оцінки поля окремого господаря в Жнибородах (1879 р.)
Антимінс церкви святого Михаїла с. Жнибороди, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом 16 квітня 1887 року
  • 16 квітня 1887 — Церква отримує новий антимінс, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом.
  • 1890 — У селі 117 будинків, 726 мешканців, 4 будинки і 31 мешканець на панському дворі; 611 римо-католиків, 121 греко-католик; 25 жидів, 625 поляків, 123 українці.
  • 1910 — У Жниборідський храм куплено орган.
  • 1915 — жниборідців — 936, вони мають 1200 морґів поля. Війтом села є поляк Іван Рудницький[джерело?] (з 1913), писарем — русин Теодор Андрусевич (з 1894), листоношею поляк Василь Рудяк, асесором — Адам Дарієвський.
  • 1921 — 150 дворів, 177 родини, 843 мешканці, з яких 801 записаний як поляк.
  • 8 жовтня 1923 — У Бучачі народився польський актор театру, кіно і телебачення, письменник, автор кількох книг-споминів, зокрема про Жнибороди, Ян Францішек Адамський.
  • 1924 — Власник млина Франц Савіцький, за документами — існує ще один млин, власником якого є Міхал Лінек, вчителі — Гелена Зав'яльська і Пракседа Качинська, Елеонора Енґльова.
  • 1930 — 30 вересня мала розпочатися парцеляція земельної ділянки площею 22,2 га, яка належала римо-католицькому проборству[10]
  • 1930-ті — Кілька родин жниборідців виїхало в Південну Америку.
  • 1931 — 932 мешканці: 895 поляків, 23 євреї, 14 українців.
  • 19 вересня 1939 — Село під радянською владою.
  • вересень 1939 — Утворена перша сільрада.
  • 5 липня 1941 — Перший мадярський розвідний патруль.
  • 7 липня 1941 — Приходять німці.
  • серпень 1943 — Через село проходили партизани Сидора Ковпака.
  • 25 липня 1944 — Знову під радянською владою.
  • 1945 — Жниборідський костел знятий з реєстрації, пізніше використовується як складське приміщення колгоспу. Завідувачка Жниборідською школою — Людвіґа Ролля.
  • 1945—1946 — Приїжджають переселенці з Посади Риботицької, Бушковичів, Радеви, Одрехови, Ганчови, П'яткови, Лимної, Янківців, Острова.
  • осінь 1948 — Утворено колгосп імені Шверніка, голова колгоспу — Петро Бойчук.
  • 5 березня 1950 — За одну годину 382 виборці першими в районі закінчили голосування за кандидатів сталінського блоку комуністів і безпартійних.
  • 15 вересня 1953 — Народилася журналістка, педагог, господарник, редактор Лановецького районного радіомовлення Марія Романчук.
  • 15 березня 1955 — Народився лікар-фармацевт, автор 80 наукових праць, завідувач кафедри токсикологічної та аналітичної хімії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Михайло Кучер.
  • 21 серпня 1956 — Завідувачкою Жниборідської початкової школи стає Марія Мартинівна Василечко.
  • 11 грудня 1957 — Колгосп ім. Шверніка перейменовано в ім. Кірова.
  • 1959 — Сільрада і колгосп приєднані до Берем'ян.
  • 1969 — Збудовано приміщення школи і клубу.
  • 1975 — Ян Адамський видає книгу споминів про Жнибороди «Odwiedziny» («Відвідини»).
  • 1 вересня 1981 — Завідувачкою Жниборідської початкової школи стає Олександра Любомирівна Івануць.
  • червень 1990 — Жнибороди відділилися від колгоспу «Дружба» і утворили колгосп ім. Лесі Українки, головою колгоспу обрали Ігоря Василечка.
  • 1992 — У церкві святого Михаїла здійснюються почергові Богослужіння греко-католицької та православної громади.
  • 24 березня 1992 — Настоятелем церкви стає о. Іван Процик (УПЦ).
  • 10 жовтня 1992 — Парохом сіл Берем'яни і Жнибороди стає о. Іван Іванців (УГКЦ).
  • 30 грудня 1992 — Перше засідання відновленої Жниборідської сільської ради, сільський голова — Мар'ян Гіларійович Василечко.
  • 1993 — Відкрито Жниборідську ЗОШ, директор — Тетяна Ярославівна Головацька.
  • 1994 — На узліссі з боку Дулібів насипано символічну могилу Борцям за волю України.
  • (1994?) — При в'їзді в село з боку Дулібів зведено каплицю.
  • 1995 — Розпочато будівництво церкви Вознесіння Господнього, освячена в 2000.
  • 2006 — Сільським головою обрано Володимира Миколайовича Василечка.
  • 19 січня 2007 — В Інтернеті відкрито сайт села, нині — історико-краєзнавчий проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля» [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.].
  • 8 квітня 2007 — вийшов спецвипуск газети сільської громади «Жнибороди» (наклад 300 шт., видавець Микола Василечко)[11]
  • 21 грудня 2008 — Освячено фігуру Богородиці на центральному майдані.
  • 12 лютого 2011 — Ювілейні святкування 575-ї річниці першої писемної згадки про село.

Релігія[ред. | ред. код]

Є муровані церкви св. Михаїла УГКЦ (середина XIX століття; реставрована 1989 р.; перебудований дах з банями 2010; УГКЦ) і Вознесіння Господнього ПЦУ (1999 р.), капличка (1994), кілька придорожніх хрестів.

  • Церква святого архістратига Михаїла УГКЦ
    Церква святого архістратига Михаїла УГКЦ
  • Капличка при в'їзді в Жнибороди з боку с. Дуліби
    Капличка при в'їзді в Жнибороди з боку с. Дуліби

Пам'ятки[ред. | ред. код]

В урочищі «Вірлиська» («Могилки») на західній околиці села є пам'ятка археології місцевого значення «Могильник курганний Жнибороди I».

Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1993).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діють Жниборідська загальноосвітня школа I—II ступенів, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дошкільний заклад, пилорама, 4 торгових заклади.

  • Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів і клуб
    Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів і клуб
  • Дошкільний навчальний заклад «Промінчик»
    Дошкільний навчальний заклад «Промінчик»
  • Крамниця
    Крамниця

Населення[ред. | ред. код]

У селі налічується 174 двори.

Чисельність населення, осіб
1841 1890 1915 1921 1931 1938 1959 1970 1979 1989 2001 2003 2011 2013 2014 2015
~ 475 796 936 843 932 734[12] 682[13] 678[14]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • Микола Василечко (нар. 1974) — український краєзнавець, журналіст, фотограф, кросвордист, вікіпедист, творець інтернет-сайтів;
  • Михайло Кучер (нар. 1955) — український лікар, фармацевт, кандидат фармацевтичних наук;
  • Марія Романчук (нар. 1953) — українська журналістка, педагог, господарник.

Перебували[ред. | ред. код]

Природа[ред. | ред. код]

Галерея
Ящірка в кам'яному кар'єрі поблизу урочища «Вірлиська» на західній околиці села в межах «Дністровського каньйону»
Ящірка в кам'яному кар'єрі поблизу урочища «Вірлиська» на західній околиці села в межах «Дністровського каньйону»
Ящірка в кам'яному кар'єрі поблизу урочища «Вірлиська» на західній околиці села в межах «Дністровського каньйону»
Молодий дрізд
Медунка

Частина території Жниборідської сільради входить у регіональний ландшафтний парк «Дністровський каньйон». Жнибороди мають перспективу в розвитку зеленого туризму і туристсько-екскурсійного відпочинку.

Книги про село[ред. | ред. код]

Про населений пункт колишніми мешканцями села — поляками — видано кілька книг-спогадів, зокрема «Odwiedziny» (1975) Яна Адамського. В інтернеті діє сайт історико-краєзнавчого проекту «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля» [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.], де розміщено публіцистичні і документальні матеріали з історії села, фотоальбоми, відеосюжети, зібрано публікації про село від 1945 р. Готується до видання книга про село.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Паспорт Золотопотіцької громади (при першому формуванні списку)
  2. ↑ admin. Археологія та стародавня історія Бучацького району | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині (укр.). Процитовано 23 березня 2021.
  3. ↑ Легенди про село Жнибороди Бучацького району. Архів оригіналу за 17 серпня 2014. Процитовано 26 квітня 2014.
  4. ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowieckie [Архівовано 19 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. — Lwów: Drukarnia «Zakładu narodwego im. Ossolińskych», 1862. — S. 26;(пол.), 28 (прим.). (лат.)
  5. ↑ Studia źródłoznawcze. [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] — Т. 8. Instytut Historii (Polska Akademia Nauk), Państwowe Wydawn. Naukowe, 1963. — S. 43.
  6. ↑ Rachuba A. Sapieha Kazimierz Jan Paweł (czasem Jan Kazimierz) h. Lis (ok. 1642—1720) // Polski Słownik Biograficzny // Warszawa — Kraków: Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 40. (пол.)
  7. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  8. ↑ Рішення Бучацької міської ради від 11 грудня 2020 року № 27 «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання [Архівовано 12 січня 2021 у Wayback Machine.]»
  9. ↑ а б Козак М. Пам'ятає липа турків… // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 404. — ISBN 978-966-528-289-1.
  10. ↑ 346. Komunikat [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.] // Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — 1930. — № 16 (1 listopada). — S. 235—236. (пол.)
  11. ↑ Жнибороди за 8 квітня 2007. — 2 с.
  12. ↑ Василечко М. Жнибороди // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 578. — ISBN 966-528-197-6.
  13. ↑ Василечко М. Млинки // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 609. — ISBN 978-966-457-228-3.
  14. ↑ Паспорт Бучацької міської територіальної громади

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Жнибороди
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Тернопільщина»
s: Теми у Вікіджерелах?
CMNS: Жнибороди у Вікісховищі?
Міста
Села
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жнибороди&oldid=41376227