Перейти до вмісту

Бабченко Аркадій Аркадійович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Аркадій Бабченко
рос. Аркадий Бабченко
Народився18 березня 1977(1977-03-18) (48 років)
Москва, РРФСР
ГромадянствоРосія Росія
Місце проживанняЄС Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, письменник, військовий кореспондент Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materСучасна гуманітарна академіяd (1999) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладМосковский комсомолец, Армійський магазинd, Постскриптум[d] і Новая газета Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusАлхан-Юрт[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Військове званнястаршина запасу
Дітидочка
Нагороди
IMDbID 9876272 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтm.facebook.com/babchenkoa
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бабченко.

Арка́дій Арка́дійович Ба́бченко (рос. Аркадий Аркадьевич Бабченко; 18 березня 1977, Москва, Російська РФСР) — російський військовий, журналіст, прозаїк, блогер відомий під нікнеймом StarshinaZapasa[1]; проукраїнський волонтер у російсько-українській війні, постачальник турнікетів «Дніпро»[2]. Брав участь у складі ЗС РФ у двох російсько-чеченських війнах: у першій — як солдат строкової служби, у другій — за контрактом (звільнився у званні старшини запасу)[3]. Брав участь у російсько-грузинській війні, як доброволець[4][5].

2017 року, після початку переслідувань журналістів у Росії, переїхав спершу до Чехії[6], згодом того ж року — до України[7].

29 травня 2018 року у ЗМІ з'явилась інформація, що Аркадія застрелили в його будинку в Києві[8][9][10]. Наступного дня на пресконференції СБУ, на якій був присутній і Аркадій, було оголошено, що це була спецоперація з викриття російської агентури[11].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 18 березня 1977 року. У 1993 році закінчив школу та вступив до університету.[12] 1995 року, у віці 18 років, був призваний в армію, проходив службу на Північному Кавказі, служив у військах зв'язку, брав участь у першій чеченській війні. Демобілізувався 1997-го року без поранень та нагород[13].

Закінчив юридичний факультет Сучасного гуманітарного університету отримавши дипломом бакалавра юриспруденції з міжнародного права.

Після початку другої чеченської війни уклав контракт зі Збройними силами РФ і брав участь в «контртерористичній операції». Служив зв'язківцем, потім у піхоті, командиром розрахунку в гранатометному взводі. 2000 року демобілізувався у званні старшини гвардії. Звання «Старшина запасу» (рос. «Старшина запаса») використовує як нік у соцмережах.

Зайнявся журналістикою. Працював воєнним кореспондентом «Московського комсомольця», потім кореспондентом програми «Забытый Полк» (НТВ  — ТВ6 — ТВС), співпрацював із численними газетами, журнали та передачами: «Крестьянская Россия», «Армейский магазин», «Посткриптум» та іншими.

У Цхінвалі, Грузія, серпень 2008

Тимчасово залишив журналістику і кілька років пропрацював таксистом, після чого влаштувався у видання «Новая газета» воєнним кореспондентом, але через деякий час був звільнений. Як воєнний кореспондент брав участь у війні в Південній Осетії 2008 року. З січня 2009 знову працює у виданні «Новая газета» як спеціальний кореспондент. Видавав журнал «Искусство войны».

У 2012 році під час президентської виборчої кампанії в Росії проти Аркадія Бабченка було порушено кримінальну справу за публікацію в соцмережах з закликом до опозиційних сил почати протестні акції та страйки «за чесні вибори»[14].

2014-го Бабченко активно висвітлював події Революції гідності[13].

У грудні 2016-го Аркадій заявив, що не співчуває з приводу катастрофи російського військового літака Ту-154, де загинули російські військові, журналісти та артисти ансамблю ім. Александрова, які летіли вітати з Новим роком військовий контингент РФ у Сирії[15].

Критикує путінський режим, засуджує російську збройну агресію проти України. Через погрози був змушений покинути Росію і виїхав спочатку до Чехії[16], а з лютого 2017 жив у Києві, де зокрема вів програму «Prime: Бабченко» на телеканалі ATR. З серпня 2018 року є співведучим програми «Справа двох» на радіо «НВ»[17].

Згодом 3 листопада 2019 року Бабченко переїхав з України до Ізраїлю[18][19][20][21], пояснивши це тим, що він незадоволений результатами президентських виборів, де переміг Зеленський, з політикою якого він не згоден; переїзд до Ізраїлю Бабченко назвав «тимчасовою евакуацією» й зазначив, що у майбутньому планує повернутися жити в Україні[22][23][24][25]. Широку популярність здобула обіцянка Бабченка повернутися до Москви на танку «Абрамс». Згодом переїхав до Таллінну. Спільно з естонською волонтерською організацією SUB UA бере участь у зборі коштів на придбання автівок для ЗСУ[26].

Інсценування смерті

[ред. | ред. код]
Докладніше: Інсценування вбивства Аркадія Бабченка
Президент Порошенко, голова СБУ Грицак, Генпрокурор Луценко та Бабченко під час зустрічі 30 травня 2018 року

29 травня 2018 року українські ЗМІ повідомили, що Аркадія було застрелено вдома на Микільсько-Слобідській вулиці в Києві, коли він вийшов до магазину. Керівник відділу комунікації у ГУ Нацполіції у Києві Оксана Блищик підтвердила смерть Бабченко у кареті швидкої від вогнепального поранення, пізніше в соцмережах було опубліковано фото та відеодокази[27][10][28][29][30]. 30-го травня на пресконференції СБУ було повідомлено операцію з запобігання замаху на життя Аркадія. Сам Бабченко також з'явився на брифінг. Операція тривала два місяці, сам Бабченко більше ніж місяць співпрацював з СБУ, про що знало лише дуже обмежене коло його найближчих родичів[31][32].

Під час брифінгу глава СБУ Василь Грицак повідомив, що вбивство Бабченка замовили російські спецслужби[33], і що СБУ вже затримала громадянина України «Г», завербованого російськими спецслужбами для вчинення терактів та вбивства 30 осіб[34]. За вбивство Бабченка організатори запропонували кілеру, колишньому учаснику АТО, 30 тис. $.

СБУ також повідомило, що український громадянин мав ще одне завдання від російських кураторів: нелегально закупити зброю та боєприпаси й створити в центральній Україні бази, де вони будуть зберігатися[35]. Президент України доручив надати Бабченку та його родині цілодобову охорону.[36]

27 серпня Шевченківський суд Києва оголосив у розшук В'ячеслава Пивоварника, якого було звинувачено в організації вбивства Бабченка. Його звинувачують у держзраді, фінансуванні тероризму, підготовці теракту, незаконному зберіганні зброї та вибухівки. Обвинувальний акт проти було передано до суду в листопаді 2018 року[37].

Погляди

[ред. | ред. код]

Позиція Бабченка щодо підготовки Росії до вторгнення в Україну[38]:

І, звичайно, мені б хотілося б, щоб через кілька годин після того, як по твоїм миротворцям завдано удару, повинні бути туди введені частини оперативного реагування, повинен бути завданий удар у відповідь. Але ким повинен завдаватися удар у відповідь, коли у нас всього цього немає? Коли Едуард Ульман, якого п'ять років навчали саме для того, щоб він на території ворога знищував пускові ракетні установки, ті, що й збивали наші російські літаки. Коли Едуард Ульман зараз перебуває в бігах, а натомість туди вводять натовп вісімнадцятирічних хлопчаків з автоматами під командуванням бравого генерала Хрульова, який швиденько заводить їх у засідку, і їх там усіх довбають так, що тільки пір'я летить у різні боки. Про що тут взагалі йдеться? Про які кілька днів, кілька годин? Про що тут взагалі мова? І говорити треба про те, що в Росії немає армії, про те, що техніку тягають на тросах, про те, що в тих спецвійсках, які ми заточували, в яких ми п'ять років вчили, вбухували в них гроші на те, щоб вони знищували ось ці пускові шахти ворога, про те, що їх посилають перевіряти документи, а вони там когось розстрілюють, убивають за незрозумілим наказом. Цілком незрозуміло, про що тут говорити, тут немає предмета для розмови зовсім.

Позиція Бабченка щодо Криму та ставлення до Путіна[39]:

«Оскільки я в Росії не підтримую всю цю шизофренію - я вважаю, що Крим однозначно український, що це агресія Росії проти України, що це одна з найбільш «ублюдочних» воєн в новітній історії - то, безумовно, я там не свій. Але і тут, в Україні, досить людей (їх, безумовно, менше), які кажуть «росіянин – відразу нафіг». І я це чую теж досить часто.»

«Володимир Путін - узурпатор, який захопив владу шляхом силового перевороту в 2012 році. Саме силового. Я наполягаю на цьому формулюванні. Хто був тоді в Москві, пам'ятає, як весь центр був забитий ОМОНом і військами.»

3 липня 2018 запропонував обміняти себе на ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова та інших українських політв'язнів[40].

Родина

[ред. | ред. код]
  • Одружений, виховує доньку[41]. Крім того, родина Бабченків виховує шістьох прийомних дітей, юридичним опікуном яких є мати Аркадія[42].
  • Батько — Аркадій Лаврентійович Бабченко, інженер-конструктор, працював у Центральному конструкторському бюро важкого машинобудування (ЦКБ ВМ МО СРСР), проєктував кабель-щогли для космічних ракет, помер 1996 року від інсульту[43].
  • Мати — Юлія Олександрівна Бабченко, вчителька російської мови та літератури[44].
  • Дід — Лаврентій Федорович Бабченко, спадковий запорізький козак з-під Генічеська[45], який 1939 року воював на Халхин-Голі, був танкістом у Другій світовій війні, був тричі контуженим, помер 1980 року.
  • Бабуся — Олена Петрівна Купцова, єврейка, що працювала на котельні, померла 1996 року[43].

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

Один з перших описав сучасні російські війни в художньому стилі. Книги Бабченка перекладено 16-ма мовами та видано у 22 країнах світу[46].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Алхан-Юрт. — Яуза, 2006. — 480 с. — 7000 экз. — ISBN 5-87849-190-7.
  • Десять серий о войне // Война и мир. М.: ОГИ; Независимая литературная премия «Дебют», 2002.
  • Божий человек // Мы из ArtOfWar: Новая военная проза. М.: Андреевский флаг, 2005.

Переклади українською

[ред. | ред. код]
  • Аркадій Бабченко. Війна. — К. : Book Chef, 2018. — 400 с. — ISBN 978-617-7559-54-1.

Переклади іноземними мовами

[ред. | ред. код]
  • One Soldier's War in Chechnya. N.Y.: Grove Press, 2007.
  • One Soldier's War in Chechnya. L.: Portobello books, 2008.
  • Argun // War and Peace: Contemporary Russian Prose. M.: Glas, 2006.
  • Arkadi Babtschenko: Die Farbe des Krieges. Übersetzt von Olaf Kühl. Rowohlt Verlag, Berlin 2007, ISBN 978-3-87134-558-6
  • Arkadi Babtschenko: Ein guter Ort zum Sterben. Übersetzt von Olaf Kühl. Rowohlt Verlag, Berlin 2009, ISBN 978-3-87134-641-5
  • La guerra más cruel. Galaxia Gútenberg-Círculo de lectores, Barcelona 2008, ISBN 978-84-8109-762-7

Нагороди та премії

[ред. | ред. код]

Лауреат журналістських і літературних премій:

  • Премія Спілки журналістів Росії «За мужність і професіоналізм»
  • Премія «За мужність в літературі» в рамках премії «Дебют»
  • Премії журналу «Новий світ» (двічі)
  • Премія English PEN-Club
  • Премія Frontline club
  • Премія Артема Боровика за нариси «Війна і мир з примусу»

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Clark, Elena Pedigo (2023). Trauma and Truth: Teaching Russian Literature on the Chechen Wars (англ.). Academic Studies Press. с. 111. ISBN 978-1-64469-428-2. As part of this, he is very active on social media, writing frequently on sites such as LiveJournal, where he posts at http://starshinazapasa.livejournal.com as Starshinazapasa, which translates as “reserve Sergeant Major”; Twitter at @StarshinaZapasa, where at the time of writing he has over 142,000 followers; and Facebook, where at the time of writing he has over to 262,000 followers. He also blogs actively for sites such as Ekho Moskvy and Kasparov.ru. {{cite book}}: Зовнішнє посилання в |quote= (довідка)
  2. ↑ Джгут кровоспинний "ДНІПРО" - народний турнікет. babchenko.tqdnipro.com (укр.). Архів оригіналу за 11 квітня 2025. Процитовано 10 липня 2025.
  3. ↑ «То, что делал Ганди». Большое интервью Аркадия Бабченко. «Радіо Свобода». 30 травня 2018. Архів оригіналу за 3 жовтня 2022.
  4. ↑ Война и мир (по принуждению). Репортаж Аркадия Бабченко из Южной Осетии. Новая газета (рос.). 19 серпня 2275. Процитовано 10 липня 2025. Переодеваюсь в форму и записываюсь добровольцем в третий взвод. В списке значусь под номером двадцать. Всего сформировано четыре взвода.
  5. ↑ Сакварелідзе назвав Бабченка "військовим злочинцем" - ЗМІ. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly (укр.). Процитовано 10 липня 2025. Давид Сакварелідзе заявив, що Бабченко – "військовий злочинець", передає "24 канал". "Як очевидець і учасник російсько-грузинської війни, будучи обласним прокурором центральній Грузії, де власне вона і почалася, я вважаю його військовим злочинцем. Тим, хто збирається заплатити нововилупленому патріоту України 50 тисяч доларів за інтерв'ю, раджу запитати, куди він подів білу стрічку, яку одягнув у Владикавказі, вступаючи до ополчення, і на чиїй землі він перебував. Тоді йому дали форму і білу пов'язку на рукав, якою він досі пишається," - заявив політик на своїй сторінці у Facebook.
  6. ↑ Чому я виїхав з Росії. nv.ua. 27.02.2017. Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  7. ↑ Священна війна Аркадія Бабченка. Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018.
  8. ↑ В Києві вбито військового журналіста. mil.in.ua. Український мілітарний портал. 29 травня 2018. Процитовано 29 травня 2018.
  9. ↑ В журналіста Аркадія Бабченка стріляли, він помер. Архів оригіналу за 31 травня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
  10. ↑ а б Застрелили Аркадія Бабченка: подробиці вбивства журналіста та чому це важливо - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
  11. ↑ ЖУРНАЛІСТ БАБЧЕНКО — ЖИВИЙ, ВБИВСТВО ІНСЦЕНОВАНО. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
  12. ↑ «Проигравшим — горе». Аркадий Бабченко о своей жизни. Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019.
  13. ↑ а б Аркадія Бабченка вбили у Києві: біографія відомого журналіста - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 19 липня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
  14. ↑ Rbc.ua. Аркадій Бабченко: біографія. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018.
  15. ↑ У Києві вбили російського журналіста Бабченка – поліція Києва. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 30 травня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
  16. ↑ Кремль відреагував на інсценування СБУ вбивства Бабченка. Новое время. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 червня 2018.
  17. ↑ [[https://web.archive.org/web/20180918160742/https://nv.ua/ukr/radio/businessoftwo/novye-mify-rossii-pro-sbu-i-eko-katastrofa-v-krymu-subektivnye-itohi-nedeli-ot-arkadija-babchenko-i-jurija-matsarskoho--2494339.html Архівовано 18 вересня 2018 у Wayback Machine.] програма «Справа двох» на радіо «НВ»]
  18. ↑ Аркадій Бабченко повідомив, що виїхав з України. Російський опозиційний журналіст Аркадій Бабченко повідомив, що виїхав з України до Ізраїлю через півроку після обрання нового президента, як він пообіцяв раніше. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 16 травня 2021.
  19. ↑ Журналіст Бабченко виїхав з України: Пацан сказав, пацан зробив. Українська правда. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021.
  20. ↑ Це тимчасова евакуація: Бабченко виїхав з України. Укрінформ. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021.
  21. ↑ Російський журналіст Аркадій Бабченко виїхав з України. 24 Канал. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021.
  22. ↑ Журналіст Аркадій Бабченко залишив Україну. Інтерфакс-Україна (укр.). Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 3 листопада 2019.
  23. ↑ Бабченко заявив, що покинув Україну. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 3 листопада 2019.
  24. ↑ Відомий російський журналіст Аркадій Бабченко залишив Україну. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 3 листопада 2019.
  25. ↑ Бабченко виїхав з України: що відомо про російського журналіста і про причини рішення. 24 Канал. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 10 листопада 2019.
  26. ↑ Saurer 2DM.
  27. ↑ Вбивство журналіста Аркадія Бабченко: всі новини, хроніка [Архівовано 30 травня 2018 у Wayback Machine.] // Ліга.net, 29 травня 2018 (рос.)
  28. ↑ Rbc.ua. У Києві вбили журналіста Аркадія Бабченко. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018.
  29. ↑ Rbc.ua. З'явилися відео з місця вбивства Аркадія Бабченко. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018.
  30. ↑ Rbc.ua. Аркадій Бабченко живий. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018.
  31. ↑ Перше інтерв'ю Бабченка після інсценування його вбивства. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 червня 2018.
  32. ↑ УНН - Українські Національні Новини. facebook.com (укр.). Процитовано 30 травня 2018.
  33. ↑ Часто.нет.[недоступне посилання з грудня 2019]
  34. ↑ Бабченко - живий: СБУ інсценувала смерть журналіста, щоб затримати організаторів - Галицький Кореспондент. Галицький Кореспондент (укр.). 30 травня 2018. Архів оригіналу за 2 червня 2018. Процитовано 31 травня 2018.
  35. ↑ Бабченко живий!. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 31 травня 2018.
  36. ↑ Порошенко наказав цілодобово охороняти Бабченка з сім'єю. www.depo.ua (англ.). Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 31 травня 2018.
  37. ↑ Суд дозволив затримати "організатора вбивства" Бабченка. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 27 серпня 2020.
  38. ↑ Аркадий Бабченко: говорить надо о том, что в России нет армии. Эхо Кавказа (рос.). 10 серпня 2012. Процитовано 9 липня 2025.
  39. ↑ В Росії війна буде завжди, поки тут Путін. Дев'ять цитат Аркадія Бабченка. Архів оригіналу за 30 травня 2018. Процитовано 2 червня 2018.
  40. ↑ «Я готовий сісти за його життя»: Бабченко запропонував РФ обміняти себе на Сенцова [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.] // Уніан, 03.07.2018
  41. ↑ Мене звуть Аркадій Аркадійович Бабченко [Архівовано 2 вересня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  42. ↑ Аркадій Бабченко виховував шістьох дітей. Україна молода. 30 травня 2018. Архів оригіналу за 2 червня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
  43. ↑ а б Про «пятый пункт» и пятую колонну. newtimes.ru. Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019.
  44. ↑ Приёмная мать из Москвы годами оформляет документы на детей. ОТР. 10 листопада 2013. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 30 листопада 2015.
  45. ↑ Перше інтерв'ю журналіста Бабченка після спецоперації (укр.), архів оригіналу за 24 лютого 2019, процитовано 9 листопада 2019
  46. ↑ Як Навальний [Архівовано 21 квітня 2013 у Wayback Machine.] // Автобіографія А. А. Бабченко в Живому Журналі

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Бабченко Аркадій Аркадійович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бабченко_Аркадій_Аркадійович&oldid=47169363