Белл гукс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Белл гукс
Bellhooks.jpg
Bell hooks, October 2014.jpg
Ім'я при народженні англ. Gloria Jean Watkins[1]
Псевдо bell hooks
Народилася 25 вересня 1952(1952-09-25)[2][3][4]
Гопкінсвілл, Крістіан, Кентуккі, США
Померла 15 грудня 2021(2021-12-15)[5] (69 років)
Берія, Медісон, Кентуккі, США[6]
·ниркова недостатність[7]
Країна Flag of the United States.svg США[3]
Національність афроамериканці[8][9][10]
Діяльність філософ, викладачка університету, письменниця
Галузь гендерні дослідження, critical race theoryd, literary activityd[11], критик культуриd[11], Медіакультура[11], Етнічність[11], гендер[11], фемінізм[11] і Активізм[11]
Alma mater Стенфордський університет[1] і Hopkinsville High Schoold
Знання мов американська англійська[12] і англійська[11]
Заклад Університет Південної Каліфорнії, Єльський університет[1], Oberlin Colleged[1], Berea Colleged, Міський університет Нью-Йорка і Державний університет Сан-Францискоd
Magnum opus Ain't I a Woman?d, All About Love: New Visionsd, We Real Cool: Black Men and Masculinityd, Feminist Theory: From Margin to Centerd і Bone Black: Memories of Girlhoodd
Конфесія буддизм
Нагороди
IMDb ID 0393654

Глорія Джин Воткінс (англ. Gloria Jean Watkins; 25 вересня 1952 — 15 грудня 2021), більш відома під псевдонімом белл гукс,[13] — американська письменниця, професорка, феміністка та громадська активістка. Псевдо «bell hooks» запозичила від прабабусі по материнській лінії Белл Блер Гукс.[14]

У центрі уваги гукс була інтерсекційність (переплетіння) раси, капіталізму та гендеру, і те, що вона описує як їхню здатність виробляти та увічнювати системи утиску та класового панування. Опублікувала понад 30 книг та численні наукові статті, знялася у документальних фільмах та брала участь у публічних лекціях. Зверталася до раси, класу та статі в освіті, мистецтві, історії, сексуальності, ЗМІ та фемінізмі.[15] У 2014 році заснувала Інститут белл гукс при коледжі Береа в місті Берія, штат Кентуккі.[16]

Біографія[ред. | ред. код]

Глорія Джин Воткінс народилася в 1952 році в Гопкінсвіллі, невеликому сегрегованому містечку в Кентуккі, в родині афроамериканців з робітничого класу однією з шести дітей Рози Белл Воткінс (до шлюбу Олдхем) і Веодіса Воткінса. Її батько працював двірником, а мати покоївкою в будинках білих сімей.[17] Захоплена читанням, Воткінс здобувала освіту в сегрегованих державних школах, пізніше написавши, що саме тут пережила освіту як практику свободи. Вона описує великі негаразди, з якими зіткнулася під час переходу до расово-інтегрованої школи, де вчителі та учні були переважно білими. Закінчила середню школу Хопкінсвілля, а 1973 році здобула бакалаврський ступінь з англійської мови у Стенфордському університеті, закінчила магістратуру з англійської — у Університеті Вісконсіна — Медісон у 1976 р.[18]

У 1983 році, після кількох років викладання та письменництва, здобула докторський ступінь з літератури в Каліфорнійському університеті Санта-Крус із дисертацією на тему американської феміністської авторки Тоні Моррісон.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Викладацьку діяльність почала в 1976 році як професорка англійської мови та старша викладачка кафедри етнічних досліджень Університету Південної Каліфорнії.[19] Після трьох років роботи видавництво з Лос-Анджелеса «Големікс» випустило її перший твір — книгу віршів «Там ми плакали» (1978) під псевдонімом «белл гукс». Воткінс прийняла ім'я своєї прабабусі по матері як псевдонім, тому що її прабабуся «була відома своїм спритним і сміливим язиком, яким [вона] дуже захоплювалася». Написала ім'я з малої літери, «щоб відрізнитись від своєї прабабусі». гукс сказала, що нетрадиційний нижній регістр її імені означає, що найважливіше — це її твори: «сутність книг, а не хто я».[20]

На початку 1980-х і 1990-х викладала у кількох вищих навчальних закладах, включаючи Каліфорнійський університет Санта-Крус, Університет штату Сан-Франциско, Єльський університет, Оберлінський коледж та Міський коледж Нью-Йорка.[21]

Хіба я не жінка?: Чорні жінки та фемінізм (1981)[ред. | ред. код]

У 1981 році South End Press опублікувала першу велику працю белл гукс «Хіба я не жінка?: Чорні жінки та фемінізм», написану роками раніше, в часи бакалаврату.[22] За десятиліття з моменту публікації Хіба я не жінка? отримала широке визнання як впливовий внесок у феміністичну думку.[23]

«Хіба я не жінка?» досліджує декілька основних тем: історичний вплив сексизму та расизму на чорношкірих жінок, девальвацію чорношкірих жінок, роль та зображення у ЗМІ, систему освіти, ідею панування білого капіталістичного патріархату, маргіналізацію чорношкірих жінок та ігнорування питань раси та класу у фемінізмі. З моменту публікації «Хіба я не жінка» белл гукс стала видатною лівою та постмодерністською політичною мислителькою та культурною критикинею. Вона націлена на широку аудиторію та звертається до неї, представляючи свою роботу в різних ЗМІ. Окрім написання книг, друкувалась у численних наукових та популярних журналах, читала лекції у громадських місцях та з'являлася у різних документальних фільмах.

белл гукс в 2009 році

белл гукс опублікувала понад 30 книг на різні теми. Найпоширенішою темою її останніх творів є спільнота та спілкування, здатність громад подолати нерівність між расою, класом та статтю. У трьох книгах та чотирьох дитячих книгах вона припускає, що спілкування та грамотність (здатність читати, писати та критично мислити) мають вирішальне значення для розвитку здорових спільнот та стосунків, не затьмарених класовою чи статевою нерівністю.

Вона обіймала посади професорки афро-американських досліджень та англійської мови в Єльському університеті, доцентки кафедри жіночих досліджень та американської літератури в Оберлінському коледжі в Оберліні, штат Огайо, а також заслуженої викладачки англійської літератури в Міському коледжі Нью-Йорка.

Феміністична теорія: від краю до центру (1984)[ред. | ред. код]

Помітивши відсутність різноманітних голосів у феміністичній теорії, гукс опублікувала Феміністичну теорію: від краю до центру у 1984 році. У цій книзі вона стверджує, що ці голоси були маргіналізованими: «Бути маргіналом — це бути частиною цілого, але поза основним тілом».[24] Вона стверджує, що якщо фемінізм прагне зробити жінок рівними з чоловіками, це неможливо, тому що в західному суспільстві не всі чоловіки рівні. Вона стверджує: «Жінки в нижчих класах та бідних групах, особливо ті, що не є білими, не визначили б рух звільнення жінок як жінок, які досягли соціальної рівності з чоловіками, оскільки їм у повсякденному житті постійно нагадують, що всі жінки не мають однаковий соціальний статус».[25]

гукс використовувала цю роботу як платформу, щоб запропонувати нову, більш інклюзивну феміністичну теорію. Її теорія заохочувала давню ідею сестринства, але виступала за те, щоб жінки визнавали свої відмінності, одночасно приймаючи одне одного. Вона закликала феміністок розглянути ставлення гендеру до раси, класу та статі — концепції, яка стала відома як інтерсекційність. гукс також доводить важливість участі чоловіків у русі за рівність, стверджуючи, що для того, щоб зміни відбулися, чоловіки повинні виконати свою роль. Вона також закликає до перебудови культурної структури влади, яка не вважає необхідним утиск інших.[26]

Навчання переходу: освіта як практика свободи (1994)[ред. | ред. код]

У книзі 1994 р. «Навчання переходу: освіта як практика свободи» (Teaching to Transgress: Education as the Practice of Freedom) гукс пише про трансгресивний підхід у освіті, де педагоги(ні) можуть навчити учнів «переступати» расові, статеві та класові кордони, щоб досягти дару свободи. Вона описує це як «спосіб навчання, якому може навчитися кожен».[27] гукс поєднує практичні знання та особистий досвід у школі з феміністичним мисленням та критичною педагогікою. гукс досліджує школу як джерело обмежень, але й потенційне джерело звільнення. Вона стверджує, що використання вчителями контролю та влади над студентами притуплює ентузіазм учнів і вчить підкорятися авторитетам.[28] Вона виступає за те, щоб університети заохочували студентів та викладачів до переступати кордони, і шукає шляхи використання співпраці, щоб зробити навчання більш розслаблюючим та захоплюючим. Вона описує викладання як перформативний акт, а вчителів — як каталізаторів, які запрошують усіх стати більш активними та активними. Перформативний аспект навчання «пропонує простір для змін, винаходів, спонтанних зрушень, які можуть служити каталізатором для витягування унікальних елементів у кожному класі».[27] гукс також присвятила Пауло Фрейре розділ книги, написаний у формі ігрового діалогу між нею, Глорією Воткінс та її письменницьким голосом белл гукс.[29] В останньому розділі книги гукс підняла критичне питання еросу чи еротики в шкільному середовищі. За словами гукс, еросу та еротиці не потрібно заперечувати. Вона стверджує, що одним з центральних принципів феміністичної педагогіки було подолання дуалізму розум-тіло і дозволити собі як вчительці бути цілою у класі, і, як наслідок, в душі.[30]

Доробок[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • Black Is… Black Ain't (1994)
  • Give a Damn Again (1995)
  • Cultural Criticism and Transformation (1997)
  • My Feminism (1997)
  • Voices of Power (1999)
  • BaadAsssss Cinema (2002)
  • I Am a Man: Black Masculinity in America (2004)
  • Writing About a Revolution: A Talk (2004)
  • Happy to Be Nappy and Other Stories of Me (2004)
  • Is Feminism Dead? (2004)
  • Fierce Light: When Spirit Meets Action (2008)
  • Occupy Love (2012)
  • Hillbilly (2019)

Книги[ред. | ред. код]

Дитячі книги[ред. | ред. код]

Розділи книг[ред. | ред. код]

  • hooks, bell (1993). Black women and feminism. У Richardson. Feminist frontiers III. New York: McGraw-Hill. с. 444–449. ISBN 9780075570011. 
  • hooks, bell (1996). Continued devaluation of Black womanhood. У Jackson. Feminism and sexuality: a reader. New York: Columbia University Press. с. 216–223. ISBN 9780231107082. 
  • hooks, bell (1997). Sisterhood: political solidarity between women. У McClintock. Dangerous liaisons: gender, nation, and postcolonial perspectives. Minnesota, Minneapolis: University of Minnesota Press. с. 396–414. ISBN 9780816626496. 
  • hooks, bell (2004). Selling hot pussy: representations of Black female sexuality in the cultural marketplace. У Richardson. Feminist frontiers (вид. 5th). Boston: McGraw-Hill. с. 119–127. ISBN 9780072824230.  Pdf.
  • hooks, bell (2005). Black women: shaping feminist theory. У Cudd. Feminist theory: a philosophical anthology. Oxford, UK; Malden, Massachusetts: Blackwell Publishing. с. 60–68. ISBN 9781405116619. 

Переклади українською[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г http://www.egs.edu/library/bell-hooks/biography/
  2. SNAC — 2010.
  3. а б Encyclopædia Britannica
  4. FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  5. bell hooks death: Celebrated author and feminist dies, aged 69
  6. bell hooks; Author and feminist dies aged 69
  7. Acclaimed author and activist bell hooks dies at 69
  8. Page Y. W. Encyclopedia of African American Women WritersВестпорт: Greenwood Publishing Group, 2007. — ISBN 978-0-313-33429-0, 978-0-313-04907-1
  9. Smith J. C. Notable Black American Women
  10. BlackPast.org — 2004.
  11. а б в г д е ж и Czech National Authority Database
  12. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  13. Dinitia Smith (28 вересня 2006). Tough arbiter on the web has guidance for writers. The New York Times. с. E3. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 31 серпня 2021. «But the Chicago Manual says it is not all right to capitalize the name of the writer bell hooks because she insists that it be lower case.» 
  14. hooks, bell, «Inspired Eccentricity: Sarah and Gus Oldham» in Sharon Sloan Fiffer and Steve Fiffer (eds), Family: American Writers Remember Their Own, New York: Vintage Books, 1996, p. 152.
  15. Bell Hooks Biography - life, childhood, children, name, school, mother, young, book, information, born. www.notablebiographies.com. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 23 квітня 2016. 
  16. About the bell hooks institute. bell hooks institute. Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 23 квітня 2016. 
  17. Bell Hooks Biography. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 31 серпня 2021. 
  18. Scanlon, Jennifer (1999). Significant Contemporary American Feminists: A Biographical Sourcebook. Westport, CT: Greenwood Press. с. 125–132. ISBN 978-0313301254. 
  19. Anderson, Gary L.; Anderson, Kathryn G (2007). hooks, bell (1952– ) (вид. vol. 2). SAGE Reference. с. 704–706. 
  20. Heather Williams (26 березня 2013). bell hooks Speaks Up. The Sandspur. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 31 серпня 2021. 
  21. «bell hooks.»
  22. Teaching to Transgress, p. 52.
  23. Google Scholar shows 894 citations of Ain't I a Woman (as of August 30, 2006).
  24. hooks (1984), Feminist Theory: From Margin to Center, p. xvi.
  25. hooks (1984), Feminist Theory: From Margin to Center.
  26. hooks (1984), Feminist Theory: From Margin to Center, p. 92.
  27. а б 1952-, hooks, bell (18 березня 2014). Teaching to transgress : education as the practice of freedom. New York. с. 11. ISBN 9781135200015. OCLC 877868009. 
  28. hooks, Teaching to Transgress, p. 12.
  29. 1952-, hooks, bell (1994). Teaching to transgress : education as the practice of freedom. New York: Routledge. с. 45–59. ISBN 978-0415908085. OCLC 30668295. 
  30. hooks (1994). Teaching to transgress. New York: Routledge. с. 193. ISBN 9780415908085. 
  31. а б bell hooks. Loyal Jones Appalachian Center. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 31 серпня 2021. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]