Давньоримська кіннота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сцена тренування римських вершників

Давньоримська кіннота — кіннота Давнього Риму, вона практично завжди була слабким місцем римської армії. Римське військо на початку свого формування не славилось своєю кіннотою, тому в Древньому Римі ще з часів ранньої республіки основний наголос робився на піхоту, однак з часом стала очевидною необхідність формування сильної кавалерії.

Період республіки[ред.ред. код]

Реконструкція сідла римського вершника

Про римську кавалерію періоду республіки відомостей достатньо мало. Відомо, що 300 вершників розділялись на 10 турм по 30 чоловік в кожній. У кожній турмі було три декуріона, яких вибирали трибуни, і троє замикаючих (лат. optiones). Очевидно, що ці одиниці по 10 чоловік були рядами, а значить, кіннота будувалася шеренгою в п'ять або десять чоловік у глибину — залежно від обставин. Римська кіннота в цей час була частиною легіону і формувалась в тій же місцевості, що й власне легіон. Відомо також, що третина найкращої кінноти союзників і п'ята частина їх найкращих піхотинців відбиралися для того, щоб утворити особливу бойову одиницю — екстраордінаріїв (лат. extraordinarii). Вони були ударною силою для особливих доручень і повинні були прикривати легіон на марші.

Під час ІІ Пунічної війни в битвах при Требії і Канах іспанська, нумідійська і арабська кіннота Ганнібала буквально знищили римських та італійських вершників, що прикривали фланги легіонів залишили відкритими фланги римської армії, що власне й вирішило долю цих битв. Такі формування кіноти були створенні лише для прикриття флангів і називалися - али. І хоча Сципіон згодом дуже вдало скористався нумідійськими вершниками проти Ганібала, однак римляни і надалі не приділяли уваги своїй кінноті.

Приблизно в середині II ст. до н.е. римляни приймають важливе рішення ліквідувати кінноту в легіонах і використовувати варварську, командирами якої були місцеві варварські вожді, або ж призначались римляни. Так уже Цезар активно використовував проти Помпея загони гальських і германських вершників.

"Вершники" (лат. equites)[ред.ред. код]

Варто пам'ятати, що в римському війську до реформ Марія солдати за свої гроші купували собі озброєння. Очевидно, що таким чином в кінноті служили представники найзаможніших верств населення, тому поняття "вершник" означало ще й соціальний статус. Вершники не обов'язково мали бути кавалеристами, дуже часто (особливо в період імперії) з числа еквітес призначали офіцерів в когортах легіонів, ауксиліях чи турмах.

Період імперії[ред.ред. код]

В період ранньої імперії кінні загони, які наймались безпосередньо в місцях ведення бойових дій були перетворенні в али (лат. alae  — буквально "крило") , чисельністю близько 500 вершників. Ала в свою чергу ділилась на 16 турм (лат. turmae). Турмою командував декуріон.

В період республіки кіннотою командували в основному варварські воєначальники, однак уже в період імперії командирами кінноти призначались виключно римляни із стану вершників (лат. equites). До кінця I ст н.е., як і в піхоті, з'явилися крупніші з'єднання, чисельністю приблизно у 1000 вершників. Відповідно й кількість турм зросла до 32.

В кожної али був свій стяг (лат. vexillum), а у кожної турми свій штандарт. Офіцери, що стоять нижче декуріона, іменувалися по своїй платні: лат. duplicarius (одержуючий подвійну платню) — відповідав помічникові центуріона в легіоні, і лат. sesquiplicarius (одержуючий півторашню платню) — відповідав тессерарію. Крім того, в турмі був ще один офіцер, куратор, який відповідав за коней. Всі інші посади нижче декуріона приблизно відповідають таким же посадам в легіоні. Декуріон, як правило, висувався з простих вершників, але часом на цю посаду призначали сторонніх осіб, особливо в тих регіонах, де не було легіонів і намісник не міг роздавати посади центуріонів.

Змішані загони[ред.ред. код]

На Цезаря справила велике враження німецька змішана кіннота, де легкоозброєні піхотинці бігли поряд з вершниками, тримаючись за гриву коня, щоб не відстати. Подібне ж зустрічалося в Нумідії і Іспанії, та і самі римляни постійно змішували своїх велітів з кіннотою. Можливо, саме так виникли змішані загони, відомі як (лат. cohortes equitatae), що зустрічаються в період імперії. Вони складалися із звичайної або подвоєної піхотної когорти допоміжних військ, шести або десяти центурій, об'єднаною з 120 вершниками в звичайній когорті з п'ятисот солдатів або з 240 вершниками в «тисячній» когорті. Ці загони часто помилково вважаються кінною піхотою. Кінна піхота використовувала коней на марші, а перед боєм спішувалась. А кіннота з cohortes equitatae об'єднувалася з кіннотою ал, як на марші, так і в бою. У римській армії таких змішаних підрозділів було досить багато. Вони, мабуть, особливо успішно застосовувалися при охороні кордонів. Таким вершникам платили менше, ніж вершникам, які служили в алах, і спорядження у них було гірше, тим не менш вони були вершниками.

Озброєння[ред.ред. код]


Джерела[ред.ред. код]

  • Connolly, Peter. Greece and Rome at War
  • Ле Боэк Я. Части и соединения римской армии. Выбор разнообразия
  • Добсон Б. Вспомогательные войска армии ранней Римской империи
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.