Білобожниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Білобожниця
Bilobozh a.png
Герб Білобожниці
Костел св. Петра і Павла
Костел св. Петра і Павла
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада/громада Білобожницька сільська рада
Код КОАТУУ 6125580701
Облікова картка Білобожниця 
Основні дані
Засноване 1581
Населення 2 035
Територія 3 км²
Густота населення 678.33 осіб/км²
Поштовий індекс 48530[1]
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 49°02′58″ пн. ш. 25°40′53″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 25.68139° сх. д. / 49.04944; 25.68139Координати: 49°02′58″ пн. ш. 25°40′53″ сх. д. / 49.04944° пн. ш. 25.68139° сх. д. / 49.04944; 25.68139
Відстань до
районного центру
7 км
Найближча залізнична станція Білобожниця
Місцева влада
Адреса ради 48530, с. Білобожниця
Карта
Білобожниця is located in Україна
Білобожниця
Білобожниця
Білобожниця is located in Тернопільська область
Білобожниця
Білобожниця

Білобо́жниця — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільради, якій підпорядковані села Калинівщина та Семаківці. До Білобожниці приєднано хутір Кривче, було приєднано також хутір Мазурівка (від 2015 — окреме село). Хутір Глибока Долина виведений із облікових даних у зв'язку з переселенням жителів.

Від вересня 2015 року — центр Білобожницької сільської громади.

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване за 7 км від районного центру, залізнична станція. Через село пролягли автошлях і залізниця Чортків–Бучач.

Територія — 3,0 км² Дворів — 709.

Назва[ред.ред. код]

У 1920-х рр. майбутній учитель гімназії Петро Коструба написав невелику монографію, в якій на основі брошури, знайденої в архіві Народного дому у Львові, стверджував, що Білобожниця — осідок білого бога, а Чортків — осідок чорного бога. За леґендою, назва села походить від побудови церкви (божниці) з білого каменю під час татарських набігів.

Хутори[ред.ред. код]

  • Кривче — хутір, приєднаний до с. Білобожниця; роз- ташований за 2 км від нього. У 1952 р. на хуторі було 12 будинків, 42 жителі.[2]

Герб[ред.ред. код]

Докладніше: Герб Білобожниці

Затверджений 27 серпня 1909 р. Щит поділений перекинуто-вилоподібно: у першому лазуровому полі золотий коронований лев, у другому червоному полі золотий грецький, навскіс перехрещений хрест, у третьому золотому полі навпереміну дубові листки й жолуді натуральної барви.

Історія[ред.ред. код]

Сліди перших поселень на території Білобожниці належать до періоду трипільської культури; збереглися залишки могильників доби бронзи.

Білобожниця означає «парфянська (перська) божниця».[3]

Перша письмова згадка датується поки 1453 роком: село згадане в «Актах ґродських і земських Галицьких» 29 січня 1453 року, його власник чи посідач Михайло «Мужило» Бучацький віддавав його в оренду.[4]

Ще одна згадка походить з 1532 р.

Білобожниця згадана в описах подій часів повстання Богдана Хмельницького, під час знищення панських маєтків на західному Поділлі. Одним із перших власників цих поселень був маґістр Жемановський.

Протягом 1672—1683 рр. Білобожниця — містечко, яке перебувало під владою османської Туреччини. Турецький гарнізон, розташований у Чорткові, не раз грабував Білобожницю. Після 1772 р. Білобожниця належала до Заліщицького, згодом — до Чортківського округів.

Документи Галицького намісництва свідчать, що у XVI–XIX ст. Білобожниця мала статус містечка і свій герб. У Львові в Галицькому намісництві збереглися документи, що визнавали за Білобожницею статус містечка із затвердженим для нього гербом. Але Білобожниця залишалася селом, про це свідчили таблиці при в'їздах до населеного пункту.

У 1890-х рр. війт Білобожниці Франц Борисикевич за допомогою фахового архіваріуса віднайшов у Галицькому намісництві документи, що справді визнавали за Білобожницею статус містечка зі встановленням для нього герба. Селу було повернуто титул містечка та герб. При в'їзді та виїзді із села встановлені таблиці з гербом і двомовним написом «Містечко Білобожниця».

У старих церковних книгах залишилися записи, що свідчать про наявність у Білобожниці у XVIII ст. трьох церков: святого Миколая, Преображення і святого Михаїла.

Наприкінці XVIII ст. відбулися заворушення між місцевими жителями та євреями з Буданова й Чорткова. За деякими даними, євреї й спалили містечко.

У шематизмі 1892 р. зафіксовано, що в 1810 р. це місце заселили люди з інших сіл.

16 травня 1848 р. в селі, як і повсюди в Галичині, ліквідовано панщину, про що свідчить встановлений кам'яний хрест (оновлений 1989 р.).

1914 р. мешканці села, які проживали вздовж дороги на Бучач, назвали вулицю іменем Т. Шевченка, вздовж дороги на Теребовлю — іменем М. Шашкевича.

За статистикою, в селі у 1900 р. — 1386 жителів, 1910—1463, 1921—1296, 1931—1511 жителів; у 1921 р. — 279, 1931—305 дворів.

До Леґіону УСС зголосилися Григорій Полутренко, Гнат і Осип Юрчишини та інші мешканці села.

Під час так званої пацифікації польські жандарми, шукаючи зброю, порозшивали в Білобожниці дахи будинків; польські шовіністи тричі скидали хрест на могилі Українського Січового Стрільця С. Кутного.

Після встановлення радянської влади, у 1940 р. в Чортківській тюрмі органи НКВС замучили та розстріляли мешканців Білобожниці: Антона Заячківського, Михайла Підвисоцького, Петра Полутренка, Ольгу і Теодозія Руданських, Івана Юрчинського; виселили дружину А. Заячківського і 4 родини в Сибір.

20–21 липня 1941 р. в місті Умані на Черкащині розстріляли Олексія Пилявського, Миколу Савчина та Івана Старика. Від 7 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. село перебувало під нацистською окупацією.

В УПА воювали:

  • Петро Гураль,
  • Іван Наконечний,
  • Григорій Полутренок,
  • Софія Полутренок,
  • Володимир Харевич,
  • Гнат Юрчишин,
  • Йосип Юрчишини,
  • Софія Козарів,
  • Ганна Кушнір-Кухта,
  • Микола Матковський,
  • Степан Матковські,
  • Софія Пилявська-Червоняк,
  • Ганна Почигайло,
  • Марія Сеньків,
  • Марія Стадник-Попович,
  • Ярослава Талоха-Стрілець,
  • Марія Штепа,
  • Михайло Байтало.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 56 осіб:

  • Богдан Антків (нар. 1917),
  • Михайло Боднар (нар. 1916),
  • Петро Боднар (нар. 1904),
  • Андрій Божегора (нар. 1904),
  • Йосип Борик (нар. 1926),
  • Кароль Возняк (нар. 1905),
  • Михайло Гаврись (нар. 1919),
  • Йосип Гаркус (нар. 1920),
  • Іван Герасимів (нар. 1910),
  • Юлій Гладій (нар. 1921),
  • Максим Деркач (нар. 1908),
  • Омелян Звірок (нар. 1910),
  • Теофілій Звірок (нар. 1914),
  • Михайло Казимир Калач (нар. 1919),
  • Михайло Калач (нар. 1912),
  • Петро Калач (нар. 1911).

5 квітня 1944 р. німецько-нацистські війська захопили села Білобожниця та Мазурівка, що дозволило їм контролювати автодорогу Чортків — Бучач.[5]

У 1944 р. в Білобожницю з території Польщі переселені українські родини Демковичів, Коренецьких, Назарів, Сиваків, Скибіцьких, Шевчуків; згодом у село переїхали сім'ї Королів, Малиновських і Матвіївих. Упродовж 1940—1959 рр. Білобожниця — районний центр.

У 1960-х рр. на братській могилі спорудили «Обеліск пам'яті» жителям Білобожниці, які не повернулися з німецько-радянської війни.

Освіта[ред.ред. код]

Перші згадки про школу датовані серединою XIX ст. і пов'язані з першим учителем Кострубою, батьком двох відомих діячів — Петра й Теофіла. За Австро-Угорщини діяла 2-класна школа з українською мовою навчання, за Польщі — 3-класна утраквістична (двомовна). Учителем школи напередодні Першої світової війни був Іван Дембіцький; за Польщі — Шегедин. 1934 р. в селі відкрито 4-річну школу (директор Стефанія Вількушевська), згодом переоблаштовану на 7-річну

Нині діє Білобожницька загальноосвітня школа І — ІІІ ступенів (побудована: 1934 р. — кор- пус № 1, 1954 р. — корпус № 2).[6]

Храми, каплиця[ред.ред. код]

Каплички

Пам'ятники[ред.ред. код]

Погруддя Лесі Українки
Табличка на будинку колишньої більшовицької катівні

1993 р. насипано могилу і встановлено пам'ятний хрест Борцям за волю України.

Споруджено

  • пам'ятник Лесі Українці (1967)
  • пам'ятник лікареві-окулісту Михайлові Борисикевичу (1990);

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Перед Другою світовою війною збудовано Народний дім; діяли філії товариств «Рідна школа», «Союз Українок», «Січ» та ін., читальня «Просвіти».

У 1946 р. примусово створено колгосп (голова правління Лев Іліїв); 1960 р. до нього приєднано господарства сіл Семаківці й Калинівщина; за ним було закріплено 2,4 тис. га угідь. Провідні галузі — рільництво і тваринництво.

У 1985 р. від колгоспу від'єднали господарства сіл Ридодуби та Білий Потік.

Працювали цегельний завод, завод переробки олійних культур, організа- ція «Міжколгоспбуд» (від 1957 р.), хлібоприймальний пункт, хлібопекарня, лікарня. 1956 р. Білобожницю електрифіковано. Від 1959 р. функціонує сільська рада (перший голова Микола Калань).

1961 р. представники радянської влади закрили церкву.

У 1962 р. в селі запрацювали поштове відділення, заготівельна контора.

1970 р. побудовано Торговий дім; почав роботу комбінат хлібопродуктів, 1973 р. — комбікормовий завод.

У селі був хор, який отримав звання народного (керівник Мирослав Греськів), духовий оркестр, створено футбольну команду.

У 1980-ті рр. Білобожницю газифіковано, прокладено водовід.

1989 р. відновила діяльність філія товариства «Просвіта» (голова Анна Савка).

У 1995 р. на базі колишнього колгоспу після його розпаювання засновано ПАП «Білобожницьке».

Нині працюють дитячий садочок «Дзвіночок» (від 1956); Будинок культури (від 1986); клуб (хутір Мазурівка); аптека, протитуберкульозний диспансер (від 1958), амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, ФАП (хутір Мазурівка); бібліотека, відділення Ощадбанку, СТО, автозаправка, ПАП «Білобожницьке», ПП «Господар», комбікормовий завод, торгові заклади і заклади громадського харчування

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились
  • Йосип Антків (1915—2001) — педагог, релігійний діяч;
  • Степан Борик (нар. 1934) — заслужений лікар України;
  • Михайло Борисикевич (1848—1899) — вчений-офтальмолог, професор;
  • Світлана Гавенко (нар. 1959) — вчений-поліграфіст;
  • Ярослав Гнатюк (нар. 1946) — співак;
  • Йосиф Заячківський (1889—1952) — релігійний діяч (Італія);
  • Іван Кобилянський (1941—1997) — композитор, дириґент, діяч культури;
  • Наталія Коломієць-Кучма (нар. 1968) — правник, господарник;
  • Микола Кондратенко (нар. 1948) — військовик, полковник;
  • Євген-Володимир Полотнюк (1906—1943) — пластовий, спортивний, громадський діяч, чоловік письмениці Ірини Вільде;[7] (за іншими даними, народився в с. Підмонастир, нині Перемишлянський район, Львівська область[джерело?])
  • Платон-Іван Полотнюк (1908—1938) — учасник національно-визвольних змагань;
  • Віталій Радинський (нар. 1957) — правник, полковник міліції, господарник;
  • Василь Савчин (нар. 1960) — вчений-хірург;
  • Тарас Синьків (нар. 1960) — душпастир, літератор;
  • Іван Ставничий (1879—1959) — художник;
  • Галина Старик-Квасницька (нар. 1955) — фармацевт, член правління всеукраїнської аптечної асоціації (м. Київ), господарниця;
  • Петро Старик (1930—2008) — учений у галузі фізики напівпровідникових матеріалів, доктор фізико-математичних наук, професор;
  • Ігор Федорків (нар. 1943) — залізничник, громадський діяч;
  • Віктор Хоменко (нар. 1947) — народний цілитель, спортсмен, майстер спорту СРСР з вільної боротьби (1974);
  • Лев Ясінчук (1882—1963) — громадський і культурно-освітній діяч (США).
Навчалися

Місцеву школу закінчили актори, народні артисти України Адам Цибульський (нар. 1948) та Мирослав Коцюлим (1943—2005).

Перебували

У Білобожниці кілька разів перебувала прозаїк Ірина Вільде (1907—1982).

У 1922—1928 рр. проживав о. Теофіл Коструба ЧСВВ (1907—1943) — історик, літературознавець, журналіст, політолог.

У літературі[ред.ред. код]

Людмила Швалюк видала про Білобожницю книгу «Стежина до рідної хати» (Тернопіль, 2009)

Примітки[ред.ред. код]

  1. PostIndex: Вулиці Білобожниця (Білобожницька сільська рада)
  2. Уніят В. Білобожниця // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 457. — ISBN 978-966-457-246-7.
  3. Тищенко К. М. Перська Сатрапія над Дніпром: топонімічні контексти. — 2012. — С. 101—102.
  4. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.220, № 2548 (лат.)
  5. Семенів О.Військово-історичні чинники прориву оточеної 1-ї танкової армії вермахту на півдні Тернопільської області у квітні 1944 р. — С. 169.
  6. Білобожницька школа
  7. Окаринський В., Ханас Вас. Полотнюк Євген-Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 111. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]