Бородюк Олександр Генріхович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бородюк.
Ф
Олександр Бородюк
Олександр Бородюк
Олександр Бородюк
Особисті дані
Повне ім'я Олександр Генріхович
Бородюк
Народження 30 листопада 1962(1962-11-30) (61 рік)
  Воронеж, СРСР
Зріст 184 см
Вага 77 кг
Громадянство  Росія
 СРСР
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
?–? СРСР «Факел» (Воронеж)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1979 СРСР «Факел» (Воронеж) 0 (0)
1980–1981 СРСР «Динамо» (Вологда) 30 (4)
1982–1989 СРСР «Динамо» (Москва) 187 (53)
1989–1993 Німеччина «Шальке 04» 124 (41)
1994–1995 Німеччина «Фрайбург» 20 (2)
1996 Німеччина «Ганновер 96» 16 (3)
1997–1999 Росія «Локомотив» М 32 (13)
1999 Росія «Торпедо-ЗіЛ» 12 (1)
2000 Росія «Крила Рад» 20 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1987–1988 СРСР СРСР (ол.) 6 (1)
1989–1991 СРСР СРСР 7 (1)
1992–1994 Росія Росія 8 (4)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2001–2002 Росія «Крила Рад» (асист.)
2002–2012 Росія Росія (асист.)
2006 Росія Росія (в.о.)
2005–2007 Росія Росія U-21
2013–2014 Росія «Торпедо» (Москва)
2016 Казахстан «Кайрат»
2017–2018 Казахстан Казахстан
2020 Австрія "Хорн "
2021–2022 Росія «Торпедо» (Москва)
Звання, нагороди
Нагороди
Заслужений тренер Росії заслужений майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Олександр Генріхович Бородюк (рос. Александр Генрихович Бородюк, нар. 30 листопада 1962, Воронеж) — радянський та російський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — російський футбольний тренер. Заслужений майстер спорту СРСР (1989), заслужений тренер Росії (2009)[1]. У складі олімпійської збірної СРСР — олімпійський чемпіон.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 30 листопада 1962 року в місті Воронеж. Вихованець футбольної школи клубу «Факел» (Воронеж). Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1979 року в основній команді того ж клубу.

Коли прийшов час іти в армію, перейшов у вологодське «Динамо», звідки через рік його перевели в Москву. По закінченні терміну служби залишився в столичному «Динамо» на надстрокову службу, отримавши звання молодшого лейтенанта. Разом з клубом став володарем кубку СРСР. Двічі ставав найкращим бомбардиром чемпіонату СРСР.

З приходом в «Динамо» Анатолія Бишовця перестав потрапляти в основний склад і поїхав грати у Німеччину за «Шальке 04», де став найкращим бомбардиром клубу.

Разом з «Фрайбургом», в який перейшов 1994 року, став бронзовим призером Бундесліги. Крім того, Олександр став єдиним з росіян, хто за підсумками сезону увійшов у трійку найкращих футболістів. Також Бородюк вписав своє ім'я в історію німецького футболу, ставши автором тридцятитисячного м'яча Бундесліги. З листопада 1995 року виступав за Ганновер 96 у Другій Бундеслізі, з яким підписав контракт до кінця сезону.

Повернувшись у Росію у віці 34 років, як і раніше, міг скласти конкуренцію молодим гравцям і був запрошений Юрієм Сьоміним у «Локомотив», разом з яким виступав у півфіналі Кубка кубків, вигравав Кубок Росії і, забивши сотий м'яч у чемпіонатах країни, став членом клубу Григорія Федотова.

1999 року недовго грав за «Торпедо-ЗіЛ», після чого завершив кар'єру гравця в самарських «Крилах Рад» у віці 39 років.

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

З 1987 по 1988 рік захищав кольори олімпійської збірної СРСР. У складі цієї команди провів 6 матчів, забив 1 гол і став переможцем футбольного турніру на Олімпійських іграх 1988 року у Сеулі.

21 лютого 1989 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР в товариській грі проти збірної Болгарії, в якій відзначився голом і допоміг своїй збірній перемогти з рахунком 2:1. 28 червня 1989 року брав участь у неофіційній грі збірної СРСР проти збірної «Зірок світу» (3:3), в якій також забив 1 гол.

Наступного року був включений до заявки збірної на чемпіонат світу 1990 року в Італії, де зіграв лише в останньому матчі групового етапу проти збірної Румунії, який завершився поразкою 0:2, що не дозволила радянській збірній вийти з групи.

Всього протягом кар'єри у національній збірній СРСР, яка тривала три роки, провів у формі головної команди країни лише 7 матчів, забивши 1 голів.

Після розпаду СРСР став виступати за збірну Росії. Перший матч — 28 жовтня 1992 року проти збірної Люксембургу. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1994 року у США, на якому зіграв у двох матчах проти Бразилії та Швеції, проте обидва були програні росіянами й збірна не пройшла груповий етап.

Всього за збірну Росії провів вісім матчів і забив чотири голи, причому три з них — 2 лютого 1994 року у матчі проти збірної Мексики (4:1).

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Ігор Корнеєв, Бородюк і Гус Гіддінк під час Євро-2008

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 2001 року, працюючи асистентом Олександра Тарханова у тренерському штабі клубу «Крила Рад» (Самара).

З 2002 року був помічником Юрія Сьоміна у збірній Росії, а після того, як збірна не змогла вийти на ЧС-2006, Сьоміна було звільнено й Олександр Бородюк став виконувати обов'язки головного тренера збірної Росії з 1 січня по 9 липня 2006 року. Керував командою лише у двох товариських матчах: проти збірних Бразилії (0:1) та Іспанії (0:0). З літа працював помічником Гуса Гіддінка, а пізніше — Діка Адвоката. Крім того, з 6 грудня 2005 року очолював молодіжну збірну Росії

3 липня 2012 року завершив свою тривалу роботу в РФС[2], оскільки 25 червня 2012 року був призначений спортивним директором московського «Динамо»[3] та не міг суміщати обидві посади одночасно. Проте вже через чотири місяці залишив посаду через розбіжності з головним тренером команди Даном Петреску[4].

6 червня 2013 року призначений спортивним директором «Торпедо»[5], а після звільнення Бориса Ігнатьєва і Володимира Казакова став головним тренером команди[6], оскільки у в.о. головного тренера Миколи Савичева не було ліцензії Pro, необхідної для керівництва командою у ФНЛ. Пропрацював на цій посаді до червня 2014, в якому завершився його контракт із «Торпедо», який він вирішив не подовжувати.

Згодом продовжив тренерську кар'єру в Казахстані — з кінця 2015 до квітня 2016 був головним тренером «Кайрата», а 27 лютого 2017 року очолив тренерський штаб національної збірної Казахстану, уклавши трирічний трнерський контракт. Під його керівництвом команда провела сім ігор в рамках відбору на ЧС-2018, в яких не здобула жодної перемоги, програвши шість з них. Результати його роботи були офіційно визнані у січні 2018 року незадовільними, після чого тренер пішов у відставку.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Командні[ред. | ред. код]

Особисті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Наказ про присвоєння спортивного звання «Заслужений тренер Росії» № 118-ВН від 25 грудня 2009 року. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 9 квітня 2014.
  2. ↑ Бородюк завершив роботу в РФС. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 9 квітня 2014.
  3. ↑ 25 червня Бородюк буде представлений як спортивний директор «Динамо». Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 9 квітня 2014.
  4. ↑ Бородюк покинув «Динамо» через розбіжності з Петреску. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 9 квітня 2014.
  5. ↑ Бородюк — спортивний директор «Торпедо», Ігнатьєв залишається головним тренером. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 9 квітня 2014.
  6. ↑ «Торпедо» підтвердило призначення Бородюка на пост головного тренера. Архів оригіналу за 10 лютого 2014. Процитовано 9 квітня 2014.
  7. ↑ Разом з Євгеном Шаховим.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бородюк Олександр Генріхович
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Росія
Садирін (1992—1994) · Романцев (1992—1994) · Ігнатьєв (1996—1998) · Бишовець (1998) · Романцев (1998—2002) · Газзаєв (2002—2003) · Ярцев (2003—2005) · Сьомін (2005) · Бородюк (2006) · Гіддінк (2006—2010) · Адвокат (2010—2012) · Капелло (2012—2015) · Слуцький (2015—2016) · Черчесов (2016—2021)· Карпін (2021—)
Ігнатьєв (1992—1993) · Гершкович (1994—1998) · Пахомов (1998—1999) · Гладилін (2000—2001) · Газзаєв (2001—2002) · Чернишов (2002—2005) · Бородюк (2006) · Лосєв (2006—2007) · Стукалов (2007—2008) · Коливанов (2009—2010) · Писарєв (2010—2015) · Стукалов (2007—2008) · Хомуха (2015) · Писарєв (2016) · Бушманов (2017—2018) · Галактіонов (2019—)

Байсеїтов (1992–93) · Баймухамедов (1994) · Бердалін (1995–97) · Гороховодацький (1998–99) · Талгаєв (1999–2000) · Фомічев (2000) · Масудов (2001–02) · Пахомов (2003–04) · Тимофєєв (2004–05) · Пайперс (2006–08) · Шторк (2008–10) · Беранек (2011–13) · Красножан (2014–16) · Байсуфінов (2016–17) · Бородюк (2017–18) · Стоїлов (2018) · Білек (2019–20) · Байсуфінов (2020–22) · Карпович (2022) · Адієв (2022–)

«Кайрат» – Тренери

Хохман (1954–1955) · Зенкін (1956–59) · Глєбов (1960–63) · Келлер (1964–65) · Котляров (1966) · Гринін (1967) · Келлер (1968) · Чен Ір Сон (1969) · Севідов (1970) · Корольков (1971) · Шапошников (1972) · Фальян (1973–74) · Бобров (1975) · Камінський (1976) · Сегізбаєв (1976–79) · Волчок (1979–81) · Беца (1982) · Остроушко (1982–86) · Сегізбаєв (1986–88) · Остроушко (1988) · Камінський (1989) · Сегізбаєв (1990) · Байсеїтов (1990) · Стукалов (1991) · Байсеїтов (1992) · Катков (1993) · Бердиєв (1994–95) · Масудов (1996–98) · Никитенко (1999–00) · Черновв. о. (2000) · Масудов (2001) · Крмпотич (2001–02) · Гулямхайдаров (2003) · Остроушко (2003) · Пахомов (2004) · Петрушин (2004–05) · Байсеїтов (2006) · Агамурадов (2006) · Клімов (2007) · Масудов (2007–08) · Волгін (2009–10) · Никитенко (2011) · Грегорі (2011) · Огай (2012) · Серер (2012) · Вайсс (2012–15) · Бородюк (2015–16) · Цхададзе (2016–17) · Лабодовськийв. о. (2017) · Феррер (2017–18) · Карповичв. о. (2018) · Шпилевський (2018–21) · Кекерв.о. (2021) · Бердиєв (2021–22) · Кекер (2022–)

Нікітін (1936–1937) · Бухтєєв (1938–1939) · Квашнін (1939–1940) · Маслов (1945) · Селін (1945) · Маслов (1946–1948) · Нікітін (1948–1949) · Квашнін (1949–1950) · Мошкаркін (1951) · Ржевцев (1951) · Маслов (1952–1953) · Морозов (1953–1955) · Бєсков (1956) · Маслов (1957–1961) · Жарков (1962) · Золотов (1963) · Морозов (1963) · Мар'єнко (1964–1966) · Морозов (1967) · Іванов (1967–1970) · Маслов (1971–1973) · Іванов (1973–1978) · Сальков (1979–1980) · Іванов (1980–1991) · Скоморохов (1991–1992) · Миронов (1992–1993) · Петренко (1994) · Іванов (1994–1996) · Тарханов (1997–1998) · Іванов (1998) · Шевченко (1999–2002) · Петренко (2002–2006) · Гостенін (2006) · Ярцев (2007) · Даєв (2007) · Сабітов (2007–2008) · Даєв (2008–2009) · Павлов (2010) · Чугайнов (2010–2012) · Бєлов (2012) · Савичев (2012) · Ігнатьєв (2012–2013) · Казаков (2013) · Савичев (2013) · Бородюк (2013–2014) · Савичев (2014) · Петраков (2014–2016) · Булатов (2016–2017) · Коливанов (2017–2019) · Савичев (2019–2020) · Ігнашевич (2020–2021) · Бородюк (2021–2022) · Савичев (2022) · Талалаєв (2022–2023) · Клотет (2023) · Горлов (2023–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бородюк_Олександр_Генріхович&oldid=40515413