Богатир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Картина В. М. Васнецова «Три богатирі»

Богатирі (від монг. Baghatur, Баатар, тур. Bahadır, Бахадир; лат. Bohatir) — в руському та московському фольклорі вояки з надлюдськими силами і здібностями, княжі посланці, прикордонники й оборонці Київської Русі від степовиків, змієборці.

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «богатир» має тюрксько-монгольське походження. Воно означає безстрашного, досвіченого воїна[1].

Вперше термін «богатир» (Bahādor) згаданий у китайських джерелах VIII століття часів династії Суй, для позначення категорії степовиків, що жили на тереторії сучасної Монголії. Цей самий термін зустрічається в пам'ятках кочових тюркотів VIII століття і болгарів ІХ століття. В часи Монгольської імперії слово «богатир» (багатур, батир) стало почесним титулом, що передавався спадково. Так, папський посол Плано де Карпіні, що відвідав Золоту Орду 1246 року, згадує в своїй «Historia Mongalorum» (Історії Монголів, 1250), що старого полководця Субедея монголи називають «богатирем» (Bahadar).[2]. Від монголів цей титул запозичили Хулагуїди і Тімуриди, а також інші народи.

У руських середньовічних джерелах богатирями називають монгольських командирів, ворогів русів. Зокрема, в Іпатському літописі «богатирі» — це темники Субудая і Джебе, що перемогли руське військо на Калці 1223 року. У Галицько-Волинському літописі в оповіданні про поворот Батия з Угорщини богатирями названі монгольські воєводи Манман й Малай, а в згадці про русько-монгольський похід на Литву 1269 року, сказано, що волинський «Василько князь з богатирем воєвал землю Литовську».

У ранньому новому часі конотація слова змінилася, «богатирі» виступають героями русів. У такому розумінні зустрічаємо це слово в тексті кам'янецької «Четьї-Мінеї» 1489 року. Польський історик Станіслав Сарницький у своїй роботі «Descriptio veteris et novae Poloniae» (Опис старої і нової Польщі, 1585), в описі Києва: «Russi... de heroibus suis, quos Bohatiros id est semideos vocant, aliis persuadere conantur» (Руси... намагаються переконати інших про своїх героїв, яких вони назвиають Богатирі, що означає напівбоги)[3].

Тюркське ім'я Бахадир (Богатир) носили кримські хани Бахадир I Ґерай і Бахадир II Ґерай, а також кримський калга Бахадир Ґерай.

Опис[ред.ред. код]

Ідея богатирства, що до останніх часів жила в українських народніх масах, творить ту основу, до якої в'яжуться й зайшлі богатирські казки новіших формацій, тісно сполучені з старим богатирським епосом, який оповідає про богатирів княжого Києва часів Володимира Великого, але який в Україні не зберігся, заховавшись тільки в нащадків українських виселенців на півночі Росії. Новіша богатирська казка, часто зовсім відірвана від історичної обстанови, далі творить той поетичний запас, шо з нього народна творчість черпає загальники богатирського образу щоразу, як хоче піднести якусь особу чи ІСТОРИЧНИЙ момент, понад рівень пересічних людських відносин. Так от бачимо, як, серед козацьких, чи повстанських ватажків Хмельницького, з'являється фантастична постать Боняка, як ріжними казковими подробицями прикрашається історія Мазепи і Палія в якій Палій прибирає постать чулесно-народженого богатиря, побиває демонів, стає невмиракою тощо.

Назва богатиря для епічного героя не належить до найдавніших. У наших старих пам'ятках дотатарської доби ця назва не стрічається, хоч і відомий половецький вираз, в якому «богадур» визначає могутнього, сильного чоловіка.

Україна і особливо Подніпров'я XVI ст. була повна згадок про богатирів, що скінчили, мовляв, своє життя в київських печерах та на різних славних полях бою, як от Летське поле під Переяславом, місце прославленої битви Ярослава з Святополком.

Особливу категорію богатирів складають в народній уяві українського народу богатирі семилітки. Про них, як завважив один із польських записувачів 1880 рр., люди не радо оповідають: «Це для них не казки, не міти, до яких давно вже стратили віру, а щось хоч і чудесне, але реальне, чого не можна повертати на жарт, не повинно служити самій пустій цікавості» (К. Стар. 1889, III. стаття Савича).

«Семилітній богатир, — писав теж Костомаров (Монографії. І вид. I. ст. 229), це тип народньої надії на будучі покоління, ідеал сили, яка не старіє, вічно молодіє і оновлюється…»

Мотив про богатиря — семилітка розроблено в билинно-казковій темі про київського оборонця Михайлика: в низці варіантів цей Михайлик — семиліток, і рація теми лежить власне в ранній молодості героя. (М. Грушевський «Іст. у. літ.» І, ст. 314). У літописах мотив про молодого визвольника стрічаємо в переказі про облогу Києва Печенігами за Святослава дарма, що літ тут йому не визначено а названо просто — «отроком».

За аналогією, мудра дівчина—семилітка рятує своїх близьких своїм розумом, розгадуючи тяжкі загадки, або виконуючи важкі завдання.

Ілля Муромець зі своїм товаришом був похований в гробниці в Софії Київський, про що згадує в своїх подорожніх нотатках Еріх Лясота. А Богатир Чобітько був похований в Київській лаврі.

Відомі богатирі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Давніше назву богатиря виводили з індоєвропейського кореня, того самого шо й в словах Бог і багатий. Тепер цю філологію, як пише проф. М. Грушевський, цілком облишено.
  2. § II. О князьях Татар // Джованни Дель Плано Карпини. История Монголов, которых мы называем Татарами
  3. Stanisław Sarnicki. Descriptio veteris et novae Poloniae cum divisione eiusdem veteri et nova: Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, iuxta revisionem commissariorum regiorum : Et Livoniae iuxta Odoporicon exercitus polonici redeuntis ex Moschovia. — Сracovia, 1585.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]