Давньоримська кіннота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Римський вершник. Музей Валкгоф-Кам (Нідерланди)

Давньоримська кіннота — кіннота Давнього Риму, вона практично завжди була слабким місцем римської армії. Римське військо на початку свого формування не славилось своєю кіннотою, тому в Древньому Римі ще з часів ранньої республіки основний наголос робився на піхоту, однак з часом стала очевидною необхідність формування сильної кавалерії.

Період республіки[ред.ред. код]

Про римську кавалерію періоду республіки відомостей достатньо мало. Відомо, що 300 вершників розділялись на 10 турм по 30 осіб в кожній. У кожній турмі було три декуріона, яких вибирали трибуни, і троє замикаючих (лат. optiones). Очевидно, що ці одиниці по 10 осіб (декурії) були рядами, а значить, кіннота будувалася шеренгою в п'ять або десять осіб у глибину — залежно від обставин. Римська кіннота в цей час була частиною легіону і формувалась в тій же місцевості, що й власне легіон. Відомо також, що третина найкращої кінноти союзників і п'ята частина їх найкращих піхотинців відбиралися для того, щоб утворити особливу бойову одиницю — екстраордінаріїв (лат. extraordinarii). Вони були ударною силою для особливих доручень і повинні були прикривати легіон на марші.

Сцена тренування римських вершників

Під час ІІ Пунічної війни в битвах при Требії і Каннах іспанська, нумідійська і арабська кіннота Ганнібала буквально знищили римських та італійських вершників, що прикривали фланги легіонів залишили відкритими фланги римської армії, що власне й вирішило долю цих битв. Такі формування кіноти були створенні лише для прикриття флангів і називалися — али. І хоча Сципіон згодом дуже вдало скористався нумідійськими вершниками проти Ганнібала, однак римляни і надалі не приділяли уваги своїй кінноті.

Приблизно в середині II ст. до н.е. римляни приймають важливе рішення ліквідувати кінноту в легіонах і використовувати варварську, командирами якої були місцеві варварські вожді, або ж призначались римляни. Так уже Цезар активно використовував проти Помпея загони гальських і германських вершників.

Вершники (лат. equites)[ред.ред. код]

Варто пам'ятати, що в римському війську до реформ Марія солдати за свої гроші купували собі озброєння. Очевидно, що таким чином в кінноті служили представники найзаможніших верств населення, тому поняття «вершник» означало ще й соціальний статус. Вершники не обов'язково мали бути кавалеристами, дуже часто (особливо в період імперії) з числа еквітес призначали офіцерів в когортах легіонів, ауксиліях чи турмах.

Період імперії[ред.ред. код]

Давньоримьське сідло (так зване «чотириріжне») зразку перших століть нашої ери. Сучасна реконструкція

В період ранньої імперії кінні загони, які наймались безпосередньо в місцях ведення бойових дій були перетворені на али (лат. alae  — буквально «крило») , чисельністю близько 500 вершників. Ала в свою чергу ділилась на 16 турм (лат. turmae). Турмою командував декуріон.

В період республіки кіннотою командували в основному варварські воєначальники, однак уже в період імперії командирами кінноти призначались виключно римляни із стану вершників (лат. equites). До кінця I ст н.е., як і в піхоті, з'явилися крупніші з'єднання, чисельністю приблизно у 1000 вершників. Відповідно й кількість турм зросла до 32.

В кожної али був свій стяг (лат. vexillum), а у кожної турми свій штандарт (draco). Офіцери, що стоять нижче декуріона, іменувалися за розміром своєї платні: дуплікарій (duplicarius, буквально — «хто одержує подвійну платню») — відповідав помічникові центуріона в легіоні, і сесквіплікарій (sesquiplicarius, буквально — «хто одержує півторашню платню») — відповідав тесерарію. Крім того, в турмі був ще один офіцер — куратор (curator), який відповідав за коней. Всі інші посади нижче декуріона приблизно відповідають таким же посадам в легіоні. Декуріон, як правило, висувався з простих вершників, але часом на цю посаду призначали сторонніх осіб, особливо в тих регіонах, де не було легіонів і намісник не міг роздавати посади центуріонів.

Змішані загони[ред.ред. код]

На Цезаря справила велике враження німецька змішана кіннота, де легкоозброєні піхотинці бігли поряд з вершниками, тримаючись за гриву коня, щоб не відстати. Подібне ж зустрічалося в Нумідії й Іспанії, та і самі римляни постійно змішували своїх велітів з кіннотою. Можливо, саме так виникли змішані загони, відомі як (лат. cohortes equitatae), що зустрічаються в період імперії. Вони складалися із звичайної або подвоєної піхотної когорти допоміжних військ, шести або десяти центурій, об'єднаною з 120 вершниками в звичайній когорті з п'ятисот солдатів або з 240 вершниками в «тисячній» когорті. Ці загони часто помилково вважаються кінною піхотою. Кінна піхота використовувала коней на марші, а перед боєм спішувалась. А кіннота з cohortes equitatae об'єднувалася з кіннотою ал, як на марші, так і в бою. У римській армії таких змішаних підрозділів було досить багато. Вони, мабуть, особливо успішно застосовувалися при охороні кордонів. Таким вершникам платили менше, ніж вершникам, які служили в алах, і спорядження у них було гірше, тим не менш вони були вершниками.

Посади[ред.ред. код]

Вершник-драконарій
  • Декуріон (decurio) — командир декурії (десятка вершників). Командир першої декурії турми був командиром всієї турми.
  • Дуплікарій (duplicarius) — помічник декуріона, відповідав опціону у легіоні. Назва посади буквально значить — «той, хто одержує подвійну платню».
  • Сесквіплікарій (sesquiplicarius) — помічник дуплікарія, відповідав тесерарію у легіоні. Буквально — «той, хто одержує півторашню платню».
  • Куратор (curator, буквально — «піклувач») — посадовець, що відповідав за коней.
  • Драконарій (draconarius) — прапороносець турми. Носив бойовий кавалерійський прапор-драко (draco), який мав вигляд змія з довгим хвостом.
  • Літицен, літикен (liticen) — трубач турми. Подавав сигнали за допомогою літууса (lituus) — довгої труби з загнутим розширнем.

Озброєння та спорядження вершника[ред.ред. код]

Римський вершник часів Республіки. Захищений лорика гамата, у руці — щит-парма, на поясі — спата. Замість сідла — чепрак
  • Верхня сорочка-туніка (tunica) була дуже схожою на туніки мирних жителів. Матеріалом для неї зазвачай слугувала вовна. Туніки вершників були коротшими за туніки піхотинців — до стегон. Колір міг бути червоним і білим;
  • Довгі штани-феменалія (femenalia);
  • Плащ (sagum);
  • Шолом (galea, cassis, cassida). У давньоримській армії були поширені шоломи типу «Монтефортіно», «Коолю», «Імперський італьський» та «Імперський галльський»;
  • Панцир-лорика (lorica). У давньоримській кінноті звичайним був кольчужний обладунок лорика гамата (lorica hamata), який зберегався там після переходу легіонерів на лорика сегментата (lorica segmentata). Кольчуга мала розрізи знизу, щоб не стіснювати порухів під час сідання на коня. У ІІ-ІІІ ст. н. е. у кінноті отримали поширення лускаті обладунки лорика сквамата (lorica squamata);
  • Портупея (cingulum) з перев'язом (balteus);
  • Кавалерійський меч-спата (spatha) у піхвах (vagina) на портупеї. Вона була прийнята на озброєння римськими кавалеристами у період пізньої Республіки, а доти римська кіннота використовувала мечі-гладіуси, аналогічні піхотним. Під час Пунічних воєн римляни запозичили в іберійців кривий меч — «іспанську махайру» (machaera Hispanica), більш відому як «фальката» — вона також уживалася вершниками;
  • Спис-гаста (hasta) або метальний спис-ланцея (lancea);
  • Круглий щит — парма (parma) або овальний щит-кліпеус (clipeus). На відміну від піхотинців, які уживали прямокутний або овальний щит-скутум, вершники користувалися круглим щитом-пармою, який зберегався в них після його скасування у піхоті. Він також звався «кавалерійська парма» (parma equestris). Пізніше використовувався й овальний щит-кліпеус;
  • Поножі (ocreae);
  • Чоботи-каліги (caligae) або кальцеї (calcei);
  • Остроги (calcaria);
  • Шийна хустка (focale);
  • Наголов'я (frenum);
  • Сідло (sella) або чепрак (ephippium). Сідельні ремені були прикрашені металевими бляхами-фалерами (phalerae). Стремена були відсутні;
  • Гіпосандалі (hipposandalia) — залізне взуття для коней, яке замінювало сучасні підкови;
  • Сулиці в сідельних сагайдаках. Були присутні у східних найманців.

(Див. також «Озброєння та спорядження легіонера»)

(Див. також «Озброєння та спорядження центуріона»)

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.