Центуріон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сучасна реконструкція

Центуріо́н, або кентуріон (лат. centurio) — член молодшого командного складу, командир центурії (кентурії) у римській армії. Слово centurio походить від centuria, і буквально значить «сотник», «начальник сотні». У своїй класичній вимові («кентуріо») запозичене також до грецької мови (κεντυρίων) від якої походить і церковнослов'янське КЄНТУРІОНЪ. Грецькою мовою це слово також могло перекладатися як ἑκατόνταρχος або κένταρχος, слов'янською — як «сотник». У сучасних збройних силах приблизно відповідає капітану або старшому лейтенанту.

Історія[ред.ред. код]

Поява професійних офіцерів-центуріонів у Римський армії пов'язана з реформами Гая Марія у 107 році до нашої ери. Згідно з новою організацією війська, у легіоні налічувалося 60 центуріонів, по 6 в кожній когорті. Центуріон першої центурії кожної когорти командував всією когортою в цілому та носив звання пріміпіла (лат. primus pilus або primipilus — «перша шеренга») і фактично був третьою за званням людиною в легіоні (після легата і військового трибуна). Платня центуріона в 2-3 рази перевищувала платню солдатів. Зазвичай центуріони діставали можливість кар'єрного зростання — від 6-го центуріона 10-ої когорти (перший центуріон-гастат) до пріміпіла, — проте, шанси їх на отримання посади трибуна були невеликі. Отримання звання центуріона автоматично переводило людину у стан "вершників". У часи імперії приміпіли ставали, зазвичай намісниками імператора у провінціях - прокураторами.

Соціальне та регіональне походження центуріонів[ред.ред. код]

В часи республіки центуріони набиралися з найдосвідченіших солдатів, або призначалися командиром (у останньому випадку навіть без достатньо відпрацьованих років).

В часи імперії центуріони переважно були вихідцями з старих та найбільш романізованих прошарків середнього класу. Це випливає з того, що серед імен центуріонів навіть у ІІІ столітті практично не зустрічається латинських, так само рідкісними є прізвища сучасних чи недавніх імператорів які зазвичай брали собі вільновідпущенники чи люди, що отримували римське громадянство. З ряду досліджень та військових списків випливає, що більшість центуріонів походили з досить знатних та заможних сімей і отримували звання без проходження служби простими солдатами. Деякі з центуріонів були дітьми вислужених солдатів. Також регулярно зустрічається відносно нечисельна група центуріонів зі стану вершників. За місцем походження серед центуріонів можна виділити три великі групи — це перш за все італійці, особливо в І столітті нашої ери, потім вихідці з колоній, перш за все західних, їх частка різко зросла в часи Траяна-Адріана, та вихідці з місцевих колоній чи з сильно романізованої знаті[1].

Вимоги до кандидатів у центуріони[ред.ред. код]

Згадки у Новому Заповіті[ред.ред. код]

Євангеліє від Матвія і Євангеліє від Луки повідомляють про римського сотника, який просив Ісуса Христа зцілити його слугу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ле Боэк Я. Римская армия эпохи Ранней Империи. «Российская политическая энциклопедия». Москва, 2001., розділ: Набор в римское войско. Выбор качества