Бітов Андрій Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бітов Андрій Георгійович
Битов Андрей Георгиевич
Andrei Bitov.jpg
Народився 27 травня 1937(1937-05-27)
Ленінград
Помер 3 грудня 2018(2018-12-03) (81 рік)
Москва
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Національність черкес
Діяльність письменник
Alma mater Вищі курси сценаристів і режисерів[d] і Санкт-Петербурзький державний гірничий університет (1962)[1]
Володіє мовами російська[2]
Заклад Літературний інститут імені Горького
Членство Russian PEN Center[d]
Напрямок постмодернізм
Брати, сестри  • Oleg Bitov[d]
У шлюбі з Inga Petkevich[d]
Нагороди
Сторінка в Інтернеті andrey-bitov.ru

Андрій Георгійович Бітов (рос. Битов Андрей Георгиевич; *27 травня 1937(19370527), Ленінград, РРФСР — 3 грудня 2018, Москва, Росія[3]) — російський письменник нон-комформіст. Один із засновників російського постмодернізму в літературі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Ленінграді, на Петроградській стороні. Батько — архітектор, мати — юрист. Брат Олег — відомий радянський журналіст-міжнародник. За власним визнанням, за національністю черкес в п'ятому поколінні. Писати почав 1956 року.

У 1954 році закінчив середню школу № 213 (тоді вона розташовувалася на набережній Фонтанки) — першу в Ленінграді школу з викладанням ряду предметів англійською мовою. У 1957 році вступив у Ленінградський гірничий інститут, де брав участь у роботі літоб'єднання під керівництвом Гліба Семенова. У 1957—1958 служив у будбаті на Півночі. У 1958 р. відновився в інституті, закінчив геологорозвідувальний факультет у 1962 році. Писав вірші, наслідуючи Віктору Голявкину почав писати короткі абсурдистські розповіді, вперше опубліковані в 1990-х рр. Часто в інтерв'ю називав себе непрофесійним письменником.

З 1960 по 1978 вийшло друком близько десяти книг прози. З 1965 року член Союзу письменників. У 1978 році в США опублікований роман «Пушкінський дім». У 1979 році він — один із творців нецензурованого альманаху «Метрополь». Його перестали друкувати до 1986 р.

Перебудова відкрила нові можливості. Закордон, лекції, симпозіуми, громадська, в тому числі правозахисна діяльність. У 1988 році брав участь у створенні російського Пен-клубу, з 1991 року — його президент. У 1991 році був одним із творців неформального об'єднання «БаГаЖъ» (Бітов, Ахмадуліна, Габріадзе, Алешковський, Жванецький).

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

В березні 2014 року підписав листа «Ми з Вами!» КіноСоюзу на підтримку України[4].

Смерть[ред. | ред. код]

Андрій Бітов помер 3 грудня 2018 року у реанімації московської клінічної лікарні імені Баумана. Причиною смерті стали проблеми з серцем[5].

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • 1960 — три оповідання в альманасі «Молодий Ленінград»
  • 1963 — «Велика куля»
  • 1965 — «Таке довге дитинство»
  • 1967 — «Дачна місцевість»
  • 1967—1969 — «Уроки Вірменії»
  • 1968 — «Аптекарський острів», «Подорож до друга дитинства»
  • 1972 — «Спосіб життя»
  • 1976 — «Сім подорожей», «Дні людини»
  • 1978 — «Пушкінський дім»
  • 1980 — «Недільний день»
  • 1985 — «Грузинський альбом»
  • 1986 — «Статті з роману», «Книга подорожей»
  • 1988 — «Людина в пейзажі», «Остання повість»
  • 1989 — «Повісті та оповідання», «Пушкінський дім»
  • 1990 — «Відлітаючий Монахов»
  • 1991 — «Ми прокинулися в незнайомій країні», «Життя у вітряну погоду», С/С в трьох томах
  • 1993 — «Очікування мавп», «Віднімання зайця»
  • 1995 — «Оприлюднені»
  • 1996 — «Перша книга автора», «Імперія в чотирьох вимірах»
  • 1997 — «Новий Гулівер», «Після дощу», «Записки новачка»
  • 1998 — «Обґрунтована ревність», «Неминучість ненаписаного», «Дерево»
  • 1999 — «Похорон Доктора»
  • 2008 — «Викладач симетрії»

Кіносценарії[ред. | ред. код]

  • 1977 — «У четвер і більше ніколи»

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]