Бабченко Аркадій Аркадійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аркадій Бабченко
рос. Аркадий Бабченко
Arkadiy Babchenko.jpg
у Цхінвалі Грузія Грузія
серпень 2008
Народився 18 березня 1977(1977-03-18) (44 роки)
Москва, РРФСР
Громадянство Росія Росія
Місце проживання Україна
ЄС
Діяльність журналіст
Alma mater Сучасна гуманітарна академіяd (1999)
Знання мов російська
Заклад Московський комсомолець, Армійський магазинd, Постскриптум[d], Новая газета і snob.rud
Magnum opus Алхан-Юрт[d]
Діти дочка
Нагороди
IMDb ID 9876272
Сайт m.facebook.com/babchenkoa

Арка́дій Арка́дійович Ба́бченко (рос. Аркадий Аркадьевич Бабченко; 18 березня 1977, Москва, Російська РФСР) — російський журналіст, прозаїк.

З початком репресій та переслідувань журналістів у Москві переїхав у 2017 році спочатку до Чехії,[1] а того ж року — до України[2].

29 травня 2018 року у ЗМІ з'вилась інформація, що Аркадія застрелили в його будинку в Києві.[3][4][5] Наступного дня на прес-конференції СБУ, на якій був присутній і Аркадій, було оголошено, що це була спецоперація з викриття російської агентури.[6]

З 2019 року живе в Ізраїлі.[7]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 18 березня 1977 року.

Його батько — Аркадій Лаврентійович Бабченко, інженер-конструктор, працював у Центральному конструкторському бюро важкого машинобудування (ЦКБ ВМ МО СРСР), проєктував кабель-щогли для космічних ракет, в 1996 році помер від інсульту[8]. Мати — Юлія Олександрівна Бабченко, вчителька російської мови і літератури[9]. Його дід — Лаврентій Федорович Бабченко, спадковий запорізький козак з-під Генічеська[10], який воював на Халхин-Голі (1939), танкістом у німецько-радянську війну, був тричі контуженим, помер 1980 року. Його бабця — Олена Петрівна Купцова, єврейка, що працювала на котельні, померла у 1996 році[8].

У 1993 році закінчив школу та вступив до вишу.[11].

У віці 18 років, 1995-го, був призваний в армію, проходив службу на Північному Кавказі, служив у військах зв'язку, брав участь у першій чеченській війні. Демобілізувався 1997-го року без поранень та нагород.[12]

Закінчив юридичний факультет Сучасного гуманітарного університету отримавши дипломом бакалавра юриспруденції з міжнародного права.

Після початку другої чеченської війни уклав контракт зі Збройними силами РФ і брав участь в «контртерористичній операції». Служив зв'язківцем, потім у піхоті, командиром розрахунку в гранатометному взводі. 2000 року демобілізувався в званні старшини гвардії.

Зайнявся журналістикою. Працював військовим кореспондентом «Московського Комсомольця», потім кореспондентом програми «Забытый Полк» (НТВ  — ТВ6 — ТВС), співпрацював із численними газетами, журнали і передачами: «Крестьянская Россия», «Армейский магазин», «Посткриптум» та іншими.

Тимчасово залишив журналістику i кілька років пропрацював таксистом, після чого влаштувався у видання «Новая газета» військовим кореспондентом, але через деякий час був звільнений. Як військовий кореспондент брав участь у війні в Південній Осетії 2008 року. З січня 2009 знову працює у виданні «Новая газета» як спеціальний кореспондент. Видавав журнал «Искусство войны».

У 2012 році під час президентської виборчої кампанії в Росії проти Аркадія Бабченка було порушено кримінальну справу за публікацію в соцмережах з закликом до опозиційних сил почати протестні акції та страйки «за чесні вибори»[13]

2014-го Бабченко активно висвітлював події Революції гідності.[12]

У грудні 2016-го Аркадій заявив, що не співчуває з приводу катастрофи російського віськового літака Ту-154, де загинули російські військові, журналісти та артисти ансамблю ім. Александрова, які летіли вітати з Новим роком військовий контингент РФ у Сирії.[14]

Критикує путінський режим, засуджує російську збройну агресію проти України. Через погрози був змушений покинути Росію і виїхав спочатку до Чехії,[15] а з лютого 2017 живе в Києві, де зокрема вів програму «Prime: Бабченко» на телеканалі ATR. З серпня 2018 року є співведучим програми «Справа двох» на радіо «НВ»[16].

Згодом 3 листопада 2019 року Бабченко виїхав з України й переїхав до Ізраїлю,[17][18][19][20] пояснивши своє рішення виїхати з України тим, що він незадоволений результатами президентських виборів 2019 року на яких переміг Володимир Зеленський, з політикою якого він не згоден; свій переїзд в Ізраїль Бабченко назвав тимчасовим описавши його як «тимчасову евакуацію» й зазначив що у майбутньому він планує повернутися та жити саме в Україні.[21].[22][23][24]

Станом на кінець 2020 року Бабченко продовжує жити та працювати в Ізраїлі.[7][25]

Інсценування смерті[ред. | ред. код]

Президент Порошенко, голова СБУ Грицак, Генпрокурор Луценко та Бабченко під час зустрічі 30 травня 2018 року

29 травня 2018 року українські ЗМІ повідомили, що близько 20:00 Аркадія було застрелено у власному будинку на Микільсько-Слобідській вулиці в Києві, коли він вийшов до магазину. Начальник відділу комунікації у Головному управлінні Нацполіції у місті Києві Оксана Блищик підтвердила смерть Аркадія Бабченко у кареті швидкої від вогнепального поранення, пізніше в соцмережах було опубліковано фото та відеодокази.[26][5][27][28][29] 30-го травня на прес-конференції СБУ було повідомлено про проведення операції із запобігання замаху на його життя. Сам Аркадій Бабченко також з'явився на брифінг. Операція тривала два місяці, сам Бабченко більше місяця співпрацював з СБУ, про що знало лише дуже обмежене коло його найближчих родичів.[30][31]

Під час брифінгу глава СБУ Василь Грицак повідомив:, що вбивство Бабченка замовили російські спецслужби[32], і що СБУ вже затримала громадянина України «Г», завербованого російськими спецслужбами для вчинення терактів та вбивства 30 осіб[33]. За вбивство Бабченка організатори запропонували кілеру, колишньому учаснику АТО, 30 тис. $.

СБУ також повідомило, що український громадянин мав ще одне завдання від російських кураторів: нелегально закупити зброю та боєприпаси і створити в центральній Україні бази, де вони будуть зберігатися.[34] Президент України доручив надати Бабченку та його родині цілодобову охорону.[35]

27 серпня Шевченківський суд Києва оголосив у розшук В'ячеслава Пивоварника, якого було звинувачено в організації вбивства Бабченка. Його звинувачують у держзраді, фінансуванні тероризму, підготовці теракту, незаконне зберігання зброї та вибухівки. Обвинувальний акт проти було передано до суду в листопаді 2018 року[36].

Погляди[ред. | ред. код]

Позиція Бабченка щодо Криму та ставлення до Путіна[37]:

«Оскільки я в Росії не підтримую всю цю шизофренію - я вважаю, що Крим однозначно український, що це агресія Росії проти України, що це одна з найбільш «ублюдочних» воєн в новітній історії - то, безумовно, я там не свій. Але і тут, в Україні, досить людей (їх, безумовно, менше), які кажуть «росіянин – відразу нафіг». І я це чую теж досить часто.»

«Володимир Путін - узурпатор, який захопив владу шляхом силового перевороту в 2012 році. Саме силового. Я наполягаю на цьому формулюванні. Хто був тоді в Москві, пам'ятає, як весь центр був забитий ОМОНом і військами.»

3 липня 2018 запропонував обміняти себе на ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова та інших українських політв'язнів[38]

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, виховує доньку.[39] Крім того, родина Бабченків виховує шістьох прийомних дітей, юридичним опікуном яких є мати Аркадія.[40]

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Один з перших описав сучасні російські війни в художньому стилі. Книги Бабченка перекладено 16-ма мовами і видано в 22 країнах світу.[41]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Алхан-Юрт. — Яуза, 2006. — 480 с. — 7000 экз. — ISBN 5-87849-190-7.
  • Десять серий о войне // Война и мир. М.: ОГИ; Независимая литературная премия «Дебют», 2002.
  • Божий человек // Мы из ArtOfWar: Новая военная проза. М.: Андреевский флаг, 2005.

Переклади українською[ред. | ред. код]

  • Аркадій Бабченко. Війна. — К. : Book Chef, 2018. — 400 с. — ISBN 978-617-7559-54-1.

Переклади іноземними мовами[ред. | ред. код]

  • One Soldier's War in Chechnya. N.Y.: Grove Press, 2007.
  • One Soldier's War in Chechnya. L.: Portobello books, 2008.
  • Argun // War and Peace: Contemporary Russian Prose. M.: Glas, 2006.
  • Arkadi Babtschenko: Die Farbe des Krieges. Übersetzt von Olaf Kühl. Rowohlt Verlag, Berlin 2007, ISBN 978-3-87134-558-6
  • Arkadi Babtschenko: Ein guter Ort zum Sterben. Übersetzt von Olaf Kühl. Rowohlt Verlag, Berlin 2009, ISBN 978-3-87134-641-5
  • La guerra más cruel. Galaxia Gútenberg-Círculo de lectores, Barcelona 2008, ISBN 978-84-8109-762-7

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Лауреат журналістських і літературних премій:

  • Премія Спілки журналістів Росії «За мужність і професіоналізм»
  • Премія «За мужність в літературі» в рамках премії «Дебют»
  • Премії журналу «Новий світ» (двічі)
  • Премія English PEN-Club
  • Премія Frontline club
  • Премія Артема Боровика за нариси «Війна і мир з примусу»

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чому я виїхав з Росії. nv.ua. 27.02.2017. 
  2. Священна війна Аркадія Бабченка
  3. В Києві вбито військового журналіста. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2018-05-29. Процитовано 29 травня 2018. 
  4. В журналіста Аркадія Бабченка стріляли, він помер
  5. а б Застрелили Аркадія Бабченка: подробиці вбивства журналіста та чому це важливо - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2018-05-30. 
  6. ЖУРНАЛІСТ БАБЧЕНКО — ЖИВИЙ, ВБИВСТВО ІНСЦЕНОВАНО
  7. а б Інна Золотухіна. Вистава абсурду ім. Аркадія Бабченка. Дія перша. Рабин, який не відбувся. «Вбитий» два роки тому кількома пострілами в спину російський блогер зараз переховується в Ізраїлі і уникає фізичного контакту навіть зі старими знайомими. chas.news. 2020
  8. а б Про «пятый пункт» и пятую колонну. newtimes.ru. Процитовано 2019-11-09. 
  9. Приёмная мать из Москвы годами оформляет документы на детей. ОТР. 10 листопада 2013. Процитовано 30 листопада 2015. [недоступне посилання з листопадаа 2019]
  10. Перше інтерв'ю журналіста Бабченка після спецоперації (uk-UA). Процитовано 2019-11-09. 
  11. «Проигравшим — горе». Аркадий Бабченко о своей жизни. 
  12. а б Аркадія Бабченка вбили у Києві: біографія відомого журналіста - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2018-05-30. 
  13. Rbc.ua. Аркадій Бабченко: біографія. РБК-Украина (uk). Процитовано 2018-06-27. 
  14. У Києві вбили російського журналіста Бабченка – поліція Києва. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2018-05-30. 
  15. Кремль відреагував на інсценування СБУ вбивства Бабченка. Новое время. Процитовано 1 червня 2018. 
  16. програма «Справа двох» на радіо «НВ»
  17. Аркадій Бабченко повідомив, що виїхав з України. Російський опозиційний журналіст Аркадій Бабченко повідомив, що виїхав з України до Ізраїлю через півроку після обрання нового президента, як він пообіцяв раніше
  18. Журналіст Бабченко виїхав з України: Пацан сказав, пацан зробив. Українська правда. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021. 
  19. Це тимчасова евакуація: Бабченко виїхав з України. Укрінформ. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021. 
  20. Російський журналіст Аркадій Бабченко виїхав з України. 24 Канал. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021. 
  21. Журналіст Аркадій Бабченко залишив Україну. Інтерфакс-Україна (uk). Процитовано 2019-11-03. 
  22. Бабченко заявив, що покинув Україну. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-11-03. 
  23. Відомий російський журналіст Аркадій Бабченко залишив Україну. www.unian.ua (uk). Процитовано 2019-11-03. 
  24. Бабченко виїхав з України: що відомо про російського журналіста і про причини рішення. 24 Канал. Процитовано 2019-11-10. 
  25. Інна Золотухіна. Вистава абсурду ім. Аркадія Бабченка. Дія друга. Людина без батьківщини. Продовжуємо розмову з Аркадієм Бабченком про українську політику, війну, гроші і любов до життя. chas.news. 2020
  26. Вбивство журналіста Аркадія Бабченко: всі новини, хроніка // Ліга.net, 29 травня 2018 (рос.)
  27. Rbc.ua. У Києві вбили журналіста Аркадія Бабченко. РБК-Украина (uk). Процитовано 2018-06-27. 
  28. Rbc.ua. З'явилися відео з місця вбивства Аркадія Бабченко. РБК-Украина (uk). Процитовано 2018-06-27. 
  29. Rbc.ua. Аркадій Бабченко живий. РБК-Украина (uk). Процитовано 2018-06-27. 
  30. Перше інтерв'ю Бабченка після інсценування його вбивства
  31. УНН - Українські Національні Новини. facebook.com (uk). Процитовано 2018-05-30. 
  32. Часто.нет. [недоступне посилання з грудня 2019]
  33. Бабченко - живий: СБУ інсценувала смерть журналіста, щоб затримати організаторів - Галицький Кореспондент. Галицький Кореспондент (uk-UA). 2018-05-30. Процитовано 2018-05-31. 
  34. Бабченко живий!. Українська правда (uk). Процитовано 2018-05-31. 
  35. Порошенко наказав цілодобово охороняти Бабченка з сім'єю. www.depo.ua (en). Процитовано 2018-05-31. 
  36. Суд дозволив затримати "організатора вбивства" Бабченка. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-08-27. 
  37. В Росії війна буде завжди, поки тут Путін. Дев'ять цитат Аркадія Бабченка
  38. «Я готовий сісти за його життя»: Бабченко запропонував РФ обміняти себе на Сенцова // Уніан, 03.07.2018
  39. Мене звуть Аркадій Аркадійович Бабченко(рос.)
  40. Аркадій Бабченко виховував шістьох дітей. Україна молода. 2018-05-30. Процитовано 2018-05-30. 
  41. Як Навальний // Автобіографія А. А. Бабченко в Живому Журналі

Посилання[ред. | ред. код]