Гаплогрупа G2

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гаплогрупа G2, або за загальною номенклатурою G-P287 є гаплогрупою людської ДНК Y-хромосоми, галуззю гаплогрупи G.

Сформована 26300 років тому назад з загальним предком 20900 років тому назад.[1]

Гаплогрупа G-P287 має сестринську гаплогрупу G-M342 (G1).

Усі виявлені зразки гаплогрупи G у чоловіків-україців відносяться до гаплогрупи L30 (G2a2b), - підгалузі G-P287.

Зміст

Географічне та етнічне поширення G2[ред.ред. код]

Переважна більшість європейців належить субкладу G2a (P15/M406). Більшість західних та північних європеців з гаплогрупою G належать до G2a (L140).

G2a складає 5-10% населення у Середземноморській Європі, але відносно рідкісна у Північній Європі. У Європі G2a перевищує 10% тількі серед гагаузів України й Молдови, у ПІвнічній Греції (Фессалія), на Криті, у Південній й Центральній Італії (особливо у Аппенінських горах), на Сардинії, у Кантабрії у Північній Іспанії, у Північній Португалії, та в усіх гірських та відносно ізольованих європейських краях. Частота у майже 10% G2a виявлена на Кіпрі, Егейських остовах, Сицілії, Швейцарії, Оверні у південно-центральній Франції та у Астурії на півночі Іспанії.

Майже усі європейські G2b (L72) належать до євреїв-ашкеназі. G2b поширена від Передньої Азії до Пакистану. Вона, напевно є відгалуження неолітичних хліборобів з Західного Ірану. Саме у Західному Ірані Броушакі у 2016 році виявив зразок G2b з віком у 9250 років.

Походження гаплогрупи G (M201)[ред.ред. код]

На кінець 2016 року виявлено 303 мутацій, що визначають гаплогрупу G. Такий великий масив мутацій до поділу гаплогрупи на гаплогрупи G1 та G2 вказує, що мав місце ефект пляшкового горла тяжкого ступеню.

Найбільше генетичне різномаїття гаплогрупи G виявлено у північній частині Родючого Півмісяця між Кавказом й Лівантом, що вказує саме на цей регіон звідки ця гаплогрупа має походження. Саме звідси хлібороби новокам'яної доби просунулися на захід у Малу Азію та Європу; на схід - у Південну Азію; та на південь - на Аравійський півострів, у Північну й Східну Африку.

Гаплогрупа G2 (P287)[ред.ред. код]

Гаплогрупа G2 одночасно з гаплогрупою G1 могла сформуватися у Західній Азії 26300 років тому. Тоді усе людство належало до кочових або напів-кочових племен, що займалися мисливством та збірництвом. Племено гаплогрупи G2 було близько пов'язане з розвиток раннього землеробства у краю Родючого Півмісяца 11500 років до Р.Х..

Гаплогрупа G2a (P15)[ред.ред. код]

Галузь G2a (P15) поширилася у Малу Азію, Кавказ та Європу.

Носії G2a, негативні для її підгалузей P15 та L149.1, виключно виявлені у Закавказзі.

Велике число носіїв гаплогрупи G2a виявлено зі стародавніх зразків Y-ДНК з ранньої неолітичної Туреччини, Ірану, а також з більшості неолітичних культур Європи (культури фессалійська, Старчеве, лінійно-стрічкової кераміки, ремеделло, серцеподібної кераміки). Це вказує на те, що носії гаплогрупи G2a росповсюдили землеробство у Європі з Туреччини.

За тестуванням Матієсона у 2015 з 13 зразків Y-ДНК неолітичних хліборобів з Барджін-Гьоюк у турецькій провінції Бурса, що датовані 6500-6200 роками до Р.Х., 8 належали до гаплогрупи G2a, - до підгалузей G2a2a (PF3146), G2a2a1b (L91), G2a2a1b1 (PF3247), G2a2b (L30), G2a2b2a (P303) та G2a2b2a1c (CTS342). Інші 5 зразків з Барджін-Гьоюку належали до гаплогруп C1a2, H2, I, I2c та J2a. Ці супровідні гаплогрупи також виявлені серед ранніх неолітичних хліборобів Балкан, більшость серед яких належить G2a.

Іноді, до цих супровідних G2a гаплогруп додаються інші західноазійські родоводи, як гаплогрупа T1a (зразок з культури лінійно-стрічкової кераміки), або R1b-V88 (зразок з північно-західної Іспанії. T1a пов'язані з прирученням козлових (вівців та кіз) у Загроських горах Західного Ірану, тоді як племена R1b пов'язані з прирученням корів на півночі Родючого Півмісяця.

Лазарідіс у 2016 році виявив з 44 зразків близькосхідних неолітичних (у тому числі хліборобів з західного Ірану та ЙорданіЇ) два у Ірані, один з яких G2a1 з раннього керамічного неоліту (приблизно 5700 років до Р.Х.).

Зв'язок з етнонімами Іберія-Албанія[ред.ред. код]

З гаплогрупою G2a а також J2 повёязують поширення етнонімов від Кавказу до Іспанії.

Іберія у Грузії, та Іберійський півострів на південному заході Європи ймовірно пов'язані з гаплогрупою G2a. За сучасності гаплогрупа G2 є найчастішою у Грузії, а на Іберійському півострові вона була найчастіша (понад 80%) за новокам'яної доби. Лінгвісти знаходять паралелі між ізолбованною баскською мовою непевним походженням з одної сторони та грузинською й вірменською мовами, з іншої.

Кавказька Албанія та балканська Албанія, ймовірно пов'язані з гаплогрупою J2. Як серед горців Дагестану, так й серед албанців Європи поширена саме ця гаплогрупа.

Гаплогрупа G2b (M3115)[ред.ред. код]

Галузь G2b (M3115) розсіялася з Ірану по всьому Родючому Півмісяцю та у Пакистан. Тепер носії G2b здебільшого виявлені серед ліванців та євреїв, а також з невеликою частотою серед арабів Аравійського півострова, у Сирії, Іраці, Афганістані та Пакістані.

У Західному Ірані Броушакі у 2016 році протестував зразок G2b з віком у 9250 років.

Лазарідіс у 2016 році виявив з 44 зразків близькосхідних неолітичних (у тому числі хліборобів з західного Ірану та ЙорданіЇ) два у Ірані, один з яких G2b, що відноситься до до-керамічної культури (приблизно 7250 років до Р.Х.).

Історія G2a[ред.ред. код]

Формування землеробської спільноти G2a у Родючому Півмісяці[ред.ред. код]

Вирощування збіжжя та бобових розинулося у Родючому Півмісяці, Ізраїлі, Йорданії, Лівані, Сирії та Іраку 11500 років тому. Рівнини Міжеріччя були найкраще придатні для землеробства, бо не потребували зрощення. Землеробство розпочалося з вирощування пшениці, бобових та фіг. Проте землеробство не поширювалося за початкові межі протягом до 9000 років тому. Окультурнення пшениці та ячміня тривало довго, доки не було виведено некрихткі, незламні колосся. Також гальмувало поширення хліборобства його нерозвиненність, що вимагало людям шукати основного джерела харчування у мисливстві та збірництві.

Одомашнення кіз та вівців сталося приблизно 11000 років тому на півночі Родючого Півмісяця у Загроських та Таврських горах. Гончарство уперше з'являється північній Месопотамії. У глеках хлібороби почали зберігати збіжжя та бобові, що дало поштовх для розвитку обміну зі скотарями, свинопасами та садівниками фіг та олівок. Приблизно 8500 років тому на Лівант поширюється скотарство разом з гончарством.[2]

Поширення землеробів G2a у Туреччину[ред.ред. код]

З розвитком гончарства збігається раптове поширення хліборобів гаплогрупи G2a у Малу Азію та Європу. Тестування зразків Y-ДНК у Європі підтверджує домінування гаплогрупи G2a серед неолітичних хліборобів та гірських чабанів, що поширилися у Європу з Малої Азії між 9000 й 6000 роками тому.

Саме таким поширенням у північно-західному напрямі стало неолітичне поселення Чатал-Гьоюк у південно-центральній Туреччині. Воно було засноване вирощувачами збіжжя та бобових, що принесли з собою кіз та вівці. Через декілька сторіч пізніще, приблизно 6500 року до Р.Х. у Чатал-Гьоюці та у всіх поселеннях поселеннях центральної Туреччини, як вважається, через торгівлю зі своїми східними сусідами з'являється одомашнена корова.

Поширення землеробів G2a у неолітичній Європі[ред.ред. код]

За генетичним дослідженням стародавніх зразків Матієсоном та Хофмановою у 2015 році, приблизно 6500 років до Р.Х. неолітичні хлібороби G2a прибули у північно-західну Туреччину та у Фессалію. Хлібороби G2a фессалійської неолітичної культури поширилися:

  • на Балкани та Наддунав'я до 5800 року до Р.Х. у Сербію, Угорщину та Румунію;
  • до 5500 року до Р.Х. у Німеччину,
  • до 5200 року до Р.Х. у Бельгії та Північну Францію.

Стародавні зразки G2a неолітичної Європи[ред.ред. код]

Стародавні зразки Y-ДНК з Старчево-Кереш-Кріш культури (6000-45000 роки до Р.Х.) в Угорщині та Хорватії, та лінійно-стрічкової кераміки культури (500-4500 роки до Р.Х.) в Угорщині та Німеччині підтвердили, що гаплогрупа G2a (а саме G2a2a (PF3146) та G2a2b (L30)) є основним (приблизно 50%) родоводом серед чоловіків Європи, навіть після змішування з автохтонним населенням Європи.

До 5800 року до Р.Х. землероби з серцевидною керамікою, що тримали вівці, кіз та свиней, прибули на узбережжя Мармурового моря. Цей нарід поширився разом зі своєю культурою човнами до узбережжя Албанії, Чорногорії, Хорватії, Італії, південної Франції та східної Іспанії, де розквітла культура серцевидної кераміки (5000-1500 до Р.Х.). У зразках народу цієї культури гаплогрупа G2a склала понад 80%.

Супровідні гаплогрупи неолітичної Європи[ред.ред. код]

Супровідними гаплогрупами до більшості, що належить гаплогрупі G2a є:

Пояснення співіснування супровідних гаплогруп з G2a:

  • Гаплогрупа C1a2 є вельми старим родоводом Європи давньокам'яної доби, що була виявлена у Іспанії за середньокам'яної доби[3]. Вона була широко росповсюджена скрізь у Європи до новокам'яної доби. Гаплогрупа C1a2 серед сучасних європейців майже зникла.
  • Гаплогрупа E1b1b виявлена у докерамічній неолітичній культурі Ліванту. Проте це не були E-M78 чи E-V13, але гаплогрупа E1b1b1 (M35) або E-M123.
  • Гаплогрупи H2 та T1a були виявлені у докерамічній неолітичній культурі Ліванту, що безперечно пов'язана з раннім розвитком землеробства та гаплогрупою G2a. Гаплогрупа H2 серед сучасних європейців майже зникла.
  • Гаплогрупа R1b-V88 також поширилиася на Іберійський півострів з Ліванту чабанами корів через Північну Африку.

Гаплогрупи I*, I2c, J2, ймовірно, були мисливцями-збирачами західної Туреччини середньокам'яної доби, що були асимільовані землеробами G2a. Гаплогрупа I* серед сучасних європейців майже зникла, а гаплогрупа I2c - вельми рідкісна.

Гаплогрупи E-V13, I*, I1, I2a, I2a1, I2a2, ймовірно, були мисливцями-збирачами Європи середньокам'яної доби, що також були асимільовані землеробами G2a. Гаплогрупа R1b-V88 серед сучасних європейців вельми рідкісна.

За дослідженням Матієсона у 2017 році[4] зразків Y-ДНК з Балкан та України новокам'яної та мідної діб, було виявлено чисельні представники гаплогрупи G2a:

  • гаплогрупа L91 у середньо-неолітичній Болгарії,
  • гаплогрупи P303 у середньо-неолітичній Болгарії та з трипільської культури,
  • гаплогрупи Z1903 у Болгарії мідної доби,
  • гаплогрупа L42 з трипільської культури,
  • гаплогрупа PF3359 з варненської культури.

Етці[ред.ред. код]

Етці, або Крижана людина, - природня мумія чоловіка з Італійських Альпів, що жив 3000 років до Р.Х. за мідної доби. Він належав до гаплогрупи G2a2a2 (L91), що за сучасності відносно рідкісна у Західній Азії, Південній Італії (переважно на Сицілії, Сардинії та Корсиці) та Північній Африці. Її батьківська гаплогрупа G2a2 (PF3146), за сучасності малочисельна від Ліванта до Західної Європи. Натомість європейські хлібороби новокам'яної доби належали до гаплогруп G2a2a (PFF3146) та G2a2b (L30). Саме до них й відносився Етці.

Перехід у гори за бронзової доби[ред.ред. код]

Сучасне поширення G2a присутнє з найбільшою частотою у гірських краях Європи. Саме хилясті пагорби європейських нагір'їв найліпше пристосовані до випасу кіз та вівці, які чоловіки G2a принесли до Європи за ранньої новокам'яної доби. Степові індоєвропейські племена R1a та R1b, коли прийшли Понтійсько-каспійського степу за бронзової доби, відтиснили племена G2a зі степів у гори. Наприклад:

  • у Апеннінах (15-25%), на Сардинії (12%) у Італії;
  • у Кантабрії (10%), Астурії (8%),- на півночі Іспанії;
  • у Австрії (8%),
  • у Оверні (8%) та Провансі (7%) на південному-сході Франції,
  • у Швейцарії (7,5%),
  • у гірських частинах Чехії (5-10%),
  • у Румунії (6,5%),
  • у Греції (6.5%).

Індоєвропейські степовики R1a та R1b переважно були чабанами бидла й коней, тому вони обирали просторі європейські рівнини як Дніпровська, Причорноморська, Нижньодунайська, Середньодунайська, Середньоєвропейська, рівнини Британських островів та Західної Франції. Саме у рівнинних краях R1 сягає 60-80% населення. G2a має найвищу частоту саме у краях, що були востаннє захоплені R1. Так індоєвропейці не перейшли Піренеї до 1800 року до Р.Х. та не заселили усі частини Іберійського півострова до 1200 року до Р.Х., тому тут зосереджені ізольовані анклави G2a у областях як Піренейські гори, Кантабрійські гори, посушлива височина Ла-Манча.

Стародавні італіки почали прибувати через Альпи у Італію з 1300 року до Р.Х. де спочатку осідали у її північній частині. Так у сучасній Італії частота R1b зменшується з півночі на південь, а неолітичні поселенці G2a та T1a за частотою, відповідно збільшуються. 2000 років тому сардинці ще використовували не-індоєвропейську мову у час римського завоювання.

Разом зі зникненням автохтонних G2a через поширення R1b, у Європі поширюються індоєвропеізовані G2a-L140 як то L13 та Z1816. Тепер неолітичні галузі G2a особливо поширені у Туреччині, Південних Балканах, Апенинському півострові, центрі Франції та Піренеях. Але у північній половині Європи, де домінують індоєвропеізовані галузі G2a, неасимільованні галузі тільки складають невелику частину усіх галузей G2a.

Світла шкіра[ред.ред. код]

За дослідженням Олалде у 2014 році мисливець-збирач з Північної Іспанії, що жив 7000 років тому, ще мав смагляву шкуру. Проте ранні неолітичні хлібороби з Балкан та Німеччини вже мали ДГК-аллелі, що відповідають за білий колір шкіри. Зміна харчування та невелика сонячна радіація у північній половині Європи спричинила мутації ДНК до білої шкіри. Вживання збіжжя з приходом хліборобства викликала дефіцит вітаміна D. До принесеного G2a хліборобства європейці отримували вітамін D з риби та м'яса. Тому зміна пігментації на надлишково білу поліпшило абсорбцію сонячних променів.

Галузі G2a асимільовані індоєвропецями за бронзової доби[ред.ред. код]

На відміну від галузей G2a з гірських районів по усій Європі майже рівномірно поширена інша група галузей G2a-L140. Гірські галузі відносяться до початкових хліборобів з Анатолії. Інша група галузей G2a-L140 поширена навіть там, де майже не існувало хліборобство за новокам'яної доби - у Скандинавії та Росії. Тіж самі гаплогрупи поширені також на Кавказі, Центральній Азії та у Індії. У Індії вони виявлені серед вищих каст, що отожнюються з індо-європейськими завойовниками бронзової доби.

Поширення L140 від Атлантики до Індостану вказує на поширення галузей цієї гаплогрупи разом з індоєвропейцями. Сама L140 з'явилася 11800 років тому на початку докерамічного неоліту Родючого Півмісяця, та є достатньо стародавньою щоб бути індоєвропейською. Деякі галузі L140 були асимільовані у понтійсько-каспійському степу у середовище індоєвропейців ще до доби ямної культури й згодом поширилися разом з індоєвропейською експансією на просторах Євразії за ранньої бронзової доби.

Галузі G2a асимільовані індоєвропецями за бронзової доби:

  • L1264 (G2a2b2a1a1a2a), виявлена на Північному Кавказі (кабардинці), у слов'янсько-мовних, балто-мовних та германомовних країнах, серед євреїв-ашкеназі, а також у Центральній Азії та в Індії. Найвище поширення понад 10% - у Грузії. З'явилася 7700 років тому. Загальний предок сучасних носіїв жив 4200 років тому Ймовірно були асимільовані у індоєвропейські племена R1 за їх переходу Грузії та Кавказу до понтійсько-каспійський степ;
  • L13 (G2a2b2a1a1a1) - виявлена у Росії (Чечня), Грузії, Туреччині (Ізмір, Бурдур), Кипрі, Італії, Австрії, Швейцарії (Берн), Німеччині (Мекленбург, Баварія, Тюрингія), Франції, Нідерляндах, Англії, Шотландії, Ірландії. З'явилася 10700 років тому. Загальний предок сучасних носіїв жив 5000 років тому, що співвідноситься з добою ямної культури. Поширення у Європі можливо пов'язане з гаплогрупою R1b.;
  • Z1815 (G2a2b2a1a1b1), виявлена в Україні, Польщі (Підкарпаття), Німеччині (Баден-Вюртемберг, Рейланд-Пфальц, Саксонія), Швейцарії (Люцерн, Цюріх, Берн, Граубюнден, Валлі), Бельгії, Франції, Італії, Іспанії (Луго), Англії, Вельсі, Ірландії, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії. З'явилася 7300 років тому. Загальний предок сучасних носіїв жив 6400 років тому. Чоловік з периферії трипільської культури належав до гаплогрупи L42, що з'явилася 3800 років тому з загальним предком 3700 років тому. Зараз гаплогрупа L42 зустрічається у германомовних країнах, як у Німеччині (Саксонія), Швейцарії (Люцерн, Цюрих, Граубюнден), Швеції, Норвегії та Фінляндії. Гаплогрупа Z1815 мала поширитися разом з кельтськими племенами гаплогрупи R1b.

Теорії поширення ранніх індоєвропеїзованих галузей G2a[ред.ред. код]

Вважається, що батьківщина R1b1a1a2 (M269) і допротоіндоєвропейських мовців знаходиться у східної Туреччині, або у степах Передкавказзя. Сам же Кавказ є центром гаплогрупи G. Отже, цілком ймовірно, що меншість кавказьких чоловіків гаплогрупи G (та можливо, також J2b), розчинилися у спільноті індоєвропейських скотарів R1b, що перетнули Кавказ і утвердилися степах України та Росії у 7000-4500 роках до Р.Х..

За іншою теорією G2a-L140 поширилися до Східної та Центральної Європи з Туреччини за новокам'яної доби (доведено тестом стародавнім зразкыв ДНК). У Румунії, Молдавії та Україні чоловіки, що належать до пілгалузі G2a-L140 гаплогрупі U1, разом з чоловіками інших гаплогруп (зокрема I2a1b-L621) сформували Кукутени-трипільську культуру. Трипільці жваво торгували з сусідніми степовими культурами індоєвропейців. З 3500 року до Р.Х. на початку ямної культури трипільці почали поширюватися на схід в український лістеп та степ, де перебирали більш степову культуру ямників. З початком стрімкого поширення індоєвропейців на захід та північний захід у Європу з України їх частиною вже стали чоловіки гаплогрупи G2a-U1, її галузей L13 та L1264, які таким чином поширилися просторами Європи, а згодом - просторами Центральної та Південної Азії.

Галузі G2a куро-аракської культури[ред.ред. код]

Приблизно за доби формування індоєвропейців у причорноморському степу за майкопської (3700-3000 роки до Р.Х.) та ямної (3500-2300 роки до Р.Х.) культур, інше суспільство раннього бронзової доби розвивалося з південної сторони Кавказу, у Закавказзі - куро-аракська культура (3400-2000 рр. до н. е.). Незважаючи на те, що носії куро-аракської культури не були войовничі та були більш осідлими за майкопців та ямників, проте ним вдалося поширитися на значні простори на захід у Туреччину та далі, на південь до Родючого Півмісяця, та на схід на Іранське нагір'я та можливо вплинули на Харапську цивілізації долини Інду. Згодом, нащадки куро-аракців просунулися західніше, та колонізували Егейські острови та Крит, де вони заснували мінойську цивілізацію (2600-1100 роки до Р.Х.), - найдавнішу цивілізацію Європи. За класичної античної історії грецькі островитяни, що були значною мірою нащадками мінойців, колонізували південь Італії.

За сучасногю філогенетикою куро-араксьці належали до гаплогруп J2a1 (найбільша серед куро-араксьців), J1a2-Z1828, T1a-P77, G2a1 (L293, що також відома як FGC7535 або Z6552), G2a2b1a (M406) та L1b. Також були присутні інші незначні гаплогрупи, в тому числі нині рідкісна R1b1a-L388, що була виявлена у одному куро-аракському зразку Лазарідісом у 2016 році.

Гаплогрупа L293[ред.ред. код]

Найдавніший відомий зразок G-L293 з західного Ірану відноситься до новокам'яної доби. Сьогодні G-L293 є найпоширенішою галуззю G2a у центральному та північному Кавказі, що сягає 64% серед північних осетин. На північ кура-аракська культура розширилася з Закавказзя, де L293 значно рідкісніша - 1% у Вірменії та Східній Туреччині. Тим не менш, вона зустрічається на низьких частотах усією Туреччиною, на північному сході Ірану, на півночі Іраку, у Сирії та Лівані, тобто у теренах подальшого розширення власне куро-аракської культури; а також у Болгарії, Румунії, Греції, на півдні Італії (особливо на Сицилії) та Корсиці. G-L293 помітно відсутня на Сардинії та півночі Італії, що таким чином виключає її як неолітичне, так і індоєвропейське походження. Серед сотень зразків у Європі новокам'яної доби L293 напроч відсутня, що вказує на її поширення з краю куро-аракської культури за бронзової доби.

Гаплогрупа M406[ред.ред. код]

G-M406 сягає своєї максимальної частоти у 18% серед етнічної групи аварців чамалалів у Південно-Західному Дагестані, та з меншою частотою ніж на самому Кавказі у Туреччині (3-6%), Грузії (3%), Вірменії (2%) та Ірані (0,5-2,5%). Вона виявлена на низьких частотах від Ліванту до Єгипту та Ємену. У Європі M406 найбільше поширена у Італії 3%(особливо на Сицилії 4%) та Греції 2% (на Криті 2,5%). Серед сотень зразків у Європі новокам'яної доби M406 напроч відсутня, що вказує на її поширення з краю куро-аракської культури за бронзової доби.

Поширення G2 за залізної доби[ред.ред. код]

До залізної доби чисельність гаплогрупи G2a у Європі була спустошена індоєвропейським вторгненням бронзової доби та наступними войовничими діями кельтів за гальштатської та латенської культур вже за залізної доби. Отже землеробська гаплогрупа G2a зберіглася переважно у гористих краях Європи.

Походження G2 на Апеннінському півострові[ред.ред. код]

Італіки, що вдерлися на Апенинський півострів з 1200 року до Р.Х., мали домінування гаплогрупи R1b-U152. Також до них належала відчутна меншість гаплогрупи G2a-L140, особливо її підгалузей L13, L1264 та Z1816. Край латинів Лаціо є одним з сучасних центрів зосередження у Європі гаплогрупи G2a. Ймовірно, шо висока частота гаплогрупи G2a серед латинян та римлян завдячує поєднанню її галузей, що прийшли разом з індоєвропейськими італіками (L13, L1264 й Z1816) та близькосхідно-грецьких прибульців G2a ранньої новокам'яної доби, що були асимільовані до латинської та римської цивілізації.

Поширення G2 за Стародавнього Риму[ред.ред. код]

Помірне росповсюдження латинсько-римських раплогруп R1b-U152, G2a та J2 засвідчено зменшенням частоти гаплогрупи G від Риму у межах Римської імперії.

Походження G2 на Британських островах[ред.ред. код]

Гаплогрупа надто рідкісна у Скандинавії та Прибалтиці порівнюючи з сучасною Британією, незважаючи на те, що супроводжуюче гаплогрупу G землеробство з'явилося у цих краях одночасно. Найчастішою гаплогрупа на Британських островах є у Вельсі.

Проте до кінця не зрозуміло, чи є походження G2a у Британії наслідком римського загарбання. Іншим чинником малої частоти гаплогрупи G2a у лісових низинах Польщі, північної Німеччини та Прибалтики може бути бідність на поклади металів, що були вкрай важливі для землеробсько-металургійного люду з Кавказу. Також Північно-Східна Європа має відносно низьку частку R1b, що також може слугувати підтвердженням про сумісне поширення двох гаплогруп за бронзової доби.

Зовнішня структура[ред.ред. код]

Внутрішнє дерево[ред.ред. код]

  • P287 (G2)
    • P15 (G2a)
      • Z6552 (G2a1)
        • Z6653 (G2a1a) - відноситься 23,6% чоловіків грузинів[5]
        • Z17775 (G2a1a2)
        • Z31464 (G2a1a3)
      • L1259 (G2a2)
        • L30 (G2a2b) - усі чоловіки-українці носії гаплогрупи G належать цій галузі; 13,1% чоловіків грузинів
        • PF3147
    • M3115 (G2b)
      • M377 (G2b1)
        • Y12297
      • FGC3095 (G2b2)
        • Y37100

Гаплогрупа L30 (G2a2b)[ред.ред. код]

L30 сформована 17100 років тому. Загальний предок виявлених носіїв жив 14700 років тому.

Усі чоловіки-українці носії гаплогрупи G належать цій галузі

Відомі галузі гаплогрупи L30:

  • L30 (G2a2b)
    • CTS574 (G2a2b)
      • M406 (G2a2b1)
        • FGC5089 (G2a2b1a)
          • FGC5081 (G2a2b1a1) - сформована 7900 років тому; загальний предок жив 7700 років тому; виявлені у Грузії (Картлі), Туреччині та Італії
          • M3302 (G2a2b1a2) - виявлені на Сардиніїі
        • PF3293 (G2a2b1b)
          • PF3316 (G2a2b1b1) - сформована 7200 років тому; загальний предок жив 6700 років тому; виявлені в Україні (українець з Кустаная, Казахстан), Італії (Сардинія, Калабрія), Лівані, Саудівській Аравії, Омані, Ємені
      • CTS2488 (G2a2b2)
        • P303 (G2a2b2a)
          • L140 (G2a2b2a1) - сформована 11800 років тому; загальний предок жив 10900 років тому; виявлені у Македонії, Греції, Україні, Словаччині, Польщі (Підкарпаття, Малопольща, Люблянщина), Білорусі (Вітебськ), Росії (Рязань, Іванове, Адигея, Інгушетія, Чечня), Австрії (Відень), Німеччина (Баварія, Баден-Вюртемберг, Рейнланд-Пфальц, Тюрінгія, Саксонія, Мекленбург), Швейцарії (Цюрих, Берн, Люцерн, Граубюнден, Валлі), Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Бельгії, Нідерландах, Франції, Англії, Вельсі, Шотландії, Ірландії, Італії, Іспанії (Луго), Португалії, Туреччині, Грузії (12,8% чоловіків грузин[6]), Кипрі, Лівані, Саудівській Аравії
          • M278 (G2a2b2a2) - сформована 11800 років тому; загальний предок жив 1850 років тому; виявлені у Туреччині й Греції
          • Z6885 (G2a2b2a3)- сформована 11800 років тому; загальний предок жив 11300 років тому; виявлені у Італії
          • Z30503 (G2a2b2a4) - сформована 11800 років тому; загальний предок жив 7400 років тому; виявлені у Іраці, Пакистані та Індії
        • PF3359 (G2a2b2b)
          • F1193 (G2a2b2b1) - сформована 13100 років тому; загальний предок жив 13100 років тому; виявлені у Італії (Сардинія), Нідерляндах, Швеції
          • PH488 (G2a2b2b2) - сформована 13100 років тому; загальний предок жив 7700 років тому; виявлені у Вірменії

Гаплогрупа L140 (G2a2b2a1)[ред.ред. код]

L140 сформована 11800 років тому. Загальний предок виявлених носіїв жив 10900 років тому.

Усі чоловіки-українці носії гаплогрупи G належать цій галузі

Відомі галузі гаплогрупи L140:

  • L140 (G2a2b2a1)
    • PF3345 (G2a2b2a1a1)
      • U1 (G2a2b2a1a1a)
        • L13 (G2a2b2a1a1a1)
          • Z2022 (G2a2b2a1a1a1a) - виявлена у Росії (Чечня), Грузії, Туреччині (Ізмір, Бурдур), Кипрі, Італії, Австрії, Швейцарії (Берн), Німеччині (Мекленбург, Баварія, Тюрингія), Франції, Нідерляндах, Англії, Шотландії, Ірландії
        • L1266 (G2a2b2a1a1a2)
          • L1264 (G2a2b2a1a1a2a) - виявлені в Україні, Білорусі (Вітебськ), Грузії (9,9% чоловіків-грузинів), Росії (Інгушетія, Чечня, Адигея, Іваново), Німеччині, Бельгії, Англії, Італії
          • PH1780 (G2a2b2a1a1a2b) - виявлені у Грузії (Імеретія, Сванетія), Росії (Рязань), Англії
      • L497 (G2a2b2a1a1b)
        • Z1815
          • Y7538 - виявлена в Україні, Польщі (Підкарпаття), Німеччині (Баден-Вюртемберг, Рейланд-Пфальц, Саксонія), Швейцарії (Люцерн, Цюріх, Берн, Граубюнден, Валлі), Бельгії, Франції, Італії, Іспанії (Луго), Англії, Вельсі, Ірландії, Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії
          • S10458 - виявлена у Німеччині (Баден-Вюртемберг)
        • Z27264 - виявлені у Італії
          • Y31008
      • CTS342 (G2a2b2a1a1c)
        • Z724
          • Z1903 - виявлена в Україні, Швеції, Італії, Іспанії, Лівані
        • FGC12126
          • L660 - виявлена в Україні, Польщі (Мала Польща), Словаччина та Англії
          • Y36006 - виявлена у Саудівській Аравії
        • Y36001 - виявлена у Польщі (Люблін) й Саудівській Аравії
          • BY21807
        • PF4202 - виявлені у Норвегії, Італії й Ірландії
          • FGX37656
    • Y18939 (G2a2b2a1a2) - виявлені у Італії й Португалії

G2 серед українців[ред.ред. код]

  • L30 (G2a2b)
    • CTS574 (G2a2b)
      • M406 (G2a2b1)
        • PF3293 (G2a2b1b)
          • PF3316 (G2a2b1b1) - сформована 7200 років тому; загальний предок жив 6700 років тому; виявлена у українця з Кустаная, Казахстан
      • CTS2488 (G2a2b2)
        • P303 (G2a2b2a) - усі чоловіки-українці носії гаплогрупи G належать цій галузі
          • L140 (G2a2b2a1)
            • PF3345 (G2a2b2a1a1)
              • U1 (G2a2b2a1a1a)
                • L1266 (G2a2b2a1a1a2)
                  • L1264 (G2a2b2a1a1a2a) - виявлені в Україні
              • L497 (G2a2b2a1a1b)
                • Z1815
                  • Y7538 - виявлена в Україні
              • CTS342 (G2a2b2a1a1c)
                • Z724
                  • Z1903 - виявлена в Україні
                • FGC12126
                  • L660 - виявлена в Україні

10 з 601 (1,7%) чоловіків-українців належать до наплогрупи G, а саме до L30 (G2a2b). Дев'ять з десяти чоловіків-українців (1,5%) гаплогрупи G належать до CTS2488 (G2a2b2), та один (0,2%) - до гаплогрупи M406 (G2a2b1).

Усі дев'ять зразків CTS2488 належать гаплогрупі L140 (G2a2b2a1). З достатньо досліджених зразків чотири (67%) відносяться до CTS342; один (17%) - до L497; один (17%) до U1.

Єдиний зразок M406 (G2a2b1) належить українцеві у Кустанайській області Казахстану відноситься до гаплогрупи PF3316 (G2a2b1b1).

Відомі носії G2[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]