Волчок Ігор Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Ігор Волчок
Особові дані
Повне ім'я Ігор Семенович Волчок
Народження 4 жовтня 1931(1931-10-04)
  Москва, СРСР
Смерть 16 квітня 2016(2016-04-16) (84 роки)
  Москва, Росія
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Позиція півзахисник
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1955–1959 СРСР «Авангард» (Електросталь)
1960–1961 СРСР «Дніпро» (Дніпропетровськ) (помічник)
1962–1963 СРСР «Труд» (Ногінськ)
1964–1965 СРСР «Шахтар» (Караганда) (помічник)
1966 СРСР «Шахтар» (Караганда)
1967 СРСР «Зоря» (Луганськ) (помічник)
1968–1970 СРСР «Волга» (Калінін)
1972 СРСР «Локомотив» (Москва)
1973–1978 СРСР «Локомотив» (Москва)
1979–1981 СРСР «Кайрат»
1982 СРСР «Таврія»
1983–1985 СРСР «Локомотив» (Москва)
1990–1991 СРСР «Навбахор»
1993–1995 Росія «Шинник»
1996–1998 Росія «Рубін»
1998–2000 Росія «Автомобіліст» (Ногінськ)
2001–2002 Росія «Єлець»
2003 Узбекистан «Навбахор»
2005 Росія «Єлець»

** Тільки на посаді головного тренера.

Ігор Семенович Волчок (рос. Игорь Семёнович Волчок, 4 жовтня 1931, Москва — 16 квітня 2016, Москва) — радянський та російський футбольний тренер. Заслужений тренер РРФСР (1972).

Як тренер, прославився тим, що багато хто з його підопічних пізніше успішно проявляли себе у тренерській діяльності: Юрій Сьомін, Володимир Ештреков, Олександр Авер'янов, Валерій Газзаєв, Гіві Нодія, Валерій Петраков, Володимир Шевчук, Віталій Шевченко, Валерій Гладилін, Курбан Бердиєв[1].

Кар'єра[ред. | ред. код]

В ігровій кар'єрі великих успіхів не досягав. Був капітаном збірної Москви, а також виступав за дублюючі склади московських клубів «Торпедо» (1950) і ЦБЧА (1951-52).

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Після закінчення кар'єри футболіста він почав працювати тренером. З 1955 по 1959 рік він тренував заводську команду «Авангард» (Електросталь) з Московської області та був тренером-методистом стадіону імені Леніна[2].

1960 року увійшов до тренерського штабу «Дніпра» (Дніпропетровськ)[3], а з серпня 1962 року був старшим тренером «Труда» (Ногінськ).

З 1964 року входив до тренерського штабу «Шахтаря» (Караганда), а у сезоні 1966 року очолював цю команду, після цього став помічником у луганській «Зорі». У 1968—1970 роках очолював «Волгу» (Калінін).

1970 року став начальником команди «Локомотив» (Москва), де пропрацював до липня 1972 року, після чого до кінця року став головним тренером команди. З початку 1973 року повернувся на посаду директора команди, але в травні того ж року остаточно став головним тренером і працював на цій посаді по 1978 рік, а також з 1983 по 1985 роки. Під керівництвом фахівця «червоно-зелені» повернулися до Вищої ліги СРСР (1974) і виходили в півфінал Кубка СРСР (1978). Також «залізничники» двічі виграли Кубок Міжнародного спортивного союзу залізничників (1974, 1976)[4]. Найвище досягнення з «Локомотивом» в чемпіонатах СРСР — 6-е місце (1977)[5].

В перерві між роботою у «Локомотиві» Волчок очолював «Кайрат» (липень 1979—1981) і «Таврію» (до травня 1982)[6], а також був начальникос відділу футболу Спорткомітету Москви (липень 1982 — серпень 1983).

У 1990—1991 роках очолював «Навбахор». З 1993 по 1995 роки Ігор Семенович працював з ярославським «Шинником». З 1996 по 1998 роки Волчок був головним тренером «Рубіна» і в 1997 він вивів клуб в Першу лігу російської першості.

В подальшому працював з «Автомобілістом» (Ногінськ) та «Єлецем», а також недовго очолював узбецький «Навбахор», з яким став бронзовим призером чемпіонату країни.

Останнім місцем тренерської роботи Волчка був клуб «Єлець», головним тренером команди якого Ігор Семенович був протягом 2005 року, а до того у 2003—2004 роках був тренером-консультантом.

Помер 16 квітня 2016 року на 85-му році життя у місті Москва[7].

Досягнення[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Прізвище при народженні — Волчек. У результаті плутанини в документах після армійської служби прізвище змінилося на Волчок. Родич Галини Волчек по батьківській лінії.[8]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]